МОЛИТВА ВИГНАНЦЯ
Упорядник Галина Кирієнко

ОЧИЩЕНI ГРОМАМИ

Іван Огієнко
(у постризі Іларіон)

(14.01.1882, м. Брусилів Радомишльського повіту, Київської губернії (нині Житомирська обл.) — 29.03.1972, м. Вінніпег, Канада) — український церковний і громадський діяч, митрополит, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (від 1922)

У Брусилові, над тихоплинним Здвижем минуло дитинство І. Огієнка. Тут син убогої вдовиці (батько трагічно загинув, коли Іванкові було лише два рочки) першим учнем закінчив початкову народну школу, пішки дістався до Києва, щоб вступити до військово-фельдшерської школи (у ній міг навчатися безплатно)... Закінчивши фельдшерську школу, він мусив відробити шість років у психоневрологічному відділенні Київського військового шпиталю. За цей час підготувався і 1903 р. склав екстерном іспити в класичній гімназії Острога, опанував грецьку і латинську мови та набув права на продовження навчання. Але щоб звільнитися з роботи в лікарні, зобов'язався вступити на медичний факультет університету Св. Володимира в Києві. Попри студії з примусу, студент захоплювався улюбленими — мовознавством, літературою, історією, богослов'ям — і за порадою професури історико-філологічного факультету полишив медицину й повністю поринув у світ близьких йому наукових інтересів, став кращим студентом, отримував Кирило-Мефодіївську стипендію. Закінчив університет з відзнакою.

Селянин за походженням, І. Огієнко набув аристократизму в рухах, поведінці, мові, праці. Йому належать слова, що праця — то щастя, а найбільше щастя — працювати для свого народу. Тривалий час він викладав у школах Києва, а після закінчення Вищих педагогічних курсів учителював у народних школах рідного Брусилова. У 1914 р. склав магістерський іспит, а напередодні Лютневої революції викладав як приват— доцент в університеті, який раніше закінчив.

За Центральної Ради І. Огієнка обирають професором, йому доручається організувати університет у старовинному Кам'янці-Подільському... Він став і першим його ректором. У вересні 1919 р. уряд Директорії призначив І. Огієнка міністром освіти та сповідань Української Народної Республіки, який тут же видав розпорядження про відросійщення Церкви в Україні, всіляко обстоював права державного суверенітету щодо всіх церков та віровизнань на терені республіки...

З 1921 р. І. Огієнко перебував в еміграції, викладав упродовж кількох років українську мову і літературу у Львівській учительській семінарії, заснував видавництво "Українська автокефальна церква", ініціював створення при Синоді Православної Церкви в Польщі комісії з перекладу Святого Письма та богослужбових книг українською мовою. Згодом його обирають на професора церковнослов'янської мови та палеографії у Варшавському православному університеті. Пізніше університет Масарика в Брно (Чехо-Словаччина) надав І. Огієнку ступінь доктора філології без захисту дисертації.

У 30-ті роки учений перекладає Біблію. Цей переклад використовували не тільки українські православні, а й греко-католики, протестанти. У цей же період він редагує часописи "Рідна мова" і "Наша культура".

Після смерті дружини (квітень 1937) професор Іван Огієнко приймає рішення про чернечий постриг (обряд здійснено 9 жов. 1940) й обирає ім'я Іларіон. 19 жовтня того ж року стає архієпископом, а 16 березня 1944 — митрополитом Холмським і Підляським православної Варшавської митрополії.

З 1945 р. до 1947 р. мешкав у Швейцарії. Тут, у Лозанні, 1946 р. тяжко захворів, написав прощальний заповіт своїм трьом дітям, пережив дві складні операції, на які навіть лікарі не покладали надій. Одужавши, відновлює діяльність свого видавництва "Наша Культура" і разом з П. Сомчинським налагоджує друк і поширення по Європі й Америці україномовних книжок. У швейцарський період І. Огієнком було видано накладами від однієї до двох тисяч примірників 8 книг.

На запрошення православної громади собору Св. Покрови у Вінніпезі переїздить до Канади (16 вересня 1947) священиком при цій парафії. 1951 р. став головою Української Греко-Православної Церкви в Країні Кленового Листка, заснував богословський факультет у Манітобському університеті, поновив випуск журналу "Наша культура", пізніше перейменованого на "Віра й культура".

У 1957 р. громадськість Канади широко відзначила 75-річчя І. Огієнка та закінчення ним перекладу українською мовою Біблії, якому він присвятив двадцять один рік.
У зв'язку з кончиною І. Огієнка 29 березня 1972 р. телеграми співчуття у Вінніпег надіслали не тільки прості люди, а й уряди та політичні діячі багатьох країн Європи і Америки, керівники всесвітніх наукових, громадських, релігійних, миротворчих і благодійних організацій світу.

За неповними даними, бібліографія наукових, публіцистичних та художніх праць І. Огієнка перевищує тисячу одиниць. Водночас поетична спадщина митрополита, розпорошена по журналах і брошурах, ще чекає на солідне опрацювання й видання.
"Доля судила мені немало працювати в таких умовах і на таких посадах, коли моя діяльність не належала тільки мені, — я працював для цілого українського народу, — пише про себе Іван Огієнко. — Як я працював — судити не мені".

ЩАСТЯ

Не щаслив чоловік,
Що все рветься до бою,
Що прожив увесь вік
У неправді злобою.
А повіки щаслив,
В кого Правда не мрія,
Хто життя пережив,
А неправди не діяв.

ПУРПУР ЗАХОДУ

Проміння цілує омлоєну воду
Й купається в тихім озерці,
Й трояндою майською пурпур заходу
Горить у воді й моїм серці.
Стою зачарований, й зоряні співи
Леліями з серця пливуть,
Й Молитва палка до Пречистої Діви
Устелює всю мою путь.
Сердечний мій спів і багряне проміння
Купаються разом в озерці,
І тихо несеться до неба моління,
Й купається Бог в моїм серці.

НЕ в СИЛІ БОГ, А в ПРАВДІ

Нехай неправда скрізь панує,
А з нею підступ і обман,
Нехай пророчий голос всує
Й все труїть злобний ураган;
Нехай пророків розпинають,
Нехай Голгота вся в хрестах,
Нехай за розум хитрість мають,
Народу служба хай на прах,
Та сяє сонечком Чертог,
Його чесноти орлокрилі,
Й душа співає: в Правді Бог,
У Правді праведній — не в силі.

О НЕ КАЖИ

О не кажи: немає Бога,
Бо ти глухий, бо ти сліпий:
Природа вся — пряма дорога
Збагнуть Його — приходь і пий!
Кругом усе бринить про Нього,
Кругом усе про Нього свідчить:
Найменший витвір Пресвятого
Ясний дає про Нього відчит!
O не кажи: немає Бога,
Бо то немає тільки в тебе:
Кругом тобі відкрита змога
Пізнать Творця землі і неба.

ДО СОНЦЯ!

Чи бачив ти, брате, як квітка до сонця
Все хилить головку голодну,
1 в променях теплих свого оборонця
Забуде й про нічку холодну?
І я, мов до Сонця, все рвуся до Бога
І прагну тепло Його пити —
І сяє мені всежиттєва дорога:
Своїй Україні служити!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Христос Воскрес, а з Ним воскресне
Господня правда на землі,
І все святе, і все небесне
Заграє зорями в імлі.
Христос Воскрес, і перемога
Добра над злом вогнем засяє,
І понесеться дух до Бога
У Царство зоряне безкрає!
Христос Воскрес, а з Ним постане
Й Правдива Церква в силі й славі —
Й вона відродить все кохане,
І згинуть підступи лукаві!

До книги МОЛИТВА ВИГНАНЦЯ