Олекса РІЗНИЧЕНКО
ЇДЛО 1933-го
Словник голодомору

"ДЕВ'ЯТКА"

336: В містечку діяла закрита їдальня, так звана "дев'ятка", в якій харчувалися і одержували сімейні пайки керівні працівники районного центру.
І.Ю.Турчак, с. Лозоватка, Шполянського р-ну, Черкащина.

ДЕРЕВ КОРУ
343, 351, 494

343: див. БРУНЬКИ

351: Їли жолуді і кору дерев. У нас, дітей, здулися животики, люди казали, що то рахіт.
М.І.Маляренко, с. Любимівка, Вишгородського, Київщина.

494: Ті, що лишилися, їли кору з дерев, різний бур'ян, нишпорили по скотомогильниках.
П.Богомаз, с. Яреськи, Полтавщина.

ДЕРЕВ'ЯНУ ЛОЖКУ

300: Маленький Федя Петренко сидів на припічку і заглядав у піч, щоб дали що їсти. Вона ж тільки зяяла пусткою чорних щелепів. І хлопчик почав помаленьку гризти ДЕРЕВ'ЯНУ ЛОЖКУ. Так з голоду припався, що геть і цурпалочка з неї не зосталося.
Я.П.Мицик, с. Вишнопіль, Тальнівського, Черкащина.

ДЕРТЯНИКИ

243: Ми, що пишемо цього листа і склали списки померлих, знаємо смак дертяників, полов'яників, лопушаників, хроняників і смак нашої рятівниці - линди (затірка була б для нас розкішшю).
О.І.Овдіюк, А.А.Тарган, Володарського, Київщина.

ДЕРТЬ

461: В нас скільки було вишиваного та тканого, та після голодовки майже нічого не лишилося, пішло все за маляс та макуху, дерть та висівки, інший хоч який там харч.
М.Є.Петренко, м. Лохвиця, Полтавщина.

ДЕРУНИ

Гр: ДЕРУН,на,м. 1) Грабитель. 2) Взяточник. 3) Чесальщик шерсти.
Це не те, що в наш час. 64, 484, 559

484: Одного дня мати, зібравши рершту своїх сил, понесла продати на базарі останнє рядно, а продавши його, купила з десяток якихось ДЕРУНІВ, загорнувши їх у хустку. Не встигла вона вийти з базару, як до неї підскочив з напівбожевільним поглядом парубок і, вихопивши з материних рук вузлик з ДЕРУНАМИ, жадібно напихав собі ними рот. На крик матері збіглись люди, стали бити викрадача, проте повернути матері вже не було чого. (Матір додому не дійшла, упала. Батько приніс її додому. На вечір вона померла. - О.Р.).
А.С.Бакай, с. Гребінка, Полтавщина.

559: Щодня до хатах ходять прохачі - діди, бабусі, діти. Пухлі вже, просять хоч одну картоплину. Мама віддає їм останнє з того, що собі держить: ДЕРУНИ з полови та макухи, варений люпин гіркий, дрібна картопелька.
А.П.Кузьменко, с. Пилятин, Козелецького, Чернігівщина.

ДЕРУШКА
У Гр. нема.

493: Коли налилось жито, мама зрізала з нього колосинки і сушила їх у печі. Зерно мололи ДЕРУШКОЮ. У мливо добавляли конюшину, ї коржі тепер виходили напрочуд смачними.
Є.М.Радченко, с.Морози, Зіньківського, ІІолтавщина.

ДИЧИНА

226: Ми з Іванком та Ягориком повиточували з старого обруча зарізяцькі ножі, розкопували ними нірки, білували впольовану дичину. Коли вдавалося принести додому хоч одне звірятко за день, щастю нашому не було виміру. Мати варила юшку з лободою та щавлем, смачнішої за яку ми, здавалося, й не знали ніколи. Та ДИЧИНИ тої було жалюгідно мало порівняно з армадою мисливців, таких, як ми. Вийдеш, було, на толоку, в поле, а там їх сотні, риються, мов кроти, в землі... Не встигажи вплодитись ховрашки.
М.А.Чернівський, с. Смолянинове, Луганщина.

ДІТИ

Пограбовані, розтоптані, зламані голодом і жорстокістю влади люди часом уже і не намагалися шукати виходу з цієї безвиході. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний, непідвладний розумові хворобливий стан, спрацьовував ефект крайньої безнадійності. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, стимульована тривалим - впродовж років - недоїданням, а далі й справжнім голодом. Нищились одвічні моральні критерії, рушились заборони. У всіх? Ні, в одиниць, аде ж це було, було, і в пам'яті людській нікуди від цього не дітися - була моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєного в нестямі, в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди або у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втрачами розум.
П.К.Войчук, заслужений лікар УРСР, Ялта.
стор 43-44.

31, 46, 84, 88, 89, 96, 98, 101, 124, 132, 136, 140, 150, 176, 189, 218, 223, 241, 243, 261, 263, 266, 275, 295, 305, 310, 334, 343, 351, 355, 364, 367, 383, 410, 412, 495, 507, 539, 544, 558
2.423, 2.434-435,
4.41

31: див. ГОЛІВКА дитяча.

84: Ще коли я в Свинарів жила, то сусіди там були Булоуси. Він зразу з цими "комнезамами" ходив у людей видирати. Але вже як не стало що видирати, то й вони стали голодувати. Тоді вони з'їли своїх ДІТЕЙ. Але все рівно вмерли.
М.Г.Джулай, с. Городище, Літинського, Вінничина.

88: Моя мати пішла до Пудихи, де в сусідах. Там було шестеро дітей - троє більших і троє менших. Це по-вуличному Пуди, а по фамілії - Тодоровські. А де ж ваші діти, щось не всі наче? Стара лежить на печі, а в казаночку кипить. Мати глянула: ага, он воно де. Так що одну дитину вона з'їла. Зійшла з розуму. Поздихали вони бідолашні, і стара, і старий, і діти... Нє, чекайте! Один син Михтодь лишився. Його на фронті вбило.
В.І.Швець, с. Китайгород, Іллінецького, Вінничина.

98: А в Ілька Чудака вмерла жінка і двоє дітей. А він ще з трьома дівками остався. А потім ще вмерла дочка. Казали нібито він відрізав від мерця м'ясо і варив, їв. Вся сім'я вимерла. Ы були чутки, що й Ригорко Крокуз також варив м'ясо померлої дитини. Вмер він останнім і аж засмердівся в хаті.
О.Ф.Литвин, с. Кармалюкове, Жмеринського, Вінничина.

101: В травні 1933 року я відвідав свого двоюрідного брата Стаха Охрімчака. Застав його і дружину опухлими, запитав, а де синок. Стах зобразив рукою у повітрі хрест, а дружина заплакала. На плиті кипів казан, я зняв з нього кришку і побачив, що там вариться якесь м'ясо. Вдома розказав про це мамі, тітці Стаха, вона заплакала, але не повірила у найстрашніше. Взяла кілька останніх сухарів, літр молока і пішла. Повернулась, плачучи, додала до того, що я знав: голівку Іванка занесли у річку, притиснули її камінцем, але вода змила камінця, голівка довго плавала, люди її підібрали і закопали біля церкви.
С.Й.Рак, с. Тальянок, Черкащина, живе в Умані.

124: Був такий Ярема в Іванківцях - збожаволів, з"їв своїх двох дітей. А тоді голод зморив і його самого.
М.А.Мацько, с. Іванківці, Старосинявського, Хмельниччина.

132: Я тоді був соцький, в мене було 10 десяцьких, через десяцьких та соцьких виконувались різні державні заходи на селі. Приходить до мене рано десятник Яків Горохівський і каже: "Біжи-но до хати Сташка Горохівського, там щось неладне, в хаті палять, щось варять, чи не варять вони м'ясо з Миколи, найменшого брата". Горохівський Сташко мав дві дочки - Аделю 18 років, Вікторину 16 років та меншого хлопця Миколу. Я побоявся йти туди сам, тож пішов до голови сільради (вуличне прізвисько Пец) і сказав йому: "Дай якусь поміч, сам я туди не піду, хоч це і моя сотня". У Пеца завжди був наган при собі, і влада його була необмежена, багато лиха зі своїми комнезамами він натворив у селі. Пішли з ним. Коли входили наподвір'я, то з хати нам назустріч з божевільним видом, щось держачи за пазухою, бігла старша, Аделя. Не встиг Пец їй щось сказати, як вона пробігла прожогом біля нас і подалася прямо з двору в ліс. Більше Аделю в селі ніхто вже не бачив.
Коли ми увійшли до хати, то побачили таке, чого жахнувся навіть сам страшний тоді Пец. В хаті голо, ні на столі, ні на ліжку ніяких лахів. В печі горить вогонь, у казані вариться м'ясо. На лаві стоїть горщик з нутрощами. Сам труп дитини, вірніше, те, що з нього зосталось, лежить у запічку, обрізаний до скелета. Менша сестра обгризає пальці з руки брата. Мати сидить у кутку, їсть якийсь кусок. Пец вилаявся, обох забрав у сільраду. Куди їх повезли, ніхто не знає. Господар ще до цього помер з голоду. Так господарство Сташка Горохівського зникло повністю.
В.О.Франчук, с. Городище, Літинського, Вінничина.

136: В сельськом совете Романенко Никита рассказал сначала, что он съел своих детей, так как они были умерши, после этого он рассказал о том, что он с матерью зарезал мальчика гражданина с. Сосонка Захаревича Тимофея, одного мальчика с соседнего села Соболевка, каких он запросил к себе, одному якобы дать покушать, а другого на ночь. И после этого ему показалось очень вкусное мясо. Его мать зарезада его собственного ребенка, он кушал, а потом она зарезала другого.
Доповідна записка секретаря партосередку Сосонського колг. Вінничина.

150: Уповноважені спіймали жінку, що варила і продавала холодець із тіл чужих дітей, але люди доводили, що та жінка варила вже мертвих дітей. Її було засуджено.
В.О.Гордова, с. Комишани, Херсонщина.

177: Люди були у відчаї, вони переставали бути людьми. Іноді батьки вбивали маленьких дітей, ховаючись, їли їх, а кістки закопували потай. В одному селі ми стріли божевільну жінку, яка металася із двору в двір, штовхала всіх і кричала одне-єдине ім'я: "Ваня! Ваня! Ваня!..". Вона зарубала свого дворічного хлопчика і варила, аби прогодувати решту дітей, і скаламутився в неї розум.
І.Л.Марченко, с. Ягідне, Гуляйпільського, Запоріжчина.

223: Колхозница Хрипун Домна вместе со своей 16-летней дочерью 19.ІІ.33 г. зарезали одиннадцатилетнюю девочку для употребления в пищу.
М.Жгунцов, председ. ККНовопсковского р-на, Донбас,: Инфоомация о тяжелом продовольств. затруднении в отдельных селах Новопсковского районах.
4.3.33 г.

293: Вона розповідає мамі останні новини. Кажуть: ота М., яка живе у двірській вулиці, поїла своїх двійко дітей. Варила в казанах. А ота А., що жве на колгоспі, зварила свого мертвого синочка. Бабуся розповідає ще про базар у Звенигородці. Там ловила міліція якогось спекулянта, стріляли. А він кинув кошовкою. З неї посипалося людське м'ясо. А в Тарасівці, кажуть, викрито цілу банду. За списком добирали жертви. Мама застерігає мене, аби ні до кого не заходив до хати. Кому я потрібний? Шкура та маслаки.
М.Г.Іванченко, с. Гусакове, Звенигородського, Черкащина.

305: У моєї односельчанки Невмиваної Степаниди Григорівни (1905 року народження, а домерла рік тому/ в 1933 році сусідка Ликера Дишлева (дружина Теофана Дишлевого) зарубала, зварила і з'їла шестирічну доньку Марусю. Заманила її в хату, пообіцяла дати стрічку.
Коли Ликеру вели в районку, в міліцію, вона виймала з-за пазухи шматки м'яса і їла. Видно було, що вона божевільна, бо казала: "От якби знала, що людське м'ясо таке добре, була б раніше когось зарубала". Ликеру вели в Лисянку, били її всю дорогу і вбили.
Я ввахаю, що спочатку треоба було бити тих, хто забрав у Ликери все до зернини, все до крихти і довів її до того, що вона озвіріла з голоду.
П.М.Славгородський, с. Бужанка, Лисянського, Черкащина.

2.210: Повідомляємо, що в останніх числах червня в с. Нове Місто Монастирищенського району гр. Г., 36 років зі своєю дружиною, по майновому стану маломіцні середняки, порізали та з'їли своїх дітей - хлопців 9 і 2 років.
Сам Г. знайдений на печі вмерший, труп якого розкладався, бо нікому не було відомо. Дружина його зараз непритомна і не можна з нею говорити. Від зарізаних дітей знайдена одна голова, відрубана по шию та закопана в землю, а також знайдені кістки ребер.
Обласний прокурор Вінничини ЧЕРНИН.

2.225: Тут наведено повністю документ № 88 - копія спеціального донесення Дніпропетровської обласної міліції Обкому КП(б)У про те, як у с. Софіївка "гр. Б., 25 лет, разведенная, батрачка", що мала дочку 1,5 років, сина 3 роки, зарізала доню. Детальний опис, я не наважуюсь його подавати. Причому - за 1932 рік, 1 серпня.

2.377: В Уманському районі в с. Кочержинцях громадянка О., 47 років, забила та з'їла свою дочку 7 років...
В Білоцерківському районі в с.Трушках два брати Б. задушили 3-річного сина колгоспника Ф., який зайшов до них, і з'їли його. В с. Греблях того ж району в колгоспниці П., 35 років, померла трирічна дочка. Труп дочки вона зварила та з'їла....
Доповідна записка Київського облвиконкому, до 15 лютого 33 р.

2.434: За последнее время мы отмечаем значительный рост трупоедства и людоедства. Ежедневно из районов получаю - 10 и больше донесений.
В ряде случаев людоедство переходит даже "в привичку". Имеются факты, когда отдельнне лица, замеченные в людоедстве в прошлом году употребляют в пищу человеческое мясо и сейчас, для чего совершают убийство детей, знакомых и просто случайных детей.
В пораженных людоедством селах с каждым днем укрепляется мненне, что возможно употреблять в пищу человеческое мясо. Это мнение особенно распространяется среди голодных й опухших людей.
За время с 9 января по 12 марта в районах Киевской области учтено: трупоедство ....... 54 случая
людоедство ....... 69 случаев.
Эти цифры, конечно, не точны, ибо в действительности есть гораздо больше фактов, которые нами не учтены.
С комприветом РОЗАНОВ.
Лист Київського обл. від. ДПУ голові ДПУ УРСР від 12 березня 33 р. док. № 184

2.480: В с. Анновке (Днепропетровская обл. - О.Р.) Акимовского района беднячка Кочетова (муж ушел в совхоз работать) зарубила мальчика 5 лет, сварила холодное, чтобы покормить остальных 3-х детей. Кочетову на это подговорила кулачка. (?).
Небывалый случай людоедства имеем по району им. Петровского на Киевщине. Кулачка 50 лет, раскулаченная с. Зеленки Богуславокого района. скрывавшаяся в 1932 г. на Кубани, возвращалась на родину вместе с дочкой (взрослой). По дороге с Городищенской станции на Корсунь заманила и зарезала проходившего 12-летнего мальчика. Внутренности й другие части тела сложила в мешок. В с. Гордище гр. Шерстюк, житель этого местечка, пустил гражданок переночевать. Обманным образом, выдав мясо мальчика за мясо теленка, старуха дала сварить и изжарить печень и сердце в семье гр. Шерстюка, накормила его семью йи сами ели. Ночью гр. Шерстюк, имея намерение воспользоваться частью мяса, которое находилось в мешке старухи, обнаружил изрубленное тело мальчика. Преступники арестованы.

482: В селе Соболевка, Теплицкого района, Винницкой области отец колхозник-отходник на глазах 12-летнего сина убил свою дочь 9-ти лет, часть сварил и успел съесть. Отец арестован, дело передано в ГПУ.
Док. № 206. Зведення інформаційного сектора оргінструкторського відділу ЦК КП(б)У про факти голоду і недоїдання по окремих областях республіки. 1 квітня 1933 р.
Я навів мізерну частку прикладів Зведення - О.Р.

ДОМІШКИ

539: Але якось батьки старались нас спасти, хоч хліб був і глевкий, і чорний, і черствий, як брус. З чого його тільки мати не пекла: і з лушпайок, і з макухи, і ще з якихось ДОМІШОК.
М.Я.Погорілко, м. Ічня, Чернігівщина.

ДОХЛЯТИНА

228, 249, 558 Див: КОНИНА

228: див. ХУДОБИНА.

249: У колгоспні дохли коні. Тих, що ще живі були, підв'язували мотузами до сволоків, щоб не падали. А як упаде, то вже його не піднімуть, уже йому край. Везуть на скотомогильник. А там уже люди голодні ждуть. І брат мій з вітчимом там. Відкопали, порубали дохлу коняку, принесли куски додому. Тоді посолили і закопали, а частину лишили, щоб зараз з'їсти. Аж тут до двору "комнезами" з лопатами і піками. Хтось доніс... Відкопали ямку із тою ЗДОХЛЯТИНОЮ, розмотали, обілляли гасом. Слід сказати, що на цю потребу давали їм гасу досхочу, не жаліли. Закидали ямку землею і пішли ще до когось. Тут ми хутенько відкопали нашу здобич, та до хати, та в ночви з водою, щоб вимок той клятий гас. А тоді довго варили, не раз зливаючи воду. І однак, коли їли, то смерділо гасом. І ніхто не боявся отруїтися тою ДОХЛЯТИНОЮ, ніхто, бо був страх ще дужчий - померти від голоду, а ця смерть страшна.
В.У.Савчук, с. Малі Лисівці, Сквирського, Київщина.

558: Ми жили край села, то бачили, як з колгоспу на поле вивозили дохлих коней, а люди ішли взяти ДОХЛЯТИНИ. Один чоловік там і вмер. І до весни ворони довбали і коней, і того чоловіка.
В.С.Максимчук, Носівського, Чернігівщина.

ДУБОВА КОРА

454: На жорнах мололи жолуді та ДУБОВУ КОРУ. А потім сушили цвіт акації, бузку, траву, і господині із усього того пекли "хліб".
І.В.Бугаєвич, Диканька, Полтавщина.

ДУРМАН
Гр. нема.

163: В школі над книжками гибієш, аж в очах жовкне. Були там "гарячі сніданки". Нам не давали, бо ходили ми в колишніх маломіцних середняках. Якось наварили кандьору з гречаних круп. Було в тій заспі повно ДУРМАНУ. Отак скосили з ДУРМАНОМ, змолотили, надерли круп. І наказ: засібнішим - ріденької страви, біднішим - густішого, а зовсім бідним - із самого дна казана. Що тот було, як наїлися тої каші! По стінах дряпались, очі з орбіт вилзили. Лемент, плач. Діти по селу розбіглись. "Як не голодом, то ДУРМАНОМ дітей вигублять!". Ледве фельдшер відходив.
В.Ф.Задворний, с. Купіль, Волочиського, Хмельниччина.
15.ХІІ.1992.

ЕКСKРEМЕНТИ

358, 359: Була в нас хороша, дружна селянська сім'я. Дід, баба, тато, мама і нас четверо малих дітей. Я найстарша, сестричка 6 років, друга - 4 і братик маленький. Батьки працювали в колгоспі. З колгоспу одержали трохи зерна. Але дуже скоро почалась якась, так називали, "викачка зерна".
Ми йшли з хати, менші діти в яслах, а бідний дідусь лежав без нічого і мучився, поки помер. За ним татко. В 30 років! Потім бабуся і братик. Деякий час мама забирала діток з ясел на ніч додому, потім не мала сили, а йшла хоч подивитись на них. Як вони просили: "Забери нас, мамочко, додому, ми нічого не будемо просить". А мама вже не мала сили. Там, у яслах було кілька няньок, куховарка, завідуюча, то вони спасали свої сім'ї, своїх родичів, а дітей обкрадали. Як ті діти бідненькі лазили по-під столом, коли різали хліб, - може де впала крихточка.
Надворі був "туалет", така загородка, куди діти ходили. І те, що вже підсохло, моя бідна сестричка з тою меншенькою їли. Чи є на світі більший жах за голод? То вже були скелетики, з їхніх голубих оченят стали сивенькі очі мучеників. Як останній раз я їх бачила, вони стали переді мною і так жалібно дивилися на мене. Два скелетики. Більше ми їх не бачили, де їх поділи?
А.М.Найда, с. Товства, Городищенський, Черкаської.

ЕСПАРЦЕТУ НАСІННЯ

250: В той тяжкий час була "допомога" з боку держави. На три колгоспи прислали 30 кг насіння еспарцету на харчі. "Перемозі" припало 7 кг. Люди падали, як мухи.
В.О.Городій, с. Стецівка, Звенигородський, Черкащина.

ЖАБИ
113, 273, 329, 340, 352, 454

273: Згадували анекдоти про французів, ловили і їли ЖАБ.
М.І.Волинець, Іванівка, Коростишівський, Житомирщина.

340: Спасала мене ще й рідна річка Роська, з неї я ловив ЖАБ і черепахи, рвав якесь зілля і тим жив.
М.Г.Шестопаль, с. Тетієва, Київщина.

352: Хтось зламав заслінку в греблі. Коли витекла з ставка вода, в калюжах люди вибирали рибу та ЖАБ.
М.Д.Овчарук, с. Цибулів, Монастирищенський, Черкащина.

454: Ловили горобців, споживали ЖАБ і слимаків-равликів. Прогрес - хоч за ЖАБАМИ наздогнали Європу.
І.В.Бугаєвич, Диканька, Харківщина.

ЖАБРІЙ

226: Ми з Іванком та Ягориком Єремєєнками пішли по толоці (городи наші на голоку виходили) в пошуках торішнього ЖАБРІЮ, а по діброві - за жолудями. Приносив я ту здобич, сушили на плитці, товкли, мати готували тверді чорні коржики...
М.А.Чернявський, с. Смолянинове, Луганщина.

ЖАБУРНИЦІ ще ЧЕРЕПАШКИ, СКОЙКИ
164, 273, 369, 403

273: Сироти Бобки перші догадались збирати річкові ЖАБУРНИЦІ. Поїли їх. Очистили від них річку, ставок і озера.
М.І.Волинець, с. Іванівка, Коростишівкий, Житомирщина.

369: Цілими днями (а це вже були травень, червень) люди вовтузились у річці у пошуках ЖАБУРНИЦЬ. Біля багатьох осель лежали купи блискучих стулок тих ЖАБУРНИЦЬ.
П.М.Авраменко, с. Синявка, Канівський, Черкащина.

403: Не мені знати, чому в 11-томному словнику української мови немає слова "жабурниця", а от у підручнику зоології Я.Цузмера, за яким я вчився на початку 30-х років, воно було. Може, я б і забув його, якби на той тричі проклятий рік. Цим словом позначався прісноводний молюск, черепашка. До 1933 року мої краяни знали про жабурницю тільки одне: купаючись у Висуні, можна розпанахати тіло її розкритою стулкою до самої кістки. А в голодний рік люди відкрили, здавалося, найголовніше: неїстівною ЖАБУРНИЦЕЮ можна рятуватися від голодної смерті. Дійшовши краю, люди вигрібали ЧЕРЕПАШОК волоком або намацували ногою, щоб потім пірнути під воду, вихопити дорогоцінну знахідку і мерщій сховати у торбу, або діряве відро. ЧЕРЕПАШКОЮ просякло все існування селян. ЖАБУРНИЦЯ смерділа у хаті, височіла купою черепків посеред двору. Якби зібрати всі ті черепки, висипати на одній площині, то вийшла б велетенська піраміда "на честь" або на вічне прокляття винуватця страхітливого голоду в південних степах України.
Г.Г.Єжелов, с. Володимирівка, Казанківський, с. Миколаївщина.

ЖАЛИВА
Гр: - КРОПИВА

382: Люди їли бур'ян, листя з дерев, ЖАЛИВУ...
М.В.Григорук, с. Полянецьке, Савранського, Одещина.

ЖЕБРИ, ЖЕБРАННЯ
495

379: ЖІБРАКИ ходили чередами, ми їх боялися гірше смерті. Дітям суворо наказувалось обминати ЖЕБРАКІВ десятою дорогою, бо ходили вперті поголоски, що деякі з тих СТАРЦІВ заманювали дітей, забирали і різали на ЇЖУ. Та згодом і ЖЕБРАКИ десь щезли.
М.І.Волинець, с. Іванівка, Коростишівський, Житомирщина.

315: Не можна без сліз згадувати тих нещасних пухлих діток із сполотнілими, порослими пухом обличчям, що простягали рученята до міських людей, які виходили з магазину: - Тітонько,... дайте хоч крихту хліба,.. я вже охляв,.. я давно не їв...
Тітонька опускала додолу очі і мовчки проходила.
В.І.Решетник, сел. Димер, Вишгородський, Київщина.

324: Тим часом з інших сіл з'явилися в Ненадисі перші ЖЕБРАКИ.
Ішли люди з торбами, просили милостині. Поки у нею щось було, мама й бабуся нікому не відмовляли.
М.П.Цовбун, с. Ненадиха, Тетіївського, Київщина.

2.479: По городу Бердянску на почве голода распространилось ПОПРОШАЙНИЧЕСТВО, а также участились уголовные преступления.
Док. № 206 "Зведення інформаційного сектора ЦК КП(б)У
1 квітня 1933 р.

ЖИВНІСТЬ усяку

429: Не чути нічого живого. Люди тихо вмирають по своїх хатах, а ВСЯКУ ЖИВНІСТЬ, яка була колись, давно поїли.
Г.З.Губенко, с. Макариха, Знам'янський, Кіровоградщина.

ЖИТНІ КОЛОСКИ
140, 227, 293, 425, 432, 447, 453, 459, 464,
4.9

140: ЖИТНІ КОЛОСКИ молочні навесні терли й млинці пекли. Діти на стаканчику зернят сиділи сутки.
А.К.ЖОВТА, с. Грабівці, Немирівський, Вінничина.

227: А ЖИТО на городі все не вистигає. Доходять чутки про тих, що не втримались - скуштували недозрілого і померли. Воно, кажуть, набухає в животі, кишки розриває.
М.А.ЧЕРНЯВСЬКИЙ, с. Смолянинове, Луганської.

293: Викинуло колос ЖИТО. Потай рвала м'які сирі КОЛОСОЧКИ. Сушила в печі і терла. Отим зеленим глевтяком і порятувалася.
М.Г.ІВАГЧЕНКО, с. Гусакове, Звенигородський, Черкащина.

425: А в кожного селянина завжди була латочка на городі під ЖИТО. Отож як КОЛОСКИ наповнились зерном, ми уже теребили, сушили, дерли на крупу і варили густий куліш. О! це уже було життя.
Голод трохи заморили... Хто залишився живий, той був уже в кращому настрої.
В.П.КРАВЦАН, с. Розношенське, Грушківський, Одещина.

447: ...ЖИТО стало наливатися, ми уже КОЛОСКИ рвали; у печі насушимо, помолотимо, на тертушці подерем. З муки пекли коржі, а із крупів житніх варили куліш. Так багато хто робив. На виснажені шлунки люди наїлися хліба та так і стали мерти, рідко у якій хаті не було мерця.
М.Я.НЕЧИПОРЕНКО, Білопільського, Сумщина.

453: Хто дожив до ЖИТНІХ КОЛОСОЧКІВ, рвали, обсмажували остюки і їли, криючись і боючись, бо за це - кара, за це - тюрма.
М.Т.МИХАЙЛЕНКО, с. Ганжа, Решетилівський, Полтавщина.

459: Раз прийшов до нас сусіда, хотів помогти - укосив ЖИТА. Сестра посушила КОЛОСКИ, пом"яла і наїлася зерна. Їй схопило живіт, і вона скоро померла.
Н.Г.КОРКОЦЕНКО, с. Крива Руда, Семенівський, Полтавщина.

564: Вмирали люди і тоді, коли ЖИТО в КОЛОСКАХ стало достигати. Голодні кинулися на колоски, видобували зерно і так ковтали його. А шлунки і кишки від голоду висохли, і люди вмирали.
В.А.РОМАНЕНКО, с. Буринь, Чернігівщина.

ЖМИХ з браги

412: Вижимали юшку з браги, а ЖМИХ сушили, товкли в ступі і пекли якісь млинці.
М.Г.РУЖИНА-ДВОЙНИКОВА, с.Оситна, Новомиргородський, Кіровоградщина.

ЖОЛУДІ
89, 149, 150, 226, 313, 351, 362, 364, 368, 424, 454, 531, 542, 559

149: Після 1933 року хліб довго пекли з рівними домішками. До тіста додавали варену картоплю або сиру терту картоплю, або трохи муки з ЖОЛУДІВ. Зразу їх оббирали від твердої лушпайки, потім били молотком. А вже тоді пускали через жорна. Такий хліб трудно ковтнути, а все одно домішували, щоб надовше вистачило муки із зерна. Вже й хліб був, а люди все боятися голоду.
А.М.КУЧЕРУК, с. Судачівка, Чуднівський, Житомирщина.

150: Пам'ятаю, як я рвала кров"ю, коли з'їдала коржа з мелених жолудів з тирсою....
В.О.ГОРДОВА, с. Комишани на Херсонщині.

368: Доходило до того, що заглядали в піч і вивертали страву із горщиків. Забирали ЖОЛУДІ, які сушились па печі. Все знайдене висипалось у мішки, в більшості виносилось на ферми і висипалось свиням. Що це, як не навмисне вбивство?
П.М.АВРАМЕНКО, с. Синявка, Канівський, Черкащина.

429: Ще в 1931 році ми живились жолудями, бо ми живемо близько лісу. А в 33-му додумались "активісти" забрати й жолуді, які ми за пасли на зиму, отоді-то вже не бачить страшнішого.
Л.В.КОЦУР, с. Цвітне-Олександрівський, Кіровогращина.

531: Товкли ЖОЛУДІ, мішали макуху і пекли "хліб".
М.І.ДУЗЬ, с. Кобижча, Бобровицький, Чернігівська.

542: див. ГАЛЕТИ.

ЖОМ
У Гр. нема.
88, 91, 99, 421, 425
4.45

88: Люди й ЖОМ їли. От Палажка Куценко боліла шлунком, а їла ЖОМ, гнилу бараболю - вижила.
В.І.ШВЕЦЬ, с. Китайгород, Іллінецький, Вінничина.

421: Приїхав брат із Знам'янки, привіз мені сушеного ЖОМУ.
П.З.Запаренко, с. Веселий Кут, Знам'янський, Кіров.

425: Якось батько поїхав у райспоживспілку, бо працював бухгалтером, і привіз десь з півмішка бурякового ЖОМУ. Той ЖОМ був кислий і смердючий, але для нас це була смачна їжа. Якось випадково мама знайшла на горищі декілька кругів давньої макухи. Добавляла мама трохи ЖОМУ, робила якісь коржики.
В.П.КРАВЦАН, с. Розношенське, Гришківський, Одещина.

ЖОРНА

ЖОРНА не були їдлом. Вони були зубами України. Імперські бандити шукали їх, трощили, нищили, ніби класового ворога свого.
Їм слід поставити пам'ятника.
Ціле літечко робила,
Кіло гречки заробила,
Кіло гречки, два ячменю,
Та й журюся, де я змелю.
126 ст.
69, 83, 105, 126, 135, 162, 163, 302, 361, 392, 425, 462, 519, 541, 555, 559

69: Настали жнива. Люди виминали колоски, але зерно ховали в пазуху, щоб не видерли. Вдома скоренько на ЖОРНАХ роздирали і варили казан супу.
Г.Л.Михальчук, с. Заливанщина, Калинівський, Вінничина.

83: ЖОРЕН в обійсті не можна було тримати. Але тато десь купили ЖОРНА, і ми в погребі мололи з колосків, з дерті. Я тільки чекала, аби мама змололи, але не обмели борошно з каменя. Тоді я піду, рукою обмету, з'їм.
К.І.Дячинська, с. Городище, Літинський, Вінничина.

105: Чому на ЖОРНАХ мололи підпільно? Справа в тому, що на той час діяло розпорядження, яким суворо заборонялося мати ЖОРНА. Молоти дозволялось лише в державних млинах. Комісія ходила від хати до хати і шукала тих ЖОРЕН... Якщо їх знаходили - зразу розбивали.
І.Д.БАРЛАДИН, м. Бар, Вінничина.

126: Члени сільради за вказівкою вищих інстанцій ходили по дворах і пильно шукали ЖОРЕН. Штрафували тих, у кого знаходили цей премудрий доісторичний млин, а камінь ЖОРЕН розбивали на щебінь.
М.П.БОЖИК, с. Криштопівка, Волочинський, Хмельниччина.

135: Масова голодна смерть почалась весною 1933 року. В попередні роки були забрані і конфісковані у людей, хто мав, ЖОРНА. Ними за годину до сьомого поту можна змолоти миску зерна, і це вважалосл, що люди ЖОРНАМИ перемелють на муку весь хліб.
М.М.Федорцов, с. Івча, Літинський, Вінничина.

163: А тут ще якась впадь, якась біда на людей. Шукали ЖОРЕН і били їх нещадно. Як ми не пильнували, як не стояли на чатах, а не вберегли. Вдарили молотком раз-вдруге - і по жорнах.
- А я ж їх аж у Сатанові купила! А кому ж вони що зробили, крім добра, - ламала руки над уламками каменя баба Степанида.
Сільський активіст Степан ще й глумився:
- Де, бабо, ЖОРНА - там біда чорна. Б"ємо, щоб краще жилось.
Досі не збагну, - для чого? Хіба від того зникли біда і злидні?
ЖОРНА, проте, зладнали - стягнули обручем, підбили клинцями, і камінь-каліка працював далі, та молоти було нічого.
В.Ф.ЗАДВОРНИЙ, с. Купіль, Волочиський, Хмельниччина.

302: Вночі ми з батьком пішли на цвинтар. Ми зняли й поклали на санки білу камінну надгробну плиту. З неї зробили ЖОРНА. На цих ЖОРНАХ ми мололи все, що можна було їсти. Щоб прийти від ручних ЖОРЕН до сучасного млина, людство витратило тисячоліття. А всього за два роки хлібороба було відкинуто до камінного віку. До речі, ці зловісні ЖОРНА (сталінська "реліквія") мені довелося крутити і в 1947 році, повернувшись з війни.
В.В.ГАВРИШ, с. Катеринопіль, Черкащина.

392: Весь урожай вивезли. Потім пішли по хатах ті, з піками. ЖОРНА розбивали: як хтось і зберіг зерна жменьку, то щоб не зміг змолоти.
Л.К.ЗАГРЕБЕЛЬНА, с. Ганнівка, Маловисківський, Кіро.

425: Мололи навіть не на ЖОРНАХ, а пропускали через буксу колеса від теліжки, крутячи колесо на дошці, в якій загнаний зуб з борони. Не млин, а горе, після школи майже весь час проходив біля колеса - треба було молоти якийсь кілограм цілими годинами.
В.П.КРАВЦАН, с. Розношенське, Грушківський, Одещина.

462: Ступи вечорами бухкали, жорна скрипіли: зібране на городах просто товкли, кукурудзу дерли. А пісеньки тепер такі стали:
Висить Сталін на стіні,
Посміхається мені,
Ще й показує рукою,
Куди їхать за мукою:
Чи в Ромни, чи в Сенчу?
Краще в ступі потовчу!

519: Вітряні млини край села зупинились. Ніхто не віз і не ніс зерна, щоб його змолоти. Стали таємно робити ЖОРНА і мололи вручну те, що залишилось.
М.С.ІЗБЕНКО, с. Кобичі, Бобровицький, Чернігівщина.

541: Вітряки й млини зіпсували або спалили. Люди призвичаїлись до ЖОРЕН. Знаходили каміння біля розбитих вітряків або одрізали два кругляки з дуба, набивали їх отими уламками з чавунів, прилаштовували і на них мололи муку. Треба ж було якось жити. То й такі пристрої розбивали.
М.Д.ФЕНЕНКО, с. Вільшана, Недригайлівський, Сумщина.

555: Людині, щоб жити, потрібно зерно переробити на муку. Але всі млини були закриті. В дію пішли ЖОРНА. Але зусиллями вже названих мною опричників ці засоби затято зінищувались, а їх власники притягувались до відповідальності. Справжній, продуманий вендалізм. Доводилось бачити, як дрібнили зерно за допомогою пляшок, дерев'яних кругів. Але і цією "технікою" переробляти чимдалі було нічого.
П.Д.ЄРЕМЕНКО, с. Новий Биків, Бобровицький.Черн.

559: Та он же ж і вони їдуть ватагою ("красна мітла"- O.Р.). Сміються, радіють. А мені, другокласникові, страшно і сумно. Я тремчу, я їх боюсь, тих нелюдів. Вони забрали з хати весь одяг батьковий, мамин і дитячий. Забрали корову, коня, кобилу з лошам, віз, борону і плуг, сани і дошки нові, хлів, усе зерно, картоплю, діжки, ЖОРНА, які батько зробив, солом'яник, стіл і стільці...
Це ж знову почнуть грабувати від гаю, від нас...
І тільки студентом, після війни, довідаюсь з історії КПРС: "Тим, що проводили конфіскації, видавалось 4% вилученого майна".
От і бігли озлоблені, нацьковані на чесних трудівників п'яниці та ледарі за поживою. Брали вони собі не 4%, а все, що хотіли. Отих, що проводили конфіскацію, у нас по селах звали усяким здебільшого, звірячими прозвиськами: Барбос, Барсук, Песя, Куздра, Тигра, Котолуп, Шкуродер.
Біля будинку сільради гупав важкий молот по каменю. То якийсь чоловік розбиває на друзки ЖОРНА.
А.П.КУЗЬМЕНКО, с. Пилятин, Козелецький, Чернігівщина.

"ЖУРАВЛЯ"

455: Диканьський фольклор досить тонко пояснював соціальну різницю двох основних категорій селян того часу:
Індуси пасуть гуси,
А созівці - бугая,
Індуси їдять гуси,
А созівці - журавля.
Певно, йшлося про того журавля, що в небі, - з відомої приказки.
І.В.БУГАЄВИЧ, Диканька, Полтавщина.

ЗАБАНЬКРУТИТИ МОЛОКО

12: Бідували й ми, тваринники. На день тричі даваки хліба, точнісінько стільки, як сірникова коробочка і по 30 грамів пшона. Його вистачало не їсти, а забанькрутити молоко.
М.А.МАЦЬКО, с. Іванківці, Старосинявський, Хмельнич.

ЗАВ'ЯЗЬ ВИШЕНЬ тощо

463: А я, добре пам'ятаю, їла спориш, зелень, яка з'явилась на деревах: зав"язь вишень, яблук і шовковиці.
М.А.КОРОЛЬ, х.Саї, Великобагачанський, Полтавщина.

ЗАКОЛОТА
472, 489

472: Пам'ятаю, вже осінь настала. Мати, я і брат (13 років) збирали на стерні колосочки. Колосочки вже поросли, попріли, а ми збирали і раділи, що буде на зиму хоч на ЗАКОЛОТУ. Скількись уже припасли. А одного разу поверталися з поля, а нам сусіди кажуть: Ситенький і Кирило від вас понесли клунок..
Г.Ф.ВІЗИР, с. Бірки, Зіньківський, Полтавщина.

489: А ще мама варила якусь ЗАКОЛОТКУ, ми її напивалися і ходили з роздутими животами.
М.І.КОРНІЙЧУК, м. Овруч, Житомирщина.

ЗАТІРКА
Гр: ЗАТІРКА, ки, ж. Род мучного кушанья: мелкие шарики из теста, варимые в воде или молоке.
142, 190, 192, 243, 266, 360, 403, 412, 428, 429, 456, 460, 471, 486, 495, 505, 568

142: У колгоспі після роботи давали по жмен! якогось посліду. Цей послід перебирали на жорнах і варили ЗАТІРКУ. Так і жили.
Н.Є.КАРАСЬ, с. Коханівка, Шепетівський, Хмельниччина.

190: Та ще моя подружка Оленка Пахомова, в якої брат був у колгоспі "Червоний прапор" комірником, приносила мен! в пазусі жменьку муки в хусточці, ми варили з неї ЗАТІРКУ і так вижили.
К.К.КУДИНОВА, с. Рубанівка, Великолепетинський, Херсонщина.

243: Ми, що пишемо цього листа і склали сниски померлих, знаємо смак дертяників, полов'яників, лопушаників, хроняників і смак нашої рятівниці - линди (ЗАТІРКА була б для нас розкішшю), яку нам давали раз у день в школі.
0.І.ОВДІЮК, А.А.МАСЛО, с. Тарган, Володарський, Київської.

266: На полі для працюючих варили ЗАТІРКУ (у воду вкинуть трошки борошна, зварять таке ріденьке пійло, це і є ЗАТІРКА). Кожному, хто працював, давали в черпаку ЗАТІРКИ та по кусочку хліба.
М.Я.ПІШИЙ, с. Красне, Згурівський, Київщина.

360: Хто ходив на буряки, тому давали по 200 грамів муки кожного дня, та ще на обід у полі давали ЗАТІРКУ. Дітям, хто збирав у полі довгоносика, теж давали черпак ЗАТІРКИ.
О.П.ГНАТЮК, с. Ярославка, Вчорайшенський, Житомирщина.

412: Потім мама вижала комусь жито в городі, перший сніп обмолотили об бочку, підсушили, змололи на жорнах і найперше зварили ЗАТІРКУ. Понаїдалися тієї ЗАТІРКИ на голодний шлунок, то ледве не померли, але витримали.
М.Г.РУЖИНА-ДВОЙНИКОВА, с. Оситна, Новомиргородський, Кіровоградщина.

429: Весною 1933 року найбільше померло людей. Вони вже були настільки виснажені, що падали від вітру. В колгоспах, щоб залучити людей до роботи, стали варити в полі ЗАТІРКУ. Додому повертались не не всі, бо багато з тих, що вийшли на роботу, не дочекавшись обіду або й пообідавши, вмирали в полі. Їх не одразу й знаходили, щоб поховати.
Г.З.ГУБЕНКО, с. Макариха, Знам'янський, Кіровоградщина.

456: див. ГАЛУШКИ.

460: див. СНІДАНКИ.

471: Досі наша мама вже як там, а знаходила для нас, трьох своїх дітей, то морквину, то головку капусти, навіть ЗАТІРКУ (де вже вона того борошна взяла!) кілька разів варила.
І.А.МАЦЕНКО, с. Михнювка, Решетилівський, Полтавщина.

495: Мати поверталася з поля, де сіяли жито, і несла в пазусі жменьку зернин, щоб зварити якусь ЗАТІРКУ.
П.К.МОСТОВИЙ, с. Вел.Кобелячок, Полтавщина.

505: Вночі пішов я в поле, назрізав колосків (не уявляю навіть, що було б, якби мене впіймали), зварив ЗАТІРКУ, почав потрошку підгодовувати рідних.
В.Я.КАЛИНИЧЕНКО, с. Остап'є, Великобагачанський, ІІолтавщина.

568: Найкращі косарі нездужали тягнути косу у густих високих травах. Хоч з колгоспу й почали давать для косарів муку - на ЗАТІРКУ. Її варили у великих чавунах там, де й косили. Ми теж пішли на роботу. Робили хто що дужав. Ми з сестрою ворочали покоси, мама з жінками гребли сіно. А ріденька ЗАТІРКА здавалась найкращою стравою в світі.
М.С.ПУД, с. Вільшане, Сосницький, Чернігівщина.

ЗАТИРУХА
324, 347
ЗАТИРАХА, хи , ж. Название соломахи. Соломаха-затираха, як затрем - поїмо.
Соломаха: жидкое тесто (преимущественно гречишное) с маслом вскипяченное.

324: Уп'ятьох треба було жити на одній маминій пайці та вже не давали й супу, натомість була ЗАТИРУХА (вода з борошном). А так хотілося вірити, що недовго вже, що трошки б іще протягти - і все обійдеться, все буде добре... Мабуть, до смерті вчувалася мамі та невідступна, невідчепна, розриваюча серце пісня, яку щодня, як ритуал, скандували в унісон сестричка і брат. Монотонно, тихо, але вперто, розгойдуючись на дежанці, затягали одне й те саме: "Ма-мо-я-хо-чу-їс-ти! Я -хо-чу-їс-ти! ...". І знов, і знов, доки мамі, що саме готувала ЗАТІРКУ, не уривався терпець.
М.П.ЦОВБУН, с. Ненадиха, Тешіївський, Київщина.

347: Мені йшов десятий рік, школа була за 2,5 км. В школі давали "гарячі сніданки" - вода і борошно, "затирушка" називалася та страва. Я ще з темноти виходив, тягнучи безсило ноги, щоб не пропустити, не дай Боже, порцію "ЗАТИРУШКИ".
О.О.КОЛІСНИК, с. Стебне, Черкащина.

ЗАЯЧА КАРТОПЛЯ

558: Ми близько поля, то і лопуцьки, і ЗАЯЧА КАРТОПЛЯ, а хто і ховраха викопає, то менш вимерло.
В.С.МАКСИМЧУК, Носівський р-н, Чернігівщина.

ЗВАР

47: На сніданок крали два буряки кормових біля свиней, і мати готувала нам з них по стакану ЗВАРУ.
Д.Л.СУЩУК, с. Андріяшівка, Бердичівський, Житомирщина.

ЗВІР, ЗВІРЯТКО
228, 226

228: Повилазили бабаки, ховрахи, їжаки, інший дрібний ЗВІР. Люди, хто як умів, ловили, виливали водою, били всю цю ЗВІРИНУ і вживали.
І.А.ДОЄВ, с. Нижньобаранниківка, Біловодський, Луганської.

226: див. ДИЧИНА.

ЗДОХЛЯТИНА
36, 106, 216, 358, 406, 412, 422

69: Здохлі коні люди роздирали, йшли з ряднами, приносили й їли...
...Лишилась одна дівчина. То вона ходила ЗДОХЛЯТИНУ збирала.
Г.Л.МИХАЛЬЧУК, с. Заливанщина, Калинівський, Вінниичина.

239: А то ще взнає, що в когось пропало порося або здохла коняка (в кого ще не забрали), і несе тую ЗДОХЛЯТИНУ додому, і ми їмо.
М.Д.ВЕНЕЦЬ, с. Вел.Старосілля, Городищенський, Черкащина.

358: Масово вмирали люди. Здихали коні. Коли вивозили, на скотомогильник ЗДОХЛЯТИНУ, то люди з мішками роздиради того коня на шматки.
А.М.НАЙДА, с. Товста, Городищенський, Черкащина.

406: Почався масовий падіж коней, їх звозили на скотомогильники.
Люди, які здоровіші, рубали здохлих коней і несли додому, бо село вже мучилося голодом. Власті дізналися про це і дали вказівку обливати конячі трупи гасом. Все одно рубали ЗДОХЛЯТИНУ й варили.
І.Я.ПРИСТУПІЙ, с. Єгорівка, Роздільнянський, Одещина.

412: Їли люди ЗДОХЛЯТИНУ, котів, собак, і все, хто то доп'яв, аби вижити. Коли я буваю в Новопавлівці, то мимоволі голова повертається туди, де був скотомогильник, до того місця, звідки моя мама крадькома тягала ЗДОХЛЯТИНУ для нашого спасіння від голодної смерті.
Л.В.ЗІНЧЕНКО, с. Новопавлівка, Великоолександрівський, Херсонщина.

422: Коні в колгоспі здихали від голоду, так само, як і люди. Їх витягали на кінське кладовище. Мати, тітка Ганна, тітка Наталка та інші жінки замотували сокири в мішки і йшли туди по м'ясо... Мати принесе шмат тої ЗДОХЛЯТИНИ, порубає дрібно, довго варить у казані, ще й дожарює. Хоч їж, хоч умирай. Їли, а потім боліли животи.
М.А.БІЛОКІНЬ, с. Зимницьке, Врадіївський, Кіровоградщина.

ЗЕЛЕНУХА

99: Коло церкви росли великі груші і яблуні. Двоє людей, чоловік і жінка, наїлись ЗЕЛЕНУХИ і повмирали на сходах церкви. Пам"ятаю, як один "активіст", він тепер уже на пенсії, а тоді був секретар комсомольського осередку, підійшов до них, поскидав ногою зі сходів і сказав: "думали, що їх піп спасе". Поволочив за ноги на дорогу і крикнув до тих, що збирали мертвих: "Це можна забрати, вже готові".
В.П.ЮРЧЕНКО, с. Росоша, Липовецький, Вінничина.

ЗЕЛЕНЬ
45, 65, 226, 329, 404, 428, 463, 542

45: Люди чекали весни, як Бога. Але саме на весну припав найжахливіший пік голодного мору... Люди варили із ЗЕЛЕНІ бурду, напивалися нею і починали пухнути.
П.Д.ГУМЕНЮК, с. Мітлинці, Гайсинський, Вінничина.

65: Були тато, мама, бабуня, повмирали, за два тижні - троє. А я осталась у хаті сама, дванадцять років мені, що можу робити? Нігде нічого нема з'їсти, рано йду з хати, до вечора ходжу по садках і пасуся, ЗЕЛЕНЬ їм, гляджу квасець, а його трудно знайти, бо не один я ходжу. Їм листя липи, воно гірке, але їм, шукаю лободу і їм. Словом, як кізка жила.
Л.А.ЧЕРБАТЮК, с. Редвинці, Хмельницький.

404: Люди були вже слабі, гинули від споживання різної ЗЕЛЕНІ.
Г.К.КАСЬЯНОВ, с. Володимирівка, Казанківський, Миколаївщина.

428: Весна 1932 року була дуже голодна. Коли з'явилась перша ЗЕЛЕНЬ (кропива, кінський щавель), на неї накинулись усі живі ще.
Не раз доводилось спостерігати, як діти паслись, мов козенята. Багато дітей через це померло.
Г.З.ГУБЕНКО, с. Макариха, Знам'янський, Кіровоградщина.

463: див. ЗАВ'ЯЗЬ ВИШЕНЬ.

542: Із ЗЕЛЕНІ, нарваної в лісі, варили борщ. Часом мати насипали такого борщу й посилали мене до сусідів. Давади ще й часнику та цибулі. Я приносив цю їжу, і вони жадібно накидались на неї.
М.Д.ФЕНЕНКО, с. Вільшана, Недригайлівський, Сумщина.

ЗЕЛЕПУХИ
Гр.: ЗЕЛЕПУГА, ги, ж. и ЗЕЛЕПУШ, ша, м. 1) Незрелые вишни. 2) Порода зеленоватых слив.
29, 134, 330

29: От настають уже ЗЕЛЕПУХИ черешневі і вишневі, але люди не давали їм поспіти, обривали ЗЕЛЕНУХАМИ.
Г.П.ШЕСНЯК, с. Слобідка-Кальнянсжа, Деражнянський, Хмельниччина.

134: Пелюстки вишень і зеленухи також ішли в їжу. Але не всі вживали від такої їжі... Коли зачервоніли черешні, люди їх їли просто з кістками, не мали сиди їх виплюнути. Під черешнями вони й вмирали.
Г.Ф.БОРЯЧУК, с. Парпурівці, Вінницький, Вінничина.

330: див. КАКИШ.

ЗЕМЛЯ

47: На базарі у Вербівці я бачив таку картину. Ішла жінка й несла пляшку з олією, пляшка випала з рук і розбилася. Звідусіль позбігалися жінки, впали на те місце, де розлилась олія, почали ЗЯМЛЮ шкребти пальцями й запихати в рот... Отака була наруга над людьми.
М.І.РУРІНКЕВИЧ, с. Нова Гута, Новоушицький, Хмельниччина.

ЗЕРНО

З. ПШЕНИЦІ НЕЗІБРАНЕ, ГОРІЛЕ 202

202: У 1933 році був дуже великий голод. Пшениця, яка була посіяна навколо нас, так і зосталась на ниві нескошена... Сніг її дуже прибив, бо в тому році дуже багато було снігу, і відкопати її із-під снігу було неможливо. Весною, коли розтав сніг, ми, діти ходили красти ту пшеницю. Люди верхи на конях стерегли її, щоб ніхто не крав, і били нас пльотками. Дядько Багура як вочав мене бити, то в трьох місцях шкура полопалась. А дорослим не можна було: або 10 років, абож убивали на місці. Дядька Степана убили за те, що пішов збирати пшеницю. А коли вона трохи підсохла, то її підпалили. Згоріла пшениця, то вже ніхто не ганяв, я збирав ГОРІЛЕ ЗЕРНО і їв на ниві, а де кидав у кухлик і ніс додому. Я дуже боявсь, щоб моя мама не померла з голову. За день я назбирував цілий кухлик і приносив мамі. Мені тоді було 8 років.
М.А.МЕЛЬНИК, м. Верхівцеве, Дніпропертровщина.

З. НЕДОЗРІЛЕ ЖИТО 102, 334, 404, 431

102: Та літом і його не стало. Помер. Наївшись нестиглого колоскового жита. Там-таки, у житі, й знайшли його через дві неділі.
О.К.СУК, с. Хвостівці, Тульчинський, Вінничина.

334: Привезли Соломію на кладовище, а вона жива. Залишили біля ями. А вона вночі прийшла до тями, виповзла з кладовища та в жито, а жито - це ж життя. Навибирала ЗЕРНЯТ зелених з білим молочком, трохи з'їла і ожила...
П.Д.КОБЧЕНКО, с.Черепин, Корсунь-Шевченківський, Черкащина.

215-216: по дорозі на елеватор.

431: А потім викинули мене геть з колгоспу, і я пішла на "Заготзерно". Хліб морем стояв, а люди бідні пухлі лежали. Хліб гнив у купах, спішили його вивезти. А ми... Береш, було, в карман жменьку, щоб принести дітям кандьор зварити, - витрущували... Прийдеш на роботу, хапаєш ЗЕРНО й жуєш.
Робила на Шостаківському елеваторі коло ЗЕРНА. На погрузку вагони приходили. Було подадуть п'ятнадцять, двадцять або й тридцять вагонів, - як погрузити голодному? Хапає, бідне в рот ЗЕРНО, а мішок на собі. Куди наш хлібець іде в тих вагонах - ніхто не знає.
В.ЖИВАГО, с. Івано-Благодатне, Кіровоградський.

З. З МИШАЧИХ НІР 421

421: Вони зайшли до хати і почали шукати ЗЕРНО. Знайшли два мішки ячменю і один мішок жита. Це зерно у нас було засипане кругом печі і замащено. Де ми його взяли?
Наша хата була край села, а коло хати посіяний колгоспний ячмінь, гектарів двадцять. Того року було багато мишей, вони наносили в свої "комори" чимало ЗЕРНА - обшустарного і в колосках. Ми раненько вставали, брали мішок, відро і по мишачих слідах вишукували їхні нірки. Забирали і приносили тодому. Так назбирали два мішки ячменю...
Ці дядьки обвачили піч.яяйайжж вибрали ЗЕРНО у мішки. Кинули на віз, а корову прив'язали до воза і повели до контори.
М.А.БІЛОКІНЬ, с. Зимницьке, Врадіївський, Кіровоградщина.

3.ПОСІВНЕ 105

105: Під охороною привозили посівний матеріал з району ї сіяли теж під пильним наглядом як не міліції, то уповноважених з району, місцевої влади. Батько розповідав, що в його другій бригаді уповноважені наглядали, скільки засипали ЗЕРНА в сівалку, щоб ніхто не міг насипати зерна в кишені. В другому кінці поля, щоб сівачі не змогли заховати ЗЕРНО в ріллі, теж був сторожовий наглядач. Правда, сівачам вдавалося кинути в рот зерна, і вони, криючись, жували його, бо були голодні.
Батько розвовідав, що голова колгоспу Качур Михайло (місцевий) їздив у район, просив, аби виділили з десяток центнерів ЗЕРНА, щоб організувати громадське харчування голодних людей. Відмовили, не дали ЗЕРНА - навіть для харчування тих, хто працює в колгоспі.
І.Д.БАРЛАДИН, с. Примошаниці, Барський, Вінничина.

З.НАВІЯНЕ зі СКИРТИ 345

345: Вони ходили до скирт на цілий день. А нам приносили дуже багато соломи, а ми у тій соломі рилися і находили зернинки, це нас троє старших, а маленький братик лежав у колисці. ЗЕРНИНКИ
ми клали на купку, а потім старший брат, йому було дев'ять років, полічить і нам порівну дасть по десяточку ЗЕРНИНОК, і братику тому, що у колисці, жував і давав... Ввечері приходили батько і мати, у жорнах щось мололи, якесь листя і те ЗЕРНЯЧКО, що навіяли під скиртокю. Мама валила якусь юшку, ми ждали, доки скипить, їли і лягали спати, а на другий день те ж саме.
Г.І.СНІГУР, ст. Цвіткове, Городищенський, Черкащина.

ЗІЛЛЯ

93: ...а коли виросла трава, появилося різне ЗІЛЛЯ і листя на деревах, то рвали їх люди і варили "каші", "супи".
О.І.ВЕДИБІДА, с. Вел. Бушинка, Немирівський, Вінничина.
26.ХІІ.92.

ЇДЛО
ЇДЛО, а, с. Пища, еда.
78, 98, 99

78: У Ладижині був технікум, один студент привіс з собою туди коржа з пустих кукурудзяних качанів і бур'яну спеченого. А воно таке, що розсипалося в кишені, то він ложкою почав звідти вибирати і їсти. А другий каже: дай мені. Той дав, а він підніс те ЇДЛО до портрета Сталіна і каже: бачиш, що ми їмо, тобі б такого попоїсти. Тут був ще третій, пішов і доніс, і зараз же забрали його, і більше хлопця ніхто не бачив.
П.П.КОНЕЧНА, с. Бубнівка, Гайсинський, Київщина.

98: Рвали кропиву, квасок, щавій і варили. Отаке було ЇДЛО.
О.Ф.ЛИТВИН, с. Кармалюкове, Жмеринський, Вінничина.

99: Хто ходив весною на роботу, то в колгоспі, просто у полі, варили якийсь кандьор. Крупа крупу доганяє. Чи мука з водою. То робочим давали по мисці цього ЇДЛА. І то добре, бо вдома - пустка, голо і в коморі, і в горшках. Ще з осені 1932 року все викачали під мітлу. Ні хліба ніякого не було, ми й не бачили тоді його. Черпак кулешу - і все.
М.К.КАРМАЛЮК-СЛЮСАР, правнучка Устима Кармалюка.

ЇЖА для СВИНЕЙ це корм (свиням)
83, 374

374: Їли суп з кропиви. А ще - ЇЖУ ДЛЯ СВИНЕЙ. Так, так, на колгоспну свиноферму привозили іноді з млинокомбінату макуху, висівки і навіть потовчені сухарі, керуючись, мабуть, принципом, що свині - не люди й голодувати не повинні.
М.М.ГОРБАСЬ, с. Марківка.

ЇЖ, ІЖАК, ЇЖАЧОК
216, 228, 423, 553, 567, 568,
4.8

553: Весною стало зовсім кепсько: навіть печі не розпалювали. Мене виручав ліс: ходив днями по хащах та чагарниках, шукав ЇЖАКІВ, пік їх на вогні і їв насівсирими, без солі.
І.П.ВАСЯНОВИЧ, з-під Овруча, Житамирської обл.

567: Того дня я вполював у лузі два ЇЖАКИ. Колючки пообпалював, кинув у казанок і поставив на вогонь. ІЖАКИ після зими вже від'їлись, з них витоплювалось рідке, мовби олія, сало. Без чогось, схожого на хліб, я випить його не міг, але ж і викинуть ще більше не міг, то ж був жир. Я знав, що ним змащують обпечену та обморожену шкіру. І я злив його в пляшку і приніс додому.
Я дивився на маму і вперше з жахом подумав, що і мама, хоч вона і мама - вічна і необхідна, може померти. Що вона помирає. Тоді я витяг пляшку з жиром, налив у склянку і подав мамі: "Нате, випийте". Вона взяла і зовсім без думок випила той жир і лягла на голу лаву. Коли я ранком прокинувся, мама вже не лежала, а стояла біля лави, і я вжахнувся: переді мною не мама, а якась страшна, спотворена істота - кістяк мерця, обтягнутий не своєю, розкішною надмірно шкірою, лишки якої звисали порожніми торбинками (вчара вона "була схожа на банку скляну, наповнену чистою джерельною водою" - О.Р.). Мама не бачила сама себе, вона лиш відчувала: щось з нею сталось. Вона розгублено дивилась на долівку. У нашій хаті не було підлоги, і під лавкою блищала у ранковому промені сонця калюжа майже джерельної води... Обоє ми були впевнені: здійснилося велике диво. Мама питала: "А що ото ти вчора дав мені випить?" - "Їжаковий жир". Я подав їй пляшку, жир не загус, бо було тепло, мама притьмом кинулась до полу, де лежали ті діти, ледве живі мої брати й сестра, вона напоїла кожне своє дитя, сподіваючись на ще одне диво....
...Я вирвався з оціпеніння і згадав, чого я тут. Я маю вполювати ЇЖАКІВ. Бо то не було диво, що підвело мою маму, то ЇЖАКОВИЙ жир за якихось кілька годин витіснив з її тіла оту зайву, смертну воду. Може таке буде і з братами, може, не помре й сестра? Аби тільки вполювати ЇЖАКІВ. Більше я нічого вже не бачив, окрім тих лише мені відомих, не примітних у траві прикмет, де влягались на день спажи, за ніч наситившись, ЇЖАКИ... Уполював я їх аж чотири...
Ввечері в хаті побачив я все оте, що бачив ранком. Під полом болото, а на полу попід стеною ворушаться три малі потвори - кістяки не в своїх ишироких шкірах, з блискучими, глибоко напалими очима, дивляться на мене з надією. Вони хотіли жити. І я їх врятував.
М.С.ПУД, с. Вільшане, Сосницький, Чернігівщина.

ЇСТІВНЕ

363, 465
363: А ще допомагало нам те, що ми, діти, активно вишукували в природі ЇСТІВНЕ, бродили по лугах та луках, вигонах...
Л.П.КУЛІШ, с. Пустоварівка, Київщина.

465: Вона, та нещасна жінка, навчила мене серед зеленого розмаїття вибирати ЇСТІВНІ рослини: гірчаки, козельці, спориш.
С.Х.ВАСЮТА, с. Нові Санжари, Полтавщина.

ДІД ГОРПИНА (новела)]
[Словник голодомору - 1] [Словник голодомору - 2] [Словник голодомору - 3]
[Словник голодомору - 4] [Словник голодомору - 5] [Словник голодомору - 6]
["НЕ МОЖУ БЛИЖНЬОГО СВОГО..."]