МОЛИТВА ВИГНАНЦЯ
Упорядник Галина Кирієнко

Молитва вигнанця. / Упор. Галина Кирієнко. К., 2010. — 224с.

Пропонований збірник — це не лише книга пам’яті про тих, чиїми молитвами, стражданнями, а подеколи й життям постала незалежна Україна. Це книга унікального досвіду стійкості, непідкупності, непереможності, набутого нашими сучасниками-християнами в умовах гонінь. Зберігати гідність в нелюдських умовах їм допомагали віра в Бога, любов до України та поезія.
Гаряче, щире слово не підвладне часу. Воно запалюватиме вогнем серця в годину смутку, в годину випробувань, допоки існує світ.

© Упорядкування, Галина Кірієнко, 2010
© Ілюстрації, Опанас Заливаха, 1995, 2000, 2001

Шукаючи рідного краю

Поривання до неба і туга до світу іншого, мабуть, закладені в самій істоті людини. Небо наближається до нас або віддаляється залежно від інтенсивности нашого внутрішнього життя. В одній новелі Григір Тютюнник пише, як скорботний чоловік мовчазно молиться, не знаючи жодної молитви.

Якщо кожна людина мандрівець в житті, то людина, відірвана від своєї батьківщини — особливий мандрівець: вона виходить на зустріч з рідним краєм у молитвах до Бога або в розмовах із зіркою, як Шевченко:

Зоре моя вечірняя, зійди над горою.
поговорим тихесенько в неволі з тобою.

Збірник поезії “Молитва вигнанця”, упорядкований Галиною Кирієнко, може привабити читача саме тими високими хвилями, коли поет пише про найтривожніше, стишене до молитви.

Вже сама назва дає упорядниці свободу вибору творів і довільність композиції. Вона уподобала дві хвилі в українській літературі — поетів “празької школи” передгрозової пори і поетів, що вийшли “з пожеж війни і полум’я вогнів” та засвітилися під репресіями 60-70-х років.

Бажаючі можуть видати інший збірник поезії на подібну тему — тут головне, щоб в упорядника був поетичний смак і свій задум.

Що ж до вигнанців, то вони не конче перебувають в Сибіру — вони також можуть “шукати рідного краю на своїй землі” (Леся Українка). А молитва їх буде почута, коли серце співає.

Євген Сверстюк

***

...Ваші серця викрешували іскри з холодних казематних мурів і посилали їх в Україну. Ті ж іскри світили людям, зігрівали їх в холодні темні ночі безвиході, а сьогодні вони обіймають наше заколисане сумління і спалюють полуду на очах совісти.
Ви не боялися смерти, бо були повічно поєднані з рідною землею спільними кровотоками, спільними тонкими нервами, унісонними ударами сердець. В цьому ваша і наша сила й віра, натхнення й безсмертя...

І сьогодні наші сльози — не розпука, не відчай, це сльози сповіді, що змивають гірке шумовиння страху з глибинних джерел наших душ. Дивіться на них, возрадуйтесь і моліть разом з нами Господа, аби дарував нам силу відкрити всі витоки духовности й очистити од скверни душі наші й розум, воскресити вмираючі води й чорноземи, ліси й степи.
В безконечному ряду звернених до Бога очей і рук, далеких і недалеких предків і лицарів-козаків, полеглих із шаблею в руках, і славних наших соколів — січових стрільців, героїв-повстанців і простих посполитих, замучених на просторах Сибіру й невських болотах, вбитих голодом дітей 33-го й Розстріляного Відродження, убієнного духовенства. Ваш голос, голос тисяч безіменних мучеників, найближчий нам, найпотужніший, бо є голосом правди і любови, світла і добра.

Наш Боже,
Володарю землі і безміру небес,
Завів єси в законі, нам не звіснім,
Космічну круговерть в холодній пустці,
Життя нам дав у теплому осонні —
Коротку мить, як слід метеорита,
У ніжнім лоні Матері-Землі.
Дав вільну волю вибору дороги —
Щилину для диявольських спокус...
І погляд люблячий Ти відвернув від нас,
Роздвоєних, почетвертованих, змалілих,
Аби скарати за відступництво в свій час.
Той час прийшов. Які ще жертви
Тобі не заплатила Україна?

Прости нам, Боже, відчаю гординю.
Твій стяг свободи піднімемо знов.
З вогню сердець героїв сотвори нам,
Храм мудрости, любови і терпіння.
Лукаве рабство, що підступно їсть нас,
Спокутуєм!

Даруй нам, Боже, час
Захланність ницу, що нас отруїла,
Спокутуєм! Даруй нам, Боже, час!
Спокутуєм і підем безоглядно
Горіти на жертовнику, в якому
Ще тепла кров пророків України
О волю кличе і взиває, Боже,
Твоє заступництво, любов і ласку.
Амінь.

О. Ярослав Лесів

З Невиголошеного слова на перезахороненні в Україні Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого

Від упорядника

Перед вами не просто книжка — це втілення нашої вдячності й шани всім борцям за волю України та нашої пам’яті про тих із них, кого вже з нами немає.

Тут зібрано чудові вірші тридцяти поетів. Вірші ці особливі вже тим, що писалися в умовах надзвичайних: в ув’язненні, у вигнанні, в задушливій атмосфері духовної ізоляції від суспільства. Але яким світлом, якою вірою дихають вони! Яку надію, яку потужну підтримку дають душі! Жодні зовнішні, навіть найтяжчі, обставини не здатні зламати духу людини.

Збірник складається з двох розділів. У першому подано вірші поетів старшої генерації, переважно представників “празької школи”, яких знищення УНР змусило покинути Батьківщину. Але й на чужині всі їхні думки, поривання й діяльність були пов’язані з Україною. До другого розділу увійшли поезії дисидентів і політв’язнів радянських таборів, розквіт творчості яких припав на 60-80 рр. ХХ ст. (дехто ж із них плідно працює досі). Така структура збірника зумовлена бажанням показати безперервність лету вільної думки від покоління до покоління українських патріотів — це естафета, де замість смолоскипів серця людей. Звісно, список імен геть не повний, борців і поетів, які творили в період, окреслений збірником, набагато більше. Але прошу читачів з розумінням поставитися до того, що дана книжка не охоплює всього кола авторів, адже вона не претендує на академічність антології.

Втім, і цього скромного видання могло не бути, якби не моральна та матеріальна підтримка щирих і щедрих людей: Наталі Погожевої, Ольги Євтушевської, Бориса Кушнірука, Олексія Степановського та Світлани Рижикової, Віктора Чмеля та Ольги Колеснікової, Андрія Кирієнка, Любові Бойчук, Ніни Даценко, Олександра Апрасюхіна, Молодіжної організації бойскаутів (м. Боярка), парафії св. Федора Тирона (м. Боярка), Тараса Плахтія, Сергія Тихолоза, Олени Волосевич, Сергія Павленка, Павла та Ірини Качурів, Людмили Юрченко, Світлани Вербової, спортивного клубу „Скіфи", Олега та Ярослави Бенів, Оксани Лущевської, Світлани Богдан, Віри Чмелик, Галини Пасічник, Галини Лучко та інших доброчинців. Кажуть, видати книжку — це більша справа, ніж збудувати будинок. Та разом нам вдалося її здійснити.

Мушу зауважити дещо стосовно правопису, а точніше двох правописів. Частина поетів та авторів біографій послуговується сучасним українським правописом, тоді як решта дотримується скрипниківського. Для багатьох вибір на користь певного правопису є принциповим, через те упорядник вирішила не втручатися в уподобання авторів. Тож тексти подано в авторській редакції.

Зі сторінок книги промовляє до нас досвід людей, відданих своїй Батьківщині, людей, які вірили, любили, надіялися, сумнівалися, не приймали несправедливості, входили у темну ніч розпачу, щоб зусиллям волі знову виринути до світла, страждали й долали в собі зло, тих, хто життям своїм довів, що він християнин.

Хай їхнє живе слово запалює наші серця!

Слава Богові за все!

З любов’ю у Христі, Галина Манів (Кирієнко)

ЗМІСТ

Євген Сверстюк. Шукаючи рідного краю
Ярослав Лесів. З Невиголошеного слова

I. ОЧИЩЕНІ ГРОМАМИ

Митрополит Іларіон (Огієнко)
Юрій Липа
Євген Маланюк
Олег Ольжич
Олена Теліга
Олекса Стефанович
Юрій Дараган
Леонід Мосендз
Галя Мазуренко

ІІ. СМОЛОСКИПИ МОЛОДОГО БОЛЮ

Ярослав Лесів
Василь Стус
Євген Сверстюк
Іван Світличний
Зеновій Красівський
Іван Сокульський
Ігор Калинець
Ірина Калинець
Микола Руденко
Галина Гордасевич
Микола Горбаль
Борис Павлівський
Олександр Григоренко
Тарас Мельничук
Степан Сапеляк
Іван Коваленко
Микола Сарма-Соколовський
Валерій Ілля
Раїса Лиша
Юрій Вівташ
Опанас Заливаха