Українське життя в Севастополi Василь ШУКАЙЛО Ти моя непогасная зоре...Всячинки. Сказонізми

	Просвіта	Дзвін Севастополя	Союз українок	ТРЦ Бриз
На першу	Галерея	Вільна трибуна	УКІЦ	УГКЦ
Відгуки	Бібліотека	Пласт	Смішного!	Лінки


	Василь ШУКАЙЛО ТИ МОЯ НЕПОГАСНАЯ ЗОРЕ... ШЛЯХИ -ДОРОГИ Спогади й роздуми Всячинки (Почуте й побачене) В автобусі розмовляють дві жінки. Мова йде про якогось спільного знайомого: – Там зробився такий гладкий, ви б його не впізнали. Він як дірєктор… * Заходжу в тролейбус, бачу – народний артист України Анатолій Паламаренко сидить у салоні. Ми на сусідніх вулицях живемо, отож зрідка, буває, здибуємося. Привіталися, перекинулися кількома фразами. Виходимо на кінцевій – «Майдан Незалежності». Якась миловидна жіночка стала на виході й дивиться, ди-и-ивиться на Паламаренка... – Що, впізнали? – голосно запитує Анатолій Нестерович. обличчя жіночки розпливається в щасливій усмішці: – Арті-і-іст... – Може, й прізвище знаєте? – Сова-а-а... * Приїхала моя мала донька з бабусею до Києва. (Я тоді ще вчився у ВПШ). Веду її в зоопарк. – Оксанко, – кажу, – дивись, он бізон. А вона колупає черевичком пилюку: – А ось мурашки... Виявляється, для дітей екзотика – то ще не все... * Поїзд метро підходить до чергової станції. Голос диктора в динаміку оголошує назву чергової зупинки й нагадує: – Пасажири, не залишайте своїх речей. – Мамо, мамо, – чується з одного сидіння стурбований дитячий голосочок, – а чому вони не кажуть: «Не залишайте своїх дітей»?! * Вересень 1979 року. Десна. Уже, на жаль, не зачарована – розгойдана швидкими «метеорами», баржами й теплоходами. Живу на базі відпочинку, яка так і називається – «Десна». У літньому будиночку, де я мешкаю, – три кімнати, в одній з них відпочиває молода сім’я. Їхнього малого хлопчика звуть Альоша, йому чотири роки. Одного разу він заходить на кухню, де мама пече млинці, і каже: – Просто сердце разрывается – так блинчиков хочется! * Я спіймав щуку і чищу її біля умивальника. Підійшов Альоша, з ним іще одна дівчинка. – Смотри, какую щуку дядя поймал, – каже Альоша. – А мой дядя, – каже дівчинка, – тоже поймал щуку. Живу-ую! * Розповідав якось Віталій Коваль, мій, на жаль, уже покійний добрий приятель, головлікар із Жорнівки і прекрасний гуморист: – Приїхали сусіди на дачу. Чую, їхні дітки між собою розмовляють: – Что такое наводнение? – Это когда много воды. – А что такое наваждение? – Это когда много вождей... * Розповідає Гриць Король: – Їду якось автобусом – на передньому сидінні дідусь сидить, статечний такий. На одній зупинці заходить підпилий парубійко і сідає поруч із дідусем. Посидів-посидів, тоді виймає з нагрудної кишені піджака чвертку, розкорковує її, кидає косяка на дідуся й питає: – Дєд, вип’єш? – Вип’ю, – легко погоджується дідусь. Приклався до горлечка – буль-буль-буль – та всю чвертку і висмоктав. Парубійко тільки рота роззявив. А весь автобус як гримне реготом! Тут співчутливі жіночки почали простягати дідусеві хто огірочка, хто яблучко – закусити. А парубка на наступній зупинці як вітром здуло... * У Києві по вулиці Артема, біля тролейбусної зупинки «Вулиця Некрасівська», – вивіска бюро перекладів і консультацій «Бессарабов і Ко». Фірма перекладає з 46 мов. Серед її послуг також значаться: «Легалізація (документів) Консультації ПМП (Що таке ПМП, фірма не розшифровує. – В. Б.) Заключення шлюбу» (виділення моє. – В. Б.) і т. д. Це оголошення висить ось уже кілька років. Фахівців із сорока шести мов має фірма! Не має, вочевидь, лише з однієї – української... * Афіша біля Палацу культури і мистецтв (колишній Жовтневий палац): «Фестиваль театру Романа Віктюка РОМАН З КИЇВОМ Найкращі вистави» Не хочеться йти на той фестиваль. Що нового мені можуть сказати люди, які не вміють грамотно написати назву своєї столиці? До того ж, якщо артист (за всіма ознаками – чоловік) збирається закрутити роман з цілим містом, назва якого, до речі, – теж чоловічого роду, то це вже наводить на дивні асоціації… * ЇЗДЯТЬ ТУТ УСЯКІ… На майдані Незалежності біля підземного переходу зустрілися двоє статечних чоловіків. Трохи заговорилися й, помітивши, що заважають перехожим, відразу ж чемно відійшли вбік. – Колгоспники приїхали, – проходячи повз них, коментує одна дебела молодичка своїй подрузі. Обидві несуть у руках паки газет – з усього видно, продавщиці лотків. – Труженікі полєй, – у тон їй саркастично докидає друга. Звідки у нашого міського плебсу таке холопське презирство до сільських людей? Звідки така патологічна неприязнь? Чи не відхрещується він таким чином від свого сільського походження? Хай, може, не в першому, а в другому поколінні – а таки ж точно! По вимові чути... Цим молодичкам, бачте, здається, що вичовгування столичних тротуарів – «то їсть» продаж преси, серед якої не знайдеш жодного українського видання, – надає їм якоїсь вищості перед хліборобами. А тим часом справний вигляд тітусь свідчить про те, що вони не від того, щоб смачно попоїсти. Так чим же ота українофобна жувачка, котрою ви торгуєте, дорогі землячки, краща за пухкі паляниці, якими вас годує селянин? Чим пишаєтеся, «труженицы асфальта»?.. СКАЗОНІЗМИ Знаєш собі ціну? Торгуйся! Відірви, нарешті, погляд від грішної землі, підведи очі вгору — і ти побачиш зорі... Крізь діряву стріху, яку тобі вже давно пора залатати. Вершина скупості: пошкодував відра помий для суперника. Пережили три війни, три революції; пережили колективізацію, індустріалізацію, голодуху, розруху; пережили перебудову, розбудову, інфляцію, девальвацію… Не люди, а суцільні пережитки! Вас не влаштовує зарплата? Так ми ж її вам і не платимо! А світло в кінці тунелю виявилося пекельним полум’ям. Якщо останнє слово лишається за чоловіком – значить, це не твій чоловік. Коли вже вскочив у гречку, то не вискакуй, мов Пилип з конопель! Рідною мовою і брехня миліша. Заздрісник скорчив міну уповільненої дії. Перше, ніж винаходити вічний двигун, подбаймо про гальма! Голосування, переголосування, підрахунки, перерахунки… Господи, ну невже так тяжко вибрати новий хомут? Звісно, життя — театр. Але ж скільки бездарних акторів!.. Трапляються ситуації, коли не вкрасти буває просто аморально. Якщо час – це гроші, то найбагатші люди – це безробітні. Совість, звісно, є в кожного, тільки далеко не кожен уміє нею користуватися. Політик – це та людина, яка думає одне, говорить те, що від неї хочуть почути, а робить те, що їй вигідно. Брак розуму завжди можна компенсувати вмінням експлуатувати чужий. Кати і жертви, будьте взаємно ввічливі! Обідравши ближнього до нитки, не поскупись подати йому копієчку! Дехто добровільно перебирає на себе стільки обов’язків, що його смерть сприймається як підла зрада. Виходячи з себе, не забудь вимкнути світло! [ Як стояли ми на Майдані... ] [ А життя – ніби вітер... ] [ Мінімізми ] [ Братам по перу – й пелюшки поперу! ] [ Заповідь довгожителя (З минулих видань) ] [ Шляхи-дороги ] [ Миттєвості ] [ «Не розмахуйте руками на пасіці!..» («Перець» і перчани) ] [ Всячинки. Сказонізми ]

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ