ПРИРОДА

Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не червона була?
Взяли мене поламали
І в пучечки пов'язали
Така доля моя,
Гірка доля моя!

Народна пісня

- Зелена діброво, скажи мені правду:
А що в світі красно процвітає?
- Червона малина красно процвітає,
Хрещатий барвінок садочок встеляє,
А васильок три запахи має.

Народна пісня

Хвалилася береза
Своїми вітами перед дубами.
- Хвались, не хвались,
Не ти їх кохала,-
Кохали віти буйнії вітри,
Буйнії вітри, дрібнії дощі.

Народна пісня

Ой у лісі, в лісі,
В лісі на дубочку
Ой схилив, схилив
Голуб головочку,
Та з гори в долиночку,
Схилив головочку
Згори в долиночку...

Народна пісня

Кожна деревина хворости пускає,
А кожна пташина свою пару має.

Народна пісня

- Червона калиночко, чого в лузі стоїш?
Чи сухи боїшся, чи ягід жалуєш?
- Сухи не боюся, ягід не жалую,
Стала та й думаю,
Як зацвісти маю.

Народна пісня

Ой казав же ти, кленів листочку,
Що не будеш падати,-
А тепер падеш, земельку криєш,
Тяжку зимоньку чуєш.

Весільна пісня

Ні моє дунайськеє гирло твоїх козаків не пожерло,
Ні моя дунайськая вода твоїх козаків не забрала.
Їх турки не постріляли, не порубали,
До города-царя в полон не забрали.
Всі мої квіти луговії і низовії пониділи,
Що твоїх козаків у себе не виділи.

"Дума про розмову Дніпра з Дунаєм"

Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!
Уже сади розцвіли і солов'їв навели.

Григорій Сковорода
"Весна люба, ах, прийшла!", 1760-і рр.

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як болить моє серце, а сльози не ллються.

Іван Котляревський
"Наталка Полтавка", 1819

Там колодязь студененький,
А дуб воду тягне;
Не так щастя, як той води
Моя душа багне.

Маркіян Шашкевич
"Підлисє". 1830

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

Тарас Шевченко
"Причинна", 1837

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.

Тарас Шевченко
"Тополя", 1839

І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає!

Тарас Шевченко
"Сон" ("У всякого своя доля..."), 1844

Село! і серце одпочине.
Село на нашій Україні -
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади; біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво.

Тарас Шевченко
"Княжна", 1847

І там степи, і тут степи,
Та тут не такії,
Руді, руді, аж червоні,
А там голубії,
Зеленії, мережані
Нивами, ланами,
Високими могилами,
Темними лугами.

Тарас Шевченко
"А. О. Козачковському", 1847

Гори мої високії,
Не так і високі,
Як хороші, хорошії,
Блакитні здалека.

Тарас Шевченко
"Сон"("Гори мої високії..."), 1847

І небо невмите, і заспані хвилі;
І понад берегом геть-геть
Неначе п'яний очерет
Без вітру гнеться.

Тарас Шевченко
"І небо невмите, і заспані хвилі...", 1848

За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо.

Тарас Шевченко
"За сонцем хмаронька пливе...", 1849

Верховино, світку ти наші
Гей, як у тебе та мило!
Як ігри вод, плине тут час,
Свобідно, шумно, весело.

Микола Устиянович
Верховинець", 1889

Ходжу берегами,
Та й не находжуся;
Дивлюсь на сади зелені,
Та й не надивлюся.

Пантелеймон Куліш
"Lago Маggirе", 1862

Ми сподівались, ждали, ждали,
Ждемо й тепер... Весни нема,
А перед нами і за нами
Холодна, темная зима !

Олександр Кониський
"Сподівання", 1876

Дивувалась зима,
Чом так слабне вона,
Де той легіт бересь,
Що теплом пронима?

Іван Франко
"Дивувалась зима...", 1880

Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!

Іван Франко
"Земле, моя всеплодющая мати...", 1882

Не забудь, не забудь
Юних днів, днів весни,
Путь життя, темну путь
Проясняють вони.

Іван Франко
"Не забудь, не забудь...", 1882

Висне небо синє,
Синє, та не те!
Світе, та не гріє
Сонце золоте.

Яків Щоголів
"Осінь",1883

Я нам'ятую вечір темний
Тепер далекої весни,
Зелений берег, ліс таємний,
Смоляні пахощі сосни.

Яків Щоголів
"Пляц", 1883

Вечоріє і темніє,
По землі лягає мла,
І не зійде срібний місяць:
Хмара небо затягла.

Яків Щоголів
"Вечір", 1887

Гей, ти, степ широколаний,
Мій килиме сріблотканий!
Розпростерся ти широко,
Що не скине й орле око
Твоє займище безкрає!

Іван Манжура
"Степ", 1890

Гетьте думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!

Леся Українка
"Соntrа sреm sреrо!", 1890

Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.

Іван Франка
"Безмежнеє поле в сніжному завою..."

Блакитне небо, мов дугасте море,
Безоднею самітною стоїть.
Під сонцем степ, козацьке Дике Поле,
Огнем переливається-жахтить.

Пантелеймон Куліш
"Степ опівдні", 1893

Сипле, сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає...
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.

Іван Франко
"Сипле, сипле, сипле сніг", 1896

Тихий сон по горах ходить,
за рученьку щастя водить.

Осип Маковей
"Сон", 1899

Природо люта, мачухо лукава,
Убійнице ненаситна, кровава,
За що тобі пісні від нас і слава?

Осип Маковей
"Природа", 1899

Чолом тобі, синє, широкеє море!
Незглибна безодне, безмежний просторе,
Могутняя сило, - чолом!
Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,
Думками скоряюсь, душею молюся,
Співаю величний псалом.

Микола Вороний
"До моря", 1901

Весно, ти мучиш мене ! Розсипаєшся сонця промінням,
Леготом теплим пестиш, в сині простори маниш!

Іван Франко
"Майові елегії", 1901

На розпутті хрест дрімає,
На хресті ворона кряче,
Осінь стернями блукає
І за літом гірко плаче.

Богдан Лепкий
"В'януть квіти...", 1902

То літньої ночі було на Дніпрі...
Чудової теплої ночі!
Горіли брильянти в небеснім шатрі,
І очі зоріли дівочі...

Микола Вороний
"Дніпрові спогади", 1902

Холодні хмари залягли блакить,
Холодний вітер дме в степу потужно,
Гне очерет додолу, шелестить,
Мов звір в байраці, виє осоружне.

Микола Вороний
"Мандрівні елегії", 1902

Тихо, легко і спроквола
Білий сніг паде, як з сита;
Вже ціла земля довкола
Ним прикрита.

Богдан Лепкий
"Перший сніг", 1902

Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні,
Не губіть ви останньої слави;
Гріє здалека землю усмішка весни,
Пробиваються проліски, трави.

Олександр Олесь
"Ой не сійтесь сніги...", 1904

І починається нічна
Хрестів і піль розмова,
І сповідаються поля,
А слухає діброва.

Богдан Лепкий
"Сповідь землі", 1905

Бувай здоров, верше,
Мій зелений верше!
Вже нам так не буде,
Як перше,
Як перше...

Остап Луцький
"На верхах", 1905

Вечірній час - чудовий час:
Рожевий світ на небі згас,
А таємничий сумерк ляг
На горах, борах і полях.

Василь Щурат
"Вечірній час", 1905

Нехай обдурений я сном,
Нехай осміяний без жалю,
Нехай замість весни і раю
Осінній місяць за вікном,
Нехай! Але в душі моїй
Яка цвіла весна рожева!
Пахтіли, дихали дерева!

Олександр Олесь
"Нехай обдурений я сном...", 1906

Я знаю, дні мої пролинуть надо мною,
Пролинуть окликом вечірньої луни,
А я все буду ждать і сумною порою
Минулий кликать час колишньої весни.

Микола Філянський
"І знов весна...", 1906

Пеститься місячний промінь,
Лиже холодний сніг;
Чорною плямою комин
На білий килим ліг.

Микола Вороний
"Зоряне небо", 1907

А вже красне сонечко
Припекло, припекло,
Яснощире золото
Розлило, розлило.

Олександр Олесь
"А вже красне сонечко...", 1910

Арфами, арфами -
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.

Павло Тичина
"Арфами,, арфами...", 1914

Квітчастий луг і дощик золотий.
А вдалині, мов акварелі, -
Примружились гаї, замислились оселі
Ах, серце, пий!
Повітря - мов прив'ялий трунок.
Це рання осінь шле поцілунок
Такий чудовий та сумний.

Павло Тичина
"Квітчастий луг...", 1915

Ой не крийся, природо, не крийся,
Що ти в тузі за літом, у тузі.

Павло Тичина
"Ой не крийся, природо..."

Гаї шумлять -
Я слухаю.
Хмарки біжать -
Милуюся.
Милуюся - дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.

Павло Тичина
"Гаї шумлять...", 1918

Я чую пісню, мов крізь сон
Далекий Черемош гуркоче;
Мені вчувається щоночі
Той шелест листя, шум сосон.

Дмитро Загул
"Я чую пісню", 1919

Ти давню праосінь нагадуєш мені:
Берегових грабів грезет і злотоглави,
Повітря з синього і золотого скла
І благодатний дар останнього тепла...

Микола Зеров
"Праосінь", 1924

Запахла осінь в'ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом,
І свіжі айстри над піском рум'яним
Зоріють за одчиненим вікном.

Максим Рильський
"Запахла осінь в'ялим тютюном...", 1925

Як князь ранений - день схиливсь на захід,
Одкинув свій червоний щит.
Рубіни крові бризнули на дахи,
І червінню спокійний став блищить.

Юрій Дараган
"Вечір", 1925

Тиша. Легіт ледве віє;
птах мовчить, діброва спить,
квітка в розкошах німіє,
навіть річка не журчить.

Уляна Кравченко
"Рrima vera", 1925

Поклонюсь я низько житам:
"Ви простіть мене, блудного сина,
Що я вас проміняв, прогадав
На сирени, на брук, на машини..."

Дмитро Фальківський
"Та й піду ж я", 1925

Я світ увесь сприймаю оком,
бо лінію і цвіт люблю,
бо рала промінні глибоко
урізались в мою ріллю.

Михайло Драй-Хмара
"Я світ увесь сприймаю оком...", 1925

Блискучий сніг, колючий вітер,
гудуть натягнуті дроти.
Шляхів нема, немов хто витер,
і важко проти вітру йти.

Михайло Драй-Хмара
"В село", 1925

Солодкою стрілою пізній цвіт,
Скрадаючися, приморозок ранить.
Дзвенить земля, як кований копит.
Зима прийде - і серця не обманить.

Максим Рильський
"Людськість", 1929

Чекає осінь винозора,
од багру й золота ясна:
Як грона винні в неї груди,
уста ж, мов келихи вина.

Богдан Кравців
"Чекає осінь", 1933

Горять скрипки в весільній брамі,
на ній стобарвний прапор дня.
Іду в захопленні й нестямі,
весни розспіваної князь.

Богдан-Ігор Антонич
"Князь", 1934

Клюють ліщину співом коси,
дзвенить, мов мідь, широкий шлях.
Іде розсміяний і босий
хлопчина з сонцем на плечах.

Богдан-Ігор Антонич
"На шляху", 1934

Весно - слов'янко синьоока,
тобі мої пісні складаю!
Вода шумить у сто потоках,
що з дна сріблистим мохом сяють.

Богдан-Ігор Антонич
"До весни", 1934

На кичерах сивасті трави,
черлений камінь у ріці.
Смолиста ніч і день смуглявий,
немов циганка на лиці.
Розсміяні палкі потоки,
немов коханці до дівчат,
злітають до долин глибоких,
що в сивій мряці тихо сплять,
і куриться із квітів запах,
немов з люльок барвистих дим.

Богдан-Ігор Антонич
"Елегія про співучі двері", 1934

Листар носив листи зелені,
листи шуміли. Ех, весна!
Плету пісні на веретені
про молодість, що промина.

Богдан-Ігор Антонич
"Елегія про ключі від кохання", 1934

Я, сонцеві життя продавши
за сто червінців божевілля,
захоплений поганин завжди,
поет весняного похмілля.

Богдан-Ігор Антонич
"Автопортрет", 1934

Спливає ранок. Милостивий Бог
Підніс долоні над хати й поля.

Богдан Нижанківський
"Ясніє день...", 1942

Веселий вересень у лісі
Повісив ліхтарі,
І сонце на злотистім списі
Гойдається вгорі.

Юрій Клен
"Осінь", 1943

Впливає місяць, наче яхт,
в хмарин архіпелаг,
вп'ялившись вітру якорем
в шпилі смерек.

Вадим Лесич
"Впливає місяць...", 1953

Вікно відкрите дивиться у сад,
де від дощу піднялись буйно трави.
І день, що розпочатий так, навгад,
приносить спокій тихий і ласкавий.

Марта Калитовська
"Вечір", 1955

Бабине літо, бабине літо...
Жовті каштани, сині світання.
Паморозь вкрила ніжнії квіти -
Скоро вже осінь - мокра і рання.

Віталій Коротич
"Бабине літо...", 1961

Ми чуєм трав зелений крик,
Дощів задумані рефрени,
Це травень, вічний єретик, -
Так з-під землі бомбить зелено
На рівні вічних партитур!

Іван Драч
"Протуберанці серця", 1964

Лиш спогад знає про ірис,
в листах лиш ростимуть зела:
дерева чорні та сірі,
як влови, згадують зелень.

Богдан Рубчак
"Глухої осені", 1967

Трудно грудень
холоднорукий
віддає мені спогади
погоди
очей твоїх
і брів
і грудей.

Богдан Рубчак
"Нарікання на грудень", 1980

[Передмова]
[Батьківщина][Доля][Змагання][Історія][Любов][Мудрість]
[Народ][Праця] [Природа][Слово][Смерть][Тривога][Хвилини]
[Покажчик авторів][Юрій Луцький]