Убейд ЗАКАНІ
ТРАКТАТ, ЩО ЗВЕСЕЛЯЄ СЕРЦЕ

З фарсі переклав Роман ГАМАДА

АРАБСЬКІ ОПОВІДКИ

1. Сидів якось Анушірван1 та й розбирав скарги, коли прийшов до нього малого зросту чоловік і вигукнув:
— Мене зобидили!
— Низькорослого високий не зобидить,— одмовив Хосров (а був він коротун).
— О царю,— сказав чоловік,— той, хто зобидив мене, куди нижчий од мене зростом!
Розсміявся тоді володар і оддав повеління вчинити з ним по справедливості.

2. Бедуїнові2 сказали:
— Тобі вже на старість повернуло, й життя змарнував ти своє у неробстві — тож умри, але подайся на прощу!
— Грошей у мене На прощу катма,— одрік той.
— Тоді продай свій дім,— порадили йому.
— А де ж я житиму, коли повернусь? — вигукнув бедуїн. — А коли не повернуся й зостанусь отамечки, то чи не скаже Аллах: «О гідний ляпаса, о рогатий! Навіщо ти спродав свій дім і прийшов оселитися у моєму?!..»3

3. Одному добродієві сказали:
— Твій син не схожий на тебе.
— Коли б не заважали сусіди, то наші діти були б схожі на нас,— одрік той.

7. Спитали воїна:
— Чому ти йдеш на війну?
— Присягаюся Аллахом,— вигукнув воїн,— що не знаю нікого з ворогів, та й мене з них ніхто не знає! Тож чого ми маємо битися?

8. Вогнепоклонця спитали:
— Як витлумачити слова «Воістину, ми належимо Аллахові й до нього ми повертаємося!»?4
— Я не знаю, як їх витлумачити,— одрік той,— але достеменно й напевне знаю, що не кажуть так ні на запросинах, ні на весіллі, ні на вечорницях.

9. Абу-ль-Айна5 сидів був якось за трапезою, й подали до столу несолодкі медяники.
Сказав Абу-ль-Айна:
— Видно, сії лакомини медовії перед тим було зготовано, як сподобив господь Бог бджіл мед точити6.

10. Подався якось Джуга7 на базар віслюка купувати й стрівся йому впосеред дороги чоловік, який спитав його:
— Куди се ти?
— Та йду на базар, віслюка куплю,— сказав Джуга.
— Долучи до сих слів «Коли на те воля Аллаха»8,— сказав йому чоловік.
— Тут уже ні до чого казати «Коли на те воля Аллаха»,— одмовив Джуга. — Віслюк на базарі, а гроші у мене в рукаві.
Коли ж він прийшов на базар, до нього пристав злодій та й поцупив тії гроші. Вертається Джуга додому, а назустріч йому знову той чоловік та й питає:
— Звідкіля се ти?
— Відбазарював уже я, коли на те воля Аллаха,— сказав Джуга. — Гроші у мене вкрали, коли на те воля Аллаха, й чешу додому з порожніми руками, коли на те воля Аллаха.

15. Ібаду спитали:
— Що ж успадкувала твоя сестра од свого чоловіка-небіжчика?
— Чотири місяці й десять днів,— сказав Ібада,— які за законами мусульманськими повинні проминути, перш ніж вона зможе вийти заміж удруге.

16. Стара жінка дорікнула своєму чоловікові:
— І не сором же тобі у блуд іти та перелюбничати, коли у тебе є чудова законна жінка?
— Законна й чудова,— сказав чоловік,— се зовсім не одне й те ж.

17. Наложницю спитали:
— Ти іще незаймана?
— Еге ж, була такою, та Аллах мене зцілив,— одмовила вона.

18. Дружина Мазіда, будучи вагітною, поглянула на свого чоловіка й мовила:
— Лихо ж мені, коли отеє, що у мене в животі, буде схоже на тебе!
— Лихо ж мені, коли не буде схоже! — сказав Мазід.

19. Один довідався, що його наложниця злягається з якимсь чолов'ягою.
— Що ж штовхнуло тебе на сеє? — спитав він.
— Володарю мій і пане! — одказала жінка. — Він заклинав мене твоєю головою, а ти ж сам знаєш, що люблю я тебе понад усяку міру.

20.— О звіднику ти і жебраче! — закинула дружина чоловікові.
— Слава тобі, Господи, що я безгрішний! — вигукнув той. — Перший гріх єсть од тебе, а другий — од Аллаха!

21. В одного чоловіка, жінка якого була крута й норовиста, спитали:
— Чи вже ніщо вас не зможе помирити?
— Теє, що могло нас помирити, давно вже однялося й усохло,— одказав чоловік.

24. Один парубок приїхав із Хомса9 в Багдад й побачив там силу-силенну спокус усяких. А матір переказала йому вертати додому, аби підладнав він свій млин у Хомсі.
Тоді парубок й написав їй у одвіт:
«Ой мамо! Вертигузки у Багдаді кращі, ніж наш млин у Хомсі».

27. Сказав якось мулла:
— О люди! Оддайте ж дяку Аллахові!
Вони й склали належну дяку, але спитали при тому:
— А за віщо?
— Дякуйте за теє,— пояснив мулла,— що у янголів є місця відхожі. А інакше б вони, над нами літаючи, каляли б на нас і запаскудили наші одежі.

28. Одна жінка привела до судді свого супружника.
— Сей чоловік,— сказала вона,— жадання мого не вдовольняє, а я годами іще молода й гожа.
— Я й так стараюся, що тільки змоги моєї,— одпирався чоловік.
— Вволити моє бажання можна, хіба що п'ять загінків уночі пройшовши,— не вгавала жінка.
— Не хочу я хизуватися,— сказав чоловік,— але найбільше, на що я спроможен,— так се лише три рази виконати свій подружній обов'язок.
— Рішення моє буде справедливе і не викличе й найменшого нарікання,— мовив суддя. — Оті два рази, що їх бракує, так уже й бути, беру я на себе.

31. Один добродій зустрів чоловіка, що сидів верхи на плохенькому віслюкові.
— Куди се ти путь держиш, подорожнику? — спитав він у вершника.
— На п'ятницьку молитву їду я,— одказав той.
— Чи ти з розуму спав? — здивувався добродій. — Так сьогодні ж вівторок!
— Еге ж,— одмовив вершник. — Дай Бог, щоб віслюк мій прибув до мечеті в суботу!

33. Якийсь чоловік угледів посеред дороги вродливицю.
— Не дивись так на мене,— озвалася жінка,— а не то тобі хіть розгориться й плоть устане, а скористається тим якесь абищо.

34. Спитали у лисиці, скільки вона знає хитрощів усяких, аби уникнути собаки.
— Понад тисячу,— сказала лисиця,— та найкраща хитрість — не потрапляти їй на очі.

35. Шейх Бадр ед-Дін ас-Сагіб, зустрівши якогось чоловіка у супроводі двох гарних юнаків, спитав у нього:
— Як тебе на ймення?
— Зовуть мене Абдульвагідом,— одказав той,— себто рабом одного.
— Відступи мені їх,— попрохав шейх Бадр ед-Дін,— то я буду тоді прозиватися Абдульіснаймом — рабом двох.

38. Одного бедуїна вкусила лисиця, то й прийшов він до знахаря.
— Хто ж тебе вкусив? — спитав знахар.
— Собака,— одмовив бедуїн, посоромившись признатися, що се лисиця його порвала.
А як знахар почав одшіптувати, бедуїн каже:
— Послухай-но, додай до тих одшіптувань ще чогось і від лисиці.

37. Один чоловік зазирнув у колодязь й, побачивши там своє обличчя, кинувся звати свою матір.
— У колодязі злодій! — вигукнув він.
А як прийшла мати й собі зазирнула в колодязь, то зойкнула:
— О преславний Аллаху! Та там же з ним іще якась стара потвора!

38. Одбувалися саме кінські гони, й один кінь вихопився поперед усіх. А якийсь чоловік на радощах аж підскакував й воздавав хвалу Аллахові.
Чоловік же, що був побіля нього, спитав:
— А що — се твій скакун?
— Та ні,— одмовив той,— вуздечка на ньому моя!

39. Абу Дулаф, будучи шиїтом, звичайно казав: «Хто не зізнається, що він шиїт — той, значиться, є байстрюк».
— Я не послідовник твого віровчення,— сказав йому син.
— Клянусь Аллахом! — вигукнув Абу Дулаф. — Я согрішив з твоєю матір'ю, перш ніж одружитися з нею.

41. Один чоловік, зустрівши сусідку, сказав їй:
— Мені страх, як кортить спізнати тебе й скуштувати! І хочеться довідатись мені, хто солодший: ти чи моя супружниця?
— Спитай краще у мого чоловіка,— одповіла жінка,— він скуштував уже нас обох.

47. Один дотепник, побачивши юнака, що зачастив у шинок, сказав йому:
— Бачу я, що не так часто ти сюди навідуєшся, скільки виходиш звідсіля напідпитку.

48. Абу Нувас10 угледів чолов'ягу, що впився, й став над ним насміхатися.
— Чого ти зуби шкіриш? — закинули йому. — Адже ж ти сам такий, не далеко од нього втік!
— Та я ще зроду не бачив п'яного,— сказав Абу Нувас.
— Як же се? — спитали його.
— Я ж напиваюсь поперед усіх,— сказав Абу Нувас,— а тверезію й приходжу до тями — од усіх пізніше, тому й бачу отакеє вперше.

50. Бедуїн їв п'ятірнею.
— Чого ти встромляєш у страву всю свою п'ятірню? — спитали його.
— Бо коли я їстиму трьома пальцями, інші два розсердяться,— сказав він. Спитали тоді другого бедуїна:
— А ти також їси п'ятьма пальцями?
— Нічого тут не подієш,— сказав той,— більше ж пальців у мене немає.

51. Один чоловік упав з даху й зламав собі обидві ноги. Стали приходити до нього люди з відвідинами й розпитувати, як же це сталося. А коли гості почастішали, чоловікові те допекло до живого, й написав він на аркуші паперу все, як було, і якщо входив який відвідувач й допитувався про його здоров'я, він просто вручав йому отой аркуш.

53. Один чоловік, купивши невільницю-танцівницю, став у неї розпитувати:
— Чи володіють твої руки яким-небудь ремеством?
— Ні,— одказала вона,— але ремеством володіють мої ноги.

54. Один чоловік попрохав у якогось добродія милостиню, та той накинувся на нього з лайкою.
— Ти мені одмовляєш, та ще й словами лихими лаєш мене? — дорікнув той.
— Мені як справжньому мусульманинові не годиться тобі одмовити, нічого не давши,— одказав добродій. — Отак-от підеш хоча б з моїми прокляттями.

55. Захворіла одна жінка й сказала своєму чоловікові:
— Лихо ж тобі! Як же ти будеш жити, коли я помру?
— Як же я буду жити, коли ти не помреш? — відповів чоловік.

56. В одного бедуїна спитали:
— Як зветься по-арабському «юшка з м'ясом»?
— Гаряче,— сказав бедуїн.
— А коли юшка холодна? — спитали його.
— А ми не даємо їй охолонути,— сказав бедуїн.

57. Бедуїн вирядився у мандри, й повернувся він додому розчарований.
— І яку ж мав користь з отої подорожі? — спитали у нього.
— Жодної,— одказав з серцем бедуїн,— хіба окрім тої, що менше молитов проказував, як пристало воно подорожникам згідно приписів мусульманських.

58. Один чоловік поскаржився Абу-ль-Айні на свою жінку.
— То ти хочеш, щоб віддала вона Богові душу? — спитав Абу-ль-Айна.
— Аллахом божуся, що ні! — вигукнув той чоловік.
— Чого ж ти ремствуєш тоді, чого мучишся з нею? — спитав Абу-ль-Айна.
— Боюсь я, клянуся Аллахом,— мовив скаржник,— що коли вона помре, то я й сам помру з радощів.

59. Абу-ль-Харісу поспитали:
— Чи може народитися дитина од восьмидесятилітнього?
— Авжеж, що може,— сказав Абу-ль-Харіса,— особливо коли в нього є двадцятилітній сусіда.

60. Один чоловік злягався зі старою жінкою у неї-таки в хаті.
— Чого се ти мене запопав? — спитала стара у нього.
— Така вже у мене робота — згідно наказу повелителя правовірних усенький рік втішати старих жінок,— одказав той.
А була у старої донька. Захлипала вона й мовила:
— То чим же ми завинили перед повелителем правовірних, що він забув про нас?
— Хоч слізьми кривавими плач — чи ж можу я ослухатися повелителя правовірних?! — сказала стара.

62. Чоловік, з рота якого неприємно тхнуло, прийшов до лікаря, скаржачись на зубний біль.
Лікар одкрив йому рота, аж звідтіля таким смородом ударило, що страх один.
— Се не моя робота! —роздосадувався лікар. — До сміттярів тобі слід би звернутися!

63. Надокучливий чоловік прийшов відвідати хворого й засидівся у нього понад усяку міру. А коли хворому увірвався уже терпець, він сказав:
— І зазнаємо ми мук од сили-силенної нас відвідуючих.
— То я встану й закрию двері,— озвався той чоловік.
— Звичайно,— одмовив хворий,— тільки з другого боку.

64. Ішов гурт подорожніх, і пристав до них якийсь нахлібник.
От поклали вони собі, що нехай кожен із них внесе свою пайку на усяку там дорожну потребизну. Один і каже:
— Я беру на себе турботи про хліб.
— А я постачатиму вас солодощами,— озвався другий. Нахлібник же знай мовчить собі.
— А що ж ти береш на себе? — питають його.
— Прокляття,— одмовив нахлібник.
Усі засміялися й збавили його од усяких клопотів та витрат.

65. Раз якось привели до Мутасіма11 одного чоловіка, що об'явив себе пророком.
— Я засвідчую,— сказав Мутасім,— що ти єси дурний пророк.
— Бо ж мене послано таким людям пророкувати, як оце ви,— одказав той.

68. Один чоловік поцупив чиюсь одіж й подався продавати її на базар, та одіж отую у нього також украли.
— То за скільки ти її продав? — спитали у нього.
— За стільки, за скільки купив,— одповів злодій.

69. Один скнара мовив своєму служникові:
— Принеси їжу й замкни двері, щоб кого лиха не принеслаї А то доведеться іще ділитись.
— А чи не закрити спочатку двері? — сказав меткий та дотепний служник,— а вже потім принести їжу?
— їй-богу, ти мудріший од мене,— вигукнув скнара,— бо дієш завбачливіше.

70. Надоїдливий чоловік поспитав у болящого:
— Скажи мені, будь ласка, яке у тебе найсокровенніше бажання?
— Тебе не бачити, сказав хворий.

75. Одному суфієві12 сказали:
— Продай свою волосяницю, що на тобі!
— Коли рибалка продасть свої сіті,— одмовив суфій,— то чим же тоді він ловитиме рибу?

77. Жінка привела до судді свого супружника й стала скаржитися, що він упорує її по самеє нікуди й не дає їй і години спочинку. От суддя й оголосив їм свій рішенець: у одну нічку проходити лише десять ручок. Та перед тим, як піти геть, чоловік попрохав суддю:
— Запитай-но-у неї, чи не можна було, коли б я, приміром, схотів наперед своє узяти?
Жінка залюбки дала згоду на сеє.
Та через кілька день вона знову навідалась до судді.
— О суддя,— сказала вона,— терпець мені вже увірвався, й несила мені його більше зносити. Лише три нічки проминуло, а він уже взяв своє наперед за п'ять.

82. Один потворний чоловік подивився у дзеркалі на свою гидку мармизу й мовив:
— Хвала Аллахові, який сотворив мене у найкращій подобі!
Служник його почув сії слова. Вийшов служник із хати, а його приятель, який стояв біля дверей, спитав у нього, що ж там робить господар.
— Аллахові Всевишньому бреше,— одказав служник.

85. Один чоловік узяв жінку, яка народила на п'ятий день після весілля. Тоді чоловік подався на базар й купив лист паперу, каламар з чорнилом й усяке письмове начиння.
— Для чого це все? — спитали у нього.
— Той, хто народився на п'ятий день,— сказав чоловік,— піде у школу через три дні.

88. Чоловік із величезною носярою женихався до однієї жінки,
— Ти іще не знаєш мого благородства, я чоловік поштивий, товариської, вдачі, терплячий і до всіх тягот звичайний.
— Що ти чоловік терплячий і до всіх тягот звичайний — у тому я не сумніваюся,— одмовила жінка,— інакше б ти не тягав отакого носа аж сорок років.

89. Мамунові13 показали чудової вроди невільницю — очей од неї не одірвати. Та мала вона одну ваду — на ногу припадала.
—Забирай свою красуню,— сказав Мамун її господареві. — Я б купив її, коли б вона не була кульгава.
— У разі потреби, о повелителю правовірних,— одмовила невільниця, вчувши отакую мову,— ти й не завважиш сієї вади.
Припала до вподоби Мамунові отака метка відповідь невільниці, тож він оддав повеління її купити.

ДОТЕП
Прикмета дурня: приходить невпопад й засиджується понад усяку міру.

91. До Ійаса ібн Моавії14 прийшов раз якось один чоловік.
—Коли я з'їм фініків,— запитав він у Ійаса,— воно мені не зашкодить і не завадить?
— Ні,— одказав Ійас.
— А як з'їм чорного кмину з хлібом — нічого зо мною не трапиться?
— Нічого.
— А коли вип'ю глечик води?
— Ся страва не заборонена,— одмовив Ійас.
— Так фінікове вино — суміш усього вищезгаданого! Як же воно може вважатися за гріх? — вигукнув чоловік.
А Ійас тоді й каже:
— Якщо я жбурну в тебе пилюкою, тобі не буде боляче?
— Ні,— одказав той.
— А коли вихлюпну на тебе воду з глечика, чи ж завдам я тобі каліцтва якого?
—Не завдаси,— одказав той.
—А якщо я з води й пилюки зроблю цеглину, висушу її на сонці, а потім хрясну тебе нею по голові — що тоді буде тобі?
— Кінець буде,— одказав той.
— Те ж саме з фініковим вином,— сказав йому Ійас.

92. Одного чоловіка, який твердив, буцім він — сам господь Бог, правитель оддав повеління вкинути у в'язницю.
Раз якось навідався до того чоловіка один добродій.
— А хіба ж Бог може бути в тюрмі? — спитав він.
— Аллах всюдисущий, і єсть він у кожному місці,— одказав той чоловік.

94. До Хішама ібн Абдальмаліка15 притягнули п'яного шейха із бутлем вина й лютнею.
— Розбийте його тамбурин на голові йому й відлупцюйте його за те, що до медовухи він прикладається,— повелів Хішам ібн Абдальмалік.
Сів тоді шейх і заходився безутішно ридати.
— Ми тебе ще й не били, а ти вже плачеш? — здивувалися люди.
— Не тому я плачу, що буду битий,— озвався шейх,— а тому, що непоштиво поставилися ви до моєї лютні, обізвавши її — то ж треба! — тамбурином якимсь, а вино, кислюче як оцет, називаєте медовухою.
Поцінував правитель його дотепність та гострий розум і простив йому гріх.

АРАБСЬКІ ОПОВІДКИ ] [ ПЕРСЬКІ ОПОВІДКИ ] [ ТРАКТАТ «СТО ПОРАД»] [ Примітки]

Роман ГАМАДА ПЕРЕСМІШНИК З КАЗВІНА, АБО МУСУЛЬМАНСЬКИЙ «ДЕКАМЕРОН»

До змісту Убейд ЗАКАНІ ТРАКТАТ, ЩО ЗВЕСЕЛЯЄ СЕРЦЕ