За казками, звiр Лiнкс має настiльки гострий зiр, що проглядає землю на кiлька аршинiв. Забачив вiн якось у землi Крота i почав насмiхатися над його слiпотою:
— Коли б ти, мiзерна тваринко, мав би мой прозiрливостi хоч на соту частку, то мiг би проникнути навiть крiзь центр землi. А натомiсть усе вимацуєш, слiпий, як нiч без мiсяця.
— Будь ласка, не вельми хвались, — вiдповiв Крiт.— Зiр твiй гострий, зате розум — зовсiм слiпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мiй не менш гострий слух. Можливо, i я давно мав би вже очi, коли б були вони менi потрiбнi. Вiковiчна правда блаженної натури нiколи не образить. Вона, рiвняючи всi нерiвностi, гостротою слуху замiстила менi силу очей.

С и л а.
Недоумство у багатствi пишається i лається, а в бiдностi осiдає i впадає у вiдчай. В обох долях воно нещасне. Там бiситься, як у вар'ятськiй гарячцi, а тут з нiг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствовi Божому i правдi його, а гадають, що все на свiтi визначає талан, як у беззаконнiм володiннi. Але розпошир, бiдна тваринко, зiр твiй — побачиш, що все робиться за точною правдою та рiвнiстю, i цим заспокоїшся. Коли є в багатствi те, чого немає у злиднях, задумайся — i знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодiв, нагородою там — свiжiше повiтря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лiкарiв — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратникiв;  менше наук  — менше  дурнiв; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарiв — менше зiпсованого смаку; менше честi — менше страху;  менше солодощiв — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзiв — менше ворогiв; менше здоров'я — менше пристрастей. Столiття i столiття, країна й країна, народ i народ, мiсто й село, юнiсть i старiсть, хворiсть i здоров'я, смерть i життя, нiч i день, зима й лiто — кожен стан, стать i вiк, i всяке твариння має власнi свої вигоди. Але слiпа дурнота i слiпа невiра цього не розумiють, одне лише зло в усьому бачать — вони подiбнi до цирульничих п'явок, котрi висмоктують погану  кров. Для цього столiття над столiттям пiдносять, народ вище народу, невдоволенi нi станом своїм, нi країною, нi вiком, нi призначенiстю, нi участю, нi хворобою, нi здоров'ям, нi смертю, нi життям, нi старiстю, нi юнiстю, нi лiтом, нi зимою, нi нiччю, нi днем, i при щастi пiдносяться до неба, а при невдачi падають у прiрву вiдчаю, позбавленi як свiтла i духу вiри, так i солодкого миру та рiвноваги i спалюються у полум'ї власної печалi, аби збулось у тiм: "А невiруючий все осуджений є". Все ж є благе, окрiм зневiри в царство Боже i його правди, окрiм хвороб душевних i мук вiд незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям  i сатанинська гордiсть, що виявляється у прагненнi сiсти на престолi вишнього. Ось де центр пекла i отець пристрастей. "I не дасть йов безумства Боговi". "Благословлю Господа у всякий час". Ось де iстинне свiтло i пiзнання Божого. Тому i священики звуться серцями, що сидять серед невiри, Божим свiтлом осяваючи. "Ви є свiтло свiту". "Якi краснi ноги тих, що благовiстять мир..." "Святи їх у iстину свою”.