Леонід Залізняк
ВІД СКЛАВИНІВ ДО УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

9. ЗАГИБЕЛЬ ІМПЕРІЇ

Славянские ль ручьи
Сольются в русском море? Оно ль иссякнет?
Вот вопрос.
A.Пушкин

З легкої руки президента США Рональда Рейгана Радянський Союз в останні роки свого існування називали імперією зла. Чим же він був насправді - демократичною державою робітників та селян чи тоталітарною імперією. Хоча це поняття стало одним з ключових у пострадянській публіцистиці, пересічний громадянин мало що знає про імперію. Адже в радянській історичній науці вивчення устрою імперських держав, м’яко кажучи, не заохочувалось.
Однак у цій галузі успішно працювали видатні філософи, історики, публіцисти: Р.Пайпс, Ф.Фукуяма, А.Тойнбі, М.Бердяєв, Г.Федотов, М.Покровський та інші. Цікаві дані про типові риси імперських держав наводить сучасний російський історик Ю.Березкін (Берьозкин, 1991).
Отже, що являють собою імперії взагалі і Російська на більшовицькому етапі розвитку зокрема?

ЕКОНОМІКА ТА ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ ІМПЕРІЙ

Імперія -- надцентралізована, мілітарна держава, володіння якої є конгломератом національних територій кількох підкорених народів. Імперська форма державності набуває поширення на певному історичному етапі розвитку людства. Він охоплює відтинок часу від знайомства людини з металургією бронзи та початку класового розшарування до промислових революцій кінця ХУШ -- ХІХст. Тобто, імперська організація суспільства панувала в історії людства з часів єгипетських фараонів.
Більшість імперій займали певний природно-економічний регіон. Вихід за його межі нерідко ставав причиною загибелі держави. Так, римляни завоювали Середземномор'я -- зону культивації винограду. Спроби приєднати землі лісової смуги Європи закінчилися для Римської імперії крахом. Це ж сталося з арабським халіфатом та монгольською імперією Чингісхана.
Під сильним впливом Золотої Орди сформувалася Російська імперія. Тому її європейські колонії (Польща, Фінляндія, Прибалтика, Україна, Молдова), що мали тісні економічні та культурні зв'язки з Європою, традиційно виявляли сильні відцентрові тенденції. Власне, це стало однією з причин розвалу СРСР.
Імперії всіх часів будувалися за єдиними принципами. Їх економічною базою був змальований у попередньому розділі азійський спосіб виробництва, якому не властива приватна власність. Все в країні належало державі в особі імператора, царя чи фараона. Відбувалося одержавлення суспільства. Підлеглі були в рабській залежності від володаря і вважалися його холопами.
Імперські режими від Стародавнього Єгипту до країн розвинутого соціалізму, як правило, базувалися на державній власності, а приватну під різними приводами нищили. Так, у Німеччині народження Третього Рейху знаменувалося послідовним обмеженням приватної ініціативи і націоналізацією підприємств. При цьому Гебельс переконував населення, що власність передається трудівникам країни, а держава лише захищає та відстоює їх інтереси. Ця пропагандистська формула універсальна для всіх тоталітарних імперій ХХ ст., у тому числі СРСР.
В Османській імперії теж не було повноцінної приватної власності на землю в ХV -- ХVIII ст. Державна бюрократія отримувала за службу наділи і провінції у тимчасове користування, яких позбавлялися Константинополем у будь-який момент. Ступінь залежності громадян від держави був абсолютний.
Усі імперії трималися на примусовій праці. А праця рабів не буває продуктивною. Тому економіка імперій неефективна порівняно з державами європейського способу виробництва, що базується на приватній власності, ринку та економічних стимулах до праці. Це і стало основною причиною краху останніх імперій ХХ ст.
Примусова праця в імперіях набувала різних форм рабства та кріпацтва. Радянський колгоспник працював на новітню імперію 7 днів на тиждень майже безкоштовно. Такого рівня експлуатації не знала навіть кріпацька Росія за часів царату. Явищем того ж порядку є примусове залучення міського населення для роботи на державних полях, як це робили імператори Китаю, ацтеків, інків, керівництво СРСР.
Усі імперії -- держави мілітаризовані. Термін "імператор" виник у Стародавньому Римі й спочатку означав "володар війська". З моменту народження імперії як держави, армія в ній відіграє вирішальну роль. Адже імперія -- це конгломерат народів, які спочатку завойовуються, а потім утримуються у покорі. Імперська економіка, що базується на примусовій праці, теж потребує великих примусових сил. За допомогою армії імперія не тільки придушує національно-визвольні повстання, але й депортує непокірні народи у слаборозвинуті регіони країни.
Масові депортації завойованого населення -- один з головних інструментів демографічної політики імперських режимів з моменту їх виникнення і до сталінського великого переселення народів у середині ХХ ст. Наприклад, у ХУ ст. був депортований кожен десятий мешканець імперії інків, населення якої становило 10 млн.
Державні структури в імперії перетворюються на окремий організм, що стоїть над суспільством і паразитує за його рахунок. Тому інтереси імперії збігаються з інтересами її численної бюрократії. В жертву останній приносять економіку країни, добробут і саме життя її громадян. Економічно ефективні прямі горизонтальні зв'язки між виробниками і провінціями неприпустимі. Всі офіційні зв'язки в імперії вертикальні, тобто їх контролює та оподатковує адміністрація метрополії. Її всевладдя та нерозвинуті ринкові   відносини зумовлюють розподіл продукції не через ринок, а бюрократією.
Для імперій характерне протистояння імперської культури міста і національної культури села. Денаціоналізація провінції починалася з міст. Оскільки резиденцією імперської адміністрації у завойованих провінціях стають міста, то вони перші перетворюються на осередки культури й мови панівної нації. Національна своєрідність підкорених народів поступово витісняється на село. Відстала культура села не витримує конкуренції з міською культурою, яка користується могутньою підтримкою держави. Яскравий приклад цих процесів дає історія України.
Експлуатація містом села -- характерна риса імперій. Владні структури концентрувалися у містах. Піклуючись про власний добробут, престиж та безпеку, імперські урядовці змушені підтримувати  відносно високий рівень життя населення міст, і насамперед, столичних. Розпорошене, неорганізоване і віддалене від центру селянство не становило потенційної загрози владі. Тому вона завжди ставилася до села по-споживацьки, розглядала його як невичерпне і самовідновлюване джерело продуктів, сировини, дешевої робочої сили та гарматного м'яса. Тобто злиденний стан нашого села є наслідком імперського державного устрою СРСР. Без зруйнування успадкованої від імперії примусової форми господарювання жодні фінансові ін'єкції та закони спрямовані на пріоритетний розвиток істотно не поліпшать життя селян.
Сільська община -- ще одна особливість імперій, і передовсім азійських. Побудована на засадах кругової поруки, вона спрощує експлуатацію общинників деспотичною державою. Яскравий приклад -- російська сільська община та її прямий нащадок колгосп, про які Є.Маланюк казав (1995, с.172): “Аграрний колективізм, що його проклямували  большевики, - був історичною формою аграрного господарства Московщини”.
Імперська влада увічнює себе в помпезних та економічно безглуздих спорудах. Як правило, це гробниці, пам'ятники, шляхи, міста. До таких "престижних" імперських проектів належать єгипетські піраміди, міста майя та інків у джунглях, БАМ, дніпровські моря, пам'ятник "матері-Батьківщині" у Києві, проект повороту північних рік на південь тощо. З примхи імператорів на голому місці була побудована столиця Золотої Орди Сарай, а на гнилих північних болотах -- столиця Російської імперії Санкт-Петербург. Ці абсурдні з практичного погляду проекти були демонстрацією нібито надлюдського і вічного характеру імперської влади.
Імперії утворювалися не внаслідок природньої, економічної та етнічної інтеграції людей в єдину державу. Інструментом їх творення було насильство над народами. Відповідно, державний устрій імперій завжди має специфічну форму ієрархічної піраміди, що є оптимальною для насильницького, командно-адміністративного правління. На вершині адміністративної піраміди обожнюваний верховний володар, що мешкає у столиці.
Імператор чи "вождь народів" не визнає конкуренції ні в чому, тому його столиця повинна бути найкращим містом у світі. Перед другою світовою війною Гітлер намагався перевершити Сталіна в грандіозності та помпезності столичної забудови. Не випадково монументальне мистецтво гітлерівської Німеччини дуже нпгпдувало сталінський соцреалізм. Столиця імперії -- це в усьому еталон для провінції. Кремлівський палац з'їздів із сивими ялинками був перекопійований по всій країні у тисячах обкомів, міськкомів та райкомів партії. Вулиці Леніна, Горького, Червона площа були мало не в кожному місті СРСР, а помпезні ВДНГ -- у кожному провінційному центрі імперії -- Києві, Мінську, Алма-Аті та ін.
В імперських столицях концентрувався головний творчий потенціал держави. Чингісхан та Батий із завойованих культурних центрів Китаю, Ірану, Середньої Азії, Русі насамперед вивозили до своєї столиці найкращих, а решту знищували. Згадаймо, як у Московській державі за велінням монархів виколювали очі руським архітекторам після завершення будівництва собору, щоб вони не могли створити таке ж диво для когось іншого. Найкращі вчені, художники, архітектори, музиканти, письменники підкорених імперією народів опинялися в її столиці. Їх творчий набуток привласнювала панівна нація імперії, живлячи свою культуру. Імперії завжди нищили духовний потенціал підкорених народів і за їх рахунок розбудовували культуру метрополії. Численні історичні джерела свідчать, що українці відіграли провідну роль у становленні підвалин культури Російської імперії (Огієнко, 1918, с.59-129, Полонська-Василенко,1992, с.386-390).
Вони були фундаторами та викладачами першого російського вищого навчального закладу -- Слов'яно-греко-латинської академії, яку створили на зразок Києво-Могилянської академії. Вони ж заклали основи російської педагогіки. В результаті освічена московська молодь наприкінці ХVІІ ст. заговорила українською. Вся російська орфографія виросла з "Граматики" 1619 р. видання українця Мелетія Смотрицького.  З кінця ХУІІ до початку ХІХ ст. в Росії вивчали історію за підручником киянина І.Гізеля. Біля джерел великої російської літератури стояв українець Ф.Прокопович, а музики -- М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель. Українці створили московський театр та драматичну російську літературу ХУШ ст. Важко переоцінити їх вплив на постання російського малярства.
Росіянин професор П.А.Безсонов писав про український вплив на формування культури Російської імперії: "Пришельцы (малороссы) заняли здесь (в Великороссии) самые видные и влиятельные места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектированных школ, до кабинетных и типографских ученых, делопроизводителей, дьяков и секретарей. Все почти подверглось их реформам, по крайности неотразимому влиянию..." (Огієнко, 1918, с.109).
Ще з княжих часів українці приймали участь у розвитку культури Московської держави. Мало кому відомо, що гордість російського малярства ХІУ -- ХУ ст. Андрій Рубльов на думку М.Ю.Брайчевського народився на Волині, а вчився у Києві. Письменник Ф.Достоєвський походить із сім'ї поліського священика. Філософ В.Соловйов вийшов з роду Сковороди. Українцями були такі видатні діячі російської культури, як В.Короленко, О.Толстой, М.Гнедич, В.Гаршин. Українцем був і А.Чехов. І це усвідомлював не тільки сам письменник, але і його сучасники. Всі ці відомі літератори в значній мірі належать Україні не так за походженням, як за українською специфікою їх творчої спадщини.
З українського роду Лермонтів з містечка Переволочна на Полтавщині походить і великий російський поет. Українське коріння мали видатні поети Ганна Ахматова (Горенко) та Максимілян Волошин (Корнієнко). До слави російського малярства традиційно зараховують цілу плеяду видатних художників-українців: Д.Левицький, М.Врубель, В.Боровиковський, І.Репін, М.Ге, В.Маковський, брати М'ясоєдови, М.Малевич та багато інших. Українцями були знамениті композитор П.Чайковський, актор М.Щепкін, співаки Л.Собінов, І.Козловський, скульптор І.Мартос. Навіть знаменитий російський флотоводець адмірал С.Нахімов пишався своїм походженням  з українського роду запорозького старшини Нахімовського.
Незліченна когорта вчених-українців безпідставно зарахована імперською ідеологією до числа геніальних росіян. Маються на увазі В.Вернадський, С.Ковалевська, М.Міклухо-Маклай, М.Пржевальський І.Грабар,  К.Ушинський, С.Корольов та багато інших.
Показовий шлях, яким потрапив до Москви конструктор перших радянських космічних апаратів С.Корольов. Факультет Київського політехнічного інгституту, на якому почав учитися майбутній видатний вчений, був переведений у повному складі з викладачами та студентами до Москви. Саме так із завойованих країн до столиці Золотої Орди переганяли найбільш цінних фахівців татарські хани.
Отже, Україна, як всяка провінція кожної імперії, була донором культури метрополії. Вона відіграла для культури Москви приблизно ту роль, яку завойована римлянами Греція відіграла у становленні культури Риму.
Таким чином, імперська культура розбудовувалася за рахунок творчого потенціалу не тільки пануючої нації, але і підкорених народів. Тому культура всякої імперії  є спільним надбанням усіх народів, що входять у наддержаву. Однак, це багатонаціональне по суті явище існує у формі культури пануючої нації. Культурні діячі підкорених народів могли реалізувати свій творчий потенціал тільки в нечисленних імперських центрах і як правило мовою "старшого брата".
Відоме твердження противників української незалежності, що якби діячі російської культури Петербурга не викупили Шевченка з кріпацтва, Україна не мала б свого геніального поета. По-перше, сам Петербург у 1783 р. закріпачив Україну. Адже дід Тараса ще був вільним козаком, а його онук вже став кріпаком. По-друге, хто порахує незчисленних Шевченків та Гоголів, що не доїхали до столиці імперії і так не змогли реалізувати свій талант в Україні, яку метрополія цілеспрямовано перетворювала на глуху провінцію, свідомо нищачи її культурні та освітні центри (Києво-Могилянську Академію, тисячі шкіл).
Саме тому шотландець Бернс став великим англійським поетом, а українець Гоголь -- фундатором російської прози. До речі, сумніви щодо належності Гоголя російській літературі висловлювали багато видатних росіян ХІХ ст. Зокрема, Пушкін інакше як "хохликом" або малоросом його не називав. А Володимир Даль писав про Гоголя: "Его творчество можно понять, если помнить, что он до мозга костей малорос". Це вже в наше освічене ХХ ст. українське радянське літературознавство запопадливо відмовилось від літературної спадщини Гоголя на користь Росії. На урочистому святкуванні ювілею письменника в Москві офіційний представник України О.Корнійчук сказав: "Український народ буде вічно вдячний великому російському письменнику Гоголю за його ніжну і полум'яну любов до України, до її дум і пісень, до її чарівної природи". Прекрасно сказано. Так би мовити, малоросійство у рафінованому вигляді.
Як наслідок, живлення за рахунок потенціалу підкорених провінцій, культури імперських націй виглядають велетами на фоні карликових культур більшості поневолених народів.
Зрозуміло, що визначити в багатонаціональному, імперському культурному конгломераті спадщину окремих народів дуже важко. Тим паче, що носії імперської ментальності всіляко протидіють цьому. Якщо за роки після розпаду Радянського Союзу не вдалося справедливо поділити між звільненими народами спільне майно, то культурну спадщину імперії поділити ще важче. Однак це не є підставою для привласнення всієї імперської культури її пануючою нацією, як це сталося з активами та пасивами СРСР.

ІМПЕРСЬКА ІДЕОЛОГІЯ

З появою перших імперських державних утворень виникла потреба ідеологічного обгрунтування "необхідності" управління різними народами з єдиного центру. Поширюються спочатку монотеїстичні, а згодом наднаціональні світові релігії -- християнство, мусульманство, буддизм. Однак, ідеологія кожної наддержави має свої специфічні риси. Якщо дві сусідні імперії користуються єдиною ідеологією, це неминуче веде до конфронтації чи підкорення слабшої держави. Згадаймо стосунки між Римом та Константинополем, внаслідок яких християнство розкололося на католицизм та православ'я. Щось подібне сталося у стосунках між СРСР та Китаєм.
Важливою складовою рисою імперської ментальності є, так званий, імперський історичний міф, про який говорилося у попередніх розділах. Як правило, це псевдонаукова теорія, що не відповідає історичним фактам, але виправдовує експансію щодо сусідів. Ідеологічним підгрунтям агресії Московського князівства на захід була вигадана церковниками ХV ст. легенда, за якою родовід московських князів виводився від римських та візантійських імператорів. Тому Москва була названа третім Римом, що має династичні права на землі Західноримської імперії та Візантії.
Цей історичний міф був дещо модернізований і набув наукоподібної форми в працях імперських істориків кінця ХVIII -- поч.ХІХ ст., зокрема, М.Карамзіна. Його концепція до наших часів є стрижнем офіційної історії Росії та СРСР. Як відомо, Київська Русь виникла за 250 років до появи на історичній арені російського народу і майже за 500 років до закладення Іваном Калитою фундаменту Російської імперії. Не зважаючи на історичні факти, імперські історики і тепер розглядають Київську Русь як найдавніший етап розвитку Російської імперії, обгрунтовуючи цим експансію Москви на українські землі. Цей тенденційний історичний міф дорого коштував як Україні, так і всій Європі. Досить згадати, яку роль відіграли у розв'язанні першої світової війни претензії Росії на балканську спадщину візантійських імператорів.
Агресивність імперій щодо сусідів породжує філософію протистояння наддержави всьому світові. Тому громадяни імперії ставляться до людей поза її межами як до варварів, істот другого гатунку. Римляни вважали варварами всіх, хто не був громадянином їхньої імперії. Звідси поширення культуртрегерських моментів у свідомості мешканців імперій. Вважалося, що іспанці, португальці, англійці, французи завойовували Америку, Африку, Азію, а росіяни Сибір не для економічного визиску, а з благородною і безкорисливою метою цивілізувати дикі народи, прищепити їм слово боже. Ці варіації не раз звучали для виправдання агресії СРСР в Афганістані. У носія такої свідомості не виникає сумніву в праві імперського центру визначати рівень цивілізованості народів і вчити їх, як треба жити.
Усе це спрощує розуміння імперським народом історії, суспільних проблем, вносить у його свідомість облудну чорно-білу ясність. Носій імперської ідеології ділить людей на "наших" та "чужих", вважаючи перших джерелом усього позитивного, а других -- носіями зла. З допомогою могутньої державної пропагандистської машини імперські стереотипи насаджуються серед населення. Відбувається міфологізація свідомості, яка зводиться до незчисленних, примітивних імперських штампів і несприйняття інформації, що їм суперечить. Зверхнє і нетерпиме ставлення до носіїв іншої точки точки зору поєднується з безініціативністю, підсвідомим бажанням розчинитися у колективі, відсутністю власної гідності.
В усіх відомих імперіях спостерігалось загальне зубожіння населення. Причому якщо експлуатація призводила до матеріального збіднення, то імперський ідеологічний контроль -- до духовної злиденності громадян. Їх інтереси зводяться до задоволення елементарних потреб. "Хліба та видовищ" -- гасло плебеїв усіх імперій світу. "Ковбасна" філософія так званого "совка" -- типовий приклад деградації свідомості під тиском наддержави.
Імперія -- це конгломерат народів. Тому імперські ідеологи завжди наголошують на інтернаціоналізмі, рівності та розквіті націй, чого насправді не знала жодна наддержава. Всі вони без винятку мали "старшого брата", тобто пануючу націю. Імперії не плекають народи, а нищать їх. Національна своєрідність провінцій смертельно небезпечна для централізованої держави, оскільки є постійним джерелом національно-визвольних змагань. Тому в усіх імперіях світу послідовно проводилася політика етноциду -- народонищення. Якщо на початку ХХ ст. у Російській імперії налічувалося 190 народів, то у 80-х рр. у СРСР -- лише 100.
Міф про злиття націй і народження принципово нової етнічної спільноти "радянського народу" прикривав брутальну загальносоюзну русифікацію, що відбувалася при могутній адміністративній, ідеологічній, фінансовій підтримці імперського центру. Так, донедавна в середніх школах України діяла постанова, за якою вчитель російської мови та літератури отримував платню на 15% вищу від такого ж фахівця з української філології. Це вело до штучного зниження конкурсів на кафедри української філології та розширення за їх рахунок вивчення російської мови у вузах України. У 70-80 рр. українська мова стала єдиним предметом в середніх школах України від вивчення якої можна було відмовитися. Склалася безпрециндентна в цивілізованому світі ситуація, коли вивчення ботаніки, математики, російської чи англійської мови було обов’язковим, а мови корінного народу Радянської України - за бажанням батьків. Наслідком такої підступної русифікації є незнання української мови певною частиною сучасної української молоді. За всіма параметрами, так званий “радянський народ” -- це продукт асиміляції Російською імперією поневолених етносів, яким насильницьки прищеплювали елементи офіційної, імперської культури. Радянська людина - це або росіянин, або зрусифікований представник підкореного Москвою народу. Адже її рідна мова, як правило, російська, вона усвідомлює себе часткою російської історії, найбільш знані нею і улюблені діячі - носії російської ментальності (Пушкін, Толстой, Горький, Ленін тощо).
На думку російського філософа М.Бердяєва, більшовизм як специфічне російське явище не з'явився б на світ без ідеології імперського російського месіанізму, терористичного народництва, максималізму російської інтелігенції ХІХ ст. (Бердяєв). Він був принесений на багнетах до національних окраїн (як пізніше до Європи, Азії, Латинської Америки) з центрів Росії -- Москви та Петербурга. Наприклад, у більшовицькій партії України у 1920 р. українці становили лише 20%. Як свідчить недавня історія, комуністичні режими усього світу виявилися нежиттєздатними без прямої підтримки Москви. Майже всі вони розвалилися зразу ж після розпаду більшовицької Російської імперії. Останні з них ( Куба та Північна Корея) знаходяться в стані передсмертної агонії.
Отже, так звана більшовицька імперія Радянський Союз -- це сучасна форма російського імперіалізму. "Старшим братом", або пануючою нацією, в ній були росіяни. Це не означає, що кожен з них панував над латишами, грузинами чи узбеками. Рядові представники пануючої нації в імперіях не мали великих матеріальних переваг над підкореними народами і також експлуатувалися імперським адміністративно-бюрократичним апаратом. Однак їх роль в імперії відрізнялася від ролі підкорених народів. Представників пануючої нації використовували для завоювання сусідів, а потім нівелювання їх національної своєрідності й утримання в складі імперії. При національно-визвольних повстаннях вони опинялися в ролі заложників метрополії у повсталих провінціях. Порівняймо сучасні ситуації на Кавказі, в Середній Азії, Придністров'ї, Прибалтиці. Культура імперської нації була інструментом нищення мови та культури підкорених народів.
Ще Римська імперія давала своїм вірним відставним легіонерам найкращі землі у завойованих провінціях. Ветерани були оплотом держави серед підкорених варварів. Чи не імператори Риму подали приклад Москві у пільговому наданні квартир та пенсій відставним офіцерам за рахунок підкорених народів у Прибалтиці, Молдові, Україні?
На периферію центр спрямовував не тільки військових, але й цивільних колонізаторів пануючої нації. Запустіння російського Нечорнозем'я -- прямий наслідок такої політики. Його корінних мешканців імперський уряд розселив у Прибалтиці, Білорусі, Україні, Середній Азії, на Кавказі насамперед для дальшої русифікації цих регіонів, а не подання допомоги братнім народам, як це стверджували у Москві.
Більшовизм як породження російського імперіалізму -- це інструмент творення Російської імперії ХХ ст. Якщо росіяни будували Велику Росію (хай навіть частково на своїх кістках), то узбекам, грузинам, українцям чи литовцям відводилася роль будівельного матеріалу. Такий споживацький підхід до підкорених народів зберегла певна частина російської інтелігенції дотепер. О.Солженіцин у відомій статті "Как нам обустроить Россию" облаштовує її за рахунок Білорусі, України та Казахстану.
Отже, поширюване російськими патріотами твердження, що російський народ постраждав від більшовизму більше, ніж інші народи СРСР, науково не коректне. Так, жертви серед Росіян були величезні, але вони якісно і кількісно відрізнялися від втрат серед інших народів. Адже на росіян ніколи не поширювалося найстрашніше у радянському законодавстві -- звинувачення у націоналізмі. Саме ця стаття стала основним інструментом репресій проти неросійського населення у ХХ ст. В Україні її жертвами у 30-і рр. стало близько 80% української інтелігенції. Тільки внаслідок депортації за національною ознакою чисельність кримських татар, чеченців та деяких інших народів Кавказу зменшилася вдвічі. Російський філософ Г.Федотов писав про СРСР: ”У в’язницях та на каторзі більшість в’язнів та каторжан - неросіяни, які опинилися там лише тому, що любили свої народи і мріяли про визволення з московського ярма”.
Про цілеспрямоване нищення менших братів імперією свідчить той факт, що за радянської влади число росіян збільшилось втричі, а українців -- лише у 1,5 раза. Причому цей приріст стався за рахунок діаспори. В Україні ж перепис 1989 р. зафіксував ту ж саму кількість етнічних українців, що й на початку ХХ ст. - 37 млн. Головною ж причиною росту української діаспори в світі був етнцид українців в самій Україні, що зумовило відтік корінної людності з батьківщини.
Єдиною привілейованою верствою імперій, зусиллями якої вони виникали та існували, є цивільна та військова бюрократія. Вона -- головний носій та джерело імперської ідеї. Матеріальний зиск приваблює в її ряди представників підкорених народів, які переходять в табір завойовників. Наприклад, майже всі візирі (прем'єр-міністри) Османської імперії були іноземцями. Тому серед носіїв ідей російського імперіалізму опинилися люди з грузинськими, українськими, татарськими, єврейськими, прибалтійськими прізвищами, що гнобили і нищили свої народи не менше від представників пануючої нації. Досить згадати Сталіна, Берію, Кагановича, Троцького, Щербицького, деяких сучасних діячів Росії з українськими прізвищами. Яскраві приклади переходу українців на службу Російській імперії були у Верховній Раді СРСР та Верховній Раді України минулих скликань.
Утримати різноетнічну людність в антигуманній, деспотичній державі допомагають "образ ворога", ефект "обкладеної фортеці", що в усі часи пропагувалися імперськими режимами серед підлеглих.
Примусова праця вимагала спеціальних моральних стимулів. Імперіям властиві ритуалізація виробництва і колективна відповідальність за його результати. Широко практикуються масові ритуальні бенкети, зібрання та процесії (мітинги, демонстрації), вшанування передовиків, соцзмагання тощо. Особливу увагу децентралізована держава приділяє системі нагород за трудові та ратні подвиги на користь імперії. Чим сильніший імперський гніт, тим більше різноманітних орденів, медалей, почесних прапорів, вимпелів, грамот роздається громадянам.
Принциповою особливістю імперської ідеології є її антигуманність. Найвищою цінністю вважалася держава, а людина -- цеглинкою "людським матеріалом", з якого вона будується. Складається враження, що народи імперії живуть майбутнім. Весь час вони будують або Велику Росію, або всесвітнє царство трудящих, або щасливе комуністичне майбуття. Все це приховані форми експлуатації рядових мешканців імперії її привілейованою бюрократією, що, як відомо, не схильна до жертв заради майбутнього.

ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ІМПЕРІЙ

Історія імперії починається із завоювання територій сусідів. Після героїчного періоду експансії та агресії держава поступово переходить до оборонних війн. Вона захищає свої завоювання від інших агресорів і придушує визвольну боротьбу підкорених народів. Намагання вберегти загарбане змушує правлячі кола протидіяти як внутрішнім, так і зовнішнім змінам та новаціям. Імперія вступає в період самоізоляції (згадаймо "залізну завісу" на кордонах СРСР, китайську та берлінську стіни), за яким невідворотно настає застій. Адже світ за її межами розвивається і прогресує. Неефективна економіка самоізольованої країни не витримує конкуренції більш розвинутих сусідів, і починається криза (Березкін, с.198).
В умовах кризи імперія або розвалюється (Австро-Угорщина, СРСР), або завойовується іншим агресором. Гігантську імперію ацтеків завоював кортес з 200 прибічниками. Третій шлях виходу імперії з кризи -- це її реформування.
Однак досвід СРСР свідчить, що докорінно реформувати імперію в сучасну цивілізовану державу, яка розвивається на засадах ринкової економіки, неможливо. Всі імперії вибудовані на позаекономічному примусові до праці й не терплять приватної ініціативи. Тому М.Горбачову не вдалося запровадити в СРСР ринкові відносини. Як тільки це станеться -- зникне фундамент імперії і завершиться розпад усіх її структур.
І все ж більшість світових імперій  неодноразово виводилися із стану кризи саме шляхом реформ. Однак останні були поверхневі, ніколи не зачіпали економічних підвалин імперій, а лише модернізували та пристосовували до потреб дня архаїчний устрій держави. Неконкурентноспроможна через свою непродуктивність імперська економіка невідворотно штовхала державу до нового застою та кризи. Таким чином, якщо мононаціональні держави, що базуються на ринковій економіці, розвиваються прогресивно по висхідній лінії, то імперії -- циклічно. Типовий приклад -- історія Росії.
Російська імперія розвивалася в постійній боротьбі з ринковими відносинами, що поширювалися з Європи (Залізняк, 1991). Ще Іван Грозний стояв перед вибором між процвітаючим ринковим господарством і деспотичною формою правління. Як носій імперської ідеї, він знищив з допомогою опричників паростки російського ринку і розбудував надцентралізовану мілітарну державу на базі примусової праці кріпаків. Результатом стала глибока криза початку ХVІІ ст., коли Московське князівство мало не втратило державність. Протягом цього ж століття ринкові відносини поступово поширюються в Східній Європі, що спричинило певні відцентрові тенденції і ослаблення влади Москви. Нова централізація і придушення ринку за Петра І призвели до економічного занепаду. З кінця ХVIII ст. буржуазні відносини поступово витісняють примусову працю кріпаків у Росії. Лютнева революція 1917 р. знаменувала їх остаточну перемогу. Жовтневий переворот фактично був реакцією традиційних для Росії імперських сил на проникнення ринкових відносин. За Сталіна надцентралізація влади і закріпачення виробника досягли апогею, що призвело до застою та загальної кризи в 70 -- 80-х рр. Нині ринкова економіка знову завойовує Східну Європу.
Тобто, за останні століття в історії Росії простежується три цикли боротьби імперської централізованої держави з ворожою для неї ринковою економікою. Проникнення останньої з Європи в Росію загрожувало самому існуванню імперії і викликало жорстоку реакцію імперського деспотизму за Івана ІV, Петра І та Сталіна. Але надцентралізація і нищення приватної ініціативи спричинили економічний застій та державну кризу. Доводилося знову вводити деякі елементи ринкових відносин, що неминуче зумовило нову реакцію імперських структур.
У межах цих великих економічних циклів простежуються менші. Знищення приватної власності й одержавлення виробництва за військового комунізму 1918 р. спричинили розруху в господарстві. Довелося дозволити приватну ініціативу (НЕП). Загроза втрати монополії на владу примусила центр відмовитися від НЕПу, остаточно знищити приватну власність і провести колективізацію села. Централізація досягла ще незнаних масштабів у 30 -- 40-і рр. Вона зумовила кризу, що виявилася після смерті Сталіна. Уряд був змушений розпочати ліберальні реформи, що дістали назву "хрущовської відлиги". Нове "закручування гайок" Л.Брежнєвим у 70-і рр. викликало кризу 80-х, знову підготувало суспільство до переходу на рейки ринкової економіки і зумовило розвал більшовицької імперії СРСР.
Багато середньовічних імперій Європи розпалося через їх феодалізацію, тобто посилення провінційної аристократії, що прагнула незалежності. Імперії Сходу (Китай, Росія, Турецька Порта) уникали цієї долі шляхом змін в імперській адміністрації. Родову знать заміняли чиновництвом, що не мало прав на спадкову владу і повністю залежало від деспота. Класичним прикладом такої реформи є опричний переворот Івана Грозного в ХУІ ст.
....
Вирішальним виявився факт переходу на службу новій владі половини офіцерського складу царської армії, значної частини російської інтелігенції та чиновництва, які дуже скоро побачили  в більшовиках нових носіїв російської імперської ідеї.
 

ТОТАЛІТАРИЗМ

Тоталітаризм -- це найвища форма імперіалізму, коли наддержава встановлює всеохоплюючий контроль над суспільством, проникає в його первинні ланки -- общину, сім'ю і контролює кожну людину особисто.
Тоталітарні режими, як правило, вкорінюються на руїнах імперій. Носії ідеології зруйнованої деспотії (військово-бюрократичний апарат, одурманені пропагандою народні маси) є тим сприятливим грунтом, на якому за участю, так званих, кризових культів у ХХ ст. народжується найжорстокіша форма імперіалізму -- тоталітаризм.
Кризовий культ -- це масовий ірраціональний рух за глобальне врятування і звільнення людства та побудову всесвітнього вічного царства рівності й братерства. Його прибічники борються за нездійсненну мету, але проти конкретного ворога. Вони виступають за знищення приватної власності, розчинення особистості в колективі, самопожертву заради суспільства. Біле братство -- типовий кризовий культ. Виразні риси кризового культу простежуються в усіх великих світових ідеологіях (християнстві, ісламізмі, більшовизмі тощо), на засадах яких вибудовувалися різні імперії протягом тисячоліть (Березкин, с.171 -- 173).
Такі ідеології руйнують деспотії. Але як тільки їх провідники приходять до влади, на уламках зруйнованої імперії, часто з її ж уламків, під впливом кризового культу починає будуватися нове "всесвітнє царство братерства", що скоро набуває рис нової деспотії. Саме так в 1917 р. на руїнах Російської імперії під впливом більшовизму постала перша тоталітарна імперія світу -- СРСР. Пізніше її досвід по суцільному контролю над суспільством за допомогою всюдисущих спецслужб, ідеологічного одурманювання, масових превентивних репресій, терору, концтаборів, небувалого геноциду та етноциду перейняли Гітлер, Мао Цзедун, Пол Пот, Хусейн та інші лідери тоталітарних держав недавнього минулого.
До ХХ ст. низький рівень розвитку науки і техніки не дозволяв імперській машині встановити тоталітарний контроль над всіма громадянами держави. Сім'я та община віками зберігали традиції, що нерідко суперечили імперським ідеологічним цінностям. Історія знає багато спроб встановити контроль деспотичної влади над первинними ланками суспільства.
Типовий приклад маємо в російській селянській общині, яка на засадах кругової поруки вірно служила царському імперіалізму. Тому П.Столипін, який намагався наділити селян землею, щоб перевести сільське господарство імперії на ринкові рейки, наполягав на знищенні сільської общини (Селюнин, 1988).
Більшовики, навпаки, бачили в ній зародки соціалізму. В роки військового комунізму відібрану у землевласників землю передавали у колективне користування, відновлюючи російську общину як опору надцентралізованої держави на селі. І це зрозуміло. Адже більшовизм -- це третя стадія російського імперіалізму. Саме більшовикам вдалося встановити повний, тотальний контроль над сільською общиною у формі колгоспів. Про пряму спадкоємність між цими двома первинними ланками російського села неодноразово писали різні дослідники (Селюнин, с.186).
Отже, завдяки технологічному прогресу ХХ ст. імперська форма державного устрою наблизилася до свого ідеалу. Скорострільна зброя і танки зробили збройне повстання проти деспотичної влади безнадійною справою. Електронний контроль за інформацією унеможливив будь-яку нелегальну діяльність. Монополізовані владою могутні засоби масової інформації дали змогу формувати і підтримувати в людині потрібний в державі імперський світогляд від народження до самої смерті. Досягнення соціології були спрямовані на організацію контролю над суспільством на, так би мовити, клітинному рівні. Одержавлюються всі сфери людської діяльності, навіть духовна. Якщо за Петра І російська православна церква стала державним департаментом, то в СРСР вона перетворилася на філію радянської охранки -- КДБ. Духовенство, вчені, письменники, митці стають державними службовцями й змушені проводити в життя політичну лінію наддержави. Імперія стала тотальною.
Символом проникнення держави в сім'ю та її руйнації є розпропагований імперським мистецтвом образ Павлика Морозова. Саме на таких прикладах через офіційну освіту та засоби масової інформації тоталітарна держава налагодила масове виховання "нової радянської людини", хомо совєтікусів з "ковбасною" філософією.
Усі імперії -- це законсервовані, замкнені у собі наддержави. Прагнення вберегти загарбане штовхає їх до боротьби з новаціями, до застою і неминучого краху. Однак надцентралізація влади дає змогу імперіям концентрувати зусилля в одному вузькому напрямку. Як правило, це військова сфера. Тому СРСР при загальній відсталості і злиднях мав найчисленнішу армію, могутні військове виробництво, ракетобудування та космонавтику. Величезний військовий потенціал разом з агресивною імперською філософією, що завжди претендує на світове панування, робить тоталітаризм фактором глобальної небезпеки. Тоталітарні імперії ХХ ст., поглинувши дрібні держави, розв'язують військові конфлікти за глобальний контроль над всією планетою (світові війни). З поширенням зброї масового знищення у другій половині ХХ ст. протистояння тоталітарних наддержав стає небезпечним для існування всього людства (Березкин, с.211 -- 212).
Наприкінці ХVІІІ -- ХІХ ст. у Європі та Північній Америці утвердилася альтернатива імперській державності. Це національна держава, що являє собою органічну цілісність, а не втримуваний військовою силою конгломерат народів. Національні держави виникли з уламків імперій, що розпалися під час промислової революції, не витримавши конкуренції ринкової економіки. Їх державна територія, як правило, збігається з етнічною територією певного народу. На відміну від імперій економічною базою національних держав європейської цивілізації є приватна власність і ринок. Ідеї політичної демократії та гуманізму стародавніх Греції та Риму в незалежних національних державах трансформувалися в демократичний парламентаризм, правове громадянське суспільство, пріоритет прав людини. На відміну від імперій гуманізм -- визначальна риса ідеології сучасних національних держав європейського типу.
Сучасне світове співтовариство складається з національних країн, серед яких відлунням минулих століть агонізують кілька багатонаціональних імперських монстрів. Всі вони рано чи пізно розпадуться на суверенні держави окремих народів. У кількох країнах Європи під єдиним державним дахом живуть декілька народів. Ця спадщина імперського минулого теж приречена піти у небуття. Менший народ або буде поглинений "старшим братом", як це сталося з шотландцями у Великобританії, або звільниться і створить свою незалежну державу, як це зробили словаки. Національні держави виявилися найбільш міцними, безконфліктними, економічно ефективними і найменш небезпечними для сусідів.
Виправдовуючи існування імперської наддержави, прихильники "єдиної і неділимої" Росії порівнюють її зі Сполученими Штатами. Така аналогія неправомірна, оскільки США фактично є мононаціональною державою. Там відбулася консолідація вихідців з різних країн в єдину американську націю. Остання асимілювала індіанців, успадкувавши їхні етнічні території. Приблизно те ж саме сталося в Сибіру, де росіяни, поглинувши аборигенів, стали господарями їхньої землі. Однак СРСР була багатонаціональною державою імперського типу, в багатьох регіонах якої на своїх етнічних територіях жили численні своєрідні народи, ще не поглинені пануючою нацією. Тому із США можна порівнювати хіба що етнічну ситуацію у Сибіру, але ніяк не у Східній Європі, на Кавказі чи в Середній Азії, де, незважаючи на русифікацію, корінні етноси зберегли свою національну специфіку.
Оскільки міжнародне співтовариство визнає право всіх народів на самовизначення в межах своїх етнічних територій, то крах тоталітарних імперій ХХ ст. неминучий. Однак ментальність їх громадян деформована тиском наддержави, а первинні ланки суспільства (сім'я, община) зруйновані. Крім того, колишня імперська еліта, а також частина одурманених пропагандою мешканців пострадянського простору ностальгують за часами радянської імперії. Тому на руїнах тоталітаризму довго зберігатиметься загроза відродження імперського монстра в новій формі. Неоімперські потуги Москви “інтегрувати” навкруг себе колишні провінції загиблої тоталітарної держави -- прямий доказ цього.
І все ж, як вважає відомий американський дослідник Френсіс Фукуяма, розпад СРСР на мононаціональні країни відповідає генеральній тенденції історичного розвитку людства. Світова історія не знає випадків благополучного перетворення імперій, які завжди були тюрмами народів, у мононаціональні, стабільні держави. Всі імперії рано чи пізно розпадалися або втрачали свою національну периферію. Цей історичний закон -- запорука майбутньої незалежності українського народу.

З М І С Т