Чиж, вилетiвши на волю, зустрiвся з давнiм своїм приятелем Щиглем, i той спитав його:
— Як ти, мiй друже, звiльнився? Розкажи менi!
— Дивом,— вiдповiв полонянин. — Багатий турок приїхав посланником у наше мiсто i, прогулюючись задля цiкавостi по торговицi, зайшов у наш пташиний ряд, де нас бiля чотирьохсот висiло в клiтках одного господаря. Турок довго дивився зi спiвчуттям, як ми одне перед одним виспiвували, i спитав нарештi:
— А скiльки хочеш грошей за всiх?
— Двадцять п'ять карбованцiв, — вiдповiв той.
Турок, не кажучи й слова, заплатив грошi, звелiв подавати собi по клiтцi й випускав нас на волю, тiшачись i задоволено позираючи, як ми розлiталися.
— А що ж тебе, — спитав товариш, — замануло в неволю?
— Солодкий харч та гарна клiтка, — вiдповiв щасливець, — але тепер, доки житиму, дякуватиму Боговi такою пiсенькою:

Краще вже сухар з водою,
Анiж цукор iз бiдою.

С и л а.
Хто не любить клопоту, мусить навчитися жити просто й убого.