Олекса Pізниченко
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?

БУВАЛЬЩИНА ПРО ДВОХ ПОДОРОЖНІХ

V. ПІШОВ НА ГУЛІ, А ПРИНІС ҐУЛІ
У нашій абетці є Г і Ґ

Наближалась середина XVIII ст. Уже не стало Петра І, що запровадив нову громадянську абетку, а московські вчені ще не знають, як має вимовлятися літера кирилиці Г - глаголь, hlahol.

Цитую Б.А. Успенського ("Первая русская грамматика на родном языке" (М., Наука, 1975 г, стор. 84): "На думку Татищева в московському алфавіті бракує букви, що відповідала б за звучанням латинській h... Між тим Адодуров, Тредіаковський, Каржавін та інші московські автори, орієнтуючись на книжну, а не на розмовну вимову, звичайно наполягали на тому, що у нас відсутня буква, що позначає проривний (g), і пропонували той чи інший спосіб позначення цього звуку".

Навіть М. Ломоносов у двох різних статтях підтримував то Татищева, то Тредіаковського. Отже, на той час ще була неусталена серед вчених людей єдина вимова кириличної літери Г. По-книжному, по-церковному вона вимовлялася як українське Г, а на всьому краєвиді московської вживалася виключно Ґ.

Як ми знаємо, хоч уже минуло 250 літ, досі у московській абетці літера для Г (українського) так і не запроваджена!

В українській же мові є дві літери: Г і Ґ - дивись уже Словник Грінченка 1905 року. Фактом лишається, що наш народ протягом тисячоліть вимовляв Г як фарингальний Г, так само вимовлявся він у старослов'янській. І тільки у московській поступово перейшов у вибуховий g, Ґ.

Наведу цитату з Агатангела Кримського, який знався на цьому питанні досить добре: "Приголосний звук Г (тепер він в українців звучить як h, а у москвинів - як g) звучав у південноросів XI віку як звук протяжний, у жодному разі не як g. Костянтин Багрянородний Х віку передавав Г в іменах Дніпрових порогів або через гаму (себто через звук протяжний), або навіть через грецьку букву X..." (А. Кримський. Твори. Том 3, стор. 262.)

Тут мається на увазі запис імператора Порфірогенета про Дніпрові пороги: слово поріг він озвучує грецькою так: прах. Учені вважають, що тут Х написано на місці нашого Г. Якщо б кияни тоді вимовляли Ґ, то греки б не написали X.

Називає імператор і нашу річку БОГ з тою самою "гаммою". До речі, поляки наш Бог звуть Воh, а Західний - Вug через Ґ.

Л. А. Булаховський (Вибрані праці, т. 2, К., 1977, стор. 55) наводить ще одне слово, написане Костянтином Багрянородним:
транскрибую латинськими літерами Тzеrnіhоhаn (знахідний відмінок), себто Чернъговъ. Тут знову наше Г передане через h! Не забудьте, що це писане в Х ст.!

У широковідомих "Ізборниках Святослава" 1073 і 1076 років неодноразово вживається ХОДЪ замість ГОДЪ або КЪНИХЪЧИИ. Згадайте московську транскрипцію міста Гельсинки: Хельсинки.

Більше того, наше фарингальне або фрикативне Г в історичних пам'ятках буває таке ослаблене, що може пропускатися. Так, на чарі чернігівського князя Володимира Давидовича написано:

ОСПОДАРА (початкове Г пропущено).

У "Хрестоматии по истории русского языка" ч. І, Учпедгиз, 1952, стор. 35 до тексту надпису (сама чара зберігається в Ермітажі, в Санкт-Петербурзі) дано таку примітку: "(ОСПОДАРА - діалектна риса (відсутність позначення початкового, очевидно, фрикативного задньопіднебіннього звуку)".
Так само вийшло у Анни Ярославни, коли вона, будучи королевою Франції, зробила надпис на псалтирі: АNА RЪINА замість АGNА RЕGІNА (так би треба латиною). Значить, і вона вимовляла українське Г!

І, нарешті, найважливіший аргумент. Як відомо, у родовому відмінку однини прикметників московської мови пишеться -ОГО, - ЕГО, а вимовляється -АВА, -ЕВА: БЕЛАВА, СИНЕВА, КРАСНАВА. Те ж саме у займенниках на -ЕГО: ЕВО, СВАЕВО, ТВАЕВО тощо.

Ф. Філін у книзі "Происхождение русского, украинского и белорусского языков" пише: "Московська літературна мова різко відрізняється у вказаних закінченнях від інших слов'янських мов, у тому числі української та білоруської; маючи форму -ВО (-ОВО, -ЕВО). ТОВО, БЕЛОВО. СИНЕВО/таво, бельва. син'ьва/й т.п.". (Стор. 411). І далі: "Самий ранній приклад написання -ВО на письмі помічений у московській грамоті великого князя Василя Дмитровича біля 1396 року: ВЕЛИКОВО НОВГОРОДА". (Стор. 413).

Отже, роблять вчені висновок, у цей час Г звучало і в Москві ще як українське Г. Якби воно звучало вибухове, як Ґ, воно б не перетворилося у -В-.

Ф. Філін називає цілком слушно форму -ОГО (на відміну від мос. -АВА) архаїчною. Так, для московської мови ця форма є архаїчною, для нашої - живою протягом тисячоліть.

Явище випадання придихового h, до речі, властиве усім мовам світу. Я обмежуся прикладом з латини. Н. Г. Корлетяну в книзі "Исследованне народной латыни и ее отношений с романсними языками". (М., Наука, 1974 г.) пише таке: "Ще в архаїчний період розвитку латинської мови початкове h (у вигляді присихання) піддалося випаданню: оrа зам. hоrа "час", аnsеr зам. hanser "гусак", оmо зам. hоmо
"людина".

У класичний період розвитку латині спостерігалась і інша тенденція - це втрата інтервокального h.

У II ст. до н, д. розповсюджувалась вимова типу рrеndo, nil, coors (і навіть соs) замість літературного ргаеhеndо або рrеhеndо "хапаю", nіhіl "нічого", соhors "когорта". Квінтіліан відзначає, що у його час ( I в до н. д.) форма dерrеndеrе була більше поширена, ніж dерrеhendеrе "схопити". (Стор. 139).

Чи не правда, дуже схоже на наше "осподаря"?

Далі

До змісту