Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них багатший. А Вiл був свiдком i побiчним суддею.
— Чи ж багато у тебе хлiбного зерна? — спитала з гордовитою посмiшкою Свиня. — Ану-бо, з'яви, шановна панi...
— В мене повнiсiнька жменя найчистiшого зерна.
Як тiльки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня та Вiл.
— Хай буде нам за суддю пан Вiл, — проказала Свиня. — Вiн двадцять з лишком рокiв правив у великiй славi судiйство, i можна сказати, що вiн промiж усiєї своєї братi наймайстернiший юриста i найгострiший арифметик та алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирiшити. Окрiм того, вiн досить управний, здається, в латинських диспутах.
Вiл після таких слiв, мовлених мудрою звiриною, вiдразу скинув на рахiвницю i за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення:
— Оскiльки бiдна Мурашка тiльки одну жменю зерна має, як сама призналася об тiм без принуки, i, окрiм зерна, бiльше нiчого не споживає, а, проти того, у панi Свинi в цiлий кадуб, у якому жмень є триста з третиною, через те за всiма правилами здорового розрахунку...
— Не те ви рахували, пане Вiл, — обiрвала його мову Мурашка. — Надiньте окуляри i киньте на рахiвницю витрати проти прибуткiв...
Справа ще бiльше розпалила суперечку, i її перенесено до вищого суду.

С и л а.
Не мале те, чого досить для прожиття, врештi, це i є статок та багатство.