Роман Коваль
Отаман Зелений

Київ – Вінниця
"Державна картографічна фабрика"
2008

У книзі йдеться про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, воєнні кампанії повстанців проти Красної армії та денікінців у 1919 році.
Події відбуваються на території сучасних Київської, Чернігівської, Черкаської, Вінницької, Хмельницької та Львівської областей, а також у м. Києві.
Рекомендовано Історичним клубом "Холодний Яр" для вивчення у вищих і середніх навчальних закладах України.

Рецензент – кандидат історичних наук Костянтин Завальнюк
Редактор Анатолій Щербатюк

© Коваль Р. М., 2008 р.
© Коваль Є. Р., дизайн, 2008 р.

Книгу видано за сприяння видавництва "Діокор"

В дев'ятнадцятім, напровесні – зелений подих.
– Ану, брате...
В дев'ятнадцятім, напровесні – голоси:
– Ану, брате, ходім...
В дев'ятнадцятім, напровесні – на півнеба залопотіли прапори, прапори зелені, прапори жовто-блакитні, прапори армій селянських.
Всі теє лопотіння почули – і міста, і містечка, і хутори...
Ідуть люди з обрізанами... чути голоси...
– Ану, брате, ходім із червоних флагів онучі драти!

Юрій ЛИПА, "Рубан"

"Я бачив ці веселі та грізні лави"

Наприкінці 1960-х, а може й на початку 1970-х, нас, учнів школи №166 м. Києва, повезли катером у Трипілля, до пам'ятника комсомольцям, які загинули на трипільських кручах від рук "озвірілих куркулів-бандитів". Ми, піонери, їхали поклонитися праху "мужніх борців за встановлення радянської влади". Пригадую, як заворожено дивився на бурхливі – під гвинтом "Ракети" – дніпровські води, а потім як піднімався піщаною стежкою на гору.
На місці загибелі київських комсомольців нам розповідали не про їхню жорстокість, не про те, як вони палили це село, обстрілювали гарматами та скидали бомби на сільські хати, а про немилосердність українських селян, які вперто захищались від "совєтської влади", насправді диктатури чужинців.
У цій книзі я донесу не тільки оцінки червоних і оточення Симона Петлюри щодо Зеленого і зеленівців, а й погляд на ті події жителів Трипілля, з якого московські палії зробили "одну майже головешку" (вислів повстанця Марка Шляхового). Більшу частину свідчень трипільців наприкінці 1980-х років зібрав краєзнавець Михайло Карасьов (показово, що жоден з них не захотів назвати свого прізвища, – тоді це ще було небезпечно).
У цій книзі читач зможе почути і голос отамана Зеленого, його вимову, його думку, адже в реставрації образу я використав два його інтерв'ю, які у стародруках за 1919 рік розшукав мій товариш Костянтин Завальнюк.
Побачите отамана й очима Левка Євгеновича Чикаленка. Ось фрагмент його спогадів: "Отаман оповідає про свої бої з большевиками. Складно... ллється оповідання про Трипілля, про Германівку, Злодіївку, Плюти. Але дивна річ, ніякого героїзму отаман собі не приписує; жадного чванливого слова. Чується об'єктивна правда, хіба тільки що легким гумором оздоблена. З любов'ю підливає отаманові його джура чи виночерп, літній уже "дядько", і з гордістю за отамана поглядає на нас. Він, власне, не відрізняє отамана від себе. Все те, що оповідає той, бачив і знає він. Тим-то по панібратському перебиває отамана, піддаючи сили слову, піддаючи фарби, де отаман, на його думку, очевидно, із скромности зменшує вагу своїх учинків... [Отаман] оповідає... і все бадьоро, весело".
Оце спостереження – "не відрізняє отамана від себе" – надзвичайно важливе. Саме такі стосунки формують справжню народну владу! Міцна та держава, якщо народ не відрізняє себе від влади і є її частиною...
Чикаленко звернув увагу і на "надзвичайну міць духову" Зеленого, "свідому любов до життя, завжди активну, завжди бадьору". А Марко Шляховий, який після невдалого повстання на Васильківщині упав був духом, "від одного погляду [на Зеленого] утішивсь, бо бачив, що в його очах живе повна надія на щось гарне, а тут мені тілько цього й треба було". От що значить, коли отаман бадьорий і певний себе! А Зелений ще й із посмішкою воював. Якщо отаман у смертельній небезпеці жартує, ситуація вже не видається такою загрозливою і у козаків з'являється впевненість та бадьорість духу, а це запорука перемоги.
У цій книзі підважується й хибна точка зору на зеленівців як на збільшовичених анархістів, схильних до ярмаркування по чужих кишенях. Свідчення полковника Всеволода Петріва про те, що лад у Дніпровській дивізії був зразковий, спростовують ці несправедливі закиди. "То був не сон, – писав Всеволод Петрів, командир Гордієнківського полку Армії УНР. – Я бачив ці веселі та грізні лави... бачив Дніпровську дивізію, сформовану без одного кадрового старшини, але карну (дисципліновану. – Ред.), як Січові Стрільці..."
Гортаючи сторінки книги, гадаю, не одному прийде несподівана думка: якби ж такий лад, як у дніпровських полках, був в уряді УНР! Якби ж так, як Зелений, працювала Директорія! Якби ж вона так будувала державу, як Зелений творив народне військо!
Побачите, ці думки прийдуть...
Дослідник Віктор Савченко, який пише про українських отаманів для російської аудиторії, назвав Зеленого "благородним розбійником", що пролив "стільки своєї і чужої крові". Так і не зрозумів я, за чиєю кров'ю тужить дослідник – за чорною кров'ю російських окупантів чи за голубою, козацькою, пролитою в обороні нашої Вітчизни. Назвати ж розбійником отамана тридцятип'ятитисячного народного війська, слава про якого випереджала його полки, могла тільки недалека й чужа людина, байдужа і до поразок, і до перемог нашого народу.
Нехай читач цієї книги сам відповість – чи був отаман Зелений бандитом, як стверджували більшовики, чи амбіціонером, як змальовувало його середовище Петлюри, чи, може, "благородним розбійником", чи народним воєначальником, який вщент розбивав червоні та білі московські полки, розносячи світом славу про силу української зброї та духу.

Роман КОВАЛЬ
Київ, 21 січня 2008 р.

КНИГА ВИЙШЛА КОШТОМ АНТОНА КОЛОМІЙЦЯ

Фотографії з приватних архівів
Раїси БРАСЛАВЕЦЬ, Катерини БУЛАВИН, Катерини БУРЕМКО, Михайла ГОРЛОВОГО,
Юрія ДОМОТЕНКА, Наталки ДУБРОВСЬКОЇ, Надії ЗАБРОДИ, Костянтина ЗАВАЛЬНЮКА, Романа КОВАЛЯ,
Дмитра ЛЮБИМЕНКА, Ніни МОМОТЮК, Софії ПУШКАР, В'ячеслава ЦЕДІКА, Оксани ЦЕДІК, Миколи ШЛЯХОВОГО,
а також з Музею Івана ГОНЧАРА, Центрального державного архіву кінофотофонодокументів ім. Г. С. Пшеничного, ДА СБУ
та Обухівського краєзнавчого музею.

Щиро дякую за допомогу у підготовці книги
Катерині БУРЕМКО, Василеві ВАДИСУ, Олегові ВИГОВСЬКОМУ, Юрієві ДОМОТЕНКУ,
Андрієві ЖОВАНИКУ, Костянтинові ЗАВАЛЬНЮКУ, Миколі КАГАРЛИЦЬКОМУ, Михайлові КАРАСЬОВУ, Володимирові КУЄВДІ, Андрієві ЛИСЕНКУ, Леонідові МУСІ, Василеві ОЛЕКСАНДРЕНКУ, Катерині ПЕТРИЧЕНКО, Ренатові ПОЛЬОВОМУ,
Павлові СТЕГНІЮ, Миколі ТОВКАЙЛУ, Любомирові ХАМУЛЯКУ, Миколі ЩЕРБАКУ та Юркові ЮЗИЧУ.

З вдячністю згадую покійних
Василя БУЛАВИНА та Микиту ПЕТРИЧЕНКА,
матеріали яких також використано у цій книзі.

Зміст

Роман Коваль. "Я бачив ці веселі та грізні лави" (передмова)

Переяслав. 15 липня 1919 року
Трипільська Січ
Жиди у Трипіллі
Революція 1905 року
Лютнева революція

Проти гетьмана, проти держави
На Київ
Експедиція Думіна
"Выжать все возможное из Украины"
"Ходім, батьку, до Києва, гей!"

"За вільну Україну, проти жидів і руських"
Селянський з'їзд у Германівці
Кривава боротьба
Черняхівське повстання
Трипільська розплата

"Все на борьбу с Зеленым!"
На Умань
Петлюра, Денікін і Зелений
"Слава Зеленому!"
Левко Чикаленко про Зеленого

Отаман не помилився
Продовження боротьби
Повстанський рух та його оцінки
"То була бандитська влада"
Петлюра справжній і несправжній
"Оживе ще Січ!"

Джерела

Населенні пункти України, про які йдеться у книзі

Додатки.....
Наказ до всіх селян Трипільського району
Роман Коваль. Неповний список козаків і старшин отамана Зеленого
Мих. Горловий. "Так ввійшла в хату Петра Стрільця радянська влада"
Йосип Терпило. Неповний список репресованих у 1937 – 1938 рр.
Сергій Олексієнко. Спогади про отамана ДанилаТерпила
Роман Коваль. "Всі у Зеленого були"
Роман Коваль. У Трипіллі знову лунає
Михайло Горловий. Війна проти України продовжується
Раїса Браславець. Історія роду Грицька Терпила
Віктор Лісовол. Дума про отамана Зеленого
Тарас Силенко, Микола Щербак. Пісня про отамана Зеленого
Сергій Олексієнко. Попіл
Фотодокументи
Про автора