Ренат ПОЛЬОВИЙ
МОЯ БОРОТЬБА.
Спогади

РОБОТИ З ТЕХНОЛОГІЇ БВРП

Технологія виробництва штапельного тонкого волокна з базальту була розроблена лабораторією базальтових волокон ще до мого переходу до неї. За цією технологією київський Сільбудпроект розробив для Укрміжколгоспбуду типовий проект виробництва базальтоволокнистої теплоізоляції для сільського будівництва, зокрема для тваринницьких ферм (базальтове волокно стійке проти агресивної дії випарів тваринних екскрементів). Понад десяток таких виробництв у ті часи будувалося по всій Україні.
В 1973 році від лабораторії базальтових волокон мені довелося здійснювати підготовку до введення в дію такого виробництва на Мостищанській цегельні під Ірпенем. З благанням про допомогу в цьому до лабораторії звернувся директор заводу Віктор Грищенко. Цей директор зі своїми фахівцями-цегельниками не здатні були розібратися в проектній документації, щоб довести справу до завершення. Як фахівцеві з технології ВРП мені й було доручено цю справу.
Швидко завершивши монтажні роботи, я провів виведення каменеплавильної ванної печі на робочий температурний режим (спосіб виведення я згодом описав у журналі “Будівельні матеріали і конструкції”, ч. 6, 1975 р.). Але пускові установки в дію стала на заваді відсутність передбаченого проектом типового ежекційного пальника, який завод не зміг придбати. Довелося мені нашвидкуруч сконструювати пальник, в якому для згоряння газу використовувалося стиснене повітря, що подавалося до нього тангенціально. Цей пальник забезпечив температуру в фідері понад 15000 С, що сприяло успішній роботі фільєрного живильника.
Згодом на цьому заводі я впровадив свій блочний пристрій для роздування струмин розплаву на волокно, що був пізніше захищений авторським свідоцтвом на винахід № 542734. Це дозволило на фільєрному полі живильника подвоїти кількість фільєр і тим самим удвічі зменшити витрати платинородію. Цей роздувальник Микола Коновалов упровадив як раціоналізаторську пропозицію на всіх заводах України, і мені лише через суд довелося відстояти своє авторське право на винагороду.
Від успішно розпочатої мною з власної ініціативи роботи із заміни платинородію у фільєрних живильниках для БВРП на сплави на основі заліза й хрому мене було в брутальний спосіб відсторонено Джигирисом та Коноваловим (про це описано у моїх спогадах “Роботи з економії платинородію”). А перейшовши працювати до Ірпінського комбінату “Прогрес”, я зовсім припинив свою діяльність в БВПР.
Лише через кілька років довелося мені навідатися до Мостища на запрошення Грищенка налагодити роботу установки БВРВ, який приїхав за мною на “Прогрес” автомашиною. Дорогою він розповів, що вже три дні після холодного ремонту не можуть запустити процес. Просив працювати і день і ніч, але пустити установку, бо у нього чимале відставання з планом випуску продукції. Обіцяв добре заплатити.
Ще здалека було видно чорний дим, що виходив з вікон цеху. В цеху було темно від кіптяви. Начальник цеху Даренський пояснив, що не можуть підняти температуру в печі.
Зменшивши витрати газу на пічних пальниках і відрегулювавши оптимальне його горіння, за якихось 10 хвилин я досяг заданого температурного режиму. Спитав Даренського, з якої причини було допущено надмірні витрати газу. Той пояснив, що холодний розплав не надходить до фільєрного живильника.
На фідері я побачив ежекційний пальник, який справді не давав потрібної температури. Запитав, де дівся мій пальник з тангенціальною подачею стисненого повітря. Виявилося, що в того пальника за багаторічну експлуатацію відгорів вихідний кінець, і тому його в цей холодний ремонт було викинуто на брухт і замінено на проектний ежекційний. На щастя, знайшли мій обгорілий пальник, і з ним дуже швидко було досягнуто високої температури. Менше години вистачило мені на те, щоб почати роздування розплаву.
Коли я доповів Грищенкові про пуск установки, той, не подякувавши, так люто почав лаяти Даренського, що мені стало неприємно бути присутнім. Я попросив відвезти мене на “Прогрес”. Пославшись на те, що йому самому скоро авто буде потрібне, він відмовив мені. Пішов я на роботу пішки. Після того з ним ніколи не зустрічався.
В 1987 році на комбінаті “Прогрес” до мене звернувся начальник техвідділу Зиновій Куцин з проханням створити невелике виробництво базальтового штапельного тонкого волокна для добавки до гідромаси із супертонкого волокна у виробництві базальтоволокнистого картону з метою зниження його собівартості.
На це завдання я виготовив на міліметрівці ескізи установки потужністю 100 кг волокна за годину. В розробку входили:
— каменеплавильна ванна піч площею

1 х 2 = 2 м2;

— склепінна опалювальна система з п’ятьма пальниками, що працюють на газоповітряній суміші, і рекуператором для підігрівання повітря димовими газами;
— механічний завантажувач базальтового дрібняку з вісьмома скидачами і автоматичним дозуванням;
— фідер, що опалюється димовими газами печі, з використанням їх для інтенсифікації процесу роздування розплаву;
— неплатиновий фільєрний живильник з п’ятьма фільєрами;
— блочний роздувальник;
— площадка для обслуговування;
— приймально-формувальний конвеєр з шахтою.
Установку було введено в дію. Випускала вона якісне волокно діаметром 10 — 11 мкм в кількості 100 кг/год, споживаючи 20 м3/хв стисненого повітря з тиском 8 кгс/см2.
Працювала вона недовго. Прийшов під час “перебудови” новий (обраний) директор, закрив виробництво картону, і, отже, стала непотрібною установка БВРП. Невдовзі начальник виробництва БСТВ Валерій Фрідріхсон продав її в Якутію якимсь невігласам без живильника і роздувальника, а головне, без креслень.
Побачивши її в дії, цією установкою захопився керівник підприємства “Квадр” Валерій Беркунов і замовив мені проект удвічі продуктивнішої установки. Таку установку я йому розробив у ескізах. Робочі креслення він брався розробити силами свого конструкторського відділу. Але бувши людиною, яка розкидається своїми зусиллями на численні ідеї і не може зосередитися на чомусь одному, важливішому, не здійснив цієї справи. Проте на Сахаліні він розпочав будівництво заводу з виробництва волокна БСТВ, де передбачалося встановити й проектовані установки волокна БВРП.
Лише працюючи в малому підприємстві “Новатор” (перейменованому пізніше в “ІНЕП”), яким керував Натан Штейман, в 1990 році я розробив робочий проект дещо досконалішої установки виробництва БВРП під шифром НБ1, яка мала продуктивність 210 кг/год. Всі її вузли принципово відповідали установці комбінату “Прогрес”. В ній застосовані мої патенти:
— патент СРСР SU 1446118 А1 “Фидер для производства штапельного стеклянного волокна методом вертикального раздува”;
— патент СРСР SU 1135723 А “Дутьевое устройство”;
— патент України UA 2289 С1 “Спосіб плавлення основних гірських порід у ванній печі”.
Три таких установки в 1991 році було виготовлено на Воткінському заводі (Удмуртія) і відправлено до м. Твері, м. Кірсанова (Тамбовська область) та селища Кизил-Сир (Якутія), де наше МП “ІНЕП” мало договори на їх впровадження. Але розвал СРСР порушив усі наміри договірних сторін. Тепер те устаткування, мабуть, там догниває.
В 1999 році впровадити установку НБ1 забажав Інститут скловолокна в селищі Буча Київської області. Навіть металоконструкцію площадки спорудив. Але на цьому все спинилося.

Нарешті, за намовою колишнього головного інженера сахалінської будови виробництва базальтових волокон Бориса Савинова (виїхав із Сахаліну після відомого землетрусу і вивіз із собою технічну документацію) за справу взявся закритий військовий завод в м. Нижньому Новгороді. До весни 2001 року там закінчили виготовлення всього нестандартного устаткування і почали монтажні роботи. Здійснювати авторський нагляд було запрошено мене.
В кінці липня була розпалена піч. Але технологічний процес не пішов через високу температуру кристалізації розплаву застосовуваної сировини — піроксенового порфіриту Кондопозького родовища (Карелія), який інтенсивно кристалізувався у фідері. Лише 26 серпня, з переходом на базальт Кемеровського родовища, технологічний процес усталився. Всі вузли установки, як і установка в цілому, виявили свою працездатність і надійність. Завод має намір розпочати спорудження ще двох таких установок.
З пуском в експлуатацію установки НБ1 вважаю свою мрію створення установки зі склепінною опалювально-завантажувальною системою і використанням димових пічних газів для інтенсифікації процесу роздування розплаву здійсненою. Тепер на черзі справа її удосконалення.

ПОКАЗНИКИ РОБОТИ УСТАНОВКИ НБ1
ВИРОБНИЦТВА БАЗАЛЬТОВОГО ВОЛОКНА
в м. НИЖНЬОМУ НОВГОРОДІ

1. Продуктивність, кг/год 200 — 220
2. Середній діаметр волокна, мкм 8 — 10
3. Температура в печі, 0 С 1450 —1460
4. Температура димових газів, 0 С 650 — 700
5. Температура повітря після рекуператора , 0 С 200 — 230
6. Сила струму на живильнику, А 34 — 35
7. Тиск стисненого повітря, кгс/см2 3,8 — 4
8. Витрати стисненого повітря, м3/хв 18 — 20
9. Витрати природного газу, нм3/год 95 — 110
10. Витрати технічної води, м3/год 2 — 2,3

До Ренат ПОЛЬОВИЙ МОЯ БОРОТЬБА.