Серед широкого степу стояв сад — пристанище солов'їв та дроздiв. Жайворонок, прилетiвши до Солов'я, сказав йому:
— Доброго дня, пане спiваку.
— Вiтаю й тебе, пане Соловею, — вiдповiв йому спiвак.
— Нащо ти мене своїм iменем кличеш? — спитав Жайворонок.
— А чому ти мене звеш спiваком?..
Ж а й в о р о н о к. Я тебе недаремне назвав співаком: твоє iм'я у стародавнiх грекiв було <..>, тобто спiвак, а <...> — пiсня.
С о л о в е й. А твоє iм'я у стародавнiх римлян було alauda, тобто славiй, а славлю — Laudo.
Ж а й в о р о н о к. Коли так, я починаю вiдчувати до тебе все бiльше приязнi i ось прилетiв просити твоєї дружби.
С о л о в е й. О простаку! Хiба можна випросити дружбу? Потрiбно зродитися до неї^а. Я часто спiваю пiсеньку, котру таку вивчив iще вiд батька:
<..........................................................................>^б
Ж а й в о р о н о к. Мiй батько теж цю пiсню спiвав. А я до тебе як у всьому iншому, так i тут подiбний: ти оспiвуєш Христа, пана усього живого, а я його славлю — i в тому, врештi, вся наша забава.
С о л о в е й. Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду.
Ж а й в о р о н о к. А я буду щирий твiй прихильник, коли житимеш у степу.
С о л о в е й. Ой нi, не тягни мене в степ: степ — моя погибель. Як це ти в ньому живеш?
Ж а й в о р о н о к. Ой нi, не тягни мене в сад: сад — моя смерть, як це ти в ньому живеш?
— Годi вам, товариство, дурiти, — сказав, сидячи недалеко, Дрiзд. — Бачу я, ви народженi до дружби, але не тямите гаразд любити. Не шукай того, що тобi до вподоби, але того, що корисно твоєму приятелевi: тодi i я згоден бути третiм вашим другом.
Потiм кожен по-своєму заспiвали i затвердили цим вiчну в Бозi дружбу.

С и л а.
Цими трьома пташками визначається добра дружба. Дружби годi випросити, купити чи силою вирвати. Любимо тих, кого любити призначенi — так як їмо те, що належить нам за природою, а в природи для всякого дихання добрий будь—який харч, але не для всiх. І як не можна впрягти у воза коня iз ведмедем чи собаку iз вовком, так годi сподiватися, щоб не вiдiрвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свiжої. Така ж неузгода iснує мiж двома людьми рiзної природи, а найбiльша неспорiдненiсть — мiж добрим та лихим серцем. Жайворонок iз Дроздом та Солов'єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем — нi. Коли Бог роздiлив, чи хто з'єднає?
Премудра i прадавня є приказка: <..> Similem ad similem ducit deus — “Схожого до схожого наближає Бог". Одне лише неспорiднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'євi жити в степу. Це у еллiнiв звалося <...>^в. У всьому ж іншому рівна схожiсть мiж ними <...>^г.
Не слiд приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданiй нами приказцi перечить: треба, мовляв, i ворогiв любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як i милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всiм добродiйником бути можеш, але не повiрником. Інакше добродiйнi ми до рiдних та родичiв, iнакше — до гостей та подорожнiх. Бог усiм благодiйник, але не до всiх його слово: "Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм"⁴⁷, а лише до тих, хто серце своє поклав на вiру, про все вдячно вiрять, сподiваються i чують його: "Ви друзi мої" (15, Іван, до євреїв)⁴⁸.
Щасливий той, хто хоча б тiнь доброї дружби зумiв здобути. Годi знайти щось дорожче, солодше i кориснiше. У Великiй Росiї про таке кажуть: "В поле пшеница  годом родится,  а добрый  человек всегда пригодится". "Де був?" — "У друга".— "Що пив?" —  "Воду, але це краще ворожого меду". Ходить i в Малоросiї приказка: "Не май сто рублiв, а одного друга". Але недогоден товариської любовi той, хто пiдносить щось вище дружби i не кладе її як нарiжний камiнь i пристанище всiх своїх справ та бажань.  Соловей iм'я  своє преславне вiддає добровiльно приятелевi. Солодка вода з товаришем, славна з ним безiменнiсть. Катон⁴⁹ сказав: "Пропав той  день, що  пройшов без користi". Але Траян (мало не Тит⁵⁰) iще яснiше: "O товариство! Згинув день мiй — нiкому я не прислужився!”
Будь-якiй владi, званню, чиновi, стану, ремеслу, наукам започаткування i кiнець — дружба, основа, вiнець i спiлка суспiльству. Вона сотворила небо i землю, зберiгаючи свiт свiтiв у красi, порядковi та злагодi. "Бог є любов...⁵¹”
А хто захопився нею, той вищий цивiльних законiв i керується лише духом. "Кожен, хто в нiм пробуває, не грiшить" (І, Івана, глава 3, вiрш 7)⁵². "Закон не покладений для праведного, але для беззаконних" (1, до Тимофiя, глава 1, вiрш 9).
Нащо тягти труби водогону туди, де б'є чисте пиття, саме джерело — батько й голова всiх струмкiв. "Для пана свого стоїть або падає" (До римлян, 14, [вiрш 4]).
До цього роздiлу приводить нас богослов'я — одна iз трьох головних наук, що тримають життя у благоденствi. Навчителi цих наук звуться в Европi doctores. Єдиним предметом їхнiм є людина. Медицина лiкує тiло, юриспруденцiя страхом приневолює кожного до повинностi, а богослов'я з рабiв робить людей синами i друзями Божими, вливаючи в їхнi серця вiльне бажання до того, до чого цивiльнi закони тягнуть силою. "Тому ти вже не раб, але син..." (До галатiв, 4, [вiрш 7]). Чим бiльше таких у життi, тим щасливiше воно, i недаремно каже приказка: "Добре братство краще багатства”.
А що мовлено про дружбу, те ж стосується i до стану. Як для того, так i для цього вiрним вождем є природа: щасливий той, хто наслiдує його. Мiж iншим, як згаданi  пташки визначають  вiрного, вибраного за природою друга, так i друг є образом i подобою священної Бiблi. Глянь на главу 6, вiрш 14 Сираха. Читай далi i зрозумiй, що Христос — усiх тих слiв мета. Вiн i є та верховна премудрiсть, котра каже нам: "Ви мої друзi... Ось мати моя i брати" (Марко, глава 3, [вiрш 34]).
І як тi, що творять волю Божу — мати i брати Христовi, так їм належить i Бiблiя. Заглянь у кiнець 14 глави i на початок 15-ї Сираха. Це саме про Бiблiю мова: "З'єднує його, як мати..."
Скажи менi: що таке друг? Слуга i добродiйник. Яка є краща послуга, нiж привести до знання Божого? Все — брехня, тобто непостiйне й нетверде, окрiм Бога. Але Бiблiя вчить про Бога: "Я на те народився... щоб засвiдчити правду" (глава 18, [вiрш 37]). "Слово твоє — то правда" (глава 1, [вiрш 17], Іван). Все життя наше в руках Божих; це означає приналежний нам припис їжi, стану, дружби... Найменша  справа без такого керування приречена на невдачу. "Без мене не можете..." Хто знає Бога, той знає план i шлях свого життя. Що таке життя? Це снiп усiх справ i рухiв твоїх. Бачиш, що той, хто пiзнав природу, все свое розуміє. Ось навiщо сказано: "Друг вiрний, захист мiцний...”
Нiчому iншому нас Бiблiя не вчить, окрiм богознання, але тим усьому навчає. I як той, хто має очi, все бачить, так той, хто вiдчуває Бога, все розумiє i все має — все, що для себе. Коли черепаха не має крил, то чи це горе? Вони для птахiв потрiбнi. Не в тому найвища мудрiсть, щоб увесь свiт пiзнати. Кому це пiд силу? А неможливе й непотрiбне — одне i те ж. Проте коли знаєш усе, що тобi необхiдне, це й означає найвищу мудрiсть. Передивившись усi планети i придбавши усi свiти, не маючи i не знаючи того, що потрiбне для тебе, будеш бiдний, i незнавець, i невеселий так само, як пройшовши всi дороги, але не забачивши свой, нiчого не знатимеш, i не матимеш, i не збадьоришся. Та й хiба можеш бути бадьорий, коли позбавлений необхiдного тобi? Як можеш мати щось, не знайшовши? А як знайдеш, не впiзнавши?  А як упiзнаєш, коли позбавлений  найсолодшого i найблаженнiшого  свого  керманича  — свiту Божого? Старовинна приказка  каже: "Бажання  согiрш неволi". Лихе бажання побуджує злодiя до жахливих зачинiв. Але  не менш потужне i святе бажання. Бажання, любов, свiтло, вогонь, полум'я, очищення вогнем — одне i те ж. "Бог є любов...”
Ця думка розпалила й повела апостольськi, пророчi серця i серця мученикiв на лютi муки, а пустельникiв та iсникiв до гiркезних запалила подвигiв i надихала їх.  Про цей  просвiтний i  розпалюючий, але неопаляючий вогонь Соломон у "Пiснi над пiснями" сказав:

Сильне кохання, як смерть,
Заздрощi непереможнi, немов той шеол^д,
Його жар — жар огню,
Воно полум'я Господа (глава 8, [вiрш б)).

Цей божественний змiст просвiчував темряву, зiгрiвав вiдчай, охолоджував спеку, всолоджував прикростi, а без того нещасне всяке щастя. Отже, Бiблiя — наш верховний товариш i ближнiй — i приводить нас до єдиного, найдорожчого i найлюб'язнiшого. Вона —  нашими предками залишений заповiт, що ховає в собi скарб iстини. Богознання, вiра, страх Божий, премудрiсть — це одне i те ж. Це справжня мудрiсть. Це скрiплюють i друзi Божi, й пророки (Премудрий Соломон, 4-й)⁵³. "Її полюбив i шукав вiд юностi моєї⁵⁴". "Вона ще краснiша за сонце⁵⁵". "Прониклива, як ранок, добра, як мiсяць, вибрана, як сонце⁵⁶". "Праця її — це чесноти; цнотливостi-бо й розуму вчить, правдi та мужностi, — а необхiднiшого за них нiчого немає в людськiм життi" (Пiсня над пiснями i Премудрий Соломон, глава 7 i глава 8).

а - Один Бог є сіячем дружби
б - Схоже до схожого веде Бог
в - Різність, чи протипристрастя
г - Різність і співпристрастя
д - шеол - пекло
(примітки Г. Сковороди)

Люб'язний приятелю!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Примітки