Франсуа де Ларошфуко
Роздуми
або Висловлювання і моральні максими

МАКСИМИ, ВИЛУЧЕНІ АВТОРОМ1

***
Самолюбство - це любов людини до себе самої і до всього, що може задовольнити її потреби; воно спонукає людину обожнювати себе і, якщо обставини дозволяють, тиранити інших. Воно зосереджується лише саме на собі, а на сторонніх речах зупиняється, як бджола на квітці, аби добути з них користь. Нема нічого нестримнішого, ніж його бажання, потаємнішого, ніж його наміри, хитромудрішого, ніж його вчинки; його спритність неймовірна, вміння перевтілюватися перевершує будь-які метаморфози, а здатність рафінуватися творить такі ж дива, як хімія. Неосяжна є глибина його, непроникна темрява його закутків. Там, сховане від цікавих очей, воно здійснює тисячі непомітних викрутів; там, невидиме часто для себе самого, не знаючи цього, воно замислює, плекає і викохує силу прихильностей і ненавистей і творить такі почвари, що, виявивши їх на світлі, не впізнає їх або ж не наважується їх визнати. З тієї темряви, що сповиває його, породжуються сміхотворні самоомани, грубі й нісенітні помилки щодо себе, виникає віра в те, що почуття його вмерли, коли насправді вони лише задрімали, переконання, що йому ніколи більше не заманеться бігати, якщо йому саме закортіло перепочити, віра в те, що воно втратило здатність бажати, якщо воно наситило свої бажання. Проте той глибокий морок, що ховає його від себе самого, не перешкоджає йому чудово бачити те, що є довкола; в цьому воно схоже на наші очі, які помічають усе навкруги, а щодо себе самих вони сліпі. Справді, коли йдеться про його важливі задуми і рішучі дії, які вимагають великої пильності й зосередженості, воно так ясно бачить, відчуває, чує, уявляє, підозрює, осягає, що здається, немов би кожне з його почуттів наділене магічною проникливістю. Уподобання його такі глибокі й сильні, що воно не може позбутися від них, навіть якщо вони загрожують йому великою бідою; проте інколи дуже легко і швидко воно позбувається почуттів, які ніяк не могло побороти упродовж багатьох років Звідси можна було б зробити певний висновок, що саме воно, а не чиясь врода і приваба розпалює свої бажання, і лише і його власний смак надає їм ваги і зовнішнього полиску. Воно женеться за самим собою і, домагаючись того, що йому приємне, вдовольняє свої бажання. Воно сповнене суперечностей, воно властолюбне і покірливе, щире і підступне, милосердне і жорстоке, несміле і відважне. Воно має різні нахили в залежності ВІД характерів, що оточують його і штовхають його то на завоювання слави, то багатства, то насолоди. Воно змінює свої нахили разом із зміною нашого віку, статків, досвіду, але йому байдуже, скільки тих нахилів, один чи багато, бо, коли йому потрібно чи хочеться, воно спрямовується на багатьох або зосереджується лише на одному. Воно непостійне і, крім тих змін, що відбуваються внаслідок впливу зовнішніх обставин, раз по раз народжує зміни з власного лона. Воно непостійне своєю непостійністю, легковажністю, любов'ю, прагненням новизни, втомою і відразою; воно вередливе, тому інколи з неймовірним зусиллям і винятковою поспішністю силкується осягнути речі, які не лише йому невигідні, але й навіть шкідливі, однак воно домагається їх, бо так йому хочеться. Вічно химерне, воно часто вкладає усю свою старанність у найдріб'язковіші справи, знаходить повне задоволення у тому, що позбавлене найменшої вартості, хизується тим, що гідне осуду й презирства. У всіх життєвих ситуаціях, за всіх умов, воно живе всюди, харчується всім і нічим, пристосовується до достатку і злиднів, навіть переходить у табір людей йому ворожих, проникає у їхні наміри і, що особливо примітне, разом з ними себе ненавидить, накликає на себе згубу, власноруч діє для власного знищення; одне слово, турбуючись лише про своє існування саме собі стає ворогом. Отож не треба дивуватися, якщо воно інколи оголошує себе прибічником твердого самозречення і, щоб самого себе знищити, відважно вступає з ним у спілку; гинучи в одному образі, воно воскресає в іншому. Нам здається, що воно відмовилося од насолоди, а насправді воно лише відклало її або замінило чимсь іншим; нам видається, що воно переможене, зазнало повної поразки, а бачимо, що, навіть подолане, воно тріумфує у своїй капітуляції. Ось портрет самолюбства, існування якого сповнене тривог; море з його вічними припливами та відпливами - це точний образ самолюбства, безнастанного боріння його прагнень і одвічних хвилювань.
***
Людина ніколи не буває такою нещасною, як їй видається, ні такою щасливою, як їй хочеться.
***
Любов до справедливості - це побоювання того, аби нас не позбавили наших статків; вона спонукає шанувати інтереси ближнього, оберігати його від несправедливості. Цей страх примушує людину задовольнятися добром, яке вона одержала у спадок або ж за волею фортуни; без цього страху вона постійно робила б наскоки на чужі володіння.
***
Справедливість поміркованого судді свідчить лиш про його любов до високої посади.
***
Люди гудять несправедливість не тому, що відчувають до неї відразу, а через те, що можуть стати її жертвою.
***
Коли кохання нас утомлює, ми радіємо, що нас зраджують, тим самим звільняючи нас від нашої вірності.
***
Перший вияв радості, який ми відчуваємо від щастя наших друзів, викликаний не нашою вродженою добротою чи приязним почуттям до них: він іде від себелюбної надії на те, що ми також будемо щасливі або ж скористаємося з їхньої доброї удачі.
***
У злигоднях наших найкращих друзів ми завжди знаходимо щось для нас приємне.
***
Коли ми не помічаємо, що друзі починають ставитися до нас прохолодно, це означає - ми мало цінуємо їхню дружбу.
***
Найрозумніші люди розумні лиш у дріб'язкових справах, а в справах значних розуму їм не вистачає.
***
Найхимерніше безумство породжується найвитонченішим розумом.
***
Розум, врода, доблесть від похвал квітнуть, удосконалюються і досягають такого блиску, якого вони самі не були б спроможні досягти.
***
Величні духом не ті люди, що мають менше пристрастей і більше чеснот, ніж люди звичайні, а лише ті, у кого справді великі задуми.
***
Королі карбують людей як грошові монети; вони на власний розсуд призначають їм ціну, і всі ми змушені приймати тих людей не за їхньою справжньою вартістю, а за визначеним курсом.
***
Навіть вроджена лютість породжує менше жорстокості, аніж самолюбство.
***
Бувають такі гучні злочини, що ми їх виправдовуємо і навіть прославляємо; так, розкрадання громадського майна оголошується спритністю, а злочинне захоплення чужих земель називається завоюванням.
***
Людям легше обмежити свою вдячність, аніж свої надії та бажання.
***
Наслідування завжди невдале і підробка не подобається нам саме тим, що милує око в речі оригінальній.
***
Втрату наших друзів ми оплакуємо не відповідно до їхніх чеснот, а через те, що нам потрібні ці люди, бо вони про нас високої думки.
***
Нам важко повірити в те, що перебуває поза колом нашого зору.
***
Впевненість у собі породжує впевненість у інших людей.
***
Інколи гарні речі привабливіші в своїй недосконалості, аніж у довершеності.
***
Великодушність - це шляхетне зусилля гордості, з допомогою якого людина стає володарем себе самої, а значить володарем усього, що її оточує.
***
Розкіш і надмірна вишуканість є безперечним провісником занепаду держави, бо це свідчить, що всі приватні особи турбуються про власні вигоди, занедбуючи громадське добро.
***
Лінощі - це пристрасть, яку ми менше всього усвідомлюємо. Хоча їхня сила і невідчутна, а шкода, якої вони завдають, вельми прихована, нема пристрасті докучливішої та більш лиходійської. Якщо ми уважно подивимося на їхній вплив, то побачимо, що за всіх обставин вони панують над нашими почуттями, бажаннями і радостями; вони як риба-причепа спроможні спинити найбільші судна, так само як мертвий штиль для спішних справ небезпечніший од рифів та штормів.
В дрімотливому лінивому спокої душа знаходить таємну насолоду, заради якої ми забуваємо найпалкіші наші бажання і найтвердіші рішення. Врешті, аби скласти правдиве уявлення про цю пристрасть, треба сказати, що лінощі - це блаженство душі, яке втішає її у всіх утратах і заміняє їй усі блага.

1 Максими, видрукувані у перших чотирьох виданнях або в деяких з них, чи у виданні 1675 р., і потім вилучені Ларошфуко

[ПЕРЕДМОВА ДО ПЕРШОГО ВИДАННЯ (1665 р.)] [МАКСИМИ] [ПОСМЕРТНІ МАКСИМИ]
[МАКСИМИ, ВИЛУЧЕНІ АВТОРОМ] [Ярема КРАВЕЦЬ ЛАРОШФУКО І УКРАЇНА]