Олекса Pізниченко
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?

ШАНУЙМОСЯ, БО МИ ТОГО ВАРТІ!

У їх народ і славою,
І у нас народ і слово...
Т. Шевченко

А що ж там наші подорожні?
О, вони вже перекусили, підкріпилися та й заново почали свої чвари. А сталося це так.
Козак, звичайно ж, тільки полякав Москаля, що кожен їстиме своє. Насправді він поділився з ним, як з братом, по-християнському. Відбатував шматок запахущого сала, а побачивши, як той охоче їсть його, облизуючи пальчики, недотримався, та й спитав:
- То ти що, пане-брате, любиш сало?
- Ну а чиво ж, я, чай, не чурка, а русский, православний. - Та на свою голову не стримався і зачепив Козака за живе. - Канешна люблю, братец. Но для тебя мне далеко. Вы, козаки, с салом встаете и с салом ложитесь... Даже в поезде... Едет хохол как-то с негром... - почав був уже й анекдота, та Козак аж якось лагідно перебив Москаля:
- Та ти, пане-брате, не мусульманин, не татарин? А хто ж ти по нації?
- Я-та? Русский. Чиво спрашиваешь?
- Та я не питаю, чий ти є, а хто ти по нації.
- Да русский я, русский!
- Ну от ти знову тої самої... Я це знаю, що ти мій, руський...
- Как это твой? Ты же не рус, ты украинец, хохол то єсть... Козак уже зовсім злагіднів, та й провадить екзекуцію далі:
- Ти, пане-брате, забув історію? Як звалася Україна при князі Святославі, при Ярославі Мудрому? Київська... - і він замовчав, даючи можливість Москалеві продовжити.
- Русь! Киевская Русь! - погодився Москаль.
- А як назвав свою історію Михайло Грушевський? "Історія України-Руси"! Значить, ми, українці, називалися в той час русами! І коли завоювали, колонізували фінські племена, що жили по Оці, по Волзі, тамтешні фіноугорські люди стали називати себе руськими,
тобто - чиї? руські! Значить, ти - мій! І я можу з тобою робити, що захочу…- усміхається доброзичливо Козак. Тут уже Москаль почав розпалюватися:
- Да какой ты рус? Ты украинец! И здесь проходило много всяких других племен! И половцы, и ногайцы, и угро-финны, и греки!
- Так вони ж тільки проходили, вони з нами не змішувалися! Подивися на нашу мову! Вона з часів Київської Руси мало змінилася, а отже, ми не змішувалися. Ваша Москва, ваші фіни і татари геть "іспортілі" нашу мову, бо он які зміни поробили, он стільки форм, чергувань і слів позагублювали...
Москаль ще більше почав кип'ятитись:
- А ви... під поляками! Скільки польських слів у вас! Пани!..

Мені здається, що саме час покинути цю пару панів-братів, побратимів, бо все, що вони далі казатимуть, кожному з нас тисячу разів відоме, з усіх боків обсмоктане. А коли це говориться у гніві, із скрежетом зубовним, воно тільки може роз'єднувати, а не здружувати.

Нам же, нашим справді братнім країнам, треба дружити, брататися, жити в мирі і злагоді. Так, Як живуть багато братніх арабських країн, у яких мови дуже і дуже близькі, але вони шанують незалежність одна одної і не прагнуть підкорити собі сусіда. Просто треба знати справжню ціну одне одного і мати свою гідність- щоб не дуже пишатися, гордитися собою, але й не дуже принижуватися, піддаватися. Як писав Тарас у передмові до другого видання "Кобзаря", конфіскованій при арешті, і надрукованій лише в 1906 році (журнал "Былое" № 8) "А на москалів, не вважай, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люде."
І ще хочу нагадати читачам, що ми, орудуючи Словом, Мовою, - маємо справу із найважливішою в світі річчю, реалією, сутністю, субстанцією.

Все матеріальне в світі закінчується - означується, називається - Словом, Річчю, Мовою - і все духовне, нематеріальне (поняття, ідеї, уявлення, самосвідомість) починається Словом, Думкою, Поняттям. Саме в людини і саме через Мову загадково-таємниче стикаються Матерія і Дух. Саме через Мову і лише через Мову, через її опанування Дитя Людське стає Людиною. Людинотворча функція Мови є найосновнішою, комунікативна - то вторинна.

Як харчі потрібні дитині, щоб рости, збільшувати масу тіла, так інформація, знання, віди необхідні для зростання її свідомости, духовности, розуму. Без повітря людина помирає через 6 хвилин, без води - через 6 днів, без їжі - через 60 діб, без Мови і спілкування з людьми через два-три роки людське гине безповоротно! Тож навчаймо дітей своїх Мови!
"І вічні ми будемо з нею"... (В. Сосюра)

Далі

До змісту