IСТОРІЯ

Ой в полі могила з вітром говорила:
"Повій, вітре, ти на мене, щоб я не чорніла.
Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб на мені трава росла, да ще й зеленіла!"

Історична пісня

В Царіграді на риночку
Там п'є Байда мед-горілочку.
Ой п'є Байда та не день, не два,
Не одну нічку, та й не годиночку.

Історична пісня

Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою, попід зеленою
Козаки йдуть.
А попереду Дорошенко -
Веде своє військо, веде запорозьке
Хорошенько.

Історична пісня

Ой Морозе та Морозенку, ой ти славний козаче,
Гей, гей! За тобою, Морозенку вся Україна плаче.

Історична пісня

Ой летить бомба з московського поля,
та посеред Січі впала.
Ой хоть пропали славні запорожці,
та не пропала їх слава.

Історична пісня

Ой полети, галко, ой полети, чорна,
да й на Січ риби їсти.
Ой принеси, галко, ой принеси, чорна,
від кошового вісти.

Історична пісня

У містечку Богуславку Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.

Історична пісня

Ой колись ми панували, а тепер не будем -
Того щастя, теї слави повік не забудем.

Історична пісня

Позволь, батьку-отамане, нам на башті стати:
Як не стидно а цариці та Січ руйнувати!
Не позволиш з шабельками, позволь з кулаками:
Хай не гине наша слава поміж козаками!

Історична пісня

Розвивайся, а ти, сухий дубе, завтра мороз буде.
Убирайся, молодий козаче, завтра поход буде.

Історична пісня

Зажурилась Україна, що ніде прожити,
Витоптала орда кіньми маленькії діти.
Ой малії витоптала, старії побила,
Молодую челядоньку у полон забрала.

Історична пісня

Наступала чорна хмара - настала ще й сива:
Була Польща, була Польща, та стала Росия.

Історична пісня

Ой горе тій чайці, ой горе небозі,
Що вивела діток да при битій дорозі.

Історична пісня, приписувана гетьманові Мазепі

Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам'яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони вже тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.

"Дума про Марусю Богуславку"

Тікало три братики рідненькі,
Три товариші сердешні.
Два кінних, третій піший, піхотинець
За кінними біжить-підбігає,
Кров сліди заливає,
За стремена хватає,
Словами промовляє...

"Утеча трьох братів із города Азова" (дума)

Дай же, Боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу добичу брали
І неприятеля під нозі топтали!
Слава не вмре, не поляже,
Од нині довіку!

"Дума про козака Голоту"

Так вічной пам'яті бувало
У нас в Гетьманщині колись...

Іван Котляревський.
"Енеїда", 1798

Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набирали,
Як мандрував козак всю ніч.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.

Іван Котляревський
"Енеїда". 1798

Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись - панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!

Тарас Шевченко
"Тарасова ніч", 1838

Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Тарас Шевченко
"На вічну пам'ять Котляревському", 1838

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі - чужі люде,
Роблять лихо з вами.

Тарас Шевченко
"Катерина", 1838

А до того - Московщина,
Кругом чужі люде.

Тарас Шевченко
"До Основ'яненка", 1839

Було колись - в Україні
Ревіли гармати;
Було колись - запорожці
Вміли пановати.

Тарас Шевченко
"Іван Підкова", 1839

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.

Тарас Шевченко
"Гайдамаки", 1841

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали.
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн.

Тарас Шевченко
"Гайдамаки", 1841

Болить серце, як згадаєш:
Старих слов'ян діти
Впились кров'ю. А хто винен?
Ксьондзи, єзуїти.

Тарас Шевченко
"Гайдамаки", 1841

Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навіки од моря і до моря - слав'янськая земля.

Тарас Шевченко
"Гайдамаки" ("Передмова"), 1841

О милий Боже України!
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!

Тарас Шевченко
"Гамалія", 1842

А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати.

Тарас Шевченко
"Розрита могила", 1843

Ой Богдане, Богданочку!
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.

Тарас Шевченко
"Розрита могила", 1843

Це той П е р в и й, що розпинав
Нашу Україну,
А В т о р а я доконала
Вдову сиротину.

Тарас Шевченко
"Сон"("У всякого своя доля..."), 1844

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?

Тарас Шевченко
"Чигирине, Чигирине...", 1844

Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.

Тарас Шевченко
"Холодний Яр", 1845

Чи я знала, ще сповита,
Що тая цариця -
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця!..

Тарас Шевченко
"Великий льох", 1845

Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття - ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.

Тарас Шевченко
"Стоїть в селі Суботові...", 1845

У нас же й світа, як на те -
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!

Тарас Шевченко
"Кавказ", 1845

Ой пожали б, якби були
Одностайне стали
Та з фастовським полковником
Гетьмана єднали.

Тарас Шевченко
"Іржавець", 1847

"Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?"
"Почорніло я од крові
За вольную волю".

Тарас Шевченко
"Ой чого ти почорніло...", 1848

Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!

Тарас Шевченко
"Юродивий", 1857

Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже...
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь...
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.

Тарас Шевченко
"Якби то ти, Богдане п'яний...", 1859

Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленними піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!

Тарас Шевченко
"Світе ясний! Світе тихий!", 1860

А од коріння тихо, любо
Зелені парості ростуть.
І виростуть; і без сокири
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфиру,
Роздавить вашого кумира,
Людськії шашелі.

Тарас Шевченко
"Бували войни й військовії свари...", 1860

...Із того часу всі в нас поділились на живих і мертвих, та й довго ще ділитимуться.

Пантелеймон Куліш
"Промова на похороні Шевченка", 1861

В характері українсько-руського народу відзначається особливо перевага особистої свободи, а в великоруськім переважає загальність.

Микола Костомаров
"Дві руські народності", 1861

І багацько лиха вдіє
Гайдамацька зграя:
Не то Польща і Вкраїна
Лишенька зазнає!

Василь Мова
"Троїсте кохання", 1863

Бо теє козацтво, навикши бурхать,
Не вміло свободи других шанувать.

Василь Мова
"Козачий кістяк", 1863

І з того козацтва,
З його старшини,
На лихо Вкраїні
Вродились пани.

Василь Мова
"Козачий кістяк", 1863

Повій, вітре тихесенький,
З-за синього моря,
Та принеси в Україну
Козацькую волю!

Олександр Кониський
"Вітер", 1882

Обняти світ залізними руками
Силкуєшся, щоб людському уму
Спорудити з продажними попами
Вселенськую безвиходну тюрму.

Пантелеймон Куліш
"Слов'янська ода", 1882

Я не боюсь тюрми і ката,
Вони для мене не страшні.
Страшніш тюрма у рідній хаті,
Неволя в рідній стороні.

Олександр Кониський
"Я не боюсь", 1883

"Господи, Господи! - подумала мати, - попереучували моїх діток на один бік: з тієї ляховка вийшла така, що з голими руками й не приступай; а цей москалем став. Пропащі світи!"

Анатолій Свидницький
"Люборацькі", 1886

Та чи є ж пекло гірше, як з кацапом жити!

Анатолій Свидницький
"Люборацькі", 1886

В тій стороні українці себе не забувають, і хоч що кажи, не розсердиш так, як словом "хахол". За це слово готов очі видерти.

Анатолій Свидницький
"Люборацькі", 1886

Ой лимане-лиманочку, хвиле каламутна!
Де поділась наша воля, слава тая смутна?

Леся Українка
"Подорож до моря", 1888

Зложити правдивий суд над усіми ваганнями всіх справ у нашій історії можна тільки рівняючи її з історією других народів Європи.

Михайло Драгоманов
"Чудацькі думки про українську національну справу", 1891

Треба шукати всесвітньої правди, котра б була спільною всім національностям.
Михайло Драгоманов
"Чудацькі думки про українську національну справу", 1891

Сама по собі думка про національність не може довести людей до волі й правди для всіх і навіть не може дати ради для впорядковання навіть державних справ.

Михайло Драгоманов
"Чудацькі думки про українську національну справу", 1891

Думка про людськість поставлена була вище над думкою про націю та віру, з їх осібними звичаями, урядами та інтересами, і стала таким суддею посеред суперечок проміж націями й вірами та основою до волі кожної нації й віри в тих границях, поки нація чи віра не неволить других.

Михайло Драгоманов
"Чудацькі думки про українську національну справу", 1891

В нашій справі, коли ми поставимо думку, що національність є перше, головне діло, то ми або поженемося за марою, або станемо слугами того, що всилюється спинити поступ людський, і поставимо на риск, коли не згубу, й саму нашу національність. Коли ж ми станемо при думці, що головне діло - поступ людини й громади, поступ політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки ґрунт, форма та спосіб, тоді ми певні, що послужимо добробутові й просвіті нашого народу, а вкупі з тим і його національності.

Михайло Драгоманов
"Чудацькі думки про українську національну справу", 1891

А тим часом дбаймо про свою словесну автономію, творімо свою автономічну будучину, знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сім'ї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обогріє та й не освітить її так, як ми самі.

Пантелеймон Куліш
"Листи", 1892

Інтелігенція вся в нас змоскалена. Вчиться вона по-московському, читає по-московському, завсіди говорить сама і завсіди чує круг себе мову тільки московську; рідну ж мову в мужичих устах вважає за "хахлацький жаргон".

Борис Грінченко
"Листи з України Наддніпрянської", 1892 - 1893

Треба зрозуміти, що кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів - не єсть тільки звичайною відміною в передсвідченнях, а єсть справжньою цілковитою зрадою.

Борис Грінченко
"Листи з України Наддніпрянської", 1892 - 1893

Їсте, п'єте, спите і любите Вкраїну... Як не любить її, безсудницю, коли за те, за те одно, що вміли гнути спину перед ледачими людьми, як і самі, діди, батьки та й ви з синками та дочками постали значними людьми або й панками!

Пантелеймон Куліш
"Вельможній Покозаччині", 1893

Нічого багато говорити об тім, що навіть свідома національна незалежність без певної просвіти не дасть ні лібералізму, ні демократії.

Михайло Драгоманов
"Листи на Наддніпрянську Україну", 1894

Ми не можемо шукати собі провідних думок для громадської праці культурної, політичної і соціальної в почуттях і інтересах національних, бо інакше ми б заплутались в усяких суб'єктивностях, в лісі історичних традицій і т. д. Ми шукаємо таких провідних і контрольних думок в наукових виводах і інтересах інтернаціональних, вселюдських.

Михайло Драгоманов
"Листи на Наддніпрянську Україну", 1894

На сором природи людської, до самих останніх часів свідомих демократів було більше з панів, ніж з мужиків.

Михайло Драгоманов
"Листи на Наддніпрянську Україну", 1894

Скрізь на світі, власне, історичний патріотизм і націоналізм означається шовінізмом, галушечним (чи, як кажуть великоруси, "квасним") патріотизмом і т. д., і що ті хиби, власне, слабнуть у народів, коли патріотизм ставиться під контроль космополітизму.

Михайло Драгоманов
"Листи на Наддніпрянську Україну", 1894

Державна самостійність єсть головна умова існування нації...
Микола Міхновський
"Самостійна Україна", 1900

Тільки держава одноплеменного національного змісту може дати своїм членам нічим необмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого гаразду...

Микола Міхновський
"Самостійна Україна", 1900

Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі.

Микола Міхновський
"Самостійна Україна", 1900

В історії української нації інтелігенція її раз у раз грала ганебну і сороміцьку роль. Зраджувала, ворохобила, інтригувала, але ніколи не служила своєму народові...

Микола Міхновський
"Самостійна Україна", 1900

Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої, безпощадної.

Микола Міхновський
"Самостійна Україна", 1900

Ми востаннє виходимо на історичну арену і або поборемо, або вмремо.

Микола Міхновський
"Самостійна Україна", 1900

Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що лама свої кайдани, прокинувшись до життя.

Микола Міхновський
"Самостійна Україна", 1900

Через увесь час свого історичного існування нація наша з найбільшими усиллями пильнує вилитись у форму держави самостійної і незалежної.

Микола Міхновський
"Самостійна Україна", 1900

Консолідування вольних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені і коли національні кривди та поневолення відійдуть у сферу історичних споминів.

Іван Франко
"Поза межами можливого", 1900

Полум'ям вічним на жах всім нащадкам
Дантове пекло палає;
пекло страшніше горить в нашім краю,-
чом же в нас Данта немає?

Леся Українка
"Де тії струни, де голос потужний...", 1902

Співці, не вгадуйте, ви, вчені, не шукайте,
хто був той цар і як йому наймення:
з його могили утворила доля народу
пам'ятник - хай згине цар!

Леся Українка
"Напис в руїні", 1904

Ми не іконописці, а історики. Ставимо не іконостас, а галерею типових представників нашого громадського руху, в плоті і крові, в сильних і слабих формах їх діяльності.

Михайло Грушевський
"Костомаров і новітня Україна", 1910

Тіні забутих предків.

Михайло Коцюбинський
Назва повісті, 1911

Старий московський централізм виступає тут ще раз перед нами під маскою більшовизму.

Михайло Грушевський
"Очищення огнем", 1918

З прокляттям в небо устає
новий псалом залізу.

Павло Тичина
"Псалом залізу", 1920

Та страшно, страшно жить минулим...
Будучина - сліпий туман -
Над мертвих днів глухим намулом
Ховає вогники оман.

Євген Маланюк
"Лист", 1923

Ні, ні! Прийдешнє - не казарма,
Не цементовий коридор!

Максим Рильський
"Ні, ні! Прийдешнє - не казарма...", 1923

Харків, Харків, де твоє обличчя?
До кого твій клич?
Угруз ти в глейке многоріччя,
темний, як ніч.

Павло Тичина
"Харків", 1923

Братерство давніх днів! Розкішне, любе гроно!
Озвися ти хоч раз до вигнанця Насона,
Старого, кволого, забутого всіма
В краю, де цілий рік негода та зима,
Та моря тужний рев, та варвари довкола...

Микола Зеров
"Овідій", 1924

Знов на Богдановій дідизні
Історії свистять вітри,
Скрегочуть місяці залізні
Неповторимої пори.

Євген Маланюк
"Вітри історії", 1924

Необорима соняшна заглада -
Віки, віки - одна блакитна мить!
Куди ж поділа, степова Елладо,
Варязьку сталь і візантійську мідь?

Євген Маланюк
"Варязька балада", 1925

Ви питаєте, яка Європа? Беріть яку хочете: "минулу - сучасну, буржуазну - пролетарську, вічну - мінливу". Бо і справді: Гамлети, Дон-Жуани чи то Тартюфи були в минулому, але вони є і в сучасному, були вони буржуазні, але вони є і пролетарські, можете їх уважати "вічними", але вони будуть і "мінливі".

Микола Хвильовий
"Думки проти течії", 1928

Це - європейський інтелігент у найкращому розумінні цього слова. Це, коли хочете, - знайомий нам чорнокнижник із Вюртемберга, що показав нам грандіозну цивілізацію і відкрив перед нами безмежні перспективи. Це доктор Фауст, коли розуміти його як допитливий людський дух.

Микола Хвильовий
"Думки проти течії", 1925

Без російського диригента наш культурник не мислить себе. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвитку. Він ніяк не може втямити, бо він боїться - дерзать!

Микола Хвильовий
"Думки проти течії", 1925

Європа - це досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенглер оголосив "на закаті", не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це Європа грандіозної цивілізації, Європа - Гете, Дарвіна, Байрона. Ньютона, Маркса і т. д.

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925

Центральний Комітет партії ніде, ні разу жодним словом не говорить про те, ніби російська культура повинна стати за джерело розвиткові української культури, повинна стати насамперед передумовою для неї, маючи пріоритет, що українські письменники повинні насамперед перед усіма тягтися до досягнень російської культури як до свого рідного кубла.

Микола Скрипник
"Статті", 1926

Але ж нація - нація, а не партія.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Побили себе ми самі.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Військово-хліборобський, козацько-шляхетський аристократичний клас, що відродився був і сформувався знов за Великого Гетьмана Богдана, - потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Єсть історичною неправдою міф про те, що нас на Україні знищили москалі.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Досліджувати Україну можна з точки погляду легенди або дійсності: так, як хочеться, щоб було, або так, як в дійсності єсть.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Одним з найбільше яскравих проявів сучасного бажання матеріально непродукуючої інтелігенції захопити в свої руки світську владу на цілім світі єсть так звана "найбільш послідовна демократія": інтернаціональний революційний і політичний соціалізм.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

І тому українська демократія по знищенні власної аристократії ніколи нічого збудувати не могла.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Без власної держави нема й не може бути нації української.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Врешті, комунізм не є, як дехто думає, початком нової доби, а він є кінцем і смертю доби старої.

В'ячеслав Липинський
"Покликання варягів...", 1926

Тільки такі зруйновані нації можуть воскресати, а не безсило в свому гробі борсатися, які духу свого, хоч би поза межами Батьківщини, поза своїм тілом, живим зуміли заховати.

В'ячеслав Липинський
"Покликання варягів...", 1926

Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації.

В'ячеслав Липинський
"Покликання варягів...", 1926

Динаміка - життя, рух - кожної живої нації полягає в обороні сильними консерватистами традиційної існуючої форми національної влади і в постійнім реформуванні цієї влади поступовцями.

В'ячеслав Липинський
"Покликання варягів...", 1926

Навіть само поняття національної культури української - як чогось органічного, окремого, індивідуального - зовсім чуже більшовикам.

В'ячеслав Липинський
"Покликання варягів...", 1926

Зрадництво стало найбільш характерним явищем нашої історії...

В'ячеслав Липинський
"Покликання варягів...", 1926

Богдан (Хмельницький) був єдиний державний муж в нашій новітній історії, який зумів зорганізувати українську здержуючу і кермуючу консервативну силу і при помочі цієї сили опанувати розбурхану українську стихію.

В'ячеслав Липинський
"Покликання варягів...", 1926

Тільки гетьманство може стати для нас органічною аркою сполучення між нашою прабабкою Русею і бабкою Малоросією, від якої родилась наша мати Україна.

В'ячеслав Липинський
"Покликання варягів...", 1926

Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря.
Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Коли, отже, українська ідея хоче підійняти боротьбу за панування з іншими, мусить в першу чергу здушити прокляту спадщину невільницьких часів.

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Нетерпимість до чужих богів - лиш відворотний бік непохитної віри в своїх.

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Світ належить до тих, які вміють хотіти, одиноким живим чинником міжнародного життя є нація, незалежно від того, який клас веде її за собою.

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Наша мандрівка по пустелі ще не скінчилася, тому що було в нас тисячі воль замість одної і сотки туманних замість одної яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість. Бо що є нація, коли не скупчення міліонів воль довкола образу спільного ідеалу?

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Ідея, яка порушуватиме конфліктами, що назрівають, буде ідея нації, ідея людської спільноти, що є або хоче бути організованою в окрему політичну одиницю.

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Українство мусить усвідомити собі, що його ідея, коли хоче перемогти, повинна бути яскравою ідеєю, себто виключати всяку іншу, основуватися не на частиннім, але повнім запереченні чужої.

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Вітай, замріяний, золотоглавий
На синіх горах! Загадався - снить...
І не тобі - молодшому - бринить
Червлених наших літ ясна заграва.

Микола Зеров
"Київ з лівого берега", 1926

Поволі родяться слова нічних нарад -
Про мсту і смерть шляхетству на Вкраїні
В холодноярській радяться святині
Козак, і гречкосій, і збіглий з військ солдат.

Микола Бажан
"Залізнякова ніч", 1927

Власне в цій елліністичності душі, в "елладності" геополітичного положення між Сходом і Заходом треба шукати причин, чому Україна, "між двома силами" існуючи, не здобулась на більше, ніж бути плацдармом для боротьби цих сил.

Євген Маланюк
"Буряне поліття", 1927

Чому ми нарешті не соромимось проїдати тут народні гроші саме в той час, коли навкруги нас люди живуть у неможливих злиднях...

Микола Хвильовий
"Вальдшнепи", 1927

Ідея відродження моєї нації нічого не має спільного з національною романтикою.

Микола Хвильовий
"Вальдшнепи", 1927

Його комуністична партія потихесеньку та полегесеньку перетворюється на звичайного собі "собірателя землі руської"...

Микола Хвильовий
"Вальдшнепи", 1927

Хіба це не вона та типова українська жінка, що, так ганебно випровадивши синів Тараса Бульби на Запорізьку Січ, пішла плодити безвольних людей?

Микола Хвильовий
"Вальдшнепи", 1927

Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти.

Микола Куліш
"Народний Малахій", 1928

Столоначальники, убивці, сутенерики,
Раби раба і служники слуги,
Сини російської імперської істерики,
Самодержавної нещадної нудьги,
Всесвітнє падло і вселюдська гнусь,
Здихайте у своїй зачиненій конурі!
Повстала у вогні, в пожежі, в герці й бурі
Вкраїна інша й інша Русь...

Микола Бажан
"Розмова сердець", 1928

В нашому Радянському Союзі тепер хіба лише якісь історико-літературні іхтіозаври можуть заперечувати самостійність української літератури та культури в її історичному минулому, в її теперішньому і в її прийдешньому розвиткові.

Микола Скрипник
"Статті", 1929

Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу?

Микола Куліш
"Мини Мазайло", 1929

Б. К. А що таке паляниця?
М. Український білий хліб.
Б. К. А я й досі на знала.
М. Отож і горе, що їсте, а не знаєте.

Микола Куліш
"Мина Мазайло", 1929

Дивлюсь - не Харковь, а Харків! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?

Микола Куліш
"Мина Мазайло", 1929

...О жовті черепи - прикмети межові
На скорбних перехрестях війн...
Прикмети вірного маршруту -
Ці жовті черепи зіницями на схід.

Микола Бажан
"Слово о полку", 1929

Слухай, як дзвонить і гра Україна! Устають з могил сивоусі запорожці, сідають на коней. Цоки-цок!.. Чуєш, мчать? Сивоусі лицарі...

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Ой - казали люди, що як прийде свобода, то вона, як мама, - не журися, мовляв, дівко, вискочиш із ями.

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Своєї держави я хочу під прапором ось під цим!

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Так, я чайка! Скажу: я тая чайка, що літала над Жовтими Водами, об дороги чумацькії билась, що літа і б'ється у кожному козацькому серцеві...

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Кому? Більшовикам? Бандитам? Бидлові, що реве від крові і трощить наші найкращі ідеї?

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане!

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Повіє вітер з Понту. Скитський степ
Обудиться, зітхне, і буйна тирса
Зеленим морем знову проросте,
І побіжать зелені хвилі.

Євген Маланюк
"Думи мої, думи", 1931

Іде по європах мара Достоєвського
І шкрябає пальцем в двоїсті серця.

Микола Бажан
"Смерть Гамлета", 1932

Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.

Павло Тичина
"Пісня трактористки", 1933

І коли я чую обвинувачення за "Україну в огні" в націоналізмі, як же гірко, як тоскно робиться на душі. Боже мій, доки ти будеш боятися мене. Адже я майже смертельно хворий, у мене поламано всі сустави, з мене давно вже витекла трохи не вся кров.

Олександр Довженко
"Щоденник", 1943

Світе мій, чому любов до свого народу є націоналізм? В чім його злочин? Які нелюди придумали отсе-от знущання над життям людським?

Олександр Довженко
"Щоденник", 1944

Нехай мої часи були лихі,
та не були вони такі ще підлі,
такі до скарг і до благань глухі,
і тих пісень, які вже всім набридли,
від нас не вимагали владарі,
не їздили на людях, як на бидлі.

Юрій Клен
"Попіл імперій", 1946

Картагена нашої провінційності мусить бути зруйнована. Шлях до майбутнього лежить через уміння мислити й розуміти, не через начотництво, сліпу віру і завжди обмежений фанатизм.

Юрій Шерех
"Наша сучасність - наше мистецтво", 1947

Проблема безґрунтянства - це, може, найхарактеристичніша проблема XX сторіччя... Всі історичні процеси нашого часу ніби спеціально спрямовані на те, щоб позбавити людину ґрунту.
Юрій Шерех Зустрічі з Заходом", 1950

Радянська система прекрасно знає, що цілком політизована людина - це вже не людина, а раб чи робот. Цього не знає, на жаль, більшість еміграції.

Юрій Шерех
"Хвильовий без політики", 1953

Бій під Полтавою Петрові виграли українські Кочубеї.

Юрій Шерех
"Москва, Маросейка", 1954

Але одне безперечно: мине радянське панування. Російські загарбники стануть спогадом, як спогадом стали німецькі.

Юрій Шерех
"Правда почуттів...", 1954

Звичайно, наші спільноти - це спільноти разом пережитого смутку й горя. Смуток тихіший і відлюдний, але в'яже сильніше.

Микола Шлемкевич
"Загублена українська людина", 1954

На перехресті доріг стоїть українська душа в латаній свитині, зшитій із поношених і потертих мислей.
Микола Шлемкевич
"Загублена українська людина", 1954

Ми вийшли в світ, щоб зберегти в нашій спільноті свободу духу й життєвих форм, що знищені там.

Микола Шлемкевич "Загублена українська людина", 1954

Золота копула духу розбита бурею війн, а нової не вдалося створити. Живемо епігонами й наше мислення мав познаки мислення епігонів.

Микола Шлемкевич "Загублена українська людина", 1954

Жива українська душа прагне й вимагає нової одежі духу й життєвих форм, і живих їх здійснень у новій українській людині.

Микола Шлемкевич
"Загублена українська людина", 1954

Перегони в патріотизмі виявили культурне життя еміграції.
Юрій Шерех "Непророслі зернята", 1955

Вітаймо ж цю добу колонізацій, добу нечуваних екстермінацій, талантів, партій, напрямків і сект, -добу, що ліквідує інтелект.

Юрій Клен "Попіл імперій", 1967

В зв'язку з цим історія України дістала дуже своєрідну інтерпретацію. Виходило, що на протязі багатьох століть український народ боровся головним чином..., проти власної національної незалежності. Що незалежне існування було величезним злом для нашого народу. І що, отже, всі ті, хто кликали його на боротьбу за національну незалежність, були... найлютішими ворогами українського народу.

Михайло Брайчевський
"Приєднання чи возз'єднання", 1960

Різні бувають естафети.
Передають поетам поети
З душі в душу,
Із мови в мову
Свободу духу і правду слова,
Не промінявши на речі тлінні -
На славолюбство і на вигоду.
І не зронивши.
Бо звук падіння
Озветься болем в душі народу.

Ліна Костенко
"Естафети", 1961

Сто років - зморшка на чолі Землі.
Всесвітні війни, революцій грози...
Дніпро до ніг стежиною проліг
І котить славу в сиві верболози.

Іван Драч
"Смерть Шевченка", 1962

І тому ми спокійно і суворо
Стрічаємо у праці і борні
Наклепи злобні і тупі докори,
Потоки божевільної брехні.

Василь Симоненко
"Ми думаєм про вас", 1962

Україна типово східноєвропейська країна, бо її історія до високого ступеня позначена браком тяглості, дисконтинуїтетом. Це твердження стосується передусім державної організації та високої культури - тієї, що її носієм є звичайно провідні суспільні верстви. Саме ця "надбудова" в першу чергу падала під ударами ворожих сил та несприятливих обставин; низові суспільні клітини (сім'я, сільська громада) та народна культура виявили більшу відпорність на історичні лихоліття...

Іван Лисяк-Рудницький
"Роль України в новітній історії", 1963

Іноді забувають, що без особистого не буває громадського, без індивідуальності немає людини так само, як без конкретного не може бути загального...
Я собі не уявляю громадської гідності без особистої і національної гідності як не уявляю народження людини без матері.

Євген Сверстюк
"З думок", 1963

Культивування національного - законна реакція на многорічну денаціоналізацію. Але мистецтво росте не з таких реакцій, хоч яких закономірних, а з внутрішніх законів і зовнішніх впливів.

Юрій Шерех
"Не для дітей", 1964

В дійсності еміграція українська є така, як вона мусить бути, і дуже близька своєю структурою й своїм духовним образом до українства на Україні - і до кожного суспільства взагалі, а зокрема такого, що його національний ґніт і національна зрада розмивали й розкладали сторіччями.

Юрій Шерех
"Не для дітей", 1964

Кількісна вага еміграції супроти материка української людності зникома, може, одна сорокова частина. Але в балансі творчих сил і впливів вага ця далеко вища, і тільки майбутнє покаже наскільки.

Юрій Шерех
"Не для дітей", 1964

Одійде в морок підле і лукаве,
Холуйство у минувшину спливе,
І той ніколи не доскочить слави,
Хто задля неї на землі живе.

Василь Симоненко
"Пересторога славолюбцеві". 1964

О, курде, бережи свої набої,
Але життя убивців не щади!
На байстрюків свавілля і розбою
Кривавим смерчем, бурею впади!

Василь Симоненко
"Курдському братові", 1965

Сталін не визнавав кібернетики. І все ж йому належить в цій галузі видатна заслуга: він винайшов запрограмовану людину. Сталін - творець Гвинтика.

Валентин Мороз
"Репортаж із заповідника ім. Берії", 1967

Лежать скелети без голів,
Німують, білені вітрами.
Чий вік дочасно відлетів,
Не ставши гробом під хрестами?

Яр Славутич
"Лежать скелети, без голів...", 1968

Національна справа - це справа всього народу і справа кожного громадянина; це корінний інтерес усього нйроду і громадянства, совість кожного із нас; вона не відсуває всіх інших справ, інтересів та ідеалів, але нерозривно з ними зв'язана, і ніхто не має права мовчати, коли бачить щось неподобне, так само як ніхто не має права затуляти вуха від тривожних голосів.

Іван Дзюба
"Інтернаціоналізм чи русифікація"

Ці поняття у нас вважаються одіозними; у всякому разі той, хто пробував би говорити нині на Україні про національне почуття, національну свідомість, національні обов'язки сучасного українця, був би одразу ж і без вагань зарахований до "українських буржуазних націоналістів".

Іван Дзюба
"Інтернаціоналізм чи русифікація"

Чи існує сьогодні на Україні україноненависництво? Багатьох це питання здивує. Але не всіх. Я певен, що знайдеться чимало українців і навіть неукраїнців, які не лише ствердять, що існує, але й наведуть факти з власного досвіду.

Іван Дзюба
"Інтернаціоналізм чи русифікація"

Жити можна. Тут можна, як ніде. Якщо була колись найдемократичніша держава, то це був лише (конц-)табір.

Михайло Осадчий
"Більмо", 1968

Напівосвіта - це коли у людини спочатку вкрали традиції, а потім дали освіту. Напівосвіта - це коли культура не виростає органічно з власного коріння, а натовкується в людину поспіхом, за п'ятирічку - за скороченою програмою.

Валентин Мороз
"Хроніка опору", 1970

Створювати традиції так само безглуздо, як робити культурну революцію. "Культура" і "революція" - поняття несумісні, протилежні.

Валентин Мороз
"Хроніка опору", 1970

Дехристиянізація, колективізація, індустріалізація, масове переселення з села до міста - усе це було небаченим в історії України розбиттям традиційних структур, катастрофічні наслідки якого виявились ще далеко не повністю.

Валентин Мороз
"Хроніка опору", 1970

Людина нашого часу пройшла цілу революцію відчужень, селянство ще й досі не отямилось від ланцюгового розпаду старих форм життя і майже біблійних випробувань, з яких кожне саме по собі - Історичне. Відчуження землі. Відчуження продуктів праці. Відчуження релігії, звичаїв і вірувань. Відчуження мови...

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

І страшно стає за ту молоду українську інтелігенцію, яка в умовах нинішнього "українського" міста кращі свої сили мусить витрачати на відстоювання власного національного обличчя - замість змагатися на передньому краї життя планети за освоєння нової істини нового часу.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Але минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Тільки громадська думка може осягнути все, вчасно подати знак тривоги, вчасно порушити якісь важливі питання, словом - бути найвищим регулювальником складного суспільного організму.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Наша молодь в основній масі не знає історії, культури, навіть мови свого народу...

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Коли поникнуть голови переможених і сили їхні кануть у працю на хліб насущний, то на озлиднілому ґрунті завжди виростають поодинокі високі постаті як голос самозбереження народу, що мусить висунути свою естафету в особі подвижника, який швидко згоряє за всіх, як згоріли у нас тисячі безіменних, з забутими іменами і з великими іменами.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Вони вибудували свій Собор - як естафету духу, як найвищу вежу, що має сторожувати безперервність духу - голос предків і заповіт нащадкам, які не мають права зректися і запродатись чужим богам, не сміють опуститися нижче вираженого в Соборі ідеалу Людини.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Нині кожен, хто це усвідомив, розуміє, що йдеться не про поетизацію вселюдського Собору, а передусім про цілком конкретні втілення його в собі, про вироблення власної індивідуальності як частки власного народу, як надійної опори для культури та духовного життя. І перед кожним - різка альтернатива - бути або сином свого народу, або його лукавим наймитом і мародером.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Але пам'ятаймо, що нам історія просто на чолі записала всю обережність, пасивність, перечікування і лінь предків, і кожне нове покоління від колиски розплачується за це своєю долею і честю. І заново визбирує духовну спадщину наших донкіхотів серед намулу спадщини рабів.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Ніякою логікою не пояснити нам наших відроджень після поразок і самого факту нашого національного існування: ми живемо в стихійно-ірраціональному, в глибинах, самим корінням, що вічно пробивається паростками і рідко досягає нормального цвітіння.

Євген Сверстюк
"Іван Котляревський сміється", 1970

Тут спадає на думку закон про незнищенність духовної енергії: не можна безслідно поховати ту силу, що вулканила Україну століттями, сходила кров'ю, вкривалась могилами, а потім знову вставала, налітала вихром і зносила тимчасові палаци нових панів та перекривала принишклі чужі голоси українською піснею.

Євген Сверстюк
"Іван Котляревський сміється", 1970

Липинський дав глибокий діагноз слабостей української демократії дореволюційного й революційного часу: наша демократія мислила категоріями не влади, а перманентної опозиції до влади. Липинський був ідейним противником демократії, але з його творів демократ може багато дечого навчитися.

Іван Лисяк-Рудницький
"В обороні інтелекту", 1971

[Передмова]
[Батьківщина][Доля][Змагання][Історія][Любов][Мудрість]
[Народ][Праця] [Природа][Слово][Смерть][Тривога][Хвилини]
[Покажчик авторів][Юрій Луцький]