Олекса РІЗНИЧЕНКО
ЇДЛО 1933-го
Словник голодомору

КАБАК

89: У міста не пускали. Наших дітей вертали з-під Києва назад, ще й міліція погрожувала. Їжте своє, казали. Квасолька, КАБАК, листя, лобода, дубові жолуді, змелена кора, скойки, риба, собаки, цвіт акації, гнила бараболя - оце наша їжа.
Н.І.ШВЕЦЬ, с. Китайгород, Iллінецький, Вінничина.

КАВУНІВ НАСІННЯ

432: А ще наш батько баштанував у колгоспі - і була в нього остача від насіння кавунів. Те насіння сушили в печі, товкли в ступі, заварювали з водою, добавляючи трохи молока. Оце нас і врятувало.
Ф.БЕЗКОРОВАЙНИЙ, с. Олександрівка, Кіровоградщина.

КАКИШ

330: Зеленухи вишень, слив, молочай "какиш" - обдереш верхню ликувату кору, а середина ледь гіркувата. Я і мій товариш Гриша Мельниченко з'їдали цього "КАКИШУ" сніп. "Гнате, на покуштуй, ну точно пахне хлібом!" Як ми хотіли їсти!
Г.Ф.Миронюк, с. Тимошівка, Черкащина.

КАЛАМУТЬ

400: Працюючим колгоспникам на початку року видавали потроху кукурудзи, потім макуху, а на весну залишилось тільки "спільне харчування". На колгоспній кухні варили обід, він являв собою мисочку КАЛАМУТНОЇ рідини, де було дві, завбільшки як голубине яйце, галушки з висівок. "Меню" урізноманітнювали, варили інколи макуху тої ж консистенції або кукурудзу, де на той же об'єм рідини випадало 10-15 зернят....
Вимерла родина Псярівських, Враченків, Микола Браченко прийшов на пункт спільного харчування. Одержав їжу на всю сім'ю, з піввідра тої КАЛАМУТІ, і все це на вулиці випив. Дуже тяжко тут-таки при дорозі конав, поки не вмер.
Л.Ю.ВЕРНИДУБ, с. Станковата, Добровеличківський, Кіровоградщина.

КАЛАЧИКИ malva zotundafolia l
31, 46, 140, 200, 205; 349, 434

31: В сусідньому селі Городниця й досі живе вісімдесятилітня бабуся Бабій Наталка, котра теж живцем була похована в братській могилі. На грані свідомості й небуття вона вивозила з ями й тут-таки впала, знесилена. На її щастя, поруч з ямою рясно росли КАЛАЧИКИ, якими потроху підгодувалась і повернулась до життя.
Д.З.КАЛЕНИК, с. Рижавка, Уманський, Черкащина.

200: Коли мені стало відомо про смерть батьків, я прийшов додому. Страшно було дивитися на худих моїх братиків і сестричок (усіх - п'ятеро - О.Р.), які їли лободу і КАЛАЧИКИ. Я спитав у голови колгоспу, що ж мені робити з дітьми. Він сказав, щоб приправив їх у сирітський будинок. І так вони вижили.
Р.М.КОВРИГА, с. Дмухайлівка, Магдалинівський, Дніпропетровщина.

205: Дождали весни. Калачики та лобода піднімуться - я, як старша, вийду, було, та нарву КАЛАЧИКІВ та лободи Наллю водою, напарю в казані (один казан у нас і зостався) та поліплю бур'яни на суху сковорідку - аби розпарилося.Ото поїли - і все.
С.А. ЛОЙКО, с. Наталівка, Солонянський, Дніпропетровщина.

349: ...потім одвели в дитбудинок. Там мене покупали, постригли, вдягли. Нас там було багато. Ми рвали КАЛАЧИКИ, лободу, листя з акації, листя з вишні, конюшину і все це їли. Так ми мучилися.
М.В.ЧУБКО, с. Житні Гори, Рокитнянський, Київщина.

КАЛ СУХИЙ людський

408: Я бачила, як малі діти збирали сухий людський КАЛ і з'їдали.
У.С.ЩЕРБИНА, с. Оситняжка, Новомиргородський, Кіровоградщина.

КАНДЬОР
Гр. КАНДЬОР, ру. м. Жидкая кашица из круп или пшена. КУЛІШ. "Як наварить кандьору - і собакам уволю".
99, 107, 112, 150, 163, 460

99: див ЇДЛО.

107: ...відкрили колгоспні їдальні, в яких люди одержували в обід миску бевки, а згодом навіть миску кандьору з гороху.
І.Д.БАРЛАДИН, с. Примощаниці, Барський, Вінничина.

112: Бабуся наша померла з голоду. Мама варила в полі, у бригаді, людям суп-КАНДЬОР, так його називали: на відро води кілограм дерті і ні граму жиру. Я ціле літо ходив на роботу, поганяв коня заради того, що мені мама в полі дасть черпак того КАНДЬОРУ. І незважаючи на те, що мама варила той КАНДЬОР, тато і ми всі поопухали з голоду.
М.С.КЛИМІВ, с. Гуків, Чемеровецький, Хмельниччина.

КАПУСТА МЕРЗЛА

201: Але в кінці листопада роботи не стало. З цього часу і до середини квітня ми не бачили навіть найчорнішого хліба. Зимою на городі радгоспу збирали МЕРЗЛУ КАПУСТУ, а весною там же перекопували та шукали гнилу картоплю і з неї пекли оладки.
М.А.ГЛУШИЧ, с. Партизани, Примоський, Запорізька обл.

КАРТОПЛЯ

Я не бульба, я картопля,
бо для мене рано топлять.
Мене деруть, мене варять,
мене люблять, мене хвалять,
Я діжду такої ласки,
Що напечуть з мене й паски.
стор. 362

339: Якось переживем. Хоч і вовна, аби кишка повна. Головне не будем - КАРТОПЛЯ є. Так думали люди.
Виявилось, що на картоплі і овочах прокить не можна.
І.І.КАРАПИЩЕНКО, с. Юхни, Миронівський, Київщина.

КАРТОПЛЯ ГНИЛА 64, 93, 101, 135, 140, 149, 150, 201, 329, 330, 341, 430, 438, 504, 523, 532, 542, 545

101: Перед цим наївся листя з липи (саме липа розвинулась), мама спекла пампушки з гнилої картоплі, дала нам всім трьом по дві памаушки.
М.П.КОВАЛЬ, с. Коротнє, Монастирищенський, Вінницька.

28: Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государству. Вплоть до семян. Нам нужно не довустить Гитлера к власти, надо помочь германскому пролетариату" (слова Постишева).
А.Н.ГУБА, Погребищенський район.

135: Ходили ї перекопувати минулорічне бульбисько і померзлу, гнилу КАРТОПЛЮ розминали з теплою водою і пекли бульбляники. Хто посадив КАРТОПЛЮ, її вночі вибирали голодні люди.
М.М.ФЕДОРЦОВ, с. Івча, Літинський, Вінницької.

149: Трохи стала краща погода, стали в колгоспі переорювати картоплиська. Ледь переставляємо пухлі ноги з матір'ю, ідемо в поле збирати ГНИЛУ КАРТОПЛЮ. А додому тяжко вертатися, голова в тумані, вже й дихати тяжко, ноги не несуть, здається, і їсти вже не хочеться, хочеться впасти і не встати...
Тепер, коли садимо весною КАРТОПЛЮ і викопується десь гнила КАРТОПЛИНА, беру в руки, обтираю і показую дітям і внукам, що ми їли в 33 році. Дивляться, нюхають, вірять мені чи ні...
А.М.КУЧЕРУК, с. Судачівка, Чуднівський, Житомирщина.
201: див КАПУСТА.

330: Гнила минулорічна КАРТОПЛЯ, з неї пекли оладки.
Г.В.МИРОНЮК, с. Тимошівка, Маньківський, Черкащина.

504: Через кілька днів, ранком, у ямі, куди зсипали всяке сміття, знайшли мертвого чоловіка. На вустах у нього засохла ГНИЛА КАРТОПЛЯ, яку напередодні після вперебирання висипали в яму.
І.С.РОМАН, с. Брисі, Лохвицький, Полтавщина.

523: А весною збирали ГНИЛІ, почорнілі, розкладені КАРТОПЛИНИ й пекли з них "оладки".
І.Д.ТИМОШЕНКО, с. Гурбинці, Срібнянський, Черн.

532: див. ХЛІБ.

542: Тоді прочули, що десь кілометрів за 10-15 в буртах згнила картопля. Смерділа вона на 5-6 кілометрів. Я ходила туди з братом. Ми приносили цю гниль, добре промивали. Залишався тільки сам крохмаль, вонючий, але ж крохмаль.
М.Д.ФЕНЕНКО, с. Вільшана, Недригайлівський, Сумщина.

545: Ще восени 1932 року люди посіяли озимину, а весною сіяти було нічим. Картоплю садили лушпиною. А коли десь почала сходити картопля, її ночами видобували голодні люди з надією, що там є ГНИЛА КАРТОПЛИНА...
М.В.БУРДУК, с. Голубичі, Рішкинський, Чернігівщина.

КАРТОПЛІ ЛУШПАЙКИ 64, 87, 149, 221, 269, 305, 392, 489

87: До нового, 1933 року ще якось горе з бідою дотягнули, бо восени і взимку заощаджували на весну: сушили ЛУШПАЙКИ з КАРТОПЛІ, до муки домішували на ступі перебите лушпиння з проса. Але вже в лютому-березні почався масовий мор селян.

149: Колись, після 1933 року, мені все мати нагадувала: не ріж, дитино, грубої ЛУШПАЙКИ з бараболі, ріж чим тонше, бо ти ж знаєш, як було погано, як не було що їсти. І вже в 1934 році всю зиму ЛУШПАЙКИ з картоплі збирали і сушили - берегли на весну. Все боялися, що повториться 1933 рік.

221: Старший брат Василь збирав на смітнику ЛУШПАЙКИ від КАРТОПЛІ. Ми їх і не мили, а так пекли на плиті і їли. Які вони були смачні!
М.Л.КОНОНЧУК, с. Залізне, Дзержинський, Донбас.

269: В хаті було пусто, голо-голісінько. Сусіди нам приносили ЛУШПАЙКИ із КАРТОПЛІ, от ми їх смажили на пмиті і їли.
Л.К.ГЕРЛИЧ, с.Червона Мотовилівка, Фастівського, Київщина.

392: Але і в той тяжкий час були люди, що не втратили почуття милосердя. Сусідка, батьки якої виїхали і присилали продукти, врятувала маму. Кілька днів підгодовувала, уриваючи трохи від себе. Нам давала ЛУШПАЙКИ з КАРТОПЛІ.
Л.К.ЗАТРЕБЕЛЬНА, с. Ганнівка, Маловисківський, Кіровоградщина.

КАРТОПЛЯ МЕРЗЛА 171, 292, 302, 339, 362, 363, 409, 418, 559

171: Рили МЕРЗЛУ КАРТОПЛЮ, яка залишилась у ямках. Так дотягли до весни. Почали травою жить.
Є.М.СПАСЬКА, с. Катеринівка, Покровський, Дніпропетровщина.

339: ...весною 1933 року люди їли млинці з мерзлої КАРТОПЛІ...
І.І.КАРАПИЩЕНКО, с. Юхни, Миронівський, Київщина.

362: А як розтав сніг, то скрізь шукали мерзлу картоплю, буряки.
А.С.ДРИГОТА, с. Кадомка, Кагарлицький, Київщина.

363: А ще ранньої весни вибирали мерзлу КАРТОПЛЮ. І зараз у мене перед очима стоїть сумна картина: буцім граки, голодні й вимучені хилитаючись од пружного весняного вітру, люди місять масний чорнозем, лопатами, вилами, а то й набряклими руками порпаються в грунті, надіючись на той хоч і МЕРЗЛИЙ, але такий живлющий овоч. Та не в кожному корчі залишилися з осені бараболі.
Л.П.КУЛІШ, с. Пустоварівка, Київщина.

418: с. Федосіївка. Сім'я червоноармійця Михайловича Семена складається із 7 чоловік, син служить в армії; їжа - копають МЕРЗЛУ КАРТОПЛЮ, щавель, кукурудзяні качани...
З інформації комісії працівників медустанов міста Зінов'євському міськпарткомові від 22 травня 1932 р.

292: Блукаю по розгаслому мокрому городі. Вишукую ВИМЕРЗЛІ, талі, мов хляки, КАРТОПЛИНИ. Вишукую мов життя. Мама розмішує їх з тертим буряком і пече хелики. Їх так мало.
М.Г.ІВАНЧЕНКО, с. Гусакове, Звенигородський, Черкащина.

КАРТОПЛЯ САДЖЕНА: 293, 504, 531, 544

293: Хто приберіг дрібненьку картоплю, то тепер садить город. Хлопця Василя Знахоренка послала його мати на ніч стерегти ПОСАДЖЕНЕ. А він посеред городу заснув. Прокинувся вранці - ото тільки й корчів, що під його постелею зосталося. Хтось вигріб усе.. У школі ми теж крадькома грабаємося на вчительських городах. Підлазимо до них від лісу. А потім печемо в яру КАРТОПЛИНИ. Буває, рвемо їх один в одного з рук. Ота нечесно добута картопля опікає наші вуста і душі... Адже вчителі нас підгодовують...
М.Г.Іванченко, с. Гусакове, Звенигородський, Черкащина.
504: Пізніше, коли колгосп посадив половинками картоплю, Никифор зі своїм доведеним до відчаю батьком пішов на це поле їх відкопувати, защо колгоспники дуже побили старшого Пестуна.

531: Ще дам'ятаю, що Книша Тимофія вбили на городі за те, що він розгрібав і їв посаджене лушпиння картоплі.
М.І.ДУЗЬ, с. Кобижча, Бобровицький, Чернігівщина.

544: В той голодний рік я вперше украв. Було так. У нас жив через дорогу сусід-скупердяй... Він посадив КАРТОПЛЮ в полі під лісом. Тоді ще були вовки в наших лісах. Я встав рано, і, переборюючи страх, пішов у поле і вирив із землі одинадцять половинок катоплі. Мама, узнавши про це, заплакала: краще б ти згинув, ніж такий позор. Ая теж плачу і приказую: "Мамо, я хочу їсти, мамо, я хочу їсти, звари супу з ріпи". Так нас виховували - не убий, не укради, будь милостивий.
Г.Д.ГАВРИЛКО, с. Яромівка, Роменський, Сумщина.

КАРТОПЛЯ СИРА 64, 75, 89, 149, 171, 176

149: див. ЛУШПИННЯ.

176: мене тітка прилаштувала працювати в Зеленопіль в сім'ю якогось начальника. Ким він був, не знаю, знаю, що дружину звали Розою, і що його возили тачанкою, і що на горищі в них лежало печиво у мішках, а в погребі - масло стояло у діжках і було повно картоплі. Я крала сиру картоплю і їла. Так урятувалася від смерті.
Г.Д.ЛЕВАДА, с. Олексіївка, Куйбишевський, Запоріжчина.

306: У 1933 році в Бужанці головою сільради був Коваль Костянтин. Одного разу він прийдов до нас, щоб забрать картоплю. А в нас і лишилося всього клумачок та ще й така дрібненька, як горох. Мама стала не давать КАРТОПЛЮ. Коваль тягне мішок до себе, а мама до себе. Ми, діти, теж вчепилися за мішок, мішок розірвався, КАРТОПЛЯ висипалась на землю. Коваль похрущив, розтоптав ту картодлю ногами, щоб не дісталась нам.

КАЧАНИ
203, 228, 269, 337,
4/38, 4/46

203: Голод почався страшний. Їли все: і качани із силосної ями вигрібали, варили їх, вони вонючі-вонючі, а їли, і з тих же качанів, із сухої середини м'яку серцевину, з лободою її перемішували і пекли.
Г.С.КОБИЛКІНА, с. Верхня Криниця, Василівський, Запоріжжя.

228: див. ВАРИВО.

269: Старша сестра Тося товкла в ступі просяну полову і голі качани із кукурудзи.
Л.К.ГЕРЛИЧ, с. Черв. Мотовилівка, Фастівський, Київщина.

КВАСЕЦЬ, КВАСОК-ЩАВЕЛЬ
65, 74, 75, 4/30 98, 99

65: Нігде нічого нема з'їсти, рано йду з хати, до вечора ходжу по садках і пасуся, зелень їм, гляджу КВАСЕЦЬ, а його трудно знайти, бо не один я ходжу, їм листя липи, воно гірке, але їм, шукаю лободу і їм...
Л.А.ЧЕРВАТЮК, с. Редвинці, Хмельниччина.

74: Їли гороб'як, квасець, щавій...
Х.С.ДРОЗДОВСЬКА, с. Бруслинів, Вінничина.

75: Один нещасний чоловік (не скажу хто, бо ще жива його дочка) підстеріг, як сусідська дівчинка вийшла на город їсти квасець, спіймав, задушив і з'їв дитину.
К.С.ГОЛОВАЩЕНКО, с. Бруслинів, Вінничина.

98: Рвали кропиву, КВАСОК щавій і варили. Отаке було їдло.
О.Ф.ЛИТВИН, с. Бруслинів, Вінничина.

99: Весною рвали КВАСОК, щавій, кропиву, цвіт з акації.
М.К. КАРМАЛЮК.

КВАСОЛЯ, ЇЇ ЛУШПИННЯ
89, 313

89: КВАСОЛЬКА, кабак, листя, лобода, дубові жолуді, змелена кора, скойки, риба, собаки, цвіт акації, гнила бараболя - оце наша їжа.
В.І.ШВЕЦЬ, с. Китайгород, Вінничина.

313: Люди їли жолуді, ЛУШПИННЯ КВАСОЛІ, бруньки з липи, викопували на скоетомогильнику дохлих коней, забирали, їли. На тому скотомогильнику було людно, як на ярмарку.
М.Я.КОВТУН, с. Дениші, Київщина.

КВОЧКА І ЯЙЦЯ

542: Якось дід Іван зайшов до нас весь опухлий. Мати дала йому варений буряк, якого він жадібно проковтнув. Потім пішов до інших сусідів. Там, у повітці, побачив на яйцях квочку, відірвав їй голову, з'їв сирою із пір'ям, повипивав яйця і помер.
М.Д.ФЕНЕНКО, с. Вільшана, Сумщина.

КИП'ЯТОК З СІЛЛЮ

340: З осені я ходив у школу, там давали кип'яток із сіллю, зрідка з мелясом.
М.Г.ШЕСТОПАЛЬ, с. Слобода, Київщина.

КИСІЛЬ З БУРЯКУ
320, 410, 478

410: А потім ми попробували збирати якийсь бур'ян, схожий на повитику, на нім були дрібні кошики з зернятками, їх ми товкли в ступі, і мати варила з того КИСІЛЬ.
І.П.ЧАЛИЙ, с. Інгуло-Кам'янка, Кіровоградщина.

478: Недалеко річка, міст. А на березі кожного дня щось робили люди. Роздивилась: люди довгими ножами вирізали із землі якесь коріння. Його можна було їсти. Трохи солодкуватий, терпкий і пахучий, з корінців тих можна варити КИСІЛЬ. Завжди, коли я приходила до містка, хтось простягав мені корінець чи два... Мабуть, тоді я зрозуміла, що в світі є не лише злі, а й добрі люди.
Л.В.ВАСИЛЬЧЕНКО, с. Решетилівка, Полтавщина.

КІСТОЧКИ З ВИШЕНЬ І СЛИВ

452: Їли тирсу з дерева, товкли облузані качани з кукурудзи, в соломі старій шукали зернятка, розгрібали торішнє листя, видивлялись КІСТОЧКИ З ВИШЕНЬ І СЛИВ, бо душа боліла їсти.
М.Т.МИХАЙЛЕНКО, с. Ганжа, Полтавщина.

КЛЕВЕР

520: Пристала я до двох сліпих жінок, пішли ми гуртом по селах - хто що дасть. Я попереду, баби за мною, тримаються за мотузку. Це чогось в'їлося в пам'ять на все життя... Люди мало чого давали, то ми їли КОЕВЕР, липове листя. Кропиви не можна було знайти - все люди поїли.
І.Г.ВАСИЛЕНКО, с. Кукшин, Чернігівщина.

КОЗЕЛЬКИ, КОЗЕЛЬЦІ
226, 228, 404, 465, 478

226: У травні з'явилися КОЗЕЛЬКИ, молочай, щавель, лобода і ховрашки.
М.А.ЧЕРНЯВСЬКИЙ, с. Омелянинове, Луганщина.

228: З настанням весни людям трохи полегшало - їли цвіт верби та береста, з'явилися КОЗЕЛЬЦІ, шпичаки (молоді пагони очерету), молочай, в полі на нерозораних ланах, з стерні полізли гриби. Все це пішло в їжу. Повилазили бабаки, ховрахи, їжаки, інший дрібний звір. Люди, хто як умів, ловили, виливали водою, били всю цю звірину і вживали. Найбільше їли дохлину.
І.А.ДРЕЄВ, с. Нижньобаранівка, Луганщина.

404: Весни 1933 люди чекали, як свята, сподівалися на щавель, КОЗЕЛЬЦІ, різне коріння.
Г.М.ВЛАСОВ, с. Володимирівка, Миколаївщина.

465: Вона, та нещасна жінка, навчила мене серед зеленого розмаїття вибирати їстівні рослини: гірчаки, КОЗЕЛЬЦІ, спориш.
С.Х.ВАСЮТА, с. Н.Санжари, Полтавщина.

478: А за селом починалось поле. Ми, діти, часто бігали туди, шукали стеблини КОЗЕЛЬОК, глухої кропиви. Ніколи не забуду, як кидались заарештовані на зелену траву обабіч дороги. І не в силі були охоронці їх зупинити. Люди падали на коліна, зривали, що попадалось і їли. Їли траву. Паслися...
Л.В.ВАСИЛЬЧЕНКО, с. Білики, Полтавщина.

КОЛОСКИ
64, 78, 100, 102, 104, 106, 107, 127, 145, 172, 179, 202, 266, 273, 295, 300, 360, 362, 400, 408, 410, 429, 465, 472, 493, 505, 511, 521, 523, 524, 545, 555

64: Ми, діти, йшли тайком у поле, зривали ще не зовсім стиглі колосочки, виминали зерно й несли додому, щоб мама зварила нам з того зерна кулешику, добавивши туди молодих бурячків, гички, картоплі.
Г.М.ФЕДОРЦОВА, с. Івча, Вінничина.

78: А то ще бачив, як у жнива 32-го дві опухлі тітки збирали по стерні колоски. Над'їхало начальство, забрали тіточок. Потім був суд. По десять років дали.

106: Напередодні жнив пастушки знайшли були в пшениці, яка вже дозрівала, мертвого чоловіка. Він шустав з КОЛОСКІВ зерно і їв його. Мабуть, до поля добрався вночі. Поряд лежала торбина із кількома нарваними колосками.
І.Д.БАРЛАДИН, с. Глибочок, Хмельниччина.

109: див. РАПС.

127: Діти, які пасли корів у полі, рвали недозрілі КОЛОСКИ жита, смажили їхна вогні з коров'ячих кізяків і споживали, кидаючи жменями в рот. Багато дітей і навіть дорослих від такої їжі помирали.
М.П.БОЖИК, с. Криштопівка, Хмельниччина.

145: А як заколосилася пшениця, голодні кинулися на КОЛОСКИ. На полях були побудовані вишки, на яких чергували озброєні комсомольці. Наколо посівів ходив дозор. В сільбуді, в школі, в колгоспній їдальні красувався друкований плакат, на якому був зображений пузатий і пикатий "куркульський елемент" з ножицями, якими він стриже колосся. І заклик: "Знищимо куркульські елементи, які зазіхають на колгоспне добро!". За КОЛОСКИ судили.
П.К.ПАВЛУСЕНКО, с. Сокиринці, Вінничина.

172: Весною спасав сухий бур'ян, потовчений на муку, ховрашки. Літом КОЛОСКИ доводилось красти. Я сам лежачи обрізував їх на полі. Сушили, варили, товкли і їли. В школі ми співали:
Видно нам із вишки,
Як плазує нишком
Ворог ненаситний,
Держачи мішок.
А.К.ЗІНЧУК, с. Кірове, Дніпропетровщина.

179: По степу були розставлені вишки, з яких доглядачі берегли урожай від "розкрадання" КОЛОСКІВ. Хто попадався з КОЛОСКАМИ, той одержував по суду 5 років висилки в табори Сибіру. Так піймалась і відсиділа 5 років Наталя Нагнибіда - рідна тітка моєї дружини в селі Піски на Полтавщині. За мисочку КОЛОСКІВ, які збирала, щоб спасти від голодної смерті двох своїх пухлих дітей.
Є.Г.КУРАЧ, с. Братолюбівка, Дніпропетровщина.

273: Наливався, половів КОЛОС. Люди по ночах кинулись, криючись один перед одним, у поле, жали серпами недостигле КОЛОССЯ. Виминали руками, вилузували ще зелене зерно і їли. Товкли ту зелену масу в ступі й пекли з неї зелені коржі. Або варили в окропі й їли. Отих, хто різав тайком КОЛОССЯ на колгоспних полях, прозвали "парикмахерами". Почалось державне полювання на тих "парикмахерів". До боротьби з ними закликали газети (радіо ще не було в селі), представники району (всіх рангів) на зборах. Терміново організували комсомольські пости і "легку кавалерію" по охороні ланів од "парикмахерів". Кого спіймали - пішов на Соловки. Безповоротно.
М.І.ВОЛИНЕЦЬ, с. Іванівка, Житомирщина.

360: Багато людей померло перед самими жнивами, коли уже в колосках наливалося зерно. Сушили КОЛОСКИ, виминали зерно і варили суп, він виходив дуже зелений і від нього часто мерли цілі сім'ї. Мама нам не давала цього робити.
О.П.ГНАТЮК, с. Прославка, Житомирщина.

521: Літом, я в людей і в полі трохи підживлюсь, якогось колоска втереблю. але боялась. Одну дівчину об'їждчик впіймав на полі на КОЛОСКАХ, і її засудили на 10 років. Дівчині було 12 літ, старша за мене, але я, мала, дуже боялась, що й мене заберуть у тюрму...
І.Г.ВАСИЛЕНКО, с. Кукшин, Черенігівщина.

523: Добре пам'ятаю, як влітку 1932 року появився закон, який в селі називався "законом про п'ять колосків". В ньому було записано: за крадіжку - тюрма з конфіскацією всього майна. А то й розстріл. Цей закон ми, малі пастухи, випробували на собі. Зірвали по декілька КОЛОСКІВ жита, щоб засмажити на вогні й поїсти. Нас помітив об'їждчик Куценко і кожного добряче відшмагав батогом по ногах і по спині. Він по-звірячому повибивав з наших худеньких рук, які вже почали напухати, оті КОЛОСКИ. Збирати КОЛОСКИ заборонялось навіть на стерні після закінчення жнив і перевезення снопів з півкіп у скирту. КОЛОСКИ зразу ж приорювали.
І.Д.ТИМОШЕНКО, с. Гурбинці, Чернігівщина.

524: "Розкуркулена" сім'я Кузьменка Семена Гнатовича теж була вигнана з хати. Самого Семена вбили, а його жінку Варку за те, що назбирала в полі після косовиці торбу житніх колосків, засудили на 7 років. Дітей спасли родичі та знайомі.
М.І.КРИКУН, с. Гаї, Сумщина.

КОЛОТУХА
84, 542

84: Ми з чоловіком будували нову хату, тільки встигли звести і обмастити. То він її продав за 60 карбованців. На ці гроші тоді можна було один буханець хліба купити. Я продала спідницю дуже гарну малинову за 30 карбованців. То він за ці гроші купив хліба й КОЛОТУХИ, сам з'їв, на нього напав різак. За три дні він і кінчився. Дуже приказував ці дні: "Ой, дай мені їсти!". Що ж я могла йому дати?
М.Г.ДЖУЛАЙ, с. Городище, Вінничина.

542: Весною 1933 року сусідський хлопець, старший за мене, поїхав на торфорозробку десь біля станції Тьоткіно. Звідти прислав листа, в якому кликав молодшого свого брата приїхати туди, бо там давали за роботу КОЛОТУХИ. Це вода, у якій розколочено трохи борошна.
М.Д.ФЕНЕНКО, с. Вільшана, Сумщина.

КОЛЬЗИ, КОЛЬЗЯНИКИ

148: Стали терти буряки і потроху мішати туди КОЛЬЗИ - ріпаку. Так коржі звалися КОЛЬЗЯНИКАМИ. Кінчаються буряки в погребі. Що їсти?
А.М.КУЧЕРУК, с. Судачівка, Житомирщина.

КОМБІКОРМ

70: Моя сім'я не голодувала, бо я одержував на коня комбікорм. І так вижили. А сусіди мої - Кравчуки - вся сім'я вимерла. Їх було щось вісім чи сім душ. Всі сім'я до одного вимерла. У Давида Швачки теж вся сім'я пішла.
В.Д.КРАЧУК, с. Заливанщина, Вінничина.

КОНИНА, КОНЯТИНА
64, 76, 88, 96, 101, 106, 112, 113, 172, 176, 179, 183, 186, 201, 216, 217, 224, 227, 239, 249, 253, 273, 280, 295, 298, 302, 313, 337, 353, 358, 362, 395, 397, 400, 402, 405, 406, 408, 409, 411, 428, 431, 434, 445, 491, 532
2.436, 4.28, 4.46

96: У колгоспі була ферма (конюшня) хворих на сап коней, яких збирали з усього району. Ці коні гинули, їх відвозили на скотомогильники і закопували. Вночі люди викопували цих дохлих коней, різали м'ясо, варили і їли, але від сапу не вмирали. Пухли і вмирали від голоду.
І.П.ЛАБУНСЬКИЙ, с. Красненьке, Вінничина.

106: Коли на скотомогильник вивозили дохлу коняку чи дохлих свиней, з радгоспної свиноферми, як там зразу появлялось чимало людей з мішками, топорами, ножами. За мить з дохлої тварини нічого не залишалось.
І.Д.БАРЛИДИН, с. Примощанці, Вінничина.

112: Коні ходили по селу, голодні, худі, що ними аж вітер хитав. Устану рано, дивлюсь - кінь, або й двоє коней стоять під хатою і їдять солому, ту, що нею хато накрито або сарай. Вбити коня не було права, за коней судили. А якщо сам вже десь здох з голоду десь на дорозі, отоді люди по куску рвали, хто як міг. Одному коневі хтось почепив бирку на шию з написом: "Ходжу, питаю, СОЗу шукаю, а як не знайду, на ковбасу піду".

176: По селу ходила озброєна група - кілька наших і кілька чужих, - всі в шкірянках. Стукають до нас, а ми перелякані, кричимо: "Батька й матері немає вдома!". І не відчиняємо. Корову нашу забрали в колгосп. І не тільки в нас. Ой, і ревли ті негодовані корови - не можна слухать. Коней розстрілював один із чужих, в галіфе. У нас був молодий, добрий коник, такий в яблуках увесь... Його вбили з нагана у вухо. Знаю, що цілий могильник кінський утворили за селом. Тітка взяла конини, як поїхала комісія, бо при ній - Беже борони, аби хто знав. Зварила тітка ту конину, хлопчик її першим наївся й помер. А ми їли нудотну рідину.
Г.Д.ЛЕВАДА, с. Олексіївка, Запоріжчина.

186: Голод, що далі, то відчутніше нагадував про себе. У колгоспі гинули коні. Люди ночами чатували біля конюшень, чекали чергової поживи. Коли її витягували надвір, мов ворони, накидалися на дохлятину, рубали на шматки і тут же розбирали. Та недовго вдовольнялися КОНИНОЮ. Приїхав з району ветлікар і заборонив, сказав, що коні хворі на сап. Тепер їх вивозили на гнойовище і закопували.
Д.О.МІЩЕНКО, с. Зелена-Друга, Херсонщина.

216: За 5 кілометрів від нас була шахта № 19, там тоді вугілля до стволу возили кіньми. Коли котрусь коняку вбивало валом чи калічило, її вивозили на кар'єр і обливали карболкою. Як же воно тяжко пахло. На шахті люди знали, коли гине коняка, і один знайомий давав батькові знати. От ми йшли до кар'єру, - всі - батько, мати і ми - і чекали, поки привезуть коняку. Коли фельдшер з міліціонером зроблять своє діло і від'їдуть, ми й інші люди виходили із засідки. Що ж там робилося, страшно згадати. Хто що урве, відрубає, то його щастя. Батько біля тої здохлятини, нам подає шматки, ми її в мішок і додому. вдома їх довго відмочували, а потім солили в діжечці. І так вижили. Хоч усе й пахло карболкою.
Г.І.СТАРОСТЕНКО, х. Дача, Донеччина.

217: В документі відзначалось, що, залишившись без продовольства, колгоспники села Шапарського споживали різні сурогати, частина колгоспників почала харчуватись кішками, собаками, різною падаллю. Так, лише в лютому 1933 року для їжі тут було розібрано 12 дохлих коней. В ті голодні роки, як свідчать документи, в селах Донбасу подібні факти були досить поширені. Собак, кішок, дохлих коней вживали в їжу голодні й доведені до відчаю колгоспники й одноосібники Ровенецького і Біловодського районів. Наприклад, у селі Астахово Ровенецького району на пташник колгопу "Перше травня" привезли дохлого коня. За свідченням бригадира, "частина того коня пішла на годівлю курей, а задня частина залишилась. Приблизно 5 лютого... прийшов Гончаров Андрій Іванович - бригадир по будівництву і попросив, щоб я дав йому конини. Я не відмовив і дав йому взять, причому Гончаров заявив мені, що він не гидує, тим більше, що сім'я сидить голодна. Потім прийшла Хорунжина Феодосія, котра має трьох дітей, і попросила конини для їжі. Я також дозволив їй взять. Окрім того, сторожі пташника Земляков і Грибов заявили мені, що вони брали конину з привезеного коня варили і їли... Я нікому нічого не говорив, що колгоспники брали дохлу конину для їжі.
З "Інформації про скрутне продольче становище в окремих селах Новопсковського району", Донеччина.

227: Одного дня ми з Іваном та Ягориком натрапили біля лісового озерця дохлу коняку, обліплену великими, лінивими з жиру мухами-зеленухами. Господи, яка то була радість! Готові були зубами рвати смердючу, брудну, кошлату шкуру. Пустили в хід ножі, не обороняючись від мух, не звертаючи увагу на сердите каркання вороння над головами. Скільки часу пройшло, поки повідрубували по солідному шматку чорної, зовсім не схожої на м'ясо груднини, сказати зараз не можу, мабуть,з півдня. Додому несли на витягнутих, здерев'янілих руках, як щось найдорожче - як своє спасіння...
Радості на батьковому обличчі не бачу, та він... починає лаштувати вогнище. Мати, що лежачи з дівчатками за хатою під вербою, коли побачила те, безпорадно, безпомічно заголосила:
- Ой, не роби того, Антоне, голубчику... Дітей потруїш...
Батько не слухає - робимо своє. Обсмалюємо шкіру (сморід на весь білий світ), нарізаємо маленькими шматочками, прополіскуємо кип'ятком і починаємо варити. Коли вариво закипає, брудно-руда піна клубочиться над казанком, випліскується через вінця, шкварчить на вогнищі. Батько знімає казанок, зливає і наповнює свіжою водою. А потім знову і знову.
Нарешті, мабуть, після п'ятого зливання, відставляє вариво.
- Неси миску, ложки, - наказує мені.
Приношу. Батько пробує юшку першим, затим дає кожному з нас по кілька ложечок. Через деякий час - по шматочку м'яса. Більше не можна. Та ми не відходимо від казанка. Мовчки зглитуємо голодну слину. Мати не перестає схлипувати обличчям у землю. Батько силоміць підводить її, примушує з'їсти таку ж норму, як і ми.
- Решту - на завтра, на післязавтра, - наказує суворо і відносить вариво до погреба. Так і живемо ним кілька днів.
М.А.ЧЕРНЯВСЬКИЙ, с. Смолянинове, Луганщина.

249: У колгоспі дохли коні. Тих, що живі були, підв'язували мотузами до сволоків, щоб не падали. А як упаде, то вже його не піднімуть, уже йому край. Везуть на скотомогильник. А там уже люди голодні ждуть. І брат мій з вітчимом там. Відкопали, порубали дохлу коняку, принесли куски додому. Тоді посолили і закопали, а частину лишили, щоб зараз з'їсти. Аж тут до двору "комнезами" з лопатами і півами. Хтось доніс... Відкопали ямку із тою здохлятиною, розмотали, обілляли гасом. Слід сказати, що на цю потребу давали їм гасу досхочу, не жаліли. Закидали ямку землею і пішли ще до когось. Тут ми хутенько відкопали нашу здобич, та до хати, та в ночви з водою, щоб вимок той клятий гас. А тоді довго варили, не раз зливаючи воду. І однак, коли їли, то смерділо гасом. І ніхто не боявся отруїтися тою дохлятиною, ніхто, бо був страх ще дужчий - померти від голоду, а ця смерть страшна.
В.У.САВЧУК, с. Малі Лисівці, Київщина.

295: Пам'ятаю, як у колгоспі загинув кінь. Труп вивезли до првалля. Люди пішли рубати м'ясо і зняли бірку, прив'язану до хвоста. На ній написано:
Упала тут та й лежу,
Дожидаю фуражу.
Хто нами керує -
Нехай мене у с.... поцілує.
І.Г.ШУЛЬГА, с. ВЕРЕЩАКИ, Черкащина.

337: Навесні 1932 року в нашому колгоспі почався масовий падіж коней. Їх трупи вивозили в ліс і скидали в Чорний Яр. Туди ходили люди і брали ДОХЛУ КОНЯТИНУ. Я не раз бачив пухлих жінок із закривавленими клунками на плечах, які з понурими поглядами прямували із лісу до села. Деякі з них сідали під скиртою соломи відпочити і вже більш ніколи не вставали.
І.Ю.ТУРЧАК, с. Лозоватка, Черкащина.

400: Ранньої весни, як тільки зійшов сніг, стали виганяти на вигони схлявих коней. Вони там день ходили, потім падали, вигризали навколо себе все до чорнозему, а через день здихали. Це була велика допомога голодуючим сім'ям. Люди вже за день до загибелі коняки чатували з ножами, косами, вмить налітали на здохлу (а іноді ще й живу) тварину і розметували її до чистих кісток. Їв і я цю конину. Ці дні були у нас як свято. Але охлялих коней хутко з'їли, їх було небагато.
Л.Ю.ВЕРНИДУБ, с. Станковата, Кіровоградщина.

461: А кілька днів у школі давали навіть по шматочку ковбаси. Товста та ковбаса, червона. КІНСЬКА. Тоді багато коней погинуло, то їх прирізували. Корму для них в колгоспах не було, та й працювати коло них теж не дуже хто спішив, то ж вони й висли на посторонках, до бантин прив'язані, гинули. Запам'ятався віршик, ми його виспівували на вулиці та в школі, і Тамара Миколаївна лише рукою махала, відверталася від нас, коли ми починали:
Товарищ Ворошилов, вона уж на носу,
А конница Буденного пошла на колбасу!
Або ще таке:
Товарищ Ворошилов, кобыла без хвоста,
Давай ее зарежем и будет колбаса.

КОНОПЛІ СІМ'Я
52, 163, 298

32: Весною, залишивши школу, знову наймався в людай пасти корови, в кого ще залишилися. Дають мені їсти один раз в день, а в полі з іншими пастухами підсмажували на вогні СІМ"Я КОНОПЛЯНЕ, равлики.
Д.І.Слободянюк, с. Роздолівка, Вінничина.

163: Німували побиті жорна. Ще була у нас ступа, макітри, горнята. Мати зі свекрухою підраховували ресурси, примірялись. "Хоч би вийти, хоч би дожити до "зеленого хліба". Важко біду тягти. Шестеро душ, з нас четверомолотників - тільки подавай. Ото наварить мати формуги чи лепетухи, а як ще забілити хоч би чим, хоч би молоком з КОНОПЛЯНОГО СІМ"Я - така смакота! "Їжте, Їжте!"- заохочує бабця. Мусили. Їсть пес пса, як нема барана.
В.Ф.Задворний, с. Купіль, Хмельниччина.

298: Чим ближче до зими, тим менше було що їсти. Борщ рідкий, картоплі мало. Пекли буряки, кабаки. Підкрадався голод. Стали діставати вузлики ж насінням. Було у нас КОНОПЛЯНЕ СІМ'Я. Його присмажували, розтирали макогоном у макітрі, розводили водою, проціджували крізь сито. Виходило ненача молоко. Люди казали: "Видоїли макогона".
Я.П.Мицик, с. Вишнопіль, Черкащина.

КОНЮШИНИ ПОТЕРУХА
129, 151, 349, 363, 493, 367

123: Приїхав поїздом у Шепетівку. До села ще йти 25 кілометрів пішки. Надворі червнева спека. (присів біля джерела). Жую кусочок хліба, запиваю водою. Коли з горба йдуть три жінки з мішками на плачах. Сіли біля мене. Я запитав, що вони несуть. Жінки зі смутком в очах дивилися, як я їм хліб. Одна з них відповіла, що вони з села Судилків, несуть ПОТЕРУХУ з КОНЮШИНИ, яку назбирали на місці колишньої скирти. Цю потеруху сушать, розмелюють у макітрі і печуть пампушки дітям. Страшно стало мені. Я розламав на три частини окраєць хліба, дав їм, а сам швидко пішов геть.
І.А.Невідомський, с. Новоселиця, Хмельниччина.

151: Ранком, було, прокидаєшся і чуєш розмову в хаті: "Чули? Помер Ничипір Дем'янчук..." - "Господи. Недавно ж поховали його дітей, Семенка та Ганну, - зітхає мама. - Що ж воно буде? Он же в нас п'ятеро їх, голодні. А хліба ж ні скориночки...". Ми чули ті розмови і чекали, поки закипить у печі суп, зварений з конюшинових голівок, заправлений для годиться склянкою молока від нашої рятівниці - корови.
В.І.Кравчук, с. ?, Хмельниччина.

493: Як зацвіла трава, нас найбільве виручала КОНЮШИНА. З неї і кисіль, і борошно були найкращі...
Коли налилось жито, мама зрізала з нього колосочки і сушила у печі. Зерно мололи дерушкою. У мливо добавляли КОНЮШИНУ, і коржі виходили напрочуд смачними.
С.М.Радченко, с. Морози, Полтавщина.

"КОНЯЧІ КІЗЯКИ"

355: Ми товкли в ступі полову, замішували її на малясі (у сусідньому селі був цукровий завод) і пекли пампушки, які дуже нагадували конячі кізяки, та їх так і називали в селі.
М.А. Запско-Приймак, с. Синиця, Київщина.

"КОПІЄЧКИ"?

215: Весною вибились із землі такі "копієчки" мати їх копала і нам давала їсти. Хлібного нічого не було. Ми почали пухнути.
П.Я. Прошунина, с. Денежникове, Луганщина.

КОРА
89, 364, 409, 472, 485, 486, 530, 531, 339, 5.30

89: У міста не пускали. Наших людей вертали з-під Києва назад, ще й міліція погрожувала, їжте своє, казали. Квасолька, кабак, листя, лобода, дубові жолуді, ЗМЕЛЕНА КОРА, скойки, риба, собаки, цвіт акації, гнила бараболя - оце наша їжа.
Н.І.Швець, с. Китайгород, Вінничина.

364: кору з липи...

485: здирали кору з дерев...

486: Щоранку мати пекла якісь маторжаники із суміжі лободи, полови, потертої на муку кори дерева. Були вони гіркі, кислі.
Д.І.Бурлюк, с. Рябушки, Сумщина.

КОРЖАНИКИ
Див. БЕРЕСТА ЦВІТ, 293
К О Р М (свиням) ще їжа для свиней 374

83: В школу я вже не пішла, а забрали мене в свинарник, і то я рада була, бо як несу свиням висипати і ніхто не бачить, то я рукою із відра наїмся.
К.І. Дячинська, с. Городище, Вінничина.

443: ...брат залишився при батькові на свинарнику (В Харкові). Ферма охоронялася міліцією, щоб голодні люди, яких безліч вешталися довкіл, не зазіхнули на свинячий корм. Привозили його підводами в бочках з їдальні співробітників органів енкаведе під охороною міліціонерів. Бочки вивантажували і закривали в свинарнику на замки. Пильнувати було що: в помиї зливали борщ, скидали кашу, шматки м'яса, багато хліба, траплялися навіть цілі буханки. Мій брат з іншими хлопчаками пролазили в дірку, куди викидали гній, добиралиеь до бочок, самі наїдалися, а тоді вибирали з помиїв розкислий хліб, виносили за територію свинарника. Батько потайки сушив із цього хліба сухарі, мати приїздила й забирала в село. Свині для їдальні співробітників репресивних органів годувалися добряче, а люди?
О.І.Козинець, Харків.

535: Ми відправлялиея до новоселівських свинаферм і намагалися вихопити з корита кусочок макухи чи картоплину. Свинарки ганяли дітей.
П.П.Ротач, с. Слобідка, Чернігівщина.

КОРІННЯ, КОРЕНІ
39, 404, 334, 420, 478, 502

404: сподівалися на щавель, козельці, різне коріння.
Г.М.Власов, с. Володимирівка, Миколаївщина.

334: На полях збирали якесь біле КОРІННЯ, ще в нас називають ЛАСКАВКОЮ. Сушили його, мололи, клали ще кропиву і пекли коржі, що мали дуже неприємний запах.
Д.П.Данюк, с. Киянка, Житомирщина.

420: Я взявся добувати на березі Інгульця КОРЕНІ з ЛЕПЕХИ, у лісі зривав сережки з ліщини, все це мама проварювала і ліпила маторжаники, які ну ніяк не трималися купи. Від такого харчу мама остаточно підупала і вмерла напровесні 1933 року.
П.З.Запаренко, с. Веселий Кут, Кіровоградщина.

473: див. КИСІЛЬ.

КОТИ, КІТ, КИЦЬКА
75, 87, 103, 112, 150, 172, 183, 189, 217, 223, 228, 267, 273, 320, 358, 412, 421, 434, 454, 456, 435, 505

87: На багатьох кутках виїли собак і КОТІВ. Коли Заворотній В.С.
зайшов у хату сім'ї Козаченків, опухла дівчинка промовила: - Дядьку, а ми вашу кицьку з'їли.
В.С. Заворотній, с.Чуків, Вінничина.

103: У 1933 році від голоду в селі вимерло більше половини населення. Поїли котів, собак, пацюків, поки діждали липи, лободи, лісової пшенички.
К.К.Кріпак, с. Хвостівці (Ковалівка), Вінничина.

172: У нас, на хуторі, і в селі Малієве не було собак, котів, ворон, горобців. Все поїли люди. Кому попався кусок конятини, була розкіш.
П.А.Волочай, с. Скелька, Дніпропетровщина.

223: За последнее время, в связи с поеданием огородных овощей, часть колхозников стала питаться поеданием КОШЕК, собак, скотной падалью.
Информация председателя Новопсковского района в области.

267: Народилася я в селі Котельня Андрушівського району Житомирської обл. в сім'ї робітника по спорудженню брукованих шляхів. В сім'ї нас було 14 дітей, я була найстаршою... Я заманювала до сіней голодних КОТІВ і собак, тут же їх сапкою вбивала, пекла на вогнищі, і напівсирими ми їх їли.
Р.С.Соколовська, Житомирщина.

320: Одного разу якимсь чином попав до нас у хату кіт. Вже й не пам'ятаю, як ми його з братом душили, але задушили. Обдерли шкіру та й зварили, поки повернулась мати.
І.С.Ткаченко, с. Тараще, Київщина.

454: Скоро поїли собак (кішки розумніші, повтікали до лісу і там здичавіли). Ловили горобців, споживали жаб і слимаків равликів. Прогрес - хоч за жабами наздогнали Європу.
І.В.Бугаєвич, с. Диканька, Полтавщина.

456: Ще один сусід, Юхим Гребенюк, ловив собак та КОТІВ, шкури з них здавав на заготівлю, а м'ясо споживав, за що отримав ім'я Кошкодьора, під яким і ходив до смерті. Той же,ще вище.

485: див. Миші.

505: В нас по сусідству жили сиротами брат і сестра, Павлик та Ганя. Дуже тяжко бідували. Ще на початку року в нас кіт пропав. Пішов до Павлика запитати, чи не бачив, бува. Заходжу в хату, бачу, - сидить під столом кіт, але не наш. Ганя як почула чого я прийшов, затрусилась уся, схопила того кота - і головою об долівку його. Злякалась, що я заберу. Виявляються, вони вже тоді КОТІВ їли...
В.Я.Калиниченко, с. Остап'є, Полтавщина.

КРЕЙДА

216: У мене була дивна натура: я міг їсти все, що трапляло на очі. КРЕЙДУ, траву, якусь шкіру - обсмалю і їм. Тітка з бабусею уже підвестися не могли, на очах умирали. А я тримався, хоч і почав опухати.
І.Т.Алексеєнко, с. Костянтинопіль, Донеччина.

КРОПИВА
51, 82, 86, 98, 99, 110, 116, 134, 150, 273, 322, 324, 330, 337, 343, 347, 357, 374, 405, 414, 428, 451, 461, 463, 468, 472, 478, 491, 509, 520, 567

82: Тоді батька знову посадили в тюрму в Літині. Я йому носила передачу: в пляшці суп з кропиви. А тато і сиру кропиву їв, коли їх виводили на подвір'я.
Г.А.Комченко, с. Літинці, Вінничина.

110: Обшукували всі липові дерева й кущі, а на них листя ніде вже не було, все було обірване, хіба що високо наверху, де неможна було дістати. Траву кульбабу, ЖАЛКУ КРОПИВУ й лободу скрізь повиривали й поїли.
І.М.Івасюк, с. Степківка, Черкащина.

273: Молода кропива була справжніми ласощами.
М.І.Волинець, с. Іванівка, Житомирщина.

461: Кропива появилася, то по всіх ровах ми її визбирували, пекла там руки чи не пекла, суп з неї варили, та щоб густіший. Відтоді й пісенька запам'яталася;
Батько в СОЗі, мати в СОЗі,
Діти лазять по дорозі,
Їхало гепеу, повкидало в кропиву.
М.Є. Петренко, Лохвиця, Полтавщина.

КРОТИ

145: Тої весни було багата кротів. Люди кинулися їх ловити. М'ясо в в них дуже смачне, а за шкурку в лавці давали 10-15 коп. За ці копійки люди купляли сіль. І ця сіль багатьох погубила. Ті, що були худющі, як скелети, але помаленьку рухались, почали пухнути, злягли і повмирали.
П.К.ПАВЛУСЕНКО, с. Сокиринці, Вінничина.

148 див: БУР'ЯН.

КУЛЬБАБА
110: див КРОПИВА.

93: Хто шукав трубочки з кульбаби, хто носив брагу з заводу.

КУКУРУДЗЯНІ КАЧАНИ
66, 78, 93, 148, 154, 160, 202, 217, 224, 239, 255, 292, 302. 362, 383, 400, 417, 418, 446, 452, 461, 488, 489, 493, 495, 501,531, 532, 542

66: Але сім'я як-не-як могла перезимувати, бо халишилось трохи картоплі, кормового буряка, КУКУРУДЗИННЯ, яке призначалося для корови. Зимою із стебел КУКУРУДЗИННЯ виймали м'яку серцевину (корови вже не було), підсушували, мололи на жорнах на муку і варили баланду. Це на зиму було спасіння.
І.С.ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ, с. Комарівці, Вінничина.

78: У Ладижині був технікум, один студент приніс з собою туди коржа з пустих кукурудзяних КАЧАНІВ і бур'яну спеченого. А воно таке, що розсипалося в кишені, то він ложкою почав звідти вибирати і їсти. А другий каже: дай мені. Той дав, а він підніс те їдло до портрета Сталіна і каже: бачиш, що ми їмо, тобі б такого попоїсти. Тут був ще третій, пішов і доніс, і зараз же забрали його, і більше хлопця ніхто не бачив.
П.П.КОНЕЧНА, с. Бубнівка, Вінничина.

93: Я сам бачив на горі біля немирівської гуральні велику кучугуру КАЧАНІВ КУКУРУДЗИ, обнесену колючим дротом. З кукурудзи, ячменю гнали горілку, а кругом сиділи виснажені голодом люди або жю зовсім опухлі, пили брагу і тут же вмирали.
Кукурудзу охороняв міліціонер. І от взимку, як розказував батько, голодні накинулись на кукурудзу, почали хапати КАЧАНИ, тут же їх гризти, ховали за пазуху, напихали ж кишені, набирали в мішки. Охоронець "народного добра" декількох знедолених поранив.
О.І. Ведибіда, с. Вел. Бушинка, Вінничина.

154: Чачальницька гуральня працювала на повну потужність. Гнали спирт з хліба - з проса, ячменю, пшениці, кукурудзи... З дальних сіл ішли люди чорні та опухлі до гуральні. Сідали по-під дорогу і просили у черепки браги. А у дворі гуральні лежали довгі кагати качанів кукурудзи під відкритим небом. Чорніли під дощем і снігом. А по-під високим парканом кругом гуральні сиділи, лежали і вмирали опухлі від голоду люди, які прийшли із далеких сіл. Ті голодні люди, які ще могли сидіти по-під парканом гуральні, не зводили очей із КАЧАНІВ КУКУРУДЗИ, чекаючи, поки вартовий з рушницею пройде, і тоді вони намагалися гачком притягнути до себе той святий качан кукурудзи. І тут же голодна людина гризла його, тулила до грудей і оглядалася, щоб ніхто на видер.
М.М.Олянецька, с. Тартак, Вінничина.

224: Основными продуктами в указанных сельсоветах являются - кормовой буряк, картофель, КАЧАНЫ от КУКУРУЗЫ, разные зерновые отходы, но далеко не в достаточном количестве.
Информация председ. КК Новопсковокого района, Донеччина.

239: Запам'ятала, що мама просила у сусідів пусті КУКУРУДЗЯНІ КАЧАНИ, від зерна вже облущені, розбивала молотком на дрібні шматочки і несла до млина. Виходило таке - як тирса. Домішувала ще жменьку зерна, вимінювала його у людей за якусь одежину. Змоловши, пекла на черені у печі чибрики..
М.Д. ВЕНЕЦЬ, с. Вел. Старосілля, Черкащина.

239: див. ПЛЯЦИК.

255: див. ПРОСЯНЕ ШОЛУШИННЯ.

493: В ступі товкли КАЧАНИ КУКУРУДЗЯНІ, та борошно було з них погане. Від нього боліли животи.
Є.М.РАДЧЕНКО, с. Морози, Полтавщина.

ДІД ГОРПИНА (новела)]
[Словник голодомору - 1] [Словник голодомору - 2] [Словник голодомору - 3]
[Словник голодомору - 4] [Словник голодомору - 5] [Словник голодомору - 6]
["НЕ МОЖУ БЛИЖНЬОГО СВОГО..."]