Олекса Pізниченко
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?

"Мова - єдина найтриваліша річ з-поміж усіх проминутих речей"
(із рецензії)

Мова - це образ народу, зовнішній вияв його розуму й душі. У мові відбито все, що було в його історії і що є в сучасности: звитяги і поразки, сила і слабкість, поступ і занепад, свобода і поневолення. Але цей образ треба вміти бачити, розуміти його в цілости й у фрагментах.
До не так уже й численних справжніх знавців української мови безперечно належить одесит Олекса Різниченко - професійний філолог, першокласний поет і незламний патріот України, який за право бути українцем відчув на собі всі "щедроти" московсько-більшовицької імперії на островах ГУЛАГу. Але вистояв козарлюга і, повний енергії, далі кохається в рідному слові, служить йому й Україні, пишучи не лише художні твори й есеї на мовну тематику, а й укладаючи оригінальні словники.

Нещодавно на адресу дрогобицької видавничої фірми "Відродження", з якою не перший рік підтримує зв'язки пан Олекса, надійшла його стаття "Спадщина тисячоліть" - есей, що минулого року був оприлюднений в одеській міській газеті "Думська площа", а потім видрукований у київській газеті "Українська мова і література в школі" (№ 39, 41 та 42 за 2000 р.). Підзаголовок статті - "Чим українська мова багатша за інші?" - здатний не лише заінтригувати читачів, але й декого з них налякати.

Олекса Різниченко далекий від думки вивищувати нашу мову шляхом приниження інших, як це традиційно робиться щодо української. Він пише про те багатство, яке наша мова успадкувала від індоєвропейської та слов'янської прамов і яке втрачене іншими мовами, що споріднені з українською. Воно засвідчує тяглість існування мови на території прабатьківщини індоєвропейців - білої раси, що, як тепер визнають неупереджені вчені всього світу, сформувалося в північному Причорномор'ї, головно на теренах нинішньої України. Доказом цього є, наприклад, те, що у найдавнішому із священних творів стародавньої Індії "Рігведі" відбита топоніміка північного Причорномор'я. А в сучасній українській мові є понад 600 слів, що звучать майже однаково з відповідними словами санскриту - літературної мови стародавньої Індії. Отже, орійські племена з північного Причорномор'я декілька тисячоліть тому прийшли в Індію і, підкоривши місцеве азійське населення, залишились там назавжди.

До збережених у нашій мові багатств О.Різниченко відносить категорію роду, особливо середній рід, множину першої особи наказового роду, (Будьмо!), кличний відмінок, синтетичну (просту) форму майбутнього часу дієслів недоконаного виду (любитиму, ростимеш), закінчення давального відмінка на -ові/ -еві/ -єві (синові, коневі, носієві), різноманітні чергування голосних і приголосних (нога - нозі, рука -руці), варіантивність у/в, і/й, четверту відміну іменників, давноминулий час, виняткове багатство суфіксів та ін. У поета О.Різниченка все це викликає непідробне захоплення, він радіє з кожної "дивовижної перлинки", закликає вчителів, наприклад, про закінчення -ові/ -еві не говорити учням "спокійно, епічно, як говорять вчені", бо воно "заслуговує емоцій, бурі почуттів, пієтету, просто побожного до себе ставлення". Проте це не екзальтація, не безоглядна закоханість, що спонукає обожнювати буденне. О.Різниченко, як говорилося, професійний філолог, і його книжечка рясніє цитуваннями з наукових праць широкого діапазону. Усі його спостереження вивірені, всі ствердження доказові, обгрунтовані посиланнями на авторитетні джерела.

Загалом же, щоб об'єктивно оцінити "Спадщину тисячоліть", треба було б її всю переказати. Однак краще за автора не скажеш. Тому придбаймо, а головне, простудіюймо цю книжечку: вона збагатить нас не тільки мовно, але й духом і розумінням себе й інших. У них висловлено більше, ніж написано. Це справді, як колись мовив Пліній Молодший, "небагато, але багато".

Ярослав Радевич-Винницький
м. Дрогобич.

Далі

До змісту