Олекса Pізниченко
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?

ЧИ НЕ ВИНАЙШЛИ МИ ВЕЛОСИПЕД?

А тепер, коли ви це все прочитали і, підозрюю, почали думати-гадати: а чи не перегинає палку автор, а чи не зашорений він надмірним патріотизмом, я дозволю собі процитувати видатного московського історика, апологета московського самодержавства, Василя Осиповича Ключевського, що жив у 1841-1911 рр. Під кінець "перебудови" було видано його 9-томник, з якого 5 томів склав "Курс русской истории".

Так ось, у І томі, в сімнадцятій лекції ми читаємо таке: "Київська Русь поєднувала глотковий К з твердим ЪI, зубний Ц або піднебінний Ч з м'яким Ч або Ь: вона казала КЪІЕВЪ, а не КИЕВ, як говоримо ми всупереч правилам давньої руської фонетики, що вимагала, щоб К при збігові з Й перетворювався в Ц або Ч: звідси форма в одному українському рукопису XII в "Лучино Євангеліє" (від Луки). Ця давня фонетика збереглася в говорі українців, які говорять: НА ПОЛЯНЦИ, КОЗАЧЕ. Ми, москвини, навпаки, не поєднуємо Ц і шиплячі Ж й Ш з м'якими голосними, говоримо КОЛЬЦО, ШЬІРЕ, ЖЬІЗНЬ і не зможем так тонко вимовляти поєднані з цими приголосними м'які голосні, як їх вимовляють українці: ОТЪЦЯ, ГОРОБЦЯ.

Зате московскі говірки, засвоєнні освіченним московським суспільством за взірець, деякими рисами ще далі відійшли від говорів Київської Руси. ГАВАРИТЬ ПА-МАСКОВСКИ (так у Ключевського! - О.Р.) означає ще більше порушувати правила давньої фонетики, чим порушує їх володимирець чи ярославець. Московський говір - порівнянна набагато пізніший, хоча його ознаки з'являються в пам'ятках досить рано, у першій половині XIV ст.,одночасно з політичними успіхами Москви".

Це писав об'єктивний московський історик у минулому ще столітті:
"Таким чином, московські говірки склалися шляхом знівечення руського (себто київського, українського! - О.Р.) говору. Утворення говорів і говірок - ие звуковий, вокальний літопис народних пересувань і місцевих групувань населення. Давня фонетика Київської Руси особливо помітно змінилась у північно-східному напрямку, тобто в спрямуванні руської колонізації, що утворила москвинське плем 'я злиттям руського населення з фінським".

Ось і все. І поставлено всі крапки над усіма "і".

Тодішні московити, як бачимо, не боялися признаватися ні в тому, що вони "произошли" від злуки полян-русів-українців із фіннами, що мова їхня є, по-суті, порча, спотворення києво-української. Навіть, як вище засвідчено у Ключевського, трохи знали, в чому полягає зіпсуття. Та й далі він говорить про найбільше зіпсуття-перекручування нашого пречудового українського О в дикувате для українського вуха А. Тож слухаймо далі:

"Це наводить на припущення про зв'язок обох процесів. Даль допускав думку, що акаючі говірки Московїї утворилися внаслідок обрусіння чудських племен. Східні інородці, "русея" (слово яке чудове, га? - О.Р) взагалі переінакшували привласнювану мову, псували її фонетику, переповнюючи її твердими голосними та неблагозвучними сполученнями голосних з приголосними. Обрусіла чудь не збагатила руської лексики... Але, не збагачуючи лексики, чудська помісь псувала говір, вносячи в нього чужі звуки та словосполучення".

І ще цікаве спостереження Ключевського. Він, як і ми, розумів, що український народ жив і множився на своїй землі, майже не змішуючись з чужинцями, продовжуючи, нагромаджуючи свої тисячолітні надбання. Чого не можна сказати про московитів:

"Москвинське плем'я вийшло не із продовження розвитку цих старих краєвих особливостей, а було справою нових різноманітних впливів, що почали діяти після цих розривів народности, в краю, що знаходився поза старою, корінною Руссю, і в ХII ст. був більш інородницьким, ніж руським краєм".

Я переконаний, що ці слова учні наших шкіл повинні знати напам'ять, як "Отче наш". Це їм додасть певности у відстоюванні прав нашої мови.

Далі

До змісту