Ренат ПОЛЬОВИЙ
МОЯ БОРОТЬБА.
Спогади

Київ
Діокор- 2003

Ця книга – автобіографічна розповідь про нелегкий шлях інженера- винахідника, про боротьбу із системою, в якій ніхто не зацікавлений у впровадженні нових розробок, в якій панували й панують бюрократія, кумівство, шахрайство, цілковита залежність від начальника, намагання останнього привласнити результати чужої праці.
У книзі описано найбільш важливі за технічним рівнем й економічним ефектом винаходи, захищені патентами та авторськими свідоцтвами і впроваджені в галузях виробництв скляних і базальтових волокон.

Літературний редактор і коректор Віктор РАДІОНОВ.
Макет Євгена КОВАЛЯ.

Видано за сприяння Історичного клубу “Холодний Яр”.

Відповідальний за випуск Олександр ТКАЧУК.

© Ренат Польовий, автор, 2003.
© Євген Коваль, дизайн, 2003.

Ренат ПОЛЬОВИЙ
МОЯ БОРОТЬБА.
Спогади

Далеко не кожна людина може бути раціоналізатором чи винахідником. По-перше, для цього потрібні природні здібності до винахідництва, схильність придумувати чи розробляти щось принципово нове, відмінне. По-друге – фаховість. По-третє – ентузіазм, наполегливість у доведенні справи до логічного завершення, в закінченні розробки новими технічними рішеннями. По-четверте – пробивний характер, вміння переконувати, долати перешкоди й добиватися впровадження розробки.
Саме до таких людей, обдарованих, працьовитих, наполегливих і кваліфікованих, належить автор книги – Ренат Польовий. Без них були б не можливі досягнення науки й техніки, різке підвищення ефективності виробництва, науково-технічний прогрес, зростання життєвого рівня нації.
На мою думку, головна біда таких людей – відчуття незатребуваності системою. Як колишньою радянською, котра в директивах з’їздів КПРС постійно передбачала отримання основного приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці на основі здійснення системи організаційних та економічних заходів щодо освоєння нової техніки, реалізації винаходів і відкриттів, але через цілковитий брак свободи діяльності, поголовну незацікавленість “червоних директорів” та іншого роду начальників, прагнення тихого, спокійного життя, бюрократичну зашкарублість, невігластво міністерських нероб і заздрісність дипломованих горе-вчених фактично була гальмом на шляху НТП, що зумовило технологічне відставання країни. Так і нинішньою системою перманентних еклектичних реформ заради самих реформ, які, фактично зруйнувавши вітчизняне виробництво, лише збільшили наше відставання від економічно розвинених країн, запалили зелене світло перед шахрайством; системою, яка не бажає реально захистити авторське право.
Вчені, інженери-винахідники, раціоналізатори – це золотий фонд нації. Вклад, який вони можуть внести своєю творчою працею, важко переоцінити. Нація, яка дійсно прагне “наздогнати й перегнати”, має не очікувати якогось міфічного “стратегічного інвестора”, а йти шляхом створення своїх принципово нових технічних рішень, які б сприяли конкурентоспроможності вітчизняного виробника, уможливили піднесення економіки України, завоювання державою місця під сонцем у нелегкій боротьбі із “сильними світу цього”, аби самій перетворитися на одного з них.
Саме такий шлях має пройти наша нація. І вона його пройде, а творчий, виробничий геній таки посяде належне йому місце.

Віктор РАДІОНОВ

Життя, прожите для України

Про Рената Польового писати легко.
Коли любиш, серце саме пише.
Пов’язали нас не родинні стосунки, не професія, не випадок. Пов’язала нас боротьба за волю України. Спочатку ми були з ним в Українській гельсінській спілці, хоч тоді ще не пізнали один одного. Потім була праця в Українській республіканській партії. І тут не відразу наші долі зійшлися.
Коли боротьба в УРП за те, якою їй бути – радикально-націоналістичною, чи виважено-демократичною, – завершилася пірровою перемогою дисидентів, Ренат Петрович побачив, що і йому немає місця в цій партії, яка ніби й закликає до боротьби, та водночас намагається задобрити споконвічного ворога...
Так ми опинилися серед членства Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”. Відтоді, з 1994 р., ми вже йшли не тільки однією дорогою, а навіть вузенькою стежиною, на яку наважилося стати небагато діячів, боячись образити то росіян, то євреїв, чи інших наших “історичних друзів”. Для нас же обох зненавидженими були заклики до міжнаціонального порозуміння коштом української сторони.
Отже, поріднила нас національна ідея. Ренату Польовому було не важливо, що ДСУ – маленька партія, йому важливо було перебувати серед однодумців, людей близьких і рідних. Авторитет пана Рената в ДСУ був високий, тому невдовзі й погодився він на наше прохання очолити Суд честі.
Як на мене, чи не єдиним недоліком пана Рената є його дивовижна скромність. Інколи доводилось наполегливо провокувати його, щоб він написав спогади чи про Кубань, чи про зустрічі з кобзарями, то про УГС та Український культурологічний клуб. “Та що я напишу? Це Ви пишіть, Ви вмієте...” – була відповідь.
І це тоді, коли пан Ренат чудово володіє українським словом. Його спогади – прозорі, м’які, наповнені щемом втраченого. Читаєш – і входиш у тиху та чисту річку української сільської мови, в якій нема місця жахливим цивілізаційним новотворам.
Ренат Петрович увесь свій вік прожив долею нашої Батьківщини. Наважуся сказати, що в нього не тільки українська душа. В нього переселилась ідеальна душа нашої козацької Прабатьківщини: тиха та маломовна, кришталево чиста і чесна, принципова, спокійна, талановита й щедра, непоступлива та відважна.
Інженер-винахідник, громадський діяч і письменник Ренат Польовий чесно прожив більшу частину свого життя. Йому не соромно глянути у вічі: ні друзям, ні рідним, ні минулим чи наступним поколінням. Може, хіба ненародженим...
На превеликий жаль – і жах! – українських діячів, у яких гармонійно поєднуються моральна чистота і талант, небагато в сучасній Україні.
Та все ж люди, з яких можна сміливо брати приклад, є.
І серед цих небагатьох – козак із Дніпропетровщини Ренат Польовий.
Уклін йому за життя, прожите для України.

Роман КОВАЛЬ, письменник

Ренат Польовий. Коротко про себе

З 1964 року я інтенсивно і творчо працюю в галузі виробництв скляних і базальтових волокон. У міру своїх скромних здібностей і спроможностей прагнув поліпшити технології виробництв. При цьому доводилося долати значні труднощі і перешкоди. Основним заохоченням до цієї діяльності були цікавість до роботи і радість від успіхів. Ця цікавість залишилася й досі, на схилі мого віку. Проте з огляду на вік і здоров’я відчуваю вичерпність свого трудового ресурсу. Тому на часі згадати свій життєвий шлях. Може, ці спогади стануть у пригоді моїм внукам як приклад цікаво прожитого життя.

Костянтинівський період технології ВРП
Пластинчаста епопея
Чотирисекційна скловарна ванна піч
Роботи з економії платинородію
Про мікротонке волокно
Роботи з технології БВРП
Роботи з технології БНВ
Післяслово
Примітки
Аналіз технології та устаткування виробництва БСТВ
Аналіз технологічних особливостей одержання неперервних ниток із розплаву базальту з урахуванням конструктивних особливостей обладнання
Біографічна довідка про автора