 |
|
Просвіта
 |
 |
 |
 |
 |
|
|
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші? Вислови визначних діячів науки, літератури та культури про українську мову "Занимаясь долгое время сравнением арийских
языков, я пришел в убеждение, что малороссийский [український]
язык не только старше всех славянских, не исключая так называемого
старославянского, но и санскритского, греческого, латинского
и прочих арийских". "Із трьох східнослов'янських мов українська
мова найближча до чеської... Із всіх слов'янських народів
українці мають найбільше народних пісень". "В теперішній час годі доказувати, що українська
мова... одна з найбагатших слов'янських мов". "Мова, що має свою граматику, свої правила,
свої звороти в мовленні, неповторні, які не перекласти іншою;
а її поезія?! Хай спробують передати всю силу, всю велич,
витонченість іншою!" "Ця мова, відома під іменем руської, мала
великий вплив на витворення нашої (московської) мови вищого
світу й літератури: відоме, що Ломоносов учився по граматиці
Мелетія Смотрицькога й вивчив напам'ять "Псалтир",
перекладений на вірші, Семеона Полоцького. Руська мова була
значно обробленішою, аніж письмова мова Московії; на ній було
написано багато книг, на котрі відчувалась потреба і в Москві;
притому ж кращі проповідники нашої першої половини XVIII століття
були українцями і хоча намагалися писати по-московському,
себто, по-словенськи, та не могли не вносити в свої твори
елементів рідного краю". "В Європі існує народ, забутий істориками,
- народ русинів... Цей народ існує, має свою історію, відмінну
від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини.
Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської й
польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться.
Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який
ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами,
і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який.
ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля - Московією.
В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли
відрізняти Русь від Московії". "Українська мова в багатстві, витончености
і гнучкости форм не поступається ані жодній із сучасних літературних
мов слов'янства і не бідна ажніяк на поняття, аби нею заважко
було перекладати глибину філософських думок і змальовувати
високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять
московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє
якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку
в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути
зайняте ніким іншим". Переклади святого Письма дозволені в Московській
імперії на більше як 36 мовах. Вільно там навіть монголам,
туркам і татарам читати і проповідувати слово Боже на своїй
мові, вільно й полякам і таким слов'янським народам, як серби,
болгари та чехи, що, жиючи розсіяні по всій імперії, становлять
тільки малесенький відсоток московського населення, не вільно
тільки - 25 мільйоновому русько-українському народові, хоч
він із московським ще й одновірний!" "Кажу собі: "Усі народи більш-менш мали спроможність
здобувати собі освіту на своїй рідній мові, клопотатись за
розвиток своєї Національної культури. Над нами ж, українцями,
важким гнітом на протязі більш століття лежала заборона рідного
слова. За те, що ми з'являємо з себе самостійний народ, що
ми маємо свою історію, що ми переживали свої окремні важкі
історичні часи. ми не мали права на те, щоб прилюдно балакати,
а навіть мислити, а як траплялись такі люди, яким несила була
ховати в собі національні почуття і вони виривалися в них
на поверх правдивим словом, то їх, як, наприклад, Шевченка,
скоро приборкували, і усе знову замовкало на довгий час". "Ні один народ в Європі не переживе того,
що ми, українці, в 20-му сторіччі! Тоді як усі давно вже знають,
хто вони, - ми тільки починаємо довідуватися: тоді, як усі
давно в яснім признанню своїх прав національних і вселюдських
мають задоволення і йдуть до широких вселюдських бажань, -
ми тільки просинаємось, і все те, що другі вже мають, треба
здобувать. "Запашна, співуча, гнучка, милозвучна,
сповнена музики і квіткових пахощів - скількома епітетами
супроводяться визнання української мови. І, зрештою, всі ці
епітети слушні. "Виникнення української живої (розмовної)
мови... стосується віддаленого від нас часу, у тьмі віків
захованих відносин мов і племен..." "По ставленню кожної людини до своєї мови
можна абсолютнo точно судити не тільки про її культурний рівень,
але й про її громадську цінність. "Людина вища за тварину здатністю до мови,
але нижча за неї, коли негідно поводиться з мовою". "Коли забув ти рідну мову - "Мова козаків... дуже ніжна і сповнена
пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів ". "...по всій козацькій землі ми помітили
прегарну рису, що нас дуже дивувала; всі вони, за малими винятками,
вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів.
Крім того. священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони
тинялися неуками по вулицях". "Нема, окрім Русинів, другого народу слов'янського,
котрий би на своїй землі знаходив стільки дорогих, одвічних,
до нині збережених пам'яток і споминок. Куди не вержемо оком,
все пригадує нам освячену віками нашу старовину. Назви, як
Бескид, Бори (Медобори), Галич, Теребовля, Червень, Звенигород
- одні ведуть нас до часів Христових, другі в далекі-далекі
правіки, ще до початку першого осідку наших предків на сій
землі". "...Пережиток полісемантизму характеризує
українську мову щаблем розвитку більш стародавнім, ніж інші
індо-європейські мови". "У жодній країні дерево народної поезії
не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився
в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий
подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх
співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою
пронизує його любовні пісні... Справді, народ, що міг співати
такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені
освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна
іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної
Європи...". "Хай живе таджицький орнамент, казахська
опера, естонська графіка, чукотська різьба на моржевій кості.
Хай живе велика московська мова, але хай живе і солодкоспівуча,
ні з чим не зрівнянна українська мова". "Наша мовна традиція сягає далеких, докняжих
часів, а в період держави Руси наше слово сягнуло державного
творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й
для найвіддаленіших земель. збагачувалося іншими мовами й
збагачувало їх. Його розвитку не могли зашкодити чвари й усобиці,
феодальна роздрібненість і навіть багатовікове монголо-татарське
іго. Гідне подиву, що його не стяла шабля, що його не затоптали
в болото кінські копита, що воно не розвіялося у вихорі навальних
орд, а залишилося сіллю землі й народу". "Українці - це нащадки Київської Руси". "Мова - це історія народу. Мова - це шлях
цивілізації і культури". "Всякий народ у багатонаціональному світі
виявляє себе своєю самобутньою культурою, а вона може розвиватися
тільки своєю, рідною мовою. Давність культури визначається
давністю мови". "Надзвичайна мова наша є ще таємницею.
В ній усі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих
до найніжніших... Дивуєшся дорогоцінности мови нашої: в ній
що не звук, то подарунок, все крупна, зерниста, як самі перла.
І справді, інше слово часом дорогоцінніше самої речі...". "I тобі рости й не в'януть зроду, "Без мови нашої, юначе, "Мова є найважливіший, найдорожчий і найміцніший
зв'язок, що з'єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу
в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виражає
життєвість народу, але є саме це життя". "Мова - втілення думки. Що багатша думка,
то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!"
"Ну що б, здавалося, слова... "Ви чуєте, скільки вогню в нашій мові,
"Слова вмирають. Клякнуть, їх багато. "Мова - коштовний скарб народу", "Наша мова - найважливіша частина не лише
нашої поведінки, а й нашої особистости, нашої душі, розуму,
нашої здатности не піддаватися впливам середовища, якщо воно
затягує". "Бо ж наша мова - як чарівна пісня, що
вміщає в собі і палку любов до Вітчизни, і ярий гнів до ворогів,
і волелюбні думи народнії, і ніжні запахи рідної землі. А
пісня - це найдобірніша, найвиразніша мова". "На все впливає мови чистота: "Найбільше й найдорожче добро в кожного
народу - це його мова, ота жива схованка людського духу. його
багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя,
і свої сподіванки, розум, досвід, почування". "Слова росли із грунту, мов жито, "Мова -явище космічне" "Українська музика і поезія - найрозкішніша,
найзапашніша з усіх гілок світової народної творчости". "Слово рідне, мово рідна! "Будьмо передусім скрізь українцями, чи
то в своїй хаті, чи в чужині, чи то в своєму краю, чи на чужині.
Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лише до челяді". |
 |
|
 |
 |
| Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ |