Що принесла Україні Переяславська рада?

Замість вступу

Про Переяславську раду впродовж останнього часу сказано чимало і у періодичній пресі, і у наукових виданнях. Автор цієї брошури не мав на меті ані висувати якусь надоригінальну, геть несхожу на всі чинні концепцію історії України XVII століття, ані, звичайно ж, погоджуватися з усім, що було сказано дослідниками, які належать до різних, часто конкуруючих історіографічних шкіл. Йдеться ані про "історичну метафізику", ані про ще одне спеціальне історичне дослідження, а, швидше, про розрахований на широкий читацький загал виклад проблем, які накопичилися навколо Переяславської ради впродовж 350 років і в науці, і в ідеології, і в політичній практиці. Відтак ця брошура є спробою, так би мовити, "стереоскопічного" погляду із сучасності на події Козацької доби: з одного боку, йдеться про реконструкцію подій, які привели до Національно-визвольної революції середини XVII століття (званої ще Національно-визвольною війною, Визвольною війною Хмельниччиною тощо) та поточних історичних наслідків так званого "возз'єднання України з Росією", з іншого боку - про оцінку наслідків Переяславської ради під оглядом поточної історії того ж XVII століття та наступних етапів розвитку України.

При цьому автор зосередив увагу на проблемах політичній історії й українсько-російських взаємин; проблематика, скажімо, українсько-польських стосунків чи національно-культурного розвитку була залучена тією мірою, якою вона виглядала потрібною для викладу. У тексті здійснена спроба уникнути як надмірної науковоподібності, так і безпосередньої ідеологізації; при цьому автор усвідомлює той парадокс, що в сучасній Українській державі кожне слово, написане українською ж мовою та з україноцентричних позицій зазвичай оцінюється не тільки частиною співгромадян, а й деякими знаними інтелектуалами суто негативно - як "націоналізм", "національна стурбованість", "патріотичний (на противагу науковому) дискурс" тощо. Тут не місце вступати в дискусію щодо змісту, скажімо, терміну "націоналізм". Зауважу тільки, що демонстративна відстороненість від національних інтересів зовсім не є синонімом належності до "сучасного світу", з його позірною "толерантністю" чи "мультикультуралізмом" - реально цей світ вибудований на ґрунті національних держав, якою має стати й Україна. А у гуманітаристиці абстрактна наукова об'єктивність, погляд на проблеми з точки зору такого собі "громадянина Всесвіту" є у кращому разі помилкою, у гіршому - окозамилюванням, оскільки власне науковий підхід вимагає від дослідника, образно кажучи, стати на ґрунт об'єкта дослідження, а цим об'єктом наразі є українська людина й українська спільнота у їхньому історичному розвої. Це не означає, що дослідник має поділяти міфи, забобони й упередження своїх сучасників чи людей минулого - беручи до уваги живу тканину історичного процесу у її різноголоссі та розмаїтті, він виходить на рівень об'єктивних оцінок та узагальнень і навіть здатен у своїй уяві відірватися від конкретної дійсності. Але знов-таки, продукувати абсолютну істину в історичній науці та роздавати оцінки історичної реальності "з точки зору Всесвіту" міг би тільки Творець цього Всесвіту, на роль якого свідомо чи несвідомо якраз і претендують в Україні прихильники так званої "общечеловєческой" точки зору на українську історію.

Щодо останньої, популярної в певних колах ідеологічної настанови, пошлюся принагідно на міркування академіка Івана Дзюби: "Найбільш фальшивими з усіх "общечеловеков" мені видаються наші, українські - російської закваски. Вони - ті ж самі русотяпи, тільки з трохи "благороднішою" фразеологією. Адже їхнє "общечеловечество" зводиться до гордовитого дистанціювання від світу української духовності і егоїстичної втечі від тяжких проблем українства - в світ російської культури, але без справжнього укорінення в ній і без життєвого зобов'язання перед нею, зате з деякою припудреністю приблизними поняттями з "євроатлантичного" світу. А світи інших культур "общечеловеку" такі ж чужі й далекі, як і будь-якому русотяпу. Його свідомість зосереджена на відштовхуванні, а не на засвоєнні. На відштовхуванні від українства. А куди відштовхнеться, за що зачепиться - то вже залежить від історичної, політичної, життєвої кон'юнктури. Будь-яка купина стане "общечеловеку" п'єдесталом, з якого він гордовито зиркатиме на тих, хто не дезертирував з поля тяжкої праці для загальнолюдського розвитку свого народу... Він завжди пристає до сильнішого супроти слабшого, він топче слабшого в ім'я свого "общечеловечества"". Як бачимо, на думку знаного дослідника, наче приваблива ідейна настанова ховає у собі небезпечну пастку, отож оминатимемо її у своїх розмислах.

У брошурі широко використані праці класиків вітчизняної історіографії та сучасних дослідників. Автор намагався показати проблеми під широким кутом зору - від державницької до марксистської позиції - та під оглядом сучасних національних інтересів України. Список наукових видань, за допомогою яких читачі зможуть поглибити свої знання щодо Переяславської ради та її наслідків, наведений наприкінці брошури.

[Зміст] [Замість вступу] [Переяславська рада як факт і як міф] [Історичне становлення козацтва]
[Хмельниччина і її політичні результати] [Політичні висліди Переяслава] [Україна після Руїни]
[Оцінки Переяслава] [Переяслав під кутом зору різних політичних ідеологій] [Переяслав і сьогодення]