Роман Коваль
Отаман Зелений

Про автора

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 р. в м. Горлівка Донецької області в родині вчителів – Миколи Федотовича Коваля та Надії Василівни Курило. Українець. Освіта: Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982 р.). Працював терапевтом 10-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом, старшим терапевтом і завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні м. Києва.
Громадська діяльність: від грудня 1989 р. – член УГС, редактор і видавець самвидавської газети "Прапор антикомунізму", член редколегії самвидавської газети "Вільне слово", 1990 р. – редактор газети "Визволення", 1991 – 1993 рр. – редактор газети "Нескорена нація", від грудня 1993 р. – редактор газети "Незборима нація". 1990 – 1991 рр. – член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 р. – заступник голови Всеукраїнського політичного об'єднання "Державна самостійність України", у 1993 – 2003 рр. – голова ДСУ.
Член Національної спілки журналістів України з 1995 р. Президент Історичного клубу "Холодний Яр" (від 3 січня 1997 р.). 1998 року прийнятий до членства Національної спілки письменників України.

Автор книг:
"Гасла і дійсність" (1990).
"Чи можливе українсько-російське замирення?" (1991).
"З ким і проти кого" (1993).
"Про ворогів, союзників і попутників" (1993).
"Підстави націократії" (1994).
"Філософія українства" (1995).
"Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії" (1998).
"Отаман святих і страшних" (2000).
"Повернення отаманів Гайдамацького краю" (2001).
"Трагедія отамана Волинця" (2002, у співавторстві з Костянтином Завальнюком).
"Ренесанс напередодні трагедії" (2003).
"Нариси з історії Кубані" (2004).
"І нарекли його отаманом Орлом" (2005).
"Багряні жнива Української революції" (2005, 2006).
"За волю і честь" (2005).
"Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу" (2006).
"Тернистий шлях кубанця Проходи" (2007; два видання).
"Операція "Заповіт". Чекістська справа №206" (2007).

Редактор-упорядник книг: "Невольницькі плачі" Зеновія Красівського (1995; друге видання), "Українські герої" Анатолія Бедрія (1995), "Героїзм і трагедія Холодного Яру" (1996), "Кость Блакитний, отаман Степової дивізії" (1997), "Записки повстанця" Марка Шляхового (1999), "Медвин в огні історії" (2000), "Українська афористика" (2001), "Рейд у вічність" (2001), "Самостійна Україна" Миколи Міхновського (2002, 2003), "Кубанська Україна" (2002) та "Кобзарі в моєму житті" (2003) – всі Рената Польового, "Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу" (спільно з Віктором Рогом; 2005), "Душею з вами" Лідії Чучупак-Завалішиної (2005), "Холодний Яр" Юрія Горліса-Горського (2006), "З воєнного нотатника" Якова Гальчевського (2006), "Невольницькі плачі" (2007; п'яте видання), "50 пісень Віктора Лісовола" (2007), "Так творилося українське військо. 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917 – 1920-х років" (2008).

Автор понад тисячі статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори. Автор циклу радіопередач "Отамани Гайдамацького краю" (2000 – 2001). Автор сценарію документального фільму "Незгасимий огонь Холодного Яру" та циклів радіопередач "Кубанська Україна" (2002 – 2004), "Історія, яка не завершується" (2004 – 2005), "За Україну, за її волю" (2005).
Має сина Євгена (1981 р. н.) та дочку Олесю (1986 р. н.).

[ Початок ] [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ Джерела ] [ Населенні пункти України, про які йдеться у книзі ] [ Неповний список козаків і старшин отамана Зеленого ] [ Віктор Лісовол. Дума про отамана Зеленого ] [ Про автора ]