КРИМСЬКИЙ НЕЗАЛЕЖНИЙ ЦЕНТР ПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДНИКІВ І ЖУРНАЛІСТІВ

Микола СЕМЕНА
МУСТАФА ДЖЕМІЛЄВ: ЛЮДИНА, ЯКА ПЕРЕМОГЛА СТАЛІНІЗМ

Частина 4. Кримські татари і Партія регіонів. Новий етап національного руху

Чтобы оплодотворить борозду,
где прозябает будущность свободных народов,
нет надобности проливать кровь, -
достаточно распространять идеи.
Виктор Гюго

У нас есть кассационный суд – это будущее.
Счастлив тот, кто можетпредстать перед ним…
Оноре де Бальзак

4.1. 66-а річниця депортації та розгортання всесвітнього руху
 
Меджліс кримськотатарського народу виявився найбільш європеїзованим громадським органом у Криму, який зміг дати дійсно наукову, цивілізовану на світовому рівні оцінку як історії Радянського Союзу, так і новітній історії України. Ні Верховна Рада, ні Рада міністрів Криму, ні кримські організації політичних партій, ні заполітизовані громадські організації Криму не змогли піднятися до рівня передових європейських теорій. «Європейські країни та європейські народи в ХХ сторіччі пережили два криваві тоталітарні режими - нацистський і комуністичний, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини, військові злочини і злочини проти людства…», - говориться в резолюції мітингу кримськотатарського народу, який відбувся 18 травня 2010 року в Сімферополі. Це ті слова, яких не знайшли ні офіційні політики, ні офіційні чиновники. Навпаки, вони проявили недалекоглядність. Голова уряду Василь Джарти, на якого президент поклав обов’язок і відповідальність за достойне проведення та відзначення 66-річниці депортації в Криму, в своєму виступі з балкону Українського театру, з одного боку, ретельно уникав словосполучення «кримськотатарський народ», увівши в ужиток термін «населення», з іншого боку твердив, що він обстоюватиме «відродження мови, культури та освіти» кримських татар. Йому, нащадкові кримських греків, теж колись депортованих з Криму в Приазов’я ще єкатерининським режимом, можна вибачити: виходець із мононаціональної та давно зросійщеної Макіївки міг ще не засвоїти, що мова і культура - то і є ознаки саме народу, а не населення.
Отже, 66-а річниця депортації, крім усього іншого, привід проаналізувати та зрозуміти, до чого ж саме прийшов кримськотатарський національний рух на середину 2010 року? Адже немає сумніву, що з обранням Віктора Януковича Президентом України в національному русі кримськотатарського народу почався якісно новий етап, обумовлений цілою низкою пострадянських і посткомуністичних українських парадоксів.
Перший з них полягає в тому, як відзначено в згаданій резолюції, що «якщо держави і народи Західної Європи незабаром після завершення Другої світової війни повністю засудили й подолали наслідки злочинів, здійснених нацистським режимом, об'єднавшись у Європейський Союз, в який після розпаду СРСР вступили і держави Східної Європи, то в Україні катастрофічні наслідки злочинної депортації 18 травня 1944 року і десятиліть насильницького утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання не усунені й до сьогодні. В Україні за всі роки незалежності не ухвалено жодного закону, спрямованого на відновлення політичних, економічних, соціальних і культурних прав кримськотатарського народу. Процес повернення кримськотатарського народу на свою Батьківщину не завершений, сім'ї розділені, десятки тисяч кримських татар все ще перебувають не зі своєї волі в місцях депортації. Держави-члени СНД не тільки самоусунулися від виконання раніше взятих ними в рамках Бішкекського угоди зобов'язань щодо сприяння в поверненні на свої землі кримських татар і їхніх нащадків, але й створюють нові перешкоди на шляху їх повернення…»
І справді, якби українська політика була реалістичним і логічним процесом розвитку суспільства, якби наша політична система та наші політичні партії відповідали цивілізованим нормам, то здавалося б, що кримськотатарському народу, який ще в 1991 році в Декларації про національний суверенітет поставив за мету відновлення своєї насильно знищеної національної державності, слід би негайно вступити в блок ні з ким іншим, а саме з Партією регіонів, і розгорнути єдиним фронтом з регіоналами широку боротьбу за ту мету, яку ПР декларувала на момент свого створення в 1998 році. А саме – за відродження і самостійність регіонів, за повноту влади в регіонах, за регіональний розвиток, за втілення в життя принципів Європейської хартії місцевого самоврядування. Чому? Та тому, що в умовах держави з цивілізованою політикою, яка б сповідувала права людини та європейські цінності, це незмінно призвело б до розширення прав кримськотатарського народу на теренах Криму, а тим більше в умовах декларованої тут територіальної автономії. Це ж - логічно.
Але логічно тільки на папері, а не в житті…
З одного боку, якби створення Автономної Республіки Крим, якби її конституція, її територіальний характер не були фальшивим жупелом, не були хитрістю комуністів, не були прикриттям зовсім іншого факту, а саме створення автономії для зовсім іншої соціальної групи – для зросійщеного чиновництва, а не для кримчан усіх національностей! - то саме автономія, потім розширення прав регіону, потім відновлення мови, культури, освіти, релігії тощо – саме це могло б бути процесом відродження кримських татар як народу на своїй батьківщині. Тому здається дивним, що Меджліс кримських татар ще до цього часу не в блоці з Партією Регіонів. Тим більше – чому між Меджлісом та очільниками партії такі складні відносини? Чому саме з ініціативи ПР в «родовому гнізді» партії, в Донецьку, була заснована, а потім без зайвого жалю розпущена (її людський склад було кооптовано до Партії регіонів) Мусульманська партія України? Що не так? Що не зрослось?
І з іншого боку, саме Партія регіонів могла б бути провідником усіх цих цілком європейських процесів регіональної і національної демократизації, адже саме вона декларувала ці принципи в програмі та статуті. Якби… Якби ці принципи не залишилися порожньою декларацією, якби вони дійсно втілювалися в життя партією, якби вони були керівництвом до дії…
Насправді ж, як це видно з перших 50 днів президентства Віктора Януковича, декларуючи курс на регіональний розвиток, на права регіонів, на розширення демократії в регіонах, Віктор Янукович і Партія регіонів ретельно вибудували філігранну вертикаль одноосібної влади президента. Віктор Янукович (зазначимо – ігноруючи норми Конституції про парламентський характер республіканського устрою України) зумів різними методами, в першу чергу, розстановкою своїх людей, застосуванням політичного авторитаризму підпорядкувати собі парламент, уряд, судову систему, регіональні органи влади, в тому числі представницької.
Але хіба хто з нас сумнівався, що якщо на посаду президента буде обраний Янукович, то буде інакше? Ще під час виборів говорили про те, що Україні потрібна «сильна рука» -- хоча з точки зору документів ПР, які є зразком регіональної демократії!, - для цього не було жодних підстав. Отже, ми й тоді дивилися не в документи, а на реалії, на практику самого Януковича, на його особистість і стиль роботи, і розуміли, до чого це призведе…
Тому і діячі кримськотатарського національного руху вже всією історією СРСР навчені, що дивитися слід не в папери, не в Конституцію, де написано, що всі народи рівні, а їм чомусь не дають селитися на батьківщині, а на реальні справи!
Тому як за часів Леоніда Кучми, так і за часів Віктора Ющенка, так і за часів Віктора Януковича, які сповідували часто кардинально протилежні погляди, становище кримськотатарського народу не змінилося.
«Слід відкрито визнати, що подальше затягування відновлення прав кримськотатарського народу може спричинити катастрофічні наслідки, що можуть призвести до втрати людською цивілізацією одного з самобутніх і стародавніх європейських народів. Міжнародне та європейське співтовариство не може і не повинне залишатися байдужим до трагедії кримськотатарського народу, що триває. Необхідно терміново скликати під егідою міжнародних і європейських організацій спеціальний Міжнародний форум з питання відновлення прав кримськотатарського народу на своїй Батьківщині, забезпечення його безпеки і гарантій розвитку в Україні», - говориться в резолюції мітингу від 18 травня, які вже традиційно стали програмовими документами національного руху нарівні з рішеннями курултаїв.
«Спираючись на загальноєвропейський і міжнародний досвід в усуненні наслідків злочинів, здійснених тоталітарними режимами в ХХ сторіччі;
- зважаючи на особливу роль міжнародних організацій, перш за все, Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, Організації з безпеки і співпраці в Європі та Європейського Союзу;
- бажаючи сприяти становленню демократичної і незалежної України, в якій права кримськотатарського народу, безумовно, мають бути відновлені і дотримуватися так, як це закріплено міжнародними актами про права народів і права людини, вважаємо за необхідне проведення найближчим часом під егідою міжнародних і європейських організацій спеціального Міжнародного форуму з питання відновлення прав кримськотатарського народу на своїй Батьківщині, забезпечення його безпеки і гарантій розвитку в Україні».
 

4.2. Кримські татари і «партія влади»

Отже, що ж дав кримським татарам досвід спілкування з Партією регіонів за останні роки?
По-перше, спроба впливу на кримськотатарський народ з допомогою Мусульманської партії України, створеної в Донецьку, виявилася невдалою, бо вона не змогла відвоювати ні політичний простір в Меджлісу та звичних для кримських татар структур, створених у Криму, ні релігійного простору, зайнятого Муфтіятом мусульман Криму. Тому партія була фактично приєднана до складу ПР, не реалізувавши покладених на неї завдань.
По-друге, політичний курс Партії регіонів у національному питанні не відповідає інтересам кримськотатарського народу та політичному курсові Курултаю і Меджлісу. Хоч деякі з опозиційних кримськотатарських структур підтримали курс ПР на підтримку російської мови, адже саме нею, а не українською, володіє більшість пересічних кримських татар, але вони не могли схвалювати курс ПР на підвищення залежності від Росії, адже Меджліс, який в європейських та інших міжнародних структурах, аж до структур ООН, зустрічає досі більше розуміння та підтримки, ніж вдома, розумів, чим саме може обернутися ця залежність.
Саме тому Меджліс кримських татар різко виступив проти продовження строку базування в Криму – на землі предків кримськотатарського народу – Чорноморського флоту Росії. Таким чином, це вже вдруге, національною територію кримських татар, на якій пройшло етнічне формування цього народу, розпорядились без його участі. Вперше - коли ще до повернення народу в Крим на півострові сформували російську національно-територіальну автономію, вдруге – коли віддали частину її під базування іноземного флоту.
Разом з тим демонстративне дистанціювання ПР (у тому числі Президента Віктора Януковича) від вирішення проблеми кримськотатарського народу може мати досить небезпечні наслідки. Оцінку цьому дав Мустафа Джемілєв, який наголосив, що відмова ПР від вирішення проблеми кримськотатарського народу у відповідь на те, що Меджліс кримських татар на виборах закликав народ голосувати за іншого кандидата в Президенти, є безпідставною. Кримськотатарська проблема в Україні - це не проблема самих кримських татар, а проблема держави в цілому, проблема Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради України, оскільки вона створена не з вини кримських татар, і має бути вирішена за будь-якої влади і силами будь-якої влади, і незалежно від того, яку б політичну позицію не займали Курултай та Меджліс. Ніяка влада не може ігнорувати становище, інтереси, потреби, перспективи 260-280 тисяч своїх громадян, тим більше, якщо вони представляють цілісний народ, компактно розселений в одному з регіонів.
Особливе питання – ставлення Партії регіонів до російського питання. Зрозуміло, що посилення взаємин з Росією у випадку, якщо це не є процесом односторонніх поступок, а взаємовигідним співробітництвом, можна лише вітати. Однак постійні претензії певних російських політиків на Крим викликають у самому Криму, в тому числі серед кримських татар певний рух, який теоретично починає розглядати можливість переходу Криму до складу Росії. Розглянемо цю проблему і ми.
Отже, чим небезпечне приєднання Криму до Росії? Воно небезпечне, в першу чергу, для самих кримських татар. Безперечно – і це один з «найсильніших» аргументів прибічників переходу Криму до складу Росії! – після приєднання Криму до Росії на його території, цілком можливо, буде відразу ж створено кримськотатарську національно-культурну автономію на кшталт інших автономій, які існують в Росії. І це вже пропонувалося кримським татарам. Ну й справді, не зберігати ж у російському Криму російську територіальну автономію, яка тут є зараз. Однак чи багато дали національним меншинам Росії ті національно-культурні автономії, які створені в цій країні?
У період 1921-1944 років у складі Російської ж Федерації вже існувала кримськотатарська національна автономія, і що – вона врятувала кримськотатарську інтелігенцію від повного розстрілу, від репресій 1934-1937 років, вона врятувала партію «Міллі-Фірка» від повного розгрому і ліквідації її членів, вона врятувала мусульманську релігію від розгрому, вона врятувала кримськотатарський народ від депортації, вона врятувала пам’ятники культури від знищення, вона врятувала Кримську АРСР від ліквідації? Слід лише поглянути на ті утиски, яких і сьогодні зазнають національні меншини в Росії, щоб зрозуміти: формально кримськотатарська автономія в складі Росії може бути створена швидше і легше, але вона не буде наповнена необхідним змістом. Натомість в Україні створення кримськотатарської автономії неодмінно буде більш болісне і повільне, пов’язане з більшими проблемами, однак немає сумніву, що це буде справжня автономія, яка гарантуватиме кримськотатарському народові всю повноту прав. Хоча, можливо, це відбудеться вже не в період перебування при владі Партії регіонів та президентства Віктора Януковича, однак і цей час буде важливим етапом зрілості для всіх політичних сил українського суспільства та української держави.
Віктор Янукович ву переддень 66-ої річниці депортації 18 травня 2010 року зустрівся не з усім складом Ради представників при Президентові, а виключно з Мустафою Джемілєвим і Рефатом Чубаровим як президентом Всесвітнього конгресу кримських татар. Зустріч Постійного представника Президента України в Криму Сергія Куницина з Радою представників на місці свідчить про те, що центральна влада України, по-перше, взяла курс на ігнорування створеної раніше Ради представників як органу, з яким потрібно вести справи, оскільки до нього входять виключно представники Меджлісу, який є нелегітним органом.
Указ Президента про додаткові заходи з облаштування кримськотатарського народу та інших осіб, депортованих за національною ознакою, виданий після цієї зустрічі, фактично жодних проблем самого народу не вирішує. Заходи, передбачені ним, - будівництво Соборної мечеті в Сімферополі, надання Бахчисарайському заповіднику національного статус тощо - є заходами в інтересах самого регіону і не є виключно проблемами кримськотатарського народу. Набагато важливіші проблеми, як то проблема виділення землі, впровадження в практику кримськотатарської мови, представництво в органах влади, відродження культури, відновлення системи освіти, нарешті проблема відновлення історичної топоніміки – так і лишаються не вирішеними, хоч Президент не може про них не знати.
Таким чином, Президент не просто, як це коментують, «віддав долю кримськотатарського народу в руки лише Меджлісу», відсторонивши від народу офіційні органи влади, знявши з них відповідальність, тобто дав зрозуміти, що він розмовлятиме з народом через Меджліс, хоч він і не є законним органом. Але цим він, по-перше, нівелював попереднє рішення про легітимізацію Меджлісу через Раду представників, чим, по-друге, законсервував її, і тепер вона постане перед суспільством в її первісному невирішеному вигляді в будь-який момент.
І це, здається, дві найважливіші проблеми, шляхів вирішення яких не знайшла жодна з попередніх систем влади в Україні – надання кримській автономії кримськотатарського національного статусу і легітимізація Меджлісу. Саме вони будуть тими головними проблемами, через які може спіткнутися будь-яка пізніша влада в Україні, якщо не буде знайдено їх вирішення.
По-перше, прийде час, коли суспільство України і Криму в тому числі дозріє до думки про те, що Крим не є територіальною автономією, і що він надалі не може залишатися російською національною автономією у складі Україні, бо єдиним історично легітимним носієм, суб’єктом такої автономії в Криму може бути кримськотатарський народ. Якими заходами в Україні тоді буде конституюватися кримськотатарська автономія і ліквідовуватись територіальна? На це питання ще немає відповіді…
По-друге, настане час, коли суспільство зрозуміє, що Курултай і Меджліс надалі не можуть залишатися у статусі невизнаних законом, але де-факто реально повноправними органами національного самоврядування кримських татар. Суспільство зрозуміє, що далі не може існувати в реальній практиці фактичне двовладдя для кримських татар – з одного боку, системи офіційних сільських, селищних, районних, міських рад, з іншого - системи місцевих меджлісів. Просто ліквідувати систему меджлісів не можна буде через те, що це є орган, офіційно обраний народом на спеціальних виборах. І той, хто буде його ліквідовувати неодмінно матиме справу з самим цим народом і його правом на самоврядування. До того ж запровадження національної автономії кримських татар виявиться неможливим без офіційного визнання Меджлісу як повноправного органу цього народу…
Як можна буде діяти в такій ситуації?
Безперечно, подібні трансформації мають бути безболісними для суспільства. Цілком очевидно, що запровадження кримськотатарської національної автономії в Криму можливе (і самі представники Меджлісу ніколи не заперечували проти такого способу вирішення цієї проблеми) лише шляхом поступового запровадження в практику, у владу, в законодавство, рис і засобів національної автономії, поступового переходу від територіальних та російських національних факторів в характеристиках автономії до кримськотатарських національних характеристик.
Крім того, проблема легітимізації Меджлісу може бути вирішена лише одним шляхом – поступовим об’єднанням, злиттям його зі складом депутатів Верховної Ради Криму. Це може дати Меджлісові право балотуватися на чергових виборах у складі певного національного округу з наступним наданням йому прав фракції за умови розпуску попереднього складу Курултаю та Меджлісу. Це може бути рішення про кооптування, об’єднання Меджлісу і Верховної Ради Криму в єдиний орган тощо. Однак єдиний шлях вирішення проблеми – це шлях визнання і поваги до права народу, це шлях відновлення його становища до депортації.
Таким чином, які перспективи відносин кримськотатарського народу та його органів з Партією регіонів як партією влади в Україні?
По-перше, слід сказати, що позиції кримськотатарського народу, Курултаю, Меджлісу сталі, чіткі, історично обумовлені, за багатьма параметрами схвалені міжнародним співтовариством, тобто вони з точки зору історичної справедливості та прав народу не потребують змін. По-друге, позиція Партії регіонів ситуативна, продиктована особистими уподобаннями політиків, обмеженнями їхнього історичного світосприйняття та розуміння цивілізованості суспільства. Таким чином, саме позиція Партія регіонів, її національна політика потребують змін, вона має бути більш політично та соціально зрілою, цивілізованою, повною мірою має відповідати міжнародному праву в царині міжнаціональних відносин у суспільстві.
Отже, питання взаємного розуміння кримськотатарського народу і партії влади, питання вирішення кримськотатарської проблеми в Україні є цілком у руках останньої, залежить від її ідейного рівня та зрілості. Проблема в тому, що Партія регіонів як політична структура, яка сьогодні відповідальна за стан усього суспільства та його прогрес, повинна очолити в Україні рух за подолання залишків сталінізму, яким обумовлено негаразди в міжнаціональних відносинах в Криму. Чи здатна на це Партія регіонів з огляду на її людський склад, на її теоретичну і практичну підготовку до управління суспільством? Не завжди. Однак період учнівства, слід визнати, ще не закінчився, а тому ця проблема стане для Партії регіонів головним екзаменом, який вона або складе, або ні. І це будуть ті підсумки, за якими буде оцінюватися вся суспільна роль цієї політичної сили, від яких залежатиме її майбутнє. Лише в тому разі, коли риси сталінізму будуть подолані в політиці, в економіці, в гуманітарній сфері, в міжособистісних відносинах в суспільстві – лише тоді кримськотатарська проблема може бути вирішена.

Сімферополь,
березень-травень 2010 року

До змісту Микола СЕМЕНА МУСТАФА ДЖЕМІЛЄВ: ЛЮДИНА, ЯКА ПЕРЕМОГЛА СТАЛІНІЗМ