Олекса Pізниченко
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?

БУВАЛЬЩИНА ПРО ДВОХ ПОДОРОЖНІХ

II. ЧУЄШ, БРАТЕ МІЙ!
Кличний відмінок

Римський імператор Юлій Цезар, побачивши серед своїх убивць пригрітого ним Брута, здивовано запитав (ці слова згодом стали крилатим висловом):

- Тu quoque, Brute (Ту квокве, Бруте?) Московською мовою це звучить так: "И ты, Брут?"

Нашою ця фраза звучить дещо інакше: "І ти, Бруте?"

У латинян ця форма іменника звалася вокатив. У нас - кличний відмінок. У москвинів - звательная форма.

У нашій казочці служивий звертався до Козака "брат!". Козак до нього - "пане-брате". Тому що у московській мові кличний відмінок давно зник.

Ф.П. Філін у згадуваній книзі каже про кличну форму:

"...Загасання цих фоірм на північному сході продовжувалося протягом століть. Почалось воно десь в XI ст."

А ось висновок ученого П.Житецького, зроблений 1883 року:

"...Сім-вісім століть назад спільнослов'янський морфологічний спадок ще не розпорошено було слов'янськими говірками в такій кількости як тепер, але втрата тих чи інших форм мала місце і тоді, але розтрата не однаково пропорційна в різних московських говірках. Уже в XI ст., наприклад, помітні сліди падіння кличного відмінку в новгородських говірках..."

І тут же цікавий висновок:

- "Справа не в тім, що ці форми існували колись у москвинському говорі, а саме в тім, що вони перестали жити в ньому".

Дуже вірний і багатозначний висновок.

Знаменитий мовознавець О. Шахматов, прихильний до нашої мови, у курсі лекцій, читаних у 1910-1911 навчальному році, пише без жодних приховувань і перекручень: "До загальномосковських явищ належить і повна втрата форм кличного відмінку від імен чоловічого роду: БРАТЕ. СИНУ, КОНЮ змінилися на форми називного відмінку".

Порівняймо з нашою мовою, де вони чудово збереглися:

Чуєш, брате мій. товаришу мій!
(Б. Лепкий).

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину
(В. Симоненко).

Ой, коню мій, коню, не стій наді мною!

Кличний відмінок настільки прекрасна і мудра форма слова, що ми маємо бути вдячними Богу за оберігання її, і докладати якомога більше сил для збереження цієї перлинки. Ось порівняймо рядочок з Тараса Шевченка і його переклад московською мовою:

- Мамо, мамо! - закричала...
- Мать, мать, мать! - она кричала.

Отже, факт лишається фактом - з Карпат до Кубані наша мова протягом тисячоліть зберігає кличну форму. Цей факт ще більше дивує, коли знаєш, що всі романські мови його не зберегли, навіть італійська, що поширена саме на тій території, де звучало колись в устах Цезаря: "І ти, Бруте?!" Не допомогло навіть те, що і зараз Ватикан користується латиною, де досі жива форма: Mi Domine! - "Боже мій!"

Занесений нашими колоністами на північний Схід, кличний відмінок протримався там усього пару сотень літ - і вигас. Уже в XIV-XV ст. став неживою формою. Не допомогло навіть те, що кличний відмінок був активним у старослов'янській мові, яка вживалася по московських церквах, монастирях та й у негустих церковно-приходських школах. Просто тубільці не могли зрозуміти, для чого пам'ятати, вживати ще одну форму слова. Простіше було гукнути: "Ей, ти!" або "Слиш, ти!" (скорочене від "слишішь") чи назвати просто: "Ваня! Мама! Сынок!".

Тільки поети, хранителі і служителі Мови, відчувають у душі тугу за цією дивовижною і потрібною формою слова і зафіксовують у своїх творах отакі покручі, кульчі слів, аби хоч звіддалік нагадували втрачене:

Ой, Вань, умру от акробатиков...
Ти, Зин, на грубость нарываешься,
Все, Зин, обидеть норовишь...
(В. Висоцький).

Учителеві потрібно систематично, вимогливо нагадувати дітям про цю форму, наполягати на правильному вживанні цього відмінка, бо ж як часто ми чуємо навіть з вуст учителів "мама" замість прекрасного, повнозвучного "мамо, мамусю, мамуню, паніматко".
Діти повинні звертатися до вчителів правильно:

- Іване Петровичу! Світлано Дмитрівно! Пане учителю! Ну і, звичайно ж, звертати увагу на кожен випадок вживання цієї форми слова у піснях чи творах письменників:

Ой, не світи, місяченьку, не світи нікому...
Повій, вітре, на Вкраїну, де покинув я дівчину...
Ой, Богдане, Богданочку, нерозумний сину
(Т. Шевченко).

Рабіндранате-голубе, од достоєвщини звільни!
(П. Тичина).

Україно, ти моя молитва, ти моя розпука вікова!
(В. Симоненко).

Не спопелись, двадцятий віче мій!
(М. Вінграновський).

І обов'язково звертайте увагу на те, що приголосні звуки основи Г, К, X у кличному відмінку чергуються з Ж, Ч, Ш: друже, чоловіче, альманаше. Бо чергування звуків сягає у сиву давнину, і далі я про це говоритиму.

Далі

До змісту