Франсуа де Ларошфуко
Роздуми
або Висловлювання і моральні максими

ПЕРЕДМОВА ДО ПЕРШОГО ВИДАННЯ (1665 р.)
Звернення до читача

Я віддаю на суд читацького загалу це зображення людського серця, яке назвав "Роздуми і моральні максими". Можливо, не всім воно сподобається, бо дехто вважатиме, що в ньому забагато подібності й замало лестощів. Сказати правду, автор не мав наміру публікувати цю працю, і, дуже ймовірно, вона б донині лежала в його кабінеті, якби з рук у руки не передавалася спотворена копія рукопису; через певний час вона опинилася в Голландії, і це спонукало одного з друзів вручити мені другу копію, що, за його словами, була цілком автентична оригіналові. Та хоч яка б вона була правдива, їй навряд чи пощастить уникнути осуду людей, яких дратує те, що хтось насмілився проникнути в глибину їхнього серця: вони самі не хочуть пізнати його, тому вважають, що мають право завадити це робити іншим. Справді, у цих "Максимах" чимало таких істин, з якими не вживається людська гординя, тож я не плекаю надії, що вона змириться з ними і що їх омине огуда злостивців. Саме для них я тут вміщую лист, написаний і переданий мені, по тому як став набутком публіки, в той час коли кожен рвався висловити свою думку про нього. Лист, як на мою думку, переконливо спростовує основні закиди, адресовані "Максимам", і пояснює думки їхнього автора: досить прочитати лист, аби зрозуміти, що текст "Максимів" це не що інше, як скорочений виклад учення про мораль отців церкви, і що їхній автор мав підстави вірити, що не заблудиться, слідуючи за такими надійними поводирями, і має право розмірковувати про людину так, як про неї розмірковували ті отці. Та якщо навіть повага, яку ми повинні до них відчувати, не остудить затятих огудників і вони не посоромляться осудити цю книжку і відтак погляди святих мужів, я прошу читача не брати з них приклад, прислухатися не до першого поруху серця, а до здорового глузду і, стримавши своє себелюбство, ні в якому разі не дозволити йому втручатися в судження про "Максими", бо, послухавши його, читач, без сумніву, поставиться до них неприхильне: позаяк вони доводять, що себелюбство розбещує розум, воно неодмінно настроїть проти них той розум. Отже, треба вважати, що ця упередженість щодо "Максимів" якраз їх підтверджує, і правота цих "Роздумів" буде доведена запальністю і дотепністю, з якою їх захищають. Справді, важко буде переконати кожну розсудливу людину, що їх гудять не для того, щоб потішити вражену гордість і себелюбство, а з якихось інших причин. Одне слово, читач прийме найкраще рішення, якщо вважатиме, що жодна з тих максим не торкається його особисто і хоча вони узагальнюють, він той єдиний виняток, якого узагальнення не стосуються. І тоді я певний, що він перший підпишеться під ними, вважаючи, що вони ще надто лагідно обійшлися з людським серцем. Ось що я мав сказати взагалі про цей твір; що ж до методу його складання, то вважаю, що бажано було б, аби кожна максима мала заголовок, який називав би проблему, що в ній розглядається, і що їх треба було впорядкувати краще. Та я не міг цього зробити, не порушивши загальної будови переданої мені копії; а тому що одна й та сама тема трактується в кількох максимах, то люди, до яких я звертався з порадою щодо цього, зміркували:
доцільніше буде укласти Зміст, до якого звертатимуться читачі, якщо забажають знайти максими, що трактують ту саму проблему.

Перекладено за виданням: Moralistes Fransais du XVII siecle. Editions du Progres. Моscоu, 1967.

© Ярема Кравець, 1993, переклад українською мовою.

[ПЕРЕДМОВА ДО ПЕРШОГО ВИДАННЯ (1665 р.)] [МАКСИМИ] [ПОСМЕРТНІ МАКСИМИ]
[МАКСИМИ, ВИЛУЧЕНІ АВТОРОМ] [Ярема КРАВЕЦЬ ЛАРОШФУКО І УКРАЇНА]

журнал "Всесвіт"