Анатолій ПАСТЕРНАК
КОЗАЦЬКА МЕДИЦИНА

Чому їли вовчатину

Козаки не були б козаками, якби підходили до полювання без вигадки, лише як до здобування м'яса. Крім усього, тут були й деякі медичні секрети. І зауважимо: у зимовому одязі робився один виняток - для вовчої шкури...
Чи їли козаки вовче м'ясо? Певно, що так. Хтось скаже: "Як то можна вовчатину їсти?! То ж майже псина!"
Шановні, а ви спочатку днів зо п'ять поголодуйте - тоді побачите, чим гребуватимете. Згадаймо до того ж, що, припустимо, у корейців та китайців м'ясо собаки - делікатес. А в інструкції американським підрозділам по виживанню написано: "...аби вижити, слід їсти все, що рухається, окрім тварин отруйних".
Ще від далеких язицьких часів у деяких народів залишилось особливе ставлення до тварин. У чорних хорватів (з якими в нас багато спільного генетично й мовно), коли в сім'ї один за одним помирали хлопчики, нового синочка називали "Вилк" (вовку присвячуючи). Цього звіра хорвати і зараз вважають не лютим, а розумним, здоровим, довголітнім, могутнім. А упередженість до вовків іде з європейського Середньовіччя. Козацька ж оцінка - ближча до хорватської. І тому не вбивали вовка, як сучасні мисливці, навалюючись на нього гуртом, а добували в борні, у чесному змаганні: цінували й поважали сильні риси супротивника.
Козаки вважали: хто їсть вовчатину регулярно, взимку особливо, - житиме довго, зберігаючи гострий слух і зір. А свіже вовче м'ясо, прикладене до рани, загоїть її миттєво, "як на собаці". М'ясний відвар натщесерце чи перед сном відводить лихоманки. А це чимало важило для тих, кому доводилося жити поміж річок, боліт, озер, кому оті лихоманки, як кістка в горлі, стали...
Вовчою шкурою (хутром), розпареною над киплячим казаном, розтирали болюче місце, коли "поперек узяло". І спали, шкурою обмотавшись. І часто вставали вранці вже здоровими.
Одна з січових реліквій - бунчук - робився з кінської гриви та вовчого хвоста.
Отож козак, уполювавши могутнього, хитрого одинака, брав від нього зуба. Оберегом на шию вішав: вірив, що зуб вовчий татарські стріли відведе.
Відомі й рецепти трав'яних наварів на "вовчій воді". Що то було? Густий бульйон чи розведений? З м'яса чи кісток? Зараз сказати важко: відповідь захована в пітьмі століть.

Хода та їзда

"Прожогом", "підтюпцем", "поволі", "притопом", "похапцем" - будь-який прислівник руху оберіть, усі вони підійдуть до козацького пересування. Предки вміли по-хазяйському використовувати і коня, і власні ноги.
Про ноги тут мова піде лише побіжно, а от про коня... Власне, про вершника на коні. Ось скаче прожогом гонець-посланець молодий. Ні себе, ні коня не жаліючи. Може, й пожалкує згодом...
Цікаве слово "прожогом". Отой "жог" - степова пожежа. Бачили, суха трава горить? Ніщо зупинити вогонь не в змозі. А як палають Іза, комиш? Воді під їхнім корінням не зупинити, навіть не зменшити вогню. Отож, "прожогом" - "подібно вогню", "як при пожежі", "для пожежі".
У поході ж загін пересувається інакше: без напруження, зберігаючи сили, заощадливо. До місця можливого бою кіннота діставалася ярами, виярками, балками, а найбажаніше - руслами річок. По-перше, тебе не видно з рівнини, зі степу. По-друге ж - по тих місцинах доволі було трав соковитих: коням харчування забезпечене. І рухались неквапно, поспіль...
Вершники підсвідоме, проте неодмінно й жорстко робили самомасаж. Чому жорстко? Бо робивсь сідлом та твердою спиною коня. Зрештою, УСІ чинники однакові. Окрім темпу.
Гадаєте, у джури, козачки, ординарці брали зовсім юних, бо посада, мовляв, непрестижна? Не лише! І знов-таки диктував кінь. "Прожогом" - то від 30-ти до 50-ти ударів-коливань по м'язах стегон, сідниці, тулубу на хвилину. "Поволі" - лише 10-20. Перше викликає збудження, величезну нервову напругу вершника; друге - повне розслаблення, а інколи - ейфорію. Кажучи про відпочинок у поході, мали на увазі якраз Пересування поволі.

Щоб відновити сили після руху стрімголов, потрібен час. У юнаків термін відновлення набагато коротший, у статечних - довший. Про похилих уже годі й казати. Отже, запрошуючи в джури, мали б писати в об'яві: "віком до 17-18". Будьте певні, аби й платили за гін по золотому, не пішли б чоловіки у вістові. Не витримали б. Але й із джур напряму в кошові - теж навряд. Не було серед козацтва "п'ятнадцятирічних капітанів". Знаєте чому? Вірно. Знову-таки диктував кінь. Бо його масаж впливав через тіло на плин думок. У підлітків-юнаків вони ставали більш летючими, стрімкими; дозрілі люди розбурхувались тимчасово, що в бою давало незаперечну користь. Але рух цей (головне!) вибивав із ритму звичного.
Навпаки, рух повільний сприяв розважливим, глибоким думкам. Фехтування, приміром, вимагає швидкості й точності рухів, а для того - високих показників статичної сили м'язів передпліччя, усієї руки, спини та ніг. Для цього користуються прийомами погладжування, пощипування, ручної вібрації й тиску. Усе це комплексно присутнє в їзді верховій. Кращого масажу перед двобоєм годі й бажати. Не перестаєш дивуватися розумній доцільності козацького буття.
Цікаво співставити верхову їзду з китайською чжень-цю терапією: на шкірі поперека, сідниць, задньої поверхні стегна нервових точок порівняно небагато й залягають вони дещо глибше, ніж по інших ділянках шкіри: вимагають більш солідного масажу. Отже, масаж у сідлі, масаж верхи цілком доцільний і доречний...
Виникає заперечення: то, мовляв, сива давнина, цікава історія, але практичного виходу на сьогодення воно не має. Дозволити собі мати коня можуть лише дуже багаті люди поміж "нових українців". Регулярно відпочивають верхи і зовсім одиниці. Загал народу нашого бачить коня: а) у цирку; б) на іподромі; в) у зоопарку; г) дуже рідко - у селі. Виросли й відійшли вже цілі покоління нащадків козацьких, що за все життя коня навіть рукою не торкнулись. То навіщо ж писати про вершників минулого? Лише для екзотики? Ні!

По-перше, серед наших масажних знарядь загалом відсутній такий, як сідло "верхівець". А має ж бути! Діти, які багато чого сприймають гостріше й вірніше від дорослих, зберегли таку гру-тренінг, як "гойдалка на дошці". Та гра - саме осідлана партнерами дошка-сидіння-сідло, а за коней правлять власні ноги. А яка ж після неї бадьорість тебе охоплює!
Якийсь подібний прилад-знаряддя з м'яким приземлінням, з амортизацією при поштовху буде, безперечно, корисним для відновлення після поліомієліту, для коригування статури при кіфозах, сколіозах тощо. Простота виготовлення, дешевизна такого приладу - додаткові свідчення на користь.

По-друге, говорячи, що сучасники "безлошадні", припустилися ми свідомого перебільшення. То чиста правда - вороного не маємо. Але щоранку коней сідлаємо. Ті коні - власні ноги. Від того, в якому темпі почнете день, залежить ритм вашого життя, навіть успіхи та фіаско в справах...
Як воно звичайно ведеться? Скочили на рівні, пішли вмиватися: обличчя, руки, в кращому випадку - груди, голова, спина. А ноги? Ген, обійдуться!
Але ж наші руки й груди теплої пори свіжим вітром дихатимуть, а в шкарпетки й взуття заковуємо на цілий день! Коли людину забивають у кайдани - знущання й мука, а як ноги - то нормально; них згадуємо, лише як заболять. Ну добре, від "м яких кайданів" (взуття) відмовитися вже не можемо. Тоді хоч подивіться, як цирковий ходить: візьміть з нього приклад!
"Щоб я у якоїсь кобили вчилась?! - фиркне примхлива дівчина чи молодиця. -Таке скажете!" І даремно. Поміж нас (навіть спортсменів) ощадливо, гармонійно, правильно ходять переважно лише гімнасти. Красиво? Красиво. Корисно для здоров'я? Так. Пересуваються вони саме на зразок коней: хвильоподібно, гармонійно. У русі поступово беруть участь м'язи ніг, поперека, тулуба. Поступово і послідовно. А більшість викривлень хребта, радикулітів, остеохондрозів, розладів у ті м'язів - саме від невміння ходити. Хибна осанка, горбкуватість - теж...
...Між іншим, "ота кобила" перед файною ґаздинею ще одну перевагу І; підкови, педикюр залізний. Адже оті підкови рятують, міцно тримають усю стопу! Справжній господар подбає, аби підкови ратицям пасували, ноги не травмували, довго слугували. Кінь має "взуття" точно по нозі. А ми, особливо жінки? Дехто з них ладен розтоптувати модні черевики навіть на номер-два менші, ніж потрібно, шкодячи нозі, ході, здоров'ю взагалі! І часто закаблуки носять - то "шпильки", то височезні "платформи". Ходять й інколи похитуються, мов п'яні. Краса вимагає жертв? Послухайте й про жертви.

Часто модниці наші скаржаться на головокружіння, запаморочення раптове, головний біль. Винний у тому - мозочок, головний орган рівноваги. А роботу його непомітно, підступно, наполегливо розладнує хибна хода. Намагаючись підладнати діяльність м'язів ніг, усього тулуба під вихиляси і примхи модних закаблуків, малий мозок, сусід і помічник великого, перенапружується. Ось вам і результат. Можна сказати впевнено: більше половини жіночих неврозів походить від закаблуків...
А козаки такої халепи не знали: ходили або в чоботах, або босоніж. Пересувалися вільно, широко спираючись на всю стопу, рухаючись хвильоподібно. Згодом муштряки, фельдфебелі аракчеєвські лаялись, навчаючи їхніх нащадків: "Що це ти, наче за возом ідеш!" Та мали рацію "хохли сиволапі" - подібна хода природня, дає змогу долати без утоми великі відстані. А під час війни - зберігати боєздатність, просто з маршу вступати в битву. На рівному плаці, на параді, можливо, отой стройовий крок, урочиста хода виграє. Але для справи, для здоров'я воно непридатне.
Навчили ж козаків вільній ході коні. І цирковий кінь здатен підладнатися під будь-який музичний ритм, а ось під "рок", під "попсу" свідомо не буде: така музика входить в протиріччя з ритмом його нормальної ходи.
...Отже, наші "коні"-ноги потребують постійної й розумної уваги та поваги, їх, як і коней, треба мити-купати регулярно. Як коней чистять, пестять, так і голіностопи слід масувати хоча б по 10-15 хвилин щоденно. При найменшій нагоді дайте їм подихати - ходіть босоніж!
Не одразу, звичайно, але через місяць-два після "лібералізації" режиму для ніг відчуєте позитивні зміни. Подумайте і про взуття. Краще поладнати, відремонтувати старі черевики, до яких ноги вже звикли, ніж змушувати їх влізати в нове, модне взуття, до якого доведеться довго пристосовуватися. Тим більше, з роками м'язи ніг стають слабшими, їм усе важче долати "опір" нових черевиків або чобіт. Проте і надмірно м яке взуття, оті капці султанських гаремів, над якими сміялися, кепкували запорожці, - хоча ногам любо, але й воно шкодить: без твердої опори розбовтуються голіностопні суглоби.
І ще наостаннє: 90-92 /о жінок велику увагу приділяють черевикам, а серед чоловіків - лише 12-15%. Чоловіки часто не беруть до уваги головокружіння, шум у голові (мовляв, учора добряче "погуляв"). І так пропускають початок гіпертонії. Тому серед них частіші інфаркти, інсульти. Бо лікуватися починають. Така думка лікарів Америки, Швеції, Франції.
"Подбати про коня і власні ноги - справа козацька!" - посміхаються нам здаля прадіди-запорожці. Самі не призвичаїлися... Може, хоч привчимо?

Зміст

[ Вcтуп ] [ Віра ] [ Як Антей / Птахолюби ] [ Зачіска ] [ У вільну годину ] [ Чому їли вовчатину / Хода та їзда ]
[ Купані в травах ] [ Лікувальна одежа / Секрети довголіття кобзарів ] [ Який тютюн курили запорожці? /
І з маком пироги ] [ Таємниці пластунів ] [ Зброя та ліки ] [ Ті, що йдуть на південь ] [ Таємниці "коральок" ]
[ Козачі ліки ] [ Каліграфічне лікування (версія) ]