КРИМСЬКИЙ НЕЗАЛЕЖНИЙ ЦЕНТР ПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДНИКІВ І ЖУРНАЛІСТІВ

Микола СЕМЕНА
МУСТАФА ДЖЕМІЛЄВ: ЛЮДИНА, ЯКА ПЕРЕМОГЛА СТАЛІНІЗМ

Спеціальний випуск журналу «Кримськотатарське питання»
м. Сімферополь, 2010 р.

«Мустафа Джемілєв: Людина, яка перемогла сталінізм», Микола Семена
Спецвипуска журналу "Кримськотатарське питання".
КНЦПДЖ / Видавництво “Доля”, м. Сімферополь, 2010 р.

«Mustafa Dzhemilev: Person who has won stalinizm», Mykola Semena
Special issue of magazine "Crimean Tatars Issues"
Crimean Independent Center of Political Researchers and Journalists / "Dolia", Simferopol, 2010.

Цей спецвипуск журналу «Кримськотатарське питання» присвячений Мустафі Джемілєву. Він – найвідоміший у світі кримський татарин. Лідер кримськотатарського національно-визвольного руху. Багатолітній голова Меджлісу кримськотатарського народу. Колишній дисидент, політв‘язень і правозахисник. Лауреат багатьох міжнародних премій. Народний депутат України 3, 4, 5 і 6 скликань. Чоловік складної долі, який пройшов через тюрми і табори, віддав десятки років життя у боротьбі з несправедливістю. Людина, яка боролася і перемогла сталінізм – це Мустафа Джемілєв, у світі відомий більш як Мустафа Кирим-огли – Син Криму.

Це видання здійснено за сприяння Національного фонду демократії (NED, США).
Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору засновника і видавця, а також із позицією Національного фонду демократії (NED, США).

This edition was supported by the National Endowment for Democracy (NED, USA).
The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the founder, publisher and NED (USA).

Для замовлення журналу – звертатися за поштовою адресою: 95000 м. Сімферополь, головпоштамт, а/с 142, або за електронною адресою: prytulav@ukr.net 

© Микола Семена
© Володимир Притула, передмова
© Леньяра Абібулаєва
© ГО “НЦПДЖ”
© Видавництво “Доля” 

ПЕРЕДМОВА

Моє знайомство з Мустафою Джемілєвим відбулося майже 20 років тому – 26 червня 1991 року. Як кореспондент Радіо Свобода я висвітлював роботу першого після загибелі у 1918 році Кримської Народної Республіки Курултаю (загальнонаціонального з‘їзду) кримськотатарського народу. Щойно зайшовши до залу сімферопольського Палацу профспілок, я побачив популярного тоді політика, колишнього дисидента і правозахисника, депутата Верховної Ради Української РСР Генріха Алтуняна. Одразу кинувся до нього з проханням про інтерв‘ю. Генріх Ованесович м’яко посміхнувся і сказав, що, мовляв, не заслуговує на увагу журналістів, а от Мустафа (тут він повернувся і я побачив за ним невисокого худорлявого чоловіка) міг би щось і сказати Радіо Свобода. Побачивши мій дещо розгублений погляд, Алтунян ще раз посміхнувся: «Не дивись, що він такий низенький, це велика людина, справжній велет духу, як і весь його народ!».
І протягом наступних двох десятиліть я не раз переконався у правильності цих слів правозахисника, який знав борця за права кримських татар ще з табірних часів. Як і в тому переконався, що українське суспільство далеко не в повній мірі усвідомило та оцінило вклад Мустафи Джемілєва у розвал «Імперії Зла», у розбудову української держави, забезпечення етнополітичної стабільності в Криму, у процеси репатріації та облаштування кримськотатарського народу, відстоювання його прав та інтересів.
Якось я сказав йому: це Ви повернули кримських татар на батьківщину. Він відповів; «Це була моя мета, це було справою мого життя. І навіть смерті, бо я готовий був умерти, коли проводив в ув’язненні голодування, і навіть був присмерті. Але це була і справа кожного кримського татарина. Кожен щось робив. Хтось більше, хтось менше. Але робили всі і прагнули на батьківщину в Крим усі. Тому наш рух був наймасовіший, тому ми перемогли сталінщину!». На мою думку, це слова справжнього Лідера.

Володимир Притула,
керівник проекту «Кримськотатарське питання» 

...Жизнь наша –
лишь только искра всей жизни Родины.
Муса Джалиль

Вступ

Я довго порпався в книгах, у журналах і в комп’ютерних базах, перебирав у голові відомі мені факти з життя Мустафи Джемілєва, свої особисті спостереження за його діяльністю протягом більше 20 останніх років. У думках роїлися факти й події з історії Кримського ханства, Російської та Османської імперій, 70-літнє існування СРСР, двадцятилітня історія України та Кримської автономії. На цьому широкому історичному тлі я довго шукав аналогії до образу Мустафи Джемілєва в історії людства. Аналогії були, але дуже мало. Всяке порівняння його з іншими історичними фігурами сильно «кульгало». Адже Мустафа посідає в історії тюркського світу особливе місце, грає особливу роль…
Наприклад, Максим Горький, нарис якого про Леніна вважається ледь чи не зразковим твором у цьому жанрі, насправді виявився досить обмеженим у розумінні цього політика. Це в 30-х роках минулого століття Максим Горький міг написати: «Владимир Ленин умер. Наследники разума и воли его – живы. Живы и работают так успешно, как никто, никогда, нигде в мире не работал». А що б сказав Горький після того, якби побачив результати їхньої «праці» в 1933 і 1934 роках в Україні? Бо, як відомо, Горький як письменник і політик, створенням Спілки письменників, писанням книги про будівництво Біломорсько-Балтійського каналу та іншими угодовськими діями тільки зміцнював режим Сталіна, із залишками якого боровся Мустафа Джемілєв. Зрештою, яка б не була причина смерті Горького в 1936 році, – він усе одно помер тому, що став просто не потрібний режимові, бо вже виконав свою роль, передбачену для нього Сталіним.
А що б сказав Горький, якби дожив до розпаду СРСР і міг порівняти «успіхи» комуністів-ленінців та рівень життя вільного ринкового постіндустріального світу? Кого хотів обдурити Максим Горький, коли писав, що комуністи «работают так успешно, как никто, никогда, нигде в мире не работал». Зрештою, його визначення Леніна «прост, как правда» виявилося теж досить фальшивим – де це Горький міг бачити «просту правду»? Зрозуміло, що Горький – і це трагедія митця в комуністичному світі! — стосовно Леніна і Сталіна просто не знав дійсної правди…
Разом з тим, слова Горького, як це часто буває з геніями в літературі, насправді сказані зовсім про іншу людину. Бо це саме Мустафа Джемілєв працює «так успішно, як ніхто» з його попередників – сталінський і неосталінський, «совєтський» режими упали, народ повернувся в Крим, кримські татари інтегруються в новий соціум на своїй батьківщині. А Мустафа Джемілєв – невисокий на зріст, скромний у одязі та оточенні, невибагливий до їжі й побуту, – це він і є – не «прост, как правда», а складний і багатогранний, як сама правда…
У чому ж сила Мустафи Джемілєва? Як би це велеречиво не звучало сьогодні: саме в тому, що він зміг стати на плечі титанів – Ісмаїла Гаспринського, Челебі Джихана, Джафера Сейдамета, Мустафи Кемаля Ататюрка, Агатангела Кримського, Муси Мамута, Андрія Сахарова…
Маємо сміливість стверджувати, що кримські татари як народ набагато щасливіші, ніж росіяни. Здавна вважається, що щасливий той народ, який добре знає свою минувшину, знає й шанує життя своїх історичних героїв, своїх предків і їхні славні діла має за взірець на майбутнє. Отже, в той час, коли Соловйов і Карамзін на замовлення царів творили свої великі міфи, кримські татари просто не мали часу займатися таким дріб’язком! Вони творили свою справжню історію — набіло, без підробок, без фальсифікацій. І сьогодні ось результат – великі міфи царських істориків чим далі, тим більше й аргументованіше спростовуються, стають не актуальними, і мають просто вмерти, хоч як би там московські «баскетболісти» не намагалися продовжити життя цій брехні спеціальними постановами і циркулярами. І тільки найдопитливіші вчені-правдолюби сьогодні виявилися в змозі докопатися – а звідки ж пішли і ким є насправді ті росіяни, які прагнули історію всіх інших народів замінити своїми власними міфами?
Натомість кримські татари будують нове життя на своїй батьківщині, в Криму, хоч як там імперія не прагнула відібрати в них цю землю, і вогнем та поїздом розлучала людей з цими горами, долинами і степами, в яких вони народилися. І хоч як радянські гіди намагалися доводити екскурсантам у Криму, що татар тут немає і не було ніколи, тепер кожне століття, кожне десятиліття, кожен рік, а інколи навіть і кожен день історії кримськотатарського народу виписаний і підтверджений фактами. З такою історією народ не може бути упокореним…
І це урок для українців. Якщо українці хочуть бути щасливим народом – їм слід знати свою справжню, а не спаплюжену чужими істориками і більшовицькими пропагандистами, власну історію. Є очевидна істина: горе переможеним, бо їхню історію писатимуть переможці. Кримські татари сьогодні не дозволяють робити цього переможцям над ними, і українці – незважаючи на ренесанс сталінізму! — повинні дописати до кінця вже розпочаті томи своєї правдивої історії, щоб передати їх онукам і правнукам, які мають знати, ким були їхні батьки, діди і прадіди!
Якщо виділити найпримітнішу рису Мустафа Джемілєва, то стане зрозуміло, що він — один з небагатьох вихідців з Радянського Союзу, який переміг сталінізм, перш за все, в собі. Так, він не один такий, але таких ще катастрофічно мало. Був Андрій Сахаров, був Григоренко, був Стус, був Чорновіл, інші правозахисники, але, наприклад, це саме не можна сказати навіть про найгучнішого борця зі сталінським спадком Микиту Хрущова. Парадокс: Хрущов боровся зі Сталіним його ж методами, він сталінізм витискав хрущовізмом, який сам по собі був модернізованим сталінізмом. На жаль, це не той випадок, коли «клин вибивають клином»…
В історії Росії та України був період, коли головними завданнями вважалися — десталінізація держави, десталінізація суспільства, десталінізація людини. На жаль, для повного завершення цього процесу і в росіян, і в українців не вистачило ні часу, ні інтелектуального ресурсу, ні політичної волі. Слід визнати, ні Росія, яка зараз переживає період ресталінізації, ні Україна, в яку ця ж російська ресталінізація заноситься за допомогою російських емісарів і засобів масової пропаганди, сталінізм не перемогли.

Частина 1. Сталінізм і людина. Дисидент, або Тяжке пізнання правди…
1.1. Через Колиму і табори – до світового визнання…
1.2. Любов і подвиг Сафінар-ханум. «Поряд з героїчним чоловіком має бути героїчна жінка…»

Частина 2. Сталінізм і національно-визвольний рух. Різниця між ОКНР і НРКТ визначила ефективність національного руху кримських татар…
2.1. Сутність сталінізму. Десталінізація
2.2. Історія кримських татар: три поразки і одна перемога
2.3. ОКНР і НРКТ – антиподи, а не «брати»…

Частина 3. Сталінізм і сепаратизм. Про сепаратизм у Криму - правда і міфи
3.1. Кримські татари і Європа
3.2. Кримські татари і Україна
3.3. Мустафа Джемілєв: «Відновлення історичної справедливості не може бути предметом торгу…»
3.4. Хто в нас тут справжній сепаратист?

Частина 4. Кримські татари і Партія регіонів. Новий етап національного руху
4.1. 66-а річниця депортації та розгортання всесвітнього руху
4.2. Кримські татари і «партія влади»