МОЛИТВА ВИГНАНЦЯ
Упорядник Галина Кирієнко

ОЧИЩЕНI ГРОМАМИ

ГАЛЯ МАЗУРЕНКО
(Галина Боголюбова)

(25.12. 1901, м. Петербург — 27.05.2000, м. Лондон) — українська письменниця, художниця, скульптор

Народилася в родині нащадка графів Татищевих (декабристів) Сергія Боголюбова та юної курсистки Єлизавети Мазуренко, доньки українського адвоката. Від материнського роду успадкувала любов до навчання. Галя вчилася все життя і не втрачала інтересу до пізнання нового до останніх своїх днів.

Деякий час дівчинка навчалася у Швейцарії, де після розлучення з чоловіком продовжувала студії її мати. А в 1910 р., коли вони повернулися до Катеринослава, стала їздити через усе місто до комерційної школи С. Степанової, яка давала своїм вихованкам різнобічну освіту. Велику увагу тут приділяли й естетичному вихованню дівчат. Вони малювали, співали, грали на музичних інструментах, писали вірші. Уже в юні роки Галя вирізнялася незалежним і міцним характером. Влітку 1916 вона вирушила на фронт до дядька С. Мазуренка, який організовував медичну допомогу. Дівчина стала опікуватися пораненими. Після повернення з фронту продовжила навчання. Водночас відвідувала малярську школу В. Коренєва, відомого в місті художника.

Подальший шлях Галі Мазуренко до вищої освіти пролягав через бої в повстанських загонах та в складі Третьої Залізної стрілецької дивізії Армії УНР, через шпиталі, де ледве не померла від тифу. Ось що пише Галя у своєму короткому "Життєписі": "Року 1919 скінчила середню освіту в Катеринославі і там вступила до університету на історико-філологічний факультет, але, прийнявши участь у рухові за визволення України, мусила покинути його і через рік поступила на історико-філологічний факультет Каменець-Подільського університету. Під час останнього відвороту українського війська дісталася до Варшави, де служила в українській установі і була поступила на філософський факультет Варшавського університету, та скрутний матеріальний стан примусив поїхати в Берлін, куди я дісталася за матеріальною допомогою Українського Уряду і У М. С. А.". Але їй не вдалося завершити освіту в Берліні. І лише в Празі Галя нарешті закінчує педагогічний інститут.

У Празі дівчина опинилася в гроні блискучих поетичних талантів, які зібралися серед українських емігрантів у Чехії і пізніше були названі "празькою школою". Жага знань, різнобічність обдарувань спричинилися до того, що Галя Мазуренко, крім навчання в педагогічному інституті, студіювала також в Українському вільному університеті та в Студії пластичного мистецтва. В цей час вона починає друкувати свої вірші в часописах, а невдовзі одна за одною виходять її поетичні книжки — "Вогні", "Стежка" (1939), "Снігоцвіти" (1941).

Ще студенткою першого курсу Галя одружилася з Євгеном Равичем і народила дитину. Шлюб був нетривким і приніс їй багато горя: помер син, донечка загубилася в окупованій комуністами Україні. Довгі роки жінка вважала її загиблою разом зі своєю репресованою матір'ю — бабусею Мариночки. Лише із здобуттям Україною незалежності Галя Мазуренко дізналася, що її донька жива. Другий шлюб теж був невдалий. 1940 р. чоловік втік до Англії, залишивши її в Празі з двома малими дітьми, де вона й поневірялася всю війну. Але й тоді не полишила навчання — писала дисертацію, скрізь возячи із собою друкарську машинку. З приходом радянських військ мусила емігрувати до Лондона.
З часом талановитій жінці вдалося влаштуватися працювати у студії відомого польського художника професора Шишко-Богуна, викладала вона й у коледжі при Лондонському університеті. Галя навчилася скрізь і всюди знаходити людське серце і вчила цього інших — розгніваних, розшматованих. Протягом тривалого часу в її квартирі по вівторках збирався гурток зацікавлених учнів віком від 2 до 74 років, яких Галя вчила малювати.
Одна з її учениць згадує, що Галя ніколи не критикувала, але завжди хвалила за найменші успіхи, внаслідок чого всі її учні домоглися успіху, про який раніше не здогадувалися, і всі розвинулися у власних, відмінних один від одного стилях. Галя завжди думала про людей як про особистості, ніколи не класифікувала їх за категоріями і не робила узагальнень.

Дослідники звертають увагу на двоєдиність таланту Галі Мазуренко — поетеси і художниці, на взаємозв'язок її художніх образів і поетичних метафор. Її поезія за стильовими ознаками чітко ділиться на два періоди: празький і лондонський. Якщо в перший період поезія Г. Мазуренко була стилістично традиційніша і прозоріша, то в другому посилюється філософсько-рефлексивне начало, роздуми над сенсом життя, над законами природи, над призначенням людини в цьому світі. За роки життя в Лондоні Галя Мазуренко переважно своїм коштом видала й роздарувала поетичні збірки: "Пороги" (1960), "Ключі" (1969), "Зелена ящірка" (1971), "Скит поетів" (1971), "Три місяці в літері життя" (1973), "Північ на вулиці" (1980). Писала вона також прозу і вірші для дітей. Плідно працювала і як художниця, брала участь у художніх виставках, влаштовувала свої.
Галя Мазуренко півтора року не дожила до свого століття. Вона була щаслива, що побачила Україну незалежною. Адже любов до своєї Батьківщини Галя пронесла через все життя.

РІЗДВО

У сутінку стрункі тополі
Закучерявило в тумані.
І глід, обірваний у полі,
Тихенько в темряві розтанув.
В цей вечір, кажуть, народився
Маленький Хлопчик.
За звіздою Верблюд із маґами поплівся,
І хлів знайшов він під горою.
У тиші ночі тихий янгол
Крильми повіяв по стодолі.
Блаженії за правду гнані,
Що не зневірились ніколи.

ЕДЕЛЬВАЙСИ

Едельвайси квітнуть тільки в горах.
Треба вище знятися за вежу,
Де гукає поночі вартовий.
Так високо квітнуть едельвайси,
Що чужі їм голосисті півні,
І не чути згуків сіл і міста,
Що зірвеш у горах сніжну зірку,
Та не ту її знесеш додолу.
І не знати тим, які в долині,
Як живії квітнуть едельвайси.

СОВІСТЬ

Випивали та й знову пили
Арештант: богослов і філософ,
Й його сторож, разом у тюрмі
Після двох або трьох допросів.
"Ні душі, ані Бога нема!
І релігія опіюм!" — з серцем
Сторож каже й собі підлива.
"А як є??"
"Ні, нема!" І заллється:
"Пар душа! На могилі лопух!
Так навчали і Маркс.
І Базаров".
"А як є?" — "Застрелю і каюк!"
"Так то так, а як є?"
І в парі
Цілу ніч ту пили самогон
Й те саме говорили, здається.
"Ні, нема!" — "А як є?"
І чого Скаже — "Ні",
але сам здригнеться?

***

Заговор мовчання — дивна річ.
Пріч, не вірю, відійди пріч,
Кам'яне пекло вигнання.
Вічно невтомні фанатики зла.
Серце потомлене, а земля тісна, мала.
Друже мій одинокий,
Друже, прости!
Боже, як зависоко
Твої сині мости!
Переслухала до кінця
Революційні недомовки,
І тепер болить голова.
Бо в революцій немає лиця,
А проти слів громихають слова.
Здвиги Правди, перелицьовки істин.
Харя рява гризе коріння життя.
"Ми тебе розстріляємо, — мені друг сказав, —
за те, що ти індивідуалістка".
Та й сам зник після процесів у небуття...

***

Буває, серце нібито й не диха,
Все байдуже, — чи плаче хто, чи ні.
І страшно так, і холод десь на дні.
І муку кличеш, тільки би не тихо!
Чому се так, скажи, скажи мені?

ГЕТСИМАНСЬКИЙ САД

Хитало тополі. Густішали тіні.
Хрест-навхрест, хрест-навхрест лілеї хилило.
Хрустіла зів'яла трава під коліном.
Учитель молився. Наблизились кроки.
Мечі забряжчали. Навколо шуміли,
Стогнали, тремтіли тополі високі,
І все, що любив Він, зрадливо зникало.
Залякані учні ховались без сили.
Спинялися кроки зловісно, помалу.
Сторожа питала: "Іудо! Де Вчитель?"
Де Вчитель? Де Вчитель?
Тополі шуміли
Зневажливо ніжно, посмішливо хитро
Гуділо, свистіло у хаосі вітру.
У пісні предвічній, у пісні безумній
Убивче дзвенів поцілунок Іудин.

МАТИ БОЖА

На темнім небі срібний місяць
І Мати Божа на межі.
Сухий віночок вже не висне,
А впав і на землі лежить.
І я до чорного каміння
Припала. Не молюсь. Мовчу.
Хмарки перебігають тінню,
Зірок ласкаве миготіння.
Тобі я рідних доручу.
Ти зрозумієш. Ти за Сином,
Ридаючи, по світі йшла.
І Ти нікого не покинеш,
Ти все така, як і була.

До книги МОЛИТВА ВИГНАНЦЯ