МОЛИТВА ВИГНАНЦЯ
Упорядник Галина Кирієнко

ОЧИЩЕНI ГРОМАМИ

ОЛЕКСА СТЕФАНОВИЧ

(5.10. 1899 с. Милятин (?) Острозького повіту — 4.01.1970, м. Боффало, США) — український поет, перекладач, літературний критик

Про життя Олекси Стефановича відомо мало. Дуже мало! Це не дивно. Він жив самітником. У суспільному, політичному житті не "світився". Не належав і до активістів культурно-мистецьких рухів...

Навіть рік і місце його народження не визначені точно. У документах зазначено, що народився він у селі Милятин неподалік Острога 5 жовтня (за старим стилем) 1899 року. Проте в листі до Уласа Самчука поет зазначає іншу дату — 1900 рік. Можливо, це свідома вигадка. Стефанович хотів мати датою свого народження межовий рік, який поставив крапку на столітті дев'ятнадцятому і започаткував століття двадцяте. Також поет говорив Самчуку, що народився в селі Садки. Самчук же вважав, ніби це Садки неподалік Шумська (цю місцину він знав із дитинства). Однак сіл з такою назвою багато в Україні.
Важко сказати, чи було в Стефановича щасливе дитинство. Народився він у сім'ї, яку заможною не назвеш. Хоча й бідною — також. Це була типова волинська священицька сім'я. І по лінії батька, і по лінії матері предки поета були священиками...

Помер батько майбутнього поета рано, залишивши після себе десятилітнього сина і двох неповнолітніх дочок. Коронат Олексійович, судячи з усього, не дуже переймався "стяжанієм" багатств; більше того — залишив після себе борги. Однак ця людина не була байдужою до красного письменства. Опублікував він навіть кілька віршів російською мовою... Частку своєї інтелігентності батько безсумнівно передав синові. Зрештою, син зростав у родині, де в пошані була книжка, де панував містичний дух православної духовності. А це було немало для майбутнього поета...

Олекса ішов протореним його предками шляхом. Спочатку закінчив духовне училище в Клевані, потім навчався у Волинській духовній семінарії у Житомирі. Далі мав би стати свяще— ником... Однак буревії війн, революцій, які припали на час його семінарського навчання, різко змінили життя Стефановича.

Час громадянської війни, початок 20-х років — біла (чи темна?) пляма в біографії поета. Ми нічого не можемо сказати про нього. Хіба що говорять деякі рядки віршів. Нерідко в них звучать київські мотиви, відлуння спогадів про українські визвольні змагання тих часів. Є в нього вірші "Крути", "До "Базару", де з особливою силою відбиті трагічні сторінки нашої історії. Чи був Стефанович їхнім учасником, свідком — сказати важко. Все ж варто мати на увазі, що в середовищі житомирських семінаристів спостерігалися помітні проукраїнські настрої.

Після закінчення семінарії поет міг вчителювати в селі Садки. Проте це вчителювання тривало недовго. Стефанович вирішив емігрувати. Сталося це десь наприкінці 1921 чи в 1922 році. Що послужило причиною такого кроку? Поет не бачив для себе перспектив у "другій Речі Посполитій"? Чи, можливо, причиною цього стало нещасливе кохання? Адже в деяких віршах прочитується його відгомін.

З еміграцією Стефановичу пощастило. Він опинився в Празі... Тут сформувалося потужне українське літературне середовище, що отримало умовну назву "празької школи". До неї належав і Стефанович. Саме на еміграції розвинувся талант поета. Не останню роль відіграла ностальгія за батьківщиною...

У Празі Стефанович став слухачем філософського факультету Карлового університету (І922-1928 рр.), потім два роки відвідував літературно-мистецькі курси в Українському вільному університеті. Великих матеріальних статків не мав, жив більш ніж скромно. Перебивався випадковими заробітками. Поет прагнув стати університетським викладачем. У 1931-32 рр. написав дисертацію "А. Метлинський як поет". Показовим є вибір теми дослідження. Певно, в поезії А. Метлинського Стефанович вбачав щось близьке, адже в обох є чимало сумних мотивів, відчуття трагічності буття.

Проте з університетським викладанням у Стефановича не склалося. Працював домашнім учителем, доглядав дітей. Однак відносно спокійне міжвоєнне життя скоро скінчилося. Почалася Друга світова. У цей час Стефанович перебував у Празі, що була під німецькою окупацією. Коли ж сюди прийшли радянські "визволителі", поет подався до Західної Німеччини, що була під контролем західних союзників.

Потім емігрував до Америки. Але і в цій заможній, багатій країні багачем не став. Більше того, саме в Америці на довгий час його поетична ліра замовкає. Поету довелося заробляти на життя, важко працюючи на фабриці. Останні роки хворий Стефанович провів у будинку для людей похилого віку в Олдені, де 4 січня 1970 р. помер.

Українські емігранти вирішили вшанувати поета. Вони зібрали гроші й поставили на могилі Стефановича в Баунд-Бруці гранітний пам'ятник та посмертно видали збірку його творів.

Доля літературної спадщини Стефановича була такою ж малощасливою, як і його життя. У міжвоєнний період вийшли дві збірки "Поезії" та "Stephanos І". Згадане посмертне діаспор— не видання під назвою "Зібрані твори" побачило світ у Торонто 1975 р. У радянській Україні твори емігранта, та ще й антира— дянщика, звісно, не видавалися. У часи незалежності в рівненському видавництві "Азалія" з'явилося скромне видання творів поета під назвою "Возлюби її до крови". Оце, власне, і все...

Стефанович — поет непростої долі. Водночас це — геніальний поет. Народ, який має такого автора, мусив би належним чином його пошанувати, а його твори мали б стояти на полицях бібліотек. На жаль, такого немає. Чи буде? Хотілось би вірити, що ТАК.

МОЛИТВА

Чи на рідних полях,
Чи в чужій стороні,
Осінило чи ні Святохресне рам'я, —
Вам усім, хто поляг
За тризубовий стяг, —
Вічная пам'ять!
Ви, ким ведено бій,
Вірні Симон, Євген,
Ви, без ліку і ймен,
Ти, криштальний Олеже, —
Всіх крилом вас покрий,
Михаїле святий,
Божий стратеже!

СОНЕТ

Із Подєбрад до Праги і назад,
Щоб завтра знов полинути, як птиця,
Якій ніде надовго не спуститься,
Якій простір і вітер, а не сад.
Хай вигнання часами устократ
Бува темніш і тяжче, ніж темниця, —
Іще ясніш і різьбленіше сниться
На чорнім тлі золотоверхий град.
Давно душа подружена з піснями —
І виться б їм над ночами і днями,
Але мудріш од співу німота —
Владніше струн уміє вона звати
У висоту, де світиться мета
І віє дух офіри і посвяти.

Прага, 1929 р.

ДО СВ. ВОЛОДИМИРА

Похитнулися міри й виміри,
Стільки зверглося вір, богів, —
Тільки Він стоїть, Володимире,
Той, до кого ти нас привів.
У сліпучому сконі атому,
В люднім подиху всекінця.
Лиш виблискує на Розп'ятому
Рубіновість Його вінця.
У нещадному сяйві розпаду
Лиш чорнішою тінь хреста.
Вірим, княже наш, в свого Господа,
В те, що з мертвих Він нам возста!

КОЛЯДА
М.

Підлили в лямпаду масла,
Щоб лямпада не погасла,
Щоб світила з неба ясна,
Та на ясла.
Біля ясел Мати Божа,
Мати Божа, Панна гожа,
Панна чистая, хороша,
Наче рожа.
В ясла глянула, розквітла,
І на мить немов осліпла, —
Стільки впало в очі світла,
Стільки срібла!
"Тепле — сіно, та не досить, —
Загорнути Його в коси б..."
Теплу ніч у Бога просить Йому Йосип.
Просиш, Йосипе, не всує —
Круторогі у хліву є, —
Нім — язик, та вухо чує:
Бог вартує.
Ось вони все ближче, ближче,
Сиві, гливі і які ще.
На Дитину кожен дише,
Щоб тепліше.
Як лямпада повномасла,
Світить Панна чиста-красна.
Повні срібла, світять ясла.
Ноче ясна!

***

Над світом кличе чорний Див.
Із верходревного у лісі
На світового він розрісся
І велетенський віщий зів
У людську темряву розкрив.
Над світом — клекоти погроз,
Над споночілим — крила Дива.
Лиш Той, кого зродила Діва,
Зі згубних вирятує гроз, —
Лиш Той, ім'я чиє — Христос!
Коли ж між нами Він возста,
Коли свою ми душу двигнем?
Коли воскреслого воздвигнем,
А не нахрестного Христа?
Коли здіймем Його з хреста?!

Міттенвальд, 1947 р.

ВЕЛИКОДНЄ

"Христос Воскрес!"
Давно затерся
Серед потіку слів і зол
І білим голубом до серця
Не припада вже цей глагол.
І вже не Всталого із гробу
І Зниклого у вишині,
А ненаситную утробу
Ми ублажаємо в ці дні.
Пилати, Іроди та Юди —
І так далеко до небес.
Воскрес Христос?
Як станем люди,
Тоді — воістину воскрес.

До книги МОЛИТВА ВИГНАНЦЯ