ТРИВОГА

Стороною дощі йдуть,
А долом туман.
А на моїм серденьку
Журба та й печаль.

Народна пісня

Мислі мої, мислі,
Докупи ся зійшли,
На серденьку стали,
Спатоньки не дали.

Народна пісня

І, здається, молодому
Нічого б журиться,
А прийдеться молодому
З журби утопиться.

Народна пісня

Ой згадай мене, моя стара нене,
як сядеш увечері їсти:
- Десь моя дитина на чужій стороні,
да нема од неї вісти.

Історична пісня

Ой не шуми, луже, з дібровою дуже,
Не завдавай серцю жалю, бо я в чужім краю.
Ой я в чужім краю, як на пожарині, -
Ніхто мене не пригорне при лихій годині.

Бурлацька пісня

Прибудь до мене,
Одвідай мене,
Бездольную,
Й безродную,
Й безплеменную,
На чужій чужині
При нещасній моїй хуртовині.

"Дума про сестру та брата"

Ах ти, тоска проклята! О докучлива печаль!
Гризеш мене ізмлада, як моль плаття, як ржа сталь.

Григорій Сковорода
"Ах ти, тоска проклята!", 1760-і рр.

Ти зозуле сивенькая,
Закуй ми сумненько,
Най розпука та й лютая
Вирве ми серденько.

Маркіян Шашкевич
"Розпука", 1837

Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить,
Як серце застогне і гірко заплаче,
І дуже без щастя воно защемить?

Олександр Афанасьєв-Чужбинський
"Є. П. Гребінці", 1841

І тепер я розбитеє
Серце ядом гою,
І не плачу, й не співаю,
А вию совою.

Тарас Шевченко
"Три літа", 1845

Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...

Тарас Шевченко
"Минають дні, минають ночі...", 1845

А то горе, що душа - наче птиця без крил хоче піднятися над землею, а туча до землі й пригнітає.

Пантелеймон Куліш
"Листи", 1856

Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.

Тарас Шевченко
"Я не нездужаю, нівроку...", 1858

Ходжу-блуджу по городу
Великому, великому.
Одкрив би я своє серце,
Та нікому, та нікому.

Пантелеймон Куліш
"Люлі-люлі", 1861

Бистра річка - життя моє,
Широка-глибока...
Плавле-тоне на тій річці
Душа одинока.

Пантелеймон Куліш
"Родина єдина", 1862

За що, Боже, на сім світі
Я так погибаю?
Ані живу, сиротина,
Ані умираю.

Сидір Воробкевич
"Марно вік мій...", 1865

Мряка на землю упала,
Місяця ж більш не діждати!
Темно й на серденьку стало...
Час мені, мабуть, до хати!

Василь Мова
"На прогулянках", 1887

Я сьогодні в тузі, в горі,
Мов у тяжкім сні, -
Отруїли ясні зорі
Серденько мені.

Леся Українка
"Зоряне небо", 1893

Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Леся Українка
"Горить моє серце, його запалила...", 1893

Розпука крає
Серце на дні...
Зіронька сяє,
Та не мені.

Павло Грабовський
"Пролісок", 1894

Облягла душу ніч - непрозора страшна,
Нема шляху з німої пустині.

Павло Грабовський
"Ніч".1896

Неси ж мене. коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.

Іван Франко
"Безмежнеє поле в сніжному завою...". 1896

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити -
Не жити.

Іван Франко
"Чого являєшся мені...", 1896

Обгорта мене туга, болить голова,
Стіни й стеля гнітять, мов темниця...
Де ж ви, де, мої щирі, одважні слова?
Де поділась моя чарівниця,
Молода моя муза, і горда, й смутна,
Жалібниця-порадниця тиха?

Леся Українка
"З пропащих років", 1897

Вниз котиться мій віз. Пов'яли квіти,
Літа на душу накладають пута.

Іван Франко
"Поет мовить", 1898

Повстала туга, сном важким приспана,
Повстала велетом і досягла до хмар,
Жаль запалав, прибоєм океана
Загомонів його страшний пожар.

Леся Українка
"...Порвалася нескінчена розмова", 1898

Темна ніч, вітрець тихесенький
Зашумів в моїм вікні;
Дощик капає дрібнесенький,
В серце падає мені.

Павло Грабовський
"Темна ніч...", 1900

Хотіла б я уплисти за водою,
немов Офелія, уквітчана, безумна.

Леся Українка
"Ритми", 1900

Не спиться... Знов чорнії думи
Обсіли, мов галич, мене...

Михайло Старицький
"Не спиться", 1902

Розжалобилася душа
У смутках непомірних,
Що збулась радості життя
І що опущена сама
Йде по полях безмірних.

Богдан Лепкий
"Finalе", 1902

Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло,
Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,
І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло...

Микола Вороний
"Vae victis", 1904

Приступи, подивись і на путь мене справ,
Роз'ясни мені хвилі тривоги!
Я втомився, охляв, серед шляху пристав
І тривожно шукаю дороги.

Петро Карманський
"Як побачиш сліпця...", 1906

Ой люлі, люлі, химерний смутку!
Шепоче вільха і верболіз.
Задума квилить, шовкові вії
Срібляться ясним брильянтом сліз.

Петро Карманський
"Ой люлі, смутку!", 1906

Але минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, - там жура
тягар свій носить.

Леся Українка
"Лісова пісня", 1911

Я ввечері цілую рожу
І кличу сум.
Чому, чому я жить не можу
Та сам, без дум?

Павло Тичина
"Гаптує дівчина...", 1914

Гей, над дорогою стоїть верба,
Дзвінкі дощові струни ловить,
Все вітами хитає, наче сумно мовить:
Журба, журба...
Отак роки, отак без краю
На струнах Вічності перебираю
Я, одинокая верба.

Павло Тичина
"Квітчастий луг...", 1915

Я знов один, я знов один
Ніхто питать мене не стане,
Ніхто питать мене не стане,
Ніхто у душу не загляне -
Я знов один.

Микола Філянський
"Я знов один", 1917

Чорна нічко, заглуши
Всі страждання на душі.

Григорій Чупринка
"Ніч", 1918

Як пес голодний, кинутий і гнаний,
Блукаю я по вулицях чужих...

Олександр Олесь
"Як пес голодний, кинутий і гнаний...", 1926

Такий я ніжний, такий тривожний,
моя осінняя земля.
Навколо вітер непереможний
реве й ґуля...

Володимир Сосюра
"Такий я ніжний, такий тривожний...", 1928

Коли німують людські живі душі,
тоді і роси кам'яніють на зелі,
а очі в молоді, немов од суші,
мертвіють, облітають навесні.

Тодось Осьмачка
"Сонет", 1929

Холодна тиша. Місяцю надламаний,
Зо мною будь і освяти печаль мою.
Вона, як сніг на вітах, умирилася,
Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.

Володимир Свідзинський
"Холодна тиша", 1932

Листя пада, мов золото,
Крок дзвенить насторожено...
Я надвоє розколотий,
Я стократ розтривожений.

Михайло Ситник
"Осінь", 1946

Світ заговорив про покинутість людини, про тривогу, як її основне почування, про тривогу, як про праматерію душі.

Микола Шлемкевич
"Загублена українська людина", 1954

У безкрай, далечінь-дорогу
надломлено я закричу
про самоту і про тривогу,
про дні, яких я не лічу,
про дивовижну німоту
без слів та звуків,
про нечулу
німу, глуху, пусту, пусту -
що серце далечі жахнулось.

Оксана Лятуринська
"У безкрай, далечінь-дорогу...", 1955

Як списаний папір сумного дня,
Упала ніч, мов кропля атраменту,
І ти ідеш у темінь навмання,
Розбитий і знівечений дощенту.

Михайло Ситник
"Ніч", 1956

Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.

Василь Симоненко
"Дід умер", 1962

І пустота безмірна, щогодинна,
вже цілий світ береться осягти.
Як жить мені, якщо я ще людина?
Якщо мені від себе не втекти?

Григорій Чубай
"Вертеп", 1968

Кружляє світ. Мовчить, як треба крику,
і правда топиться в брехні чи не щодня...
Невже і я впаду в нього і зникну
безболісно, безлико, навмання?

Григорій Чубай "Вертеп", 1968

Край світу проруб. Тиша довсібіч.
Усесвіт твій німує і німіє,
і сонце, в душу світячи, не гріє:
в змертвілих лицях - відумерла ніч.

Василь Стус
"Стань і вдивляйся...", 1977

Я вже не можу словом. Тишина,
Мов реквієм, відлунює у скроні,
І мертвим птахом падає в долоні
Моє замерзле слово. Тишина.

Мойсей Фішбейн
"Зречення митця", 1984

[Передмова]
[Батьківщина][Доля][Змагання][Історія][Любов][Мудрість]
[Народ][Праця] [Природа][Слово][Смерть][Тривога][Хвилини]
[Покажчик авторів][Юрій Луцький]