Ю. Луцький ТИСЯЧА ЦИТАТ ... Юрій Луцький

	Просвіта	Дзвін Севастополя	Союз українок	ТРЦ Бриз
На першу	Галерея	Вільна трибуна	УКІЦ	УГКЦ
Відгуки	Бібліотека	Пласт	Смішного!	Лінки

Ю. Луцький
ТИСЯЧА ЦИТАТ З УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА

БАТЬКІВЩИНА

Україно моя мила,
Краю пам'ятливий,
Там любив я дівчиноньку,
Там я був щасливий.

Народна пісня

Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Горе ж тому кораблеві,
Та у море занесенному,
Горе тому сиротині,
Від родини відлученному!

Левко Боровиковський
"Журба", 1830

Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі
Із нашої України!
Чи там раду радять, як на турка стати,
Не чуємо на чужині.

Тарас Шевченко
"Гамалія", 1842

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?

Тарас Шевченко
"Розрита могила", 1843

...заснула Вкраїна,
Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.

Тарас Шевченко
"Чигирине, Чигирине...", 1844

Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі,
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені!.. Плач, Украйно!
Бездітна вдовице!

Тарас Шевченко
"Сон" ("У всякого своя доля..."), 1844

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1848

Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого.

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

Тарас Шевченко
"Стоїть в селі Суботові...", 1845

Я в чужині загибаю,
По чужині блуджу,
За своєю родиною
Білим світом нуджу.

Яків Головацький
"Туга за родиною", 1846

І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позастанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.

Микола Костомаров
"Книги битія українського народу", 1846

І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в Союзі Слов'янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи на те місто, де на карті буде намальована Україна: "От камень, его же не брегоша зиждущиї, той бисть во главу угла".

Микола Костомаров
"Книги битія українського народу", 1846

Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко
"Чи ми ще зійдемося знову?", 1847

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

Тарас Шевченко
"Мені однаково, чи буду...", 1847

Сонце заходить, гори чорніють.
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.

Тарас Шевченко
"N. N."("Сонце заходить, гори чорніють..."), 1847

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Тарас Шевченко
"Садок вишневий коло хати...", 1847

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!

Тарас Шевченко
"Сон"("Гори мої високії..."), 1847

Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі.
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко?

Тарас Шевченко
"Осії. Глава XIV (Подражаніє)", 1859

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Тарас Шевченко
"І Архімед, і Галілей...", 1860

Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах -
І веселенько заспіваєм...

Тарас Шевченко
"Чи, не покинуть нам, небого ...", 1861

Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить.

Пантелеймон Куліш
"Листи з хутора", 1861

Святе слово - рідна мати;
Єсть іще святиня Вища,
Богові мийліша -
Рідная Вкраїна.

Пантелеймон Куліш
"Святиня", 1861

Поки Рось зоветься Россю,
Дніпро в море ллється,
Поти серце українське
З панським не зживеться.

Пантелеймон Куліш
"Кумейки", 1862

Ой зроди ж, велика туго,
Ярую пшеницю,
Збагати насущним хлібом
Убогу Вдовицю.

Пантелеймон Куліш
"Сам собі", 1862

Що наша Вкраїна
Стала шляхті раєм,
А ми, її рідні діти,
По степах блукаєм.

Пантелеймон Куліш
"Дунайська дума", 1862

Тихо Дунай, тихо
Жовті піски миє.
Як згадаю Україну,
Серденько заниє.

Пантелеймон Куліш
"Дунайська дума", 1862

Єсть у світі правда чиста,
І добро, і воля -
Іззивай їх, моя думо,
На ріднеє поле.

Пантелеймон Куліш
"Сам собі", 1862

Удосвіта встав я... темно ще надворі...
Де-не-де по хатах ясне світло сяє,
Сяє ясне світло, як на небі зорі...
Дивуюсь, радію, у серця питаю:
"Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?"

Пантелеймон Куліш
"Заспів", 1862

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Павло Чубинський
"Ще не вмерла Україна", 1863

Та утіште серце моє,
Здавна наболіле,
За Вкраїну нещасливу
Кров'ю обкипіле...

Василь Мова
"Під стріхою убогою...", 1870

Спить Вкраїна,
І настане колись час -
Її збудить знов до жизні
Народовців чесний глас.

Василь Мова
"Не пустуй, моя голубко...", 1876

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара, -
Нам пора для України жить.

Іван Франко
"Не пора", 1880

І чужі ми чужениці
В рідній Україні,
Як пташина без гніздечка
На німій руїні.

Пантелеймон Куліш
"Ключ розуміння", 1882

Воскреснеш, нене, встанеш з домовини...
Тебе я словом правди привітаю,
І розіллється слава України
По всій вселенній, од краю до краю.

Пантелеймон Куліш
"Слово правди", 1882

Що там тюрма!
То слава наша!
Ми всі тепер сидим в тюрмі!
Всі п'єм одну ми скорбну чашу,
Одна вона - тобі й мені.

Олександр Кониський
"Я не боюсь...", 1882

Убогії ниви, убогії села,
Убогий, обшарпаний люд,
Смутнії картини, смутні-невеселі,
А інших не знайдеш ти тут.

Борис Грінченко
"Смутні картини", 1883

Тепер вона звелась і мову свою шляхетську забула, і віри відцуралась - словом, як там кажуть, та ж свита, та не так зшита.

Анатолій Свидницький
"Люборацькі", 1886

В біді твоїй рідніша ти мені;
Тобі несу я сили всі, що маю;
І працю тиху, і мої пісні
На вівтар твій побожно я складаю.

Володимир Самійленко
"Україні", 1888

А все ж твоя втіха - поплакати стиха,
Згадавши веселий свій край.

Іван Манжура
"Лелії", 1889

Ні, хоч дуже я люблю
Україну-неньку,
А сидітиму собі
Краще потихеньку.

Борис Грінченко
"Переляканий", 1892

Він українець - це запевне,
Бо хвалить сало й галушки
Та ще вишиванії дома
Бере він на ніч сорочки.

Борис Грінченко
"Українець", 1892

Та вірую, що хрест мій не безплодний,
Що хрест отой - бездольний люд спасе,
Запинить певно стогін всенародний,
Вітчизні щастя принесе!

Павло Грабовський
"Сучасникові", 1894

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Леся Українка
"І все-таки до тебе думка лине...", 1895

О краю мій, найкращий між краями,
Зруйнований та знищений катами!

Павло Грабовський
"Тебе... тебе забути нам?", 1895

Ми навіть власної не маєм хати,
Усе одкрите в нас тюремним ключарам:
Не нам, обідраним невільникам, казати
Речення гордеє: "Мій дом - мій храм!"

Леся Українка
"Товаришці на спомин", 1896

Хто кохає край свій рідний
Для високої ідеї;
Я ж кохаю не для неї,
А для того, що він бідний.

Микола Вороний
"Паралелі", 1896

Гей, розіллялось ти, руськеє горе,
Геть по Європі і геть поза море!

Іван Франко
"Гей, розіллялось ти, руськеє горе...", 1898

Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, -
Я ж не люблю її
З надмірної любови.

Іван Франко
"Сідоглавому", 1898

А в серці тільки ти,
Єдиний мій, коханий рідний краю!

Леся Українка
"Іфігенія в Тавриді", 1898

Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!

Борис Грінченко
"Землякам", 1898

Хоч, кажуть, нас великі міліони,
А все б'ємо своїй біді поклони.

Борис Грінченко
"Зернятка" 1898

Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
Але завше я був патріотом, -
За Вкраїну мою чи то вдень, чи вночі
Моє серце сповнялось клопотом.

Володимир Самійленко
"На печі", 1898

Настане час колись, ясний, благословенний,
Що наші зіроньки все небо осіяють,
І жизні ідеал, свободи дар спасенний,
Умом поезії і серцем привітають.

Пантелеймон Куліш
"Маруся Богуславка", 1899

Країно рідная! ох, ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки.
Їм страшно й радісно, якась надія мріє...
Так з вирію в свій край летять пташки.

Леся Українка
"Поворіт", 1899

Слухай, рідна Україна,
стара мати-жалібниця,
голосом плачливим кличе
своє любеє дитя.

Іван Франко
"Іван Вишенський", 1900

Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрити своє духове відчуження від рідної нації.

Іван Франко
"Поза межами можливого", 1900

О рідна земле, люба моя нене!
Чому, припавши до твоїх грудей,
Я тільки плачу, як дитя нужденне,
А сил не набираюсь, як Антей?

Микола Вороний
"Мандрівні елегії", 1902

Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавилон?

Леся Українка
"І ти колись боролась, мов Ізраїль...", 1904

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам Бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі.

Леся Українка
"І ти колись боролась, мов Ізраїль...", 1904

Чи довго ще, о Господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?

Леся Українка
"І ти колись боролась, мов Ізраїль...", 1904

Розкішний край мій у ярмі,
Мій люд - невольники німі,
На їх устах - печать.

Микола Вороний
"Соловейко", 1904

Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава,
В тобі дух мій, будуще моє,
І краса, і держава!

Іван Франко
"Мойсей", 1905

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Іван Франко
"Мойсей", 1905

О Ізраїлю! Якби ти знав,
Чого в серці тім повно!
Якби знав, як люблю я тебе!
Як люблю невимовно.

Іван Франко
"Мойсей", 1905

Я стовп, поставлений на роздорожжу
На прастарих України полях,
Взад і вперед показую я шлях,
А сам ні кроку поступить не можу.

Іван Франко
"Д. Б.", 1906

Може, долею ясною
Зацвіте й мій край.

Олександр Олесь
"Сніг в гаю...", 1906

Яка краса: відродження країни!
Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,
Мовчали десь святі під попелом руїни,
І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Олександр Олесь
"Яка краса: відродження країни!", 1908

Вона в труні лежить, прекрасна Україна,
Лежить, немов жива, ще тепла на столі,
З стражданням на устах і кров'ю на чолі.

Олександр Олесь
"Поставте келихи і оргії спиніть...", 1908

Кубло гадюче! перед ворогами
під ноги стеляться, мов поздихали,
а перед братом сторчака стають
і раді закусати! Скорпіони!

Леся Українка
"Руфін і Прісцілла", 1908

Краю мій рідний, зневажений краю!
Де ж те сподіване щастя твоє?
Крається серце від болю, одчаю,
Як тільки долю твою нагадаю, -
Горе моє!

Микола Вороний
"Краю мій рідний!..", 1908

Мій рідний край такий веселий,
Мій рідний край такий сумний!

Григорій Чупринка
"Рідний край", 1918

Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату -
Ачей, вам там покажуть
Хоч тінь його розп'яту.

Павло Тичина
"Скорбна мати", 1918

Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, -
не може ж так буть!

Павло Тичина
"І Бєлий, і Блок...", 1919

Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху.

Микола Хвильовий
"Солонський яр", 1923

Ах,
нікого так я не люблю,
як вітра вітровіння,
його шляхи, його боління
і землю,
землю свою.

Павло Тичина
"Вітер з України", 1923

Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення, остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити й вичерпати своє національне (не націоналістичне) офарблення.

Микола Хвильовий
"Думки проти течії", 1925

Тільки коли існує об'єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

України ще нема, але ми можемо створити її в нашій душі.

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Прогаяли великі дні Скалічені й маленькі люди, Заслинили в ганьбу і бруд Велику віру - й на руїнах Отарою мандрує люд, Що мав зродити Україну.

Євген Маланюк
"Посланіє", 1926

Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна.

Микола Хвильовий
"Апологети писаризму", 1926

Хіба тебе не захоплює сьогодні хоч би та ж ідея відродження твоєї нації?

Микола Хвильовий
"Вальдшнепи", 1927

Бо тінь журби української впала і мені на плечі...

Микола Куліш
"Народний Малахій", 1928

На московському кумачі України самостійної не вишити!