Мирослав МАМЧАК
ТАРАС ШЕВЧЕНКО, МОРЕ, ФЛОТ

V. З ІМЕНЕМ ШЕВЧЕНКА НА БОРТУ

В часи Російської імперії не лише українська мова і українське слово а й ім’я Тараса Шевченка жорстко переслідувалися, тож про увіковічення пам’яті Кобзаря на флоті не могло бути і мови. Ім’я Тараса Шевченка набуло надзвичайної популярності в Севастополі і на Чорноморському флоті лише після революції 1905 року. Його заповітні слова «Борітесь, поборете…» стали символом, духовним стержнем повстання на броненосці «Князь Потьомкін - Таврійський» а затим і українського здвигу на всьому Чорноморському флоті після падіння монархії Романових в 1917 році. «Кобзар» Тараса Шевченка появився не лише на кожному кораблі а був чи не у кожному матроському кубрику. Тож вповні закономірно, що після проголошення незалежності Української Народної Республіки Український Чорноморський військовий комітет та товариство «Кобзар» у Севастополі поставили питання про перейменування одного з бойових кораблів флоту на честь великого Кобзаря.

Питання тривалий час не вирішувалося, лідери-соціалісти УНР виступали проти надання кораблям флоту імен героїв історичного минулого. «Все гетьмани та старшина, а таких назв як «революція», «пролетар»… немає» - постійно нарікав Володимир Винниченко. І лише коли Морським міністром УНР 25 грудня 1918 року був призначений Михайло Білинський, питання повернення до національних військових історичних традицій і духовних основ українців зрушилося з місця.

Провівши через Директорію УНР 25 січня 1918 року «Закон про фльоту», Михайло Білинський приступив до активного будівництва національного флоту. На підставі цього закону Директорія спеціальним наказом по Морському відомству того ж дня присвоїла кораблям українського Державного флоту імена героїв національно-визвольної боротьби українського народу, українських міст і т.і., які б виховували в українських моряків високий рівень національної свідомості і патріотизму, формували в них державницький світогляд та любов до рідної землі і флоту. В той же час одному з чотирьох легких крейсерів, які будувалися у Миколаєві, було присвоєно назву «Тарас Шевченко». Для завершення будівництва кораблів миколаївським корабелам були виділені відповідні кошти. Так великий Кобзар повернувся на флот.

Однак, військова ситуація в Україні, окупація українських чорноморських портів і узбережжя військами Антанти та російськими білогвардійцями, трьохрічна боротьба проти агресії більшовицької Росії привела до загибелі УНР і не дала змогу вчасно завершити будівництво крейсера. У великій мірі збудований, він був іноземними інтервентами підірваний у заводі а його механізми і зброя повністю виведені з ладу, тому згодом крейсер був розібраний на метал. Однотипний з «Тарасом Шевченком» і менш пошкоджений легкий крейсер «Гетьман Петро Дорошенко» більшовицька влада перейменувала на «Красний Кавказ» і добудувала в часи радянської влади.

У Військово-Морському флоті Радянського Союзу ім’я Тараса Шевченка теж не допускалося на військовий флот. Але радянська влада з ідеологічних міркувань в цілях міжнародної пропаганди зробила Кобзаря культовою фігурою і дозволила називати його іменем судна промислового і пасажирського флоту.

Першим ім’я «Тарас Шевченко» отримало промислове судно, будівництво якого завершили у 1921 році на Далекому Сході. Цей транспорт знаходився на Тихому океані з припискою на Петропавловськ-Камчатський Далекосхідного Державного морського пароплавства, подальше від України. З початком Другої Світової війни транспорт у 1943 році був мобілізований на Тихоокеанський флот і здійснював військові перевозки по ленд-лізу між Петропавловськом-Камчатським і західним узбережжям Америки.

Після переможного завершення війни та поборення Української Повстанської армії ім’я Шевченка повернули і в Україну, де, здавалося, переможцями вже був остаточно зломлений потяг українців до волі і свободи. Тепер ім’я і справа Тараса Шевченка мали служити справі інтернаціональної русифікації України у «єдину сім’ю народів» - перетворювати українців у радянський народ. І це треба було демонструвати світу як виконання волі самого «полум’яного революціонера» Тараса Шевченка. Тож ім’я Кобзаря було повернуте на промисловий флот і присвоєно невеликому риболовецькому сейнеру, сухогрузу в Скадовську та ряду дрібних катерів у портах України.

Та для такої великої справи цього виявилося занадто мало. Необхідний був міжнародний масштаб. Тому у 1966 році ім’я Тараса Шевченка отримав новий океанський лайнер, збудований на німецькій верфі у Вісмарі (Німецька Демократична Республіка). Він став третім у серії з п’яти пасажирських теплоходів, яким присвоїли імена видатних представників літератури («Олександр Пушкін», «Михайло Лєрмонтов», «Іван Франко», «Шота Руставелі»). Ці пасажирські судна, найкращі у Морському флоті СРСР, мали демонструвати світу досягнення радянської країни в області мореплавства та рівень добробуту радянського народу. Прикриваючись іменем Кобзаря, комуністична влада СРСР демонструвала світу, що шанує, пам’ятає і виконує його заповіт:

«І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом».

Наявність у складі Морського флоту лайнера з іменем народного Генія та духовного Батька Українського народу стало морською рекламою «демократії і братства народів СРСР» в «сім’ї вольній, новій» і щасливого життя серед них самих українців, якою комуністичною пропагандою виставлялася світу тюрма народів під назвою СРСР.

Слід визнати, що чотирьохпалубний лайнер «Тарас Шевченко», хоч багато у чому уступав кращим світовим пасажирським лайнерам, був вдалою роботою конструкторів і корабелів і красивим на вид. Як писала тодішня радянська преса, «його загальний архітектурний облік придає кораблю особливу елегантність». На теплоході був змонтований обставлений фікусами фонтан, кінозал, салони, сауна, бар під скляним куполом, бари на палубах, ресторан на всю ширину судна, в якому виступав судновий ансамблю пісні і танцю, а офіціантки одівалися в український національний одяг. Лайнер міг брати на борг 750 пасажирів, які розміщувалося у 306 каютах першого, другого і третього класів. Та якщо каюти першого класу ще відповідали європейським стандартам, то третій клас являв собою доволі убогі і маленькі приміщення з двохярусними ліжками без будь яких зручностей і різниця між класами нагадувала всім, у першу чергу іноземцям, про разючу приховану нерівність радянського суспільства.

Довжина лайнера рівнялася 176,15 метрів, ширина 23,5 метра, осідання у воді – 8,3 метра а водотоннажність – 19681брт. «Тарас Шевченко» отримав приписку до порту Одеса Чорноморського морського пароплавства, звідки і здійснював тривалі круїзні рейси в Чорному, Середземному та іншими морями і океанами. В 1978 році, здійснюючи круїз між айсбергами в Арктичних водах, отримав важкі пошкодження підводної частини корпуса, але зумів завершити круїз. Під час експлуатації фрахтувався фірмами «Транстур», «СТС», «Интурист», «Спутник» та іншими.

Після проголошення незалежності України із-за боргів Чорноморського морського пароходства, лайнер, щоб не допустити його арешту, багато років простояв у порту Одеса. В 2003 році акціонерна рибопромислова компанія «Антарктика», яка його придбала, взялася провести ремонт і модернізацію судна та використовувати в круїзах до південного полюсу. Однак ремонт затягнувся і став економічно не вигідним, не знайшлося достатньо і заявок на круїзи до Льодового материка, тому лайнер у 2008 році списали. Сьогодні в Одесі можна зустріти рекламні оголошення, які запрошують гостей міста до готелю під назвою: теплохід «Тарас Шевченко». Так океанський лайнер став готелем на воді.

В 1991 році у океанського лайнера «Тарас Шевченко», який покірно очікував своєї подальшої долі біля пірсу в Одесі, появився двійник. Цього року на верфі Німеччини був збудований новий комфортабельний пасажирський чотирьохпалубний теплохід класу «ріка-море» проекту 302. Судно довжиною 129 метрів повністю відповідає міжнародним стандартам і призначено для здійснення річних круїзів з короткотерміновим виходом в море. На теплоході пасажири можуть розміщуватися в одно-, двох- і чотиримісних каютах, в каютах «люкс», всі вони обладнані санвузлами, кондиціонерами, холодильниками та телефонами. Є на теплоході два салони, кінозал, конференц-зал, сауна та сувенірний кіоск. На судні є два елегантні ресторани «Одеса» і «Київ» та бари, створено комфортні умови для повноцінного відпочинку підчас подорожей.

Пасажирський теплохід «Тарас Шевченко», приписаний до Українського Дніпровського пароплавства, і сьогодні працює на маршруті Київ-Миколаїв-Одеса-Севастополь. У міжсезонний період він використовується як плавучий готель і не лише у Києві. Теплохід забезпечував проведення Таврійських ігор у Новій Каховці, ряд телефестивалів у Севастополі. Його часто фрахтують іноземні туристи, у великій мірі українська діаспора з різних країн світу, для подорожей водами своєї історичної Батьківщини.

В 2009 році уряд України завершив розробку розвитку України як морської держави, визначив пріоритети морської політики та її роль в економіці та системі обороноздатності країни. Підсумком проведеної багаторічної роботи стало затвердження Кабінетом Міністрів України Морської доктрини України і затвердження кораблебудівної програми по будівництву у Миколаєві серії із 10 важких корветів для Військово-морських сил Збройних Сил України. Це будуть кораблі нового покоління, збудовані за сучасними технологіями, які значно підвищать морський потенціал Збройних Сил та зможуть надійно забезпечувати морські інтереси нашої країни. Маємо надію, що один з них отримає ім’я Тараса Шевченка і об’єднає історичні традиції флоту УНР і сучасної України.

В незалежній Україні Тарас Шевченко продовжує об’єднувати Україну і українців. Його ім’я на борту судна демонструє світу незламний морський характер самого Шевченка а Україну як велику морську державу. Воно є морським пам’ятником великому національному поету, художнику і моряку, яким своїм жертовним життям і полум’яною творчістю пробудив наш народ до власного самостійного, незалежного політичного життя та повернув до морської справи.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко Тетяна. Святеє сонечко загляне. Львів. ПТВФ «Афіша». 2003
2. Бородін В.С. та ін. Т.Г. Шевченко. Біографія. Київ, Наукова думка. 1984.
3. Воспоминания о Тарасе Шевченко. Под ред. И. Дзеверина. Київ, Дніпро, 1988.
4. Зайцев Павло. Життя Тараса Шевченка. Київ, Обереги, 1994.
5. Кравченко Валько. Український Севастополь. Севастополь, Просвіта, 2001.
6. Тарас Шевченко. Мистецька спадщина. В 5 томах, під ред. В.Касіяна. Київ, АН УРСР, 1961.
7. Тарас Шевченко і Крим. Енциклопедичний довідник. Сімферополь, Таврія, 2001.
8. Шагінян Маріетта. Тарас Шевченко. Київ, Дніпро. 1970.
9. Шевченко Тарас. Кобзар. Вінніпег, Канада, 1960 – НАН України-Просвіта, 1998.
10. Шевченко Тарас. Повести. Київ, Дніпро, 1986.
11. Шевченко Т.Г. Твори. В 5 т. Київ, 1979.

Далі

До змісту Мирослав МАМЧАК ТАРАС ШЕВЧЕНКО, МОРЕ, ФЛОТ