Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

ПОСЛАННЯ ДО УКРАЇНЦІВ

Нащо даремнії скорботи? 
Назад нема нам вороття! 
Берімось краще до роботи, 
Змагаймось за нове життя! 

Леся Українка

Хотілося б, аби цей офорт, створений севастопольським художником Ярославом Миськівом ще у 1980 році, став камертоном до нашої сторінки - дуже вже символічно виглядає покручене дерево, човен і без’язикий, ось вже більше, ніж півстоліття, дзвін у старовинному Херсонесі. Дзвонам обривають язики, замотують їх у товсте повстя - аби вони не турбували спокійний сон людей. Це раніше вони попереджали про небезпеку і люди захищали свою землю. Байдужих не було. 

А нині, вже за часів незалежності, через байдужість все ще не можемо випростатися і стати міцно, не можемо позбутися мороку минулого, не можемо зупинити руйнівне для українців кипіння у плавильному казані народів, яким стала Україна і Крим. Всепожираюча і всеохоплююча ентропія, небуття - міцнішає. Щоб не допустити гибелі, треба прикласти енергію. 

Сумно відчувати і правоту Андре Глюксмана, котрий писав, що “підпорядковуючи звички споживання і працю імперативам ринку без кордонів, економіка позбавляє “коренів” цілі народи, псує, а потім знищує їхній побут і звичаї”. 

За цих умов існує єдине спасіння - організація антиентропійних процесів. Магія доброго слова, сердечного бажання, щирої молитви діятиме, коли ми й самі не будемо сидіти, склавши руки і повернемо у життя відчуття господаря своєї держави. 

Тільки за таких умов у нас населення перетвориться в народ, щезне недосконале телебачення, слово “Kiev” у електронних адресах і в житті (а хтось же має слідкувати за виконанням рішень Верховної Ради! - треба: “Kyiv”!). Тільки тоді ми не будемо жити чи не в єдиній країні світу, де вимикають світло і де залежність від енергоресурсів доведена до безглуздя. І тільки тоді українці не будуть бажати один одному, щоб з кожним роком в Україні не було гірше. Зникне ксенофілія влади.Тільки тоді будемо обирати між кращим і найкращим, а не між жахливим і страшним. 

Тільки за таких умов сто тисяч українців за переписом 1989 року (а насправді їх значно більше), що мешкають в Севастополі, зможуть наблизитися у досягненні повноти національного буття до культурних параметрів 100 тисяч українців канадського Торонта, у якому вони створили для себе 20 церков, 4 школи, 3 культурні центри, 2 телевізійні програми. А українські віруючі Севастополя туляться у приміщенні просвітян... 

Чуття єдиної родини переповнювало нас під час візиту делегації канадського товариства приятелів України, які у вересні 1998 року прибули з Торонта для відкриття у нашому місті Канадсько-Української бібліотеки. Саме тоді я познайомився з пані Марією ФІШЕР-СЛИЖ, яка перейнялася ідеєю створення цієї сторінки і надала необхідну допомогу. Велика подяка пані Марії, яка стояла біля витоків цього утвіру. 

Подяка пані Лідії МАДОЯН за її небайдужість до питань державного будівництва, яка робить для України більше, ніж деякі державні інституції. 

Окрема подяка Севастопольській правозахисній групі - Виконавчий директор п. Роман РОМАНОВ - за надане комп’ютерне обладнання. 

 
Why are you mourning, 
There is no way back. 
Let’s better start working, 
Aspiring for the new life. 

Lesya Ukrainka

I wish the etching “Late Autumn”, created by Sevastopol artist Yaroslav Myskiv in 1980, to become a tuning fork to this page thanks to the distorted tree in the etching, a boat and the bell silent already more than half of a century, in the ancient Chersonessus.  They tear off the tongues of the bells, wrap them up into thik felt in order they should not trouble the calm people’s sleep. It was much earlier when they warned people about any danger and people could defend their land. There were no indifferent among them. 

But now, at the time of independence, we still cannot straighten ourselves because of our indifference and stand firm, we cannot reject the darkness of our past, cannot stop destructive for us, Ukrainians, boilling in the peoples’ pot, which is now the Ukraine and the Crimea. 

Alldevouring and universal entropy, non-existence become stronger. To prevent death one should act energetically. 

One feels sorrow to acknowledge Andree Gluksman’s rightness when he had written that “subjection of the cosuption habits and labour to the imperatives of the market without bounderies economy deprives many nations their “roots”, spoils, and later ruins their lives and habits”. 

There exists only one saving - organization of the anti-entropy processes. The magic of the kind words, sincere wishes, heart prayer will act under the condition we, outselves, are not lazy but wish to revive the belief that we are the real owners of our country. 

Only under such conditions our imperfect TV, the word “kiev” in the electronic addresses and in life will disappear (somebody should check up carrying out the upreme Soviet decisions! - and write: “Kyiv”!). Only then we shall not live in the almost only country in the world, where the electric light is often switched off and in which the dependence on energy resourses is quite abnormal. And only then the Ukrainians will not wish each other to live tomorrow not worse than earlier in the Ukraine. Only then we will choose among better people and the best, but not among terrible and the most terrible. 

Only under such conditions one hundred Ukrainians (according to the data of 1989, but they are much more numerous) that live in Sevastopol will be able to approach the cultural parameters and standarts of the Ukrainians living in Toronto, where they have built 20 churches, 4 schools, 3 cultural centres, have 2 TV programs. At the same time the religious people in Sevastopol have no church at all. 

The feeling of a common family came to us during the visit of the Ukrainian friends Society delegation in september 1998 from Toronto on the occasion of the Canadian-Ukrainian library opening. 

Just then I had met Mrs Maria Fisher-Slysh who supported the idea of this page writing and gave her assistance. 

Great thanks to Mrs Maria for her assistance. 

My gratitude to Mrs Lydia Madoyan for her interes in the sіte construction and who makes for the Ukraine much more than any state institutions. 

Special gratitude for Sevastopol group for HR Protection, Executive director of which is Mr Roman Romanov for the computer equipment. 

Thanks to Sevastopol society “Prosvita” ("Enlightnment") named after Taras Shevchenko, the chief of which is Mr Mykola Huk, for the computer equipment used during my work. 

Web-masters Vyacheslav Antonov and Pavlo Burmakov deserve thanks for their tolerance during the process of creating this page. 

Idea by Mykola Vladzimirsky
 

Translated by Svitlana Makusheva

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ