Мирослав МАМЧАК
ТАРАС ШЕВЧЕНКО, МОРЕ, ФЛОТ

Треба любити й пишатися найкращою своєю матір’ю.
І я, яко син її великого сімейства, служу,
якщо не ради добра для нього явного,
то, принаймі, для слави імені України.
Тарас Шевченко.

ПЕРЕДМОВА

Великий білосніжний морський пасажирський лайнер появився на морському горизонті як біле велике вітрило. Коли зблизилися курсами, побачили назву: «Тарас Шевченко» - прочитали на його високому борту. Зразу спливли на пам’ять відомі рядки з Кобзаря „Готово! Парус розпустили, посунули по синій хвилі...” Згодом відвідали лайнер у болгарському порту Варна. Та окрім портретів Шевченка в салонах, нічого не виказувало причин причетності імені Кобзаря до назви судна, до флоту і моря взагалі.
Тема відношення Тараса Шевченка до моря і флоту гостро виникла, коли українські військові моряки та українська громада взялися у 2003 році відкривали пам’ятник Кобзарю в Севастополі. Ось тоді місцеві комуністи, всілякі «русские» общини з доморощеними «істориками» взялися доводили в пресі, що Тарас Шевченко, море і флот – це взаємовиключні теми і пам’ятнику Шевченку у Севастополі не місце. Шевченко знову став постаттю, навколо якого антиукраїнські сили підняли політичні хвилі та повели нечистоплотну гру в боротьбі проти незалежності та історії України.
Стало ясно, що в українське місто Севастополь, як і в старі часи, не допускається історична правда, робиться все, щоби довести, що історія створення і розвитку флотської столиці України не є дотичною до історії національного флоту і нашої країни.
Не міг погодитися з таким підходом до історії міста та національного флоту. Досліджуючи у міру можливостей Севастополя цю тему, спершу в газетах «Флот України» та «Севастопольские известия» опублікував невеликий нарис «Тарас Шевченко і флот». Треба сказати, що той, опублікований російською мовою, нарис в комунальній міській газеті став причиною негласної заборони керівництвом міськради публікуватися в подальшому в газеті севастопольської міської ради. Ось така позиція державних службовців високого рангу має місце в українському місті в часи незалежної демократичної України – як і за життя, Шевченко не допускається в Севастополь, в регіон омріяної ним країни, за незалежність і свободу якої віддав себе без остатку. Штучно створена і заполітизована ситуація навколо постаті Кобзаря викликала потребу глибше вивчити морську сторінку його біографії і його відношення до розвитку морської справи.
Про Шевченка багато говориться, але період його військової служби, час, коли його «носило по морю», окремо майже не досліджується, широким колом дослідників сприймається виключно як спосіб покарання колоніальної імперії за його виразну народну національну творчість, як помста вінценосної особи «за образу матері», як роки втрачених можливостей Кобзаря, як десятирічна каторга і утрачений на цей час його світ. Усе це правда, але, здається, не вся, бо саме звідси уже розпочинається і пряма дорога до пацифізму, до безглуздої ідеї нейтралітету України та дискредитації власного війська і флоту яке нібито нищить цвіт нації. Тож слід вияснити відношення самого Тараса Шевченка, покараного за літературну творчість солдатською шинеллю, до військової служби і війська взагалі та до флотської служби зокрема. Хочемо вияснити, як зміг Шевченко в умовах рекрутської «неволі, в самоті…, коли нема з ким серця поєднать…», в отій «незамкнутій тюрмі» створити шедеври поезії і мистецтва, що надавало йому творчих і фізичних сил не втратити віру у себе як поета і митця, та як відобразилася його флотська служба у його творчості.
Море завжди випробовує характери а флотська, корабельна служба, не терпить слабодухих. Шевченко під час служби в ескадрі О.Бутакова і плавання Аральським морем проявив якості відважного, витривалого і професійного моряка, в період виконання «матроських обов’язків» створив літературних і мистецьких творів найбільше за всю десятирічну військову службу. Ось чому, щоб зрозуміти непросту добу, в яку випало жити і творити Тарасу Шевченку, нам треба по справжньому пізнати його творчість в період його заслання на військову службу в один із найскладніших, пустинних і найвідсталіших регіонів імперії. Нам належить виокремити і дослідити його флотську службу, бо вона поки що наша невпізнана історія, з якої ми маємо взяти шевченків дух і його слово, що поборювало природні і політичні шторми і звало рвати кайдани в боротьбі за волю свого народу.
Літературна і мистецька спадщина Тараса Шевченка наглядно доводять, що військо, флот і військова служба взагалі не були чужими для нього. Він добре розумів призначення народного війська, але глибоко ненавидів імперську, царську армію з її порядками, яка утримувала колоніальний режим, уярмлювала народ та позбавляла його волі і свободи, а козацтво, найгероїчніша сторінка історії національного війська України, з дитинства було його улюбленими героями.
Думаючи про Україну, про мілітарний захист її незалежності, ми повинні з життя і творчості Шевченка, з його жертовного творчого горіння зробити належні висновки. Мусимо зробити, бо живемо у тривожному світі і наші військові моряки мають виховуватися на патріотизмі і відданості Україні національних героїв, на творах вітчизняної літератури і мистецтва, на вітчизняному прикладі, вплив яких на духовну складову воїна незаперечний.

І. МАТРОС ТАРАС ШЕВЧЕНКО
II. МОРСЬКА ТЕМА У ЛІТЕРАТУРНІЙ ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.
III. ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЯК ХУДОЖНИК-МАРИНІСТ
IV. Т.ШЕВЧЕНКО: КРИМ І СЕВАСТОПОЛЬ
V. З ІМЕНЕМ ШЕВЧЕНКА НА БОРТУ

Ілюстрації

На обкладинці: картина Т.Г.Шевченка «Гамалія», Олія, 1842.