Олекса Pізниченко
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?

БУВАЛЬЩИНА ПРО ДВОХ ПОДОРОЖНІХ

III. ЛЮБИТИМУ, СМІЯТИМУСЬ, РОСТИМУ...
Синтетична,злита форма майбутнього часу

У старослов'янській мові послідовно зберігалися форми майбутнього часу недоконаного виду: ГЛАГОЛАТИ ИМАТЬ, ДАВАТЬ ЙМУТЬ, ИМЕТ СА УСТУПАТИ тощо.

Згодом допоміжне дієслово ИМАТИ, ЙМУ, ЙМЕШ втратило початкове Й і набрало виду: МАТИ, -МУ, -МЕШ, -МЕТЕ і злилося з попереднім інфінітивом дієслова:

1 особа однини:

ЛЮБИТИМУ СМІЯТИМУСЬ РОСТИМУ

2 особа однини:

ЛЮБИТИМЕШ СМІЯТИМЕШСЯ РОСТИМЕШ

3 особа однини:

ЛЮБИТИМЕ СМІЯТИМЕТЬСЯ РОСТИМЕ

1 особа множини:

ЛЮБИТИМЕМО СМІЯТИМЕМОСЬ РОСТИМЕМО

2 особа множини:

ЛЮБИТИМЕТЕ СМІЯТИМЕТЕСЬ РОСТИМЕТЕ

3 особа множини:

ЛЮБИТИМУТЬ СМІЯТИМУТЬСЯ РОСТИМУТЬ

Коли це сталося?

Проф. М. Грунський і П. Ковальов ("Історія форм української мови", 1931) говорять про це так: "Уже приблизно з XVI віку в староукраїнських пам'ятках з'являється нова злита форна майбутнього недоконаного виду, що твориться з інфінітива + корінь -ИМ- з особливими кінцівками", (стор. 290)

І трохи нижче: "Нові стягнені форми ми вже читаємо в пам'ятках XVI віку. "не только тих але других людей иматиму, битиму і въшати буду". (Луцька книга 1561 року).

В.М. Русанівський пізніше, у 1971 році, в книзі "Структура українського дієслова" так само визнає: "Отже, в ХV-ХVI ст. існувала виразна граматична передумова для перетворення модальної конструкції "йму + інфінітив" у форму майбутнього часу. З кінця XVII-початку XVIII ст. друга аналітична форма майбутнього часу на всій території України перетворюється в синтетичну".

Прошу ще раз звернути увагу на слова М. Грунського "з'являється нова злита форма", "нові стягнені форми" і В. Русаніввького "перетворення в синтетичну форму". Це сухий науковий стиль. А ми, читачі, вчителі, учні, повинні про це говорити цілком інакше:

"Це унікальне, дивовижне, безприкладне явище у нашій мові. У той час, коли у всіх індоєвропейських мовах злиті, стягнені форми зникають, замінюються на аналітичні, у нас раптом виникає злита, стягнена!" Я б сказав ще й так: виникнення, створення, поява нової стягненої форми, властивої лише древнім мовам, свідчить про те, що наша мова вповні зберігає свої творчі потенції, розгублені сусідніми мовами.

Треба зауважити, що й аналітична форма у нас збереглася: БУДУ ГНОБИТИ, БУДУ СМІЯТИСЯ, БУДУ РОСТИ. Але, як на мене, все-таки злита форма природніща, органічніша. Ось кілька прикладів з народних пісень.

Любив я тебе дівчиною - любитиму й молодицею!
Ой ти дівко гордовнице!
Гордуєш ти мною -
Буде тобі гордування
Все перед тобою!
Шумітиме нагаєчка
Понад головою,
Бряжчатиме гостра шабля
Услід за тобою.

А ось два рядочки, які поєднують у собі обидві форми майбутнього часу:

Нехай ходить, нехай ходить, аби не ледащо.
Ой, хоч буду я терпіти, та знатиму за що!
А ось інша пісня, але на ту ж тему:

Битиме мати - знатиму за що:
За тебе, серденько, не за ледащо.

Тож не засуваймо і плекаймо обидві ці форми, а особливо злиту, стягнену. Цю новонароджену дивовижну нашу перлинку!

Далі

До змісту