П'ЯТЕ ПОСЛАННЯ ДО УКРАЇНЦІВ

Коли б ми плакати могли,
Які б річки з очей незрячих,
Які б річки із сліз гарячих
По Україні б потекли!
Коли би б ми плакати могли...

Коли б ми вірити могли
Які б ми витерпіли муки,
Яку б вагу взяли на руки
Які б хрести ми понесли!
Коли б ми вірити могли...

Коли б ми гніватись могли!
Які б пожежі запалили,
Які б кайдани ми розбили,
Якого б ката розп'яли!
Коли б ми гніватись могли...

Цей вірш Олександра Олеся, хоч і написаний більше 80 років тому, та, як геніальний у своїй правдивості і щирості, у розумінні душі народу, якнайкраще віддзеркалює і сучасне українське суспільство. Самі себе і запитаймо - чому так? Причини невдоволення недосяжністю правдивої самостійності, теперішньою неможливістю повноцінного українського буття на своїй землі покищо найкраще відчуваються, як і завжди, поетами. На сайті маріюпольської газети "Домаха" віднайшов сучасне продовження вірша Олександра Олеся:

Якби ми діяти могли,
Які б ми пастки зруйнували,
Яку б державу збудували,
Якої б мрії досягли!
Якби ми діяти могли...

Як в давнішній, так і в сучасній поезіях, - концентрат народної сили і думки. Таких скарбів наш народ має силу-силенну.

Зберігаючи шану до друкованого в книжці чи газеті слова, все ж сподіваюсь на підсилення ролі Інтернету і в розповсюдженні наших цінностей, і в організації омріяного українського життя. Все залежить від нас - від наших мрій, терпіння, віри, гніву, а головно - від діяльності.