Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Анатолій ПАСТЕРНАК
КОЗАЦЬКА МЕДИЦИНА

Світлої пам'яті лікаря-поета

На початку лютого 1999 року пішов від нас Анатолій Пастернак. Пішов передчасно - у розквіті творчих задумів...
Свята людина. Інакше не скажеш про цього самовідданого, талановитого, безкорисливого, невтомного лікаря. І поета. І журналіста. Історика. Автора мудрих і дотепних афоризмів. І все це - в одній особі!
1954 року по закінченні навчання в Київському медичному інституті за власним бажанням поїхав працювати до Північного Казахстану - саме туди, де страждав у засланні Тарас Шевченко. Там Анатолій не лише лікував, але й почав друкуватися в місцевій пресі як поет і перекладач.
Згодом повернувся до Києва. І жив він, між іншим, поруч із будинком-музеєм Тараса Шевченка біля Хрещатика. Доля? Так, можливо.
Потім переїхав до Боярки, мешканці якої його знали, поважали і любили.
Майже півжиття працював на Київській станції переливання крові. Лікар "широкого профілю", Анатолій Пастернак, крім усього, був талановитим і натхненним фітотерапевтом, неповторним знавцем цілющої поезії рослин.
Добре знав історію світову і, особливо, - історію України. Невтомно вивчав способи народного лікування. В останні роки життя Анатолій Пастернак працював над книгою "Козацька медицина". Цю оригінальну роботу пропонуємо нашим читачам як згадку про хорошу й талановиту людину.
Так, він не був істориком-професіоналом. Тому деякі його твердження мають гіпотетичний характер. Втім, таке трапляється і з дипломованими знавцями. Головне ж - він дуже любив свій народ і його історію.

Юрій Шанін,
професор Національного медичного університету, член Спілки письменників України

Окремі глави цієї книги були опубліковані в газеті "Валеологія"

Вступ

Скажемо одразу: сам термін "Козацька медицина" - новий і викликає цілу низку запитань. Найпростіше - чи була вона взагалі? Давайте підрахуємо: населення Козаччини сягало (загалом) 150-200 тисяч чоловік. А інколи й більше. Поблизу, під їхнім захистом, по селах-хуторах жили козацькі жінки та діти. Це - ще близько 600-800 тисяч людей. Чи були вони всі здорові? А коли ні, то хто ж їх, хворих, лікував? Відповідь однозначна.
Опоненти скажуть: а чи варто виділяти козацьку медицину з української народної?
Саме життя її відокремило. Бо українська народна медицина це: а) лікування для всіх; б) органічно споріднена з медициною болгар, сербів, поляків та інших слов'ян; в) цілительство переважно рослинне і тривале.
Медицина козацька: перше - лікування професійне і, так би мовити, термінове; друге - щільно пов'язане з подібним у інших вояків: татар, турків, російських стрільців та ін. її рецепти і саме мистецтво, досвід передавалися, мов думи бандуристів, з уст в уста, із покоління в покоління. Медицина бездипломна, безступенева, безкнижкова.
Нарешті, вона - цілком оригінальна, бо була медициною виживальною для молодих і тому - допитливою до всього!
Коло часу замкнулось. І для нас вона зараз актуальна і конче потрібна. Після трагедії на ЧАЕС, серед гинучих трав, дерев перекручених, тварин заслаблих, стрімко дряхліючих людей медицина козацька, так само, як і віра предків, здатна коли й не гарантійне врятувати наш народ, то полегшити його порятунок.
А що ми, недолугі нащадки, робимо? Вирубаємо дерева - захисників від радіації, винищуємо трави, заливаємо газони асфальтом, залишаючи себе і дітей своїх без зелених легенів...
А колись підліток тікав на Січ. Ховався по ярах, руслах річок, зарослих верболозом. Йшов лісами. Діставався до Великого Лугу, де стрічався з травами-велетнями. Ковила сягала йому колін, полин - пояса, тирса - вище голови. Ставали вони його друзями: лікували потерті в дорозі ноги, рятували від лихоманок, просто зміцнювали. Бо навряд чи взяли б у джури хворого чи кволого хлопця.
Одужавши, відлежавшись, відгодувавшись (на вільних харчах), потрапляв хлопець на іспит: частіше по малих осередках на чисельних (понад 220) дніпрових островах, по засіках. Прийняли. Тепер три роки йому в козачках ходити. А за три роки багато чого трапиться. Повсякденному козацькому побутові розкоші й розслаблення аж ніяк не притаманні були. І бої-рубки теж траплялися...
По крихітках, по дрібочках збирав автор матеріал для цієї книжки. Збирання десь уподібнювалося до археологічних пошуків. Дещо насмілився домислити, спираючись на власний досвід і розсуд.
Далі хай підуть молоді, ті, що за нами виростають.
Автор сподівається, що всі, хто до української історії не байдужий, сприймуть прихильно його працю.
Анатолій Пастернак

Зміст

[ Вcтуп ] [ Віра ] [ Як Антей / Птахолюби ] [ Зачіска ] [ У вільну годину ] [ Чому їли вовчатину / Хода та їзда ]
[ Купані в травах ] [ Лікувальна одежа / Секрети довголіття кобзарів ] [ Який тютюн курили запорожці? /
І з маком пироги
] [ Таємниці пластунів ] [ Зброя та ліки ] [ Ті, що йдуть на південь ] [ Таємниці "коральок" ]
[ Козачі ліки ] [ Каліграфічне лікування (версія) ]

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ