ВИХІД І
Ганна і вартовий.

Ганна
                 Нема її... (Озирається.) Чи вдача, чи невдача?
         Душа в мене холоне... Час іде,
         Її ж нема...
(Потім, глянувши надокола і до вартового.)
 Гей, правовірний брате,
Куди це всі збираються?
Вартовий
    В мечеть.
Ганна
В яку ж?
Вартовий
  В ген ту, що мріється по той бік.
Ганна
І надовго?
Вартовий
  На цілу ніч...
Ганна
    А ми
Зостанемось самісінькі?

Вартовий
    На вежах
По одному з вартових...
Ганна
    Двоє всіх?
Ой лишенько!.. Ясний паша зволяє,
Щоб пробула я ніч з його ханим,-
То я боюсь...
Вартовий
  Чого? Безпечно, пані...
Через ланцюг ніхто не пропливе,
А тут свої...
Ганна
  Та чи його ж замкнуто?
Вартовий
Напевно.
Ганна
  Я б хотіла позирнуть...
Ти проведеш?
Вартовий
  Не можна...
Ганна
   Маєш ліру...
Вартовий
Хай пані жде, як вирушать усі...
Ганна
Гаразд, гаразд! (Набік.) Не вернешся ти  звідтіль!
(Виходить.)
Хвилини йдуть, я жду, мов на ножах...
І слушний час вже близько, тільки й можна
В цю мить звільнить невольників; її ж
Нема й нема!.. Може, призналась кату
І справу тим зламала? Або й те,
Що постеріг і він її заміри
Та й забира з собою... Ох, біда!
(Знов визира, загляда на рундук і в двері; завваживши, що вартовий пішов обходом круг вежі, надходить крадь-кома до залізних дверей і тихо стука.)
Голос Сохрона
Хто там?
Ганна
  Це я, я - матір з Богуслава.
Сохрон
Матусенько!
Ганна
  Що, кари не було?
Сохрон
Відложено через велике свято...
Ганна
Молітеся! Чи знаєте пак ви,
Який у нас сьогодні день великий?
Сохрон
Де ж знати нам! Ми погубили й дні...
Ганна
Сьогодні там, в Україні, великдень:
Христос воскрес!
Сохрон
   Воістину воскрес!
Голоси
Воістину!
Сохрон
  Ой мамо дорога!
Що ти мені і всім нам пригадала!
Сльозами нас умила... Тяжкий скрут!
За морем там, в коханій Україні,
І дзвін гуде, і церква сяє вся,
А тут... мури, залізо... темна ніч.
Ганна
Надія є у бога... незабаром,
Може, і вас Всевишній воскресить,
Як воскресив свого святого сина...
Молітеся й чувайте! Але йдуть... (Відходить.)

ВИХІД II
Ті ж і Маруся.

Маруся
Добула ось паші мого ключі -
І від скарбниць, і від тюрми, й від брами,
Що море це й причали замика...
В оцій руці - добро його, і влада,
І супокій, і самеє життя...
Я ласкою, цілунком, пригортанням
Добула їх... і, мов Іуда той,
Передаю на згубу мого квіта...
Як боляче! Що він мені вчинив?
Кохав, жалів, всім потурав бажанням,
З мене очей не зводив, вітерцю
Не дозволяв в моє обличчя віять,-
І я за те його ще предаю...
Що ж скоїв він? Забула... (Пауза.)
    А! Згадала,-
Невольників почав держати знов
Наперекір моїм бажанням... правда.
А може, то без відома його?
Либонь, що ні!.. Ой, тяжко зневірятись
Тому, кому це серце віри йме;
Але проте... кров, рідна кров волає
Поквитовать неправду вікову...
Так мусить буть, нема другого шляху...
Невольники замучені на смерть,
Вони несли з-за мене катування -
Повинна я забуть себе для них...
Повинна я з грудей це серце вирвать,
Все витруїть... А далі, далі що?
Заставити умерле знову битись?
На камені садить нові квітки?
Ой, зроду ні! Се неможливе чудо!..
Ганна (підходить)
Марусенько... чи вдача?
Маруся
    Ось ключі...
Ганна (бере)
Хвала тобі, наш милосердний боже!..
А я уже боялась і спитать,
Як вгледіла, що ти смутна, журлива...
Маруся
То так собі...
Ганна
  Звичайно, скритий страх...
Тривога теж... за близьке, світле щастя...
Бік радості часами плине сум...
Маруся мовчить.
Ти не вважай... А що ж, готова?
Маруся (не зовсім розуміючи)
    Я б то?
Ганна
Еге ж, чи все взяла? Або й то,- кинь
Здобутеє тут ґвалтом сороміцьким...
А байдаки й галери де?
Маруся
   Ген-ген
За ланцюгом, в затоці... Всі ключі там...
Ганна
Так до тюрми!
Маруся (збентежено)
   Тривайте, ще ж паша
Не виїхав з своїм надвірним військом.
Як вирушать...
Ганна
Коли ж то, ой, коли?
Там нудяться...
М у е д з и н (на мінареті)
Алейкум ель, Рамзане!
Маруся
Вже муедзин завів...
Другий муедзин
   Ля ілляга
Іля аллах у Магомет рассул!
Ганна
    О,
І тут, і там...
Маруся
За мить одну усі
Вже вирушать на той бік.
Ганна
Треба зараз
Поглянути, де замкнуто ланцюг?
   (Заходить.)
Маруся
Я вся тремчу, думок зібрать не можу...
Щось давить тут і стукотить в виски:
Прощатися... Стрічатися... Ой скрута!
Муедзин
Ля іль аллах у Магомет рассул!!

ВИХІД III
Маруся і Гірей.

Мінарети осяюються: один, другий, третій; муедзини перекликаються. Спаги в глибині сцени шикуються. Виводять пишного коня Гірею.
Сам він виходить з палацу.

Гірей (до війська)
До лав!
Офіцер

  До лав!
                       Військо шикується.
Гірей
   Батавою!
Офіцер
    Батава!
Гірей
В Алі в мечеть ходою! Гей, рушай!
Військо вирушає, Гірей підходить до Марусі.
Не хочеш ти в мечеть? Сьогодні ж свято...
Маруся
Не можу я покинуть... щось дітки
Мовби слабі... чи пристріт то, чи зуби...
Гірей
Так зоставайсь, ховай вас всіх аллах!
Без тебе так мені нудливо їхать,
Що й свято це не в свято... Цілу ніч
Далеко буть... без квітки, без перлини,
Без радості, без втіхи всіх утіх.
Маруся
Що ж станеться?
Гірей
  За спокій я безпечен,-
І ящірка не прошмигне сюди...
А все ж добу ти будеш в самотині.
Маруся
Доба не вік...
Г і р е й
  Для мене - довгий вік...
Маруся
То негаразд... Людина - на хвилину;
Життя у нас, як павутина,- вмить
Його порвать здолає подих вітру...
Г і р е й (збентежено бере її за руку)
Яку сумну розмову завела....
У мене й так журба чогось на серці,-
Чи пречуття, чи за тобою нуд?
А ти іще про смерть. Хвилини навіть
Не проживу без тебе... Не здригне
Оця рука порвать життя нікчемне,
Коли б мене хотів скарать аллах...
Маруся (зрушено)
О любий мій, час гоїть наші рани.
Г і р е й
Марусю?! Ти так думаєш?..
Маруся
    Усі
Говорять так...
Г і р е й
  Та не усі так чують...
З тобою я душею зливсь навік:
Порвеш одну - порветься й друга разом.
Маруся
А там... на тім (показує на небо)
   чи будуть вкупі знов?
Г і р е й
Аллах злуча коханців на тім світі...
Маруся
Там нас ніхто не може розлучить...
Г і р е й (цілує)
Ніхто й ніщо!
Маруся (гірко)
От тільки прикро й смутно,
Коли в житті ламаються слова
І запада їдке зневір'я в душу,-
Так боляче!..
Г і р е й (збентежено набік)
   Невже вона все зна?
(До неї чуло.)
Не вільні ми, моя голубко тиха,
В окружнім злі; не переробиш всіх...
Не зміниш враз звичаїв, обичаїв...
Без відома дозорець гне своє...
Маруся
Я певна... Так! Тобі я хочу вірить,
Ти щирий...
Г і р е й
  Вір! Язик мій лжі не зна,
І серце се тільки тобою б'ється.
Маруся
О любий мій, коханий, золотий!
Як я тебе люблю!
Г і р е й
   Моя богине!..
Маруся
Візьми, молю, від мене клятьбу злу,
Пекельную, страшенну, невблаганну,-
Що нізащо, ні для яких потреб,
Ні для яких волань чи обов'язків...
Що ні для сліз, ні для прокльонів... Ні...
Ні для всього святого... а тебе я
Не кину тут, не зраджу...
Г і р е й
    Що ти, що?
Нетямишся... стурбована... в тривозі...
Ти щось таїш?..
Маруся
  Нічого не таю
Й не відаю нічого, присяйбогу...
Щоб не простив мені гріхів благий,
Щоб проклята була я на тім світі,
Щоб пресвята, пречиста...
Г і р е й
   Схаменись!
Маруся
Щоб діточок я любих...
Г і р е й
   Годі, годі!
Тебе, либонь, збентежив сон страшний
Чи око зле; я помолюсь пророку,
А ти вблагай своїх святих: господь
Для всіх один. Ну, зоставайсь щаслива!
(Обніма.)
Маруся
Прощай, прощай! (Кидається нервово.)
   Стій, ще на мить одну!
Дай глянути в твої хороші очі...
Ясні, ясні... я вірю їм!.. Нема
Лукавства в них...
Г і р е й
  Найпаче проти тебе.
Маруся
Мій соколе! (Обніма.)
Г і р е й
  Ну, поцілуй діток
І зоставайсь щаслива! (До конюхів.)
   Гей, Арапа!
Підводять йому коня. Він сіда і робить рукою прощальний знак.
Маруся (знов кидається, хапа за стремена)
Стій, постривай! Погляну ще хоч раз,
Щоб на весь час в душі відбились риси
Прекрасного та любого лиця...
Г і р е й
Марусенько! Та що з тобою, пробі?
Лякаєш ти... Чи часом не слаба?
Чи чується тобі нависле лихо?
Маруся
Ні-ні! Не те...
Гірей
  Так заспокойсь!
Маруся
    Ще раз
Дай обніму!
Паша цілує.
Ну, а тепер доволі!
Хай криє бог тебе від всяких бід!
Паша поїхав.
Прощай навік, мій соколе, мій раю!
Марусі вже тобі не пригортать
І не почуть навік її воркоти...
Ох, занімій же, серце! Чую я,
Що вже тобі не довго тріпотатись,-
Натішилось - ну радості й кінець:
Вона й зліта до нас тільки на хвилю...
Ох, а проте... як тут пече! Вогнем
Проймає скрізь... непереможна мука...
А! Мати он... Вже близиться кінець!!

ВИХІД IV
Маруся і Ганна.

Ганна
Приспала я вартового і з гака
Зняла ланцюг, і він шубовснув в море...
Тепер скоріш, не тратьмо ми часу...
Де від тюрми тут ключ?
Маруся (показує)
    Ось, осьде він.
Ви одімкніть... а я мерщій з збройниці
Мушкети їм і зброю принесу...
Ганна
Гаразд! Хапайсь, моя єдина доню,
Українко найщирша... О, за це
Твоє ім'я не вмре у ріднім краї.
А буде вік честитись у піснях!
(Пішла до тюрми.)

ВИХІД V
Маруся сама.

Маруся (по паузі)
Для неї, так,- для України-неньки
Офірувать повинна серце я.
До матері любов є найсвятіша,
Всі почуття схилятись мусять їй...
Повинні... ах! А часом сей повин
Такий тяжкий... від смерті навіть тяжчий.
Сім'я і рід... отчизна, любий край,
Хрещений люд - все кревне... але діти?
До них любов од бога - теж свята:
Як матері зректися гріх пекельний,
Так і дітей... О боже всеблагий!
Настав мене і виведи із нетрів
На шлях правий... я в немощі слаба...
Від мук тяжких зомліла серцем кволим...
Ах, що чинить? Отчизна, рідний край -
Для тебе все... Нема чого вагатись!
(Хутко виходить.)

ВИХІД VI
Ганна, Сохрон, Андрій, Іван, Охрім і другі невольники.
Ганна одмика двері в тюрмі.

Ганна
Христос воскрес! Ви вільні, мої діти,
Хапайтеся: Україна вас жде!
Сохрон (виходячи)
О господи, яка неждана радість!
Тебе, тебе прислав воскреслий бог!
В с і (цілують Ганні руку)
Заступнице, рятовнице ти наша!
Хай радості воскреснуть знов тобі!
Андрій
Як нас тепер із мертвих воскресила.
Іван
Не стямлюсь я!
Сохрон
  Се чудо із чудес!
Ганна
Вчинила все Маруся Богуславка,
Дочка моя, а вам усім сестра:
Ключі вона украла у Гірея
Від кайданів і від тюрми... Вона,
Як і була, є щира українка
(Передає ключі.)
Сохрон
Зоря моя! Мій сонця-правди світ!
І воля знов, і неомірне щастя!
Нежданий рай! Стеряюсь я!!
Андрій
   Тривай!
Від втіхи? Ні!
Охрім
  Марусі Богуславці
Хвала!
Іван
 Хвала!
Усі
  Хвала і слава ввік!
Невольники хапливо починають одмикать кайдани; деякі терпугом перепилюють, а дехто каменем розбива.
Андрій (дивиться на ноги)
Чи ба які, аж сині від заліза!..
Іван
Не встою, ні! (Пробує ходить.)
О х р і м
  Незручно, бра, ходить!
Перший запорожець
Мов не свої...
Андрій
  А й справді...
Другий запорожець
   Дибки, дибки!
Сохрон
То звикли так до кайданів...
О х р і м
    Не диво,
Звикають же панни всі до наручень...
Другий запорожець
Чи до перснів... воно таки й краса!
Іван
Та що й казать - велике діло звичка!
Андрій
До голоду, наприклад...
О х р і м
   Чи й до лоз!
Перший запорожець
Тобі того ще закортить і дома!
О х р і м
А що ж, коли за возом бігти звик,
То побіжиш і за санками...
В с і (сміються, тупають ногами)
    Правда!
С о х р о н
Помолимся творцеві щиро ми,
Що зглянувся на наше бідування
І визволив нас з кайданів тяжких...
В с і (стають навколішки, співають чи промовляють)
Тобі, Христе, що встав живим із гроба
І смертію що смерть поправ,- хвала!
Учуй, благий, молитву нашу щиру
І ласкою додому нас керуй!! (Встають.)
 

ВИХІД VII
Ті ж і Маруся з Лесею. Виносять всяку зброю.

Маруся
Ось зброя вам, брати мої і друзі!
Беріть її, кому що по руці,-
Од ворога й на ворога, вет за вет!
Всі
Хвала тобі і слава, сестро люба!
(Кидаються і розбирають зброю.)
Леся
Усіх локшіть... гадюк і гаденят!
Все місто вам до плюндрування!!
Ганна
    Лесю!
Красо моя безщасна! (Обніма.)
Леся
   Мамо, я
Для помсти-но зосталась жить на світі!
Ганна обніма Лесю і потіша.
Невольники розбирають зброю, пробують, чи зручна. Маруся стоїть осторонь і не підійма очей мов присуджена смерті.
С о х р о н (підходить до неї нерішуче)
Марусенько! Моє подружжя любе,
Мій тихий рай... невже не пізнаєш?
Маруся (злякано)
Сохрон мій?! Ай!!
С о х р о н
   Бач, як змінило горе...
Калікою став, старцем.
Маруся (сплеснула руками)
    Боже мій!

Ганна щось тихо говорить Лесі; та біжить до мінарета, витягає з схову кілька факелів, передає Ганні і декому; запалює свій, збігає на мінарет і махає факелом, радісно показує, що запорожці вже тут. Далі збігає і з юрбою кидається в палац, а Ганна в тюрму.

С о х р о н
Пізнать мене не можна, але серце
У мене те ж, як і було колись,
Та ж і душа незмінна, незрадлива...
Тебе, зорю, кохаю тільки більш,-
Розлукою кохання наболіло...
Маруся (до себе)
Не стямлюсь я... холоне в жилах кров
І на вустах німіє слово...
С о х р о н (підходить)
   Рибко!
Ти вся тремтиш, немов морозить страх...
Зі мною ти не привіталась навіть?
Маруся
Негадане... спіткання... подив... жаль...
Все зрушило...
С о х р о н
  І тільки подив?!
Маруся
   Друже,
Я рада страх, що ти живий зоставсь
На славоньку... Украйні бідній щастя...
Через кін прокрадається кілька козаків то сюди, то туди, з факелами, ножами, а далі стає тихо, і Маруся з Сохроном самі.
Сохрон
Україні!
Маруся
  Украйні і мені...
Бо я тебе, як лицаря, як брата...
Я рада... (Протяга руки.)
С о х р о н (бере їх)
 Ох, не радуються так...
Нам бог велів і інак привітатись;
Стояли ми на рушнику святім,
Пред господом в коханні присягались...
І злучені святим кільцем навік...
Ось перстень той, зав'язаний в сорочку,-
Як святощі його ховаю я.
З клейнодом цим до смерті не розстанусь...
А де ж то твій?
Маруся
   Пограбили моє...
Це все чуже... як у рабині...
С о х р о н (рвонув себе за чуприну)
    Доле,
Яка ж ти зла! У пеклі був мій рай...
Але душа твоя зосталась вільна,-
Скалічити ніхто її не зміг...
І серденько все ж наше, рідне...
Маруся
    Друже!
Душа все та ж, а серце - мертвий струп:
Від мук страшних зотліла я...
С о х р о н
    Голубко!
Мине біда - і оживеш...
Маруся
    Ой ні!
Не оживать вже мертвому до суду...
Сохроне мій, не та вже я, не та!
Убита вже Маруся Богуславка.
А це стоїть потвора...
С о х р о н
   Не вражай!
Для мене ти та ж сама, як і перше,
Ще більш, либонь, тебе кохаю я,
Моя красо, мій квіте!
Маруся (лама руки)
   Боже милий!
Поглянь, пожальсь!! Для чого, брате мій,
Не викинув ти з серця тії бранки,
Що згинула в Туреччині? Нащо
Ти в пам'яті держав мене аж досі?
Час гоїть вже всі врази і стира
Всі спогади, всі почування наші...
С о х р о н
Марусенько!!
Маруся
  Ох, клята, клята я!
Не можу вже я серцем відізватись -
Нема його!.. Забудь мене, забудь!!
Не можу я твоєю, друже, бути...
Не можу, вір... не стою я тебе...
Ганеба брать таку собі в подружжя:
Я у паші рабинею була:
Коханкою...
С о х р о н
   О ірод! Звір неситий!!
Не треба, цить!.. То був нелюдський ґвалт...
Про його я не хочу й знати: крів'ю
Ворожою я змию ту ганьбу...
Але тебе... ти не повинна в тому...
Такая ж ти, як і була...
Маруся
   Ой, ні!
Я від паші двох діток маю...
С о х р о н
   Пекло!
Ай, як пече! П'ять літ скорбот страшних
І катувань немилосердних, лютих -
І все те зніс... Для чого, боже мій?
Щоб скуштувать іще такої муки,
Якої, вір, і в пеклі не бува!!
Маруся
Покинь мене, забудь і залиши...
С о х р о н
Що бог з'єднав, того не роз'єднати...
Маруся
Ой горенько! Нащо тобі така?
Візьми другу, хорошу, чесну дівку,-
В Україні багато є квіток,
І кожна з них вважатиме за щастя...
С о х р о н
Не треба їх! Це серце навісне
Не міниться; кого вже покохало,
То й до труни кохатиме... Хоч бий,
Хоч рви його на шмаття, хоч залізом
Пройми наскрізь, хоч вугіллям печи,-
До другої воно не затріпоче...
Не зміниться, як гадина...
Маруся (гірко)
    Як я?!
За те, що я дітей своїх кохаю,
Що в пелюшках не задавила їх?!
С о х р о н
Пробач мені, прости за прикре слово:
У печінках то запеклася кров
І мукою страшенною озвалась...
Пробач, погляньсь... покинь отих щенят -
То ґвалту слід... Що ж проти сили вдієш?
Ти горлиця, яка була й колись,
Ти, як кришталь, і чиста, і прозора,
За перший сніг біліша серцем ти...
Клянусь тобі, я розмечу сей мозок,
Коли він що хоч потай спогада,
Шість зойшлих літ минули геть без сліду,-
Їх не було... їх з пам'яті зітру...
Учора ми з тобою обручились...
Учора, вір... Малжонка ти моя!..
Покинь... турчат, і все минуле згине!..
Маруся
Дітей своїх? Свою б то душу й кров?
Та швидше я з грудей це серце вирву!
Ти правиш те, на що не піде й звір.
Не відаєш, що матір чує в дітях?
В них все життя, всі думи, всі гадки,
Всі матерні найкращі поривання,
Утіхи всі, і радощі земні,
І пам'ятка перебутого щастя...
С о х р о н (хапа її за руку)
Так щастя? А?! Зазнала, значить, втіх?
Учаділа від пестощів... з коханцем?
Мене ж... ха-ха!.. забула? Продала
І честь свою, і гонор мій, і бога,
І всі клятьби невірі з-за розкош?
Змія! Убить!! (Добува запоясника.)
Маруся (розпахує одіж)
Пройми це серце наскрізь,
Нехай воно заклякне у крові!
О, буде то мені рятунок в скруті!
С о х р о н (кида ніж)
Кінець всьому! Тут пустка! (На перса.)
Маруся (по паузі)
    О, прости!
Бог попустив, чи сатана піднадив...
Я не змогла перебороть жаги,
Яка мене зненацька охопила;
Чи чарами це серце понялось,
Чи хто надав мені отрути-зілля,
Чи нашептав... не відаю... а вмить
Вогнем занявсь мій мозок... кров збуяла!
Любила перш як друга я тебе,
Як лицаря, як брата... а кохання
Іще тоді не відала цілком;
Але воно озвалось самовладно
І всю мене спалило нанівець!
С о х р о н
І ти забуть невіри не здолаєш?
(Важко дише.)
Дітей... турчат покинуть...
Маруся (сплеснула руками)
    Боже, ні!
Над силу то, над силу!
С о х р о н
А! Так годі ж!
(Добуває шаблю.)
Поквитовать з ним горе!
Маруся
(кинувшись, уздріла, що палац горить;
хапає Сохрона за руку)
    Ай! Рятуй!!
Горить палац... із вікон дим і пломінь!
Ой, діти там! (Біжить.) На бога! Пробі!
(Кидається в двері; але вони затасовані і горять;
пробує марно влізти в вікно.)
С о х р о н
(спочатку остовпів, але зараз до Марусі)
                        Стій!
Погинеш враз!.. Я вирятую діти...
Іще тобі востаннє послужу
Своїм життям огидлим!

ВИХІД VIII
Ті ж і  Ганна.

Ганна (перебігає кін)
Помсти! Помсти!
С о х р о н
Гей, матінко! Марусю стережіть,
(Держачи Марусю.)
Не випустіть, бо кинеться у пломінь...
А я мерщій... (Вскакує в двері, що горять.)
Маруся (пручається)
  Пустіть!.. Ой нене... там
В вогні... в диму... мої кохані діти...
Моє життя!.. Кричать... мене зовуть...
Ганна (держить)
І ти для них... для тих байстрят на згубу
Дружину ще послала? О звіря!
Зламала все, збруднила честь жіночу...
І зрадила дружину, віру, край...
Маруся
Ой леле, ні! Україну люблю я...
Але ж і їх, моїх діток, люблю...
Не можу їх покинуть! Мамо, мамо!
Ти ж відаєш любов оту й сама!
Ганна
Покинь їх тут...
Маруся (рветься)
Пустіть! Пустіть на бога!
Ганна
Не вирвешся!.. (Удержує.)

ВИХІД ІХ
Ті  ж  і  Леся з невольниками.

Леся (вибіга з факелом)
До помсти, гей! Плюндруйте! Місто - ваше!
Ганна (до них)
За сором, глум, замучений наш край!
Щоб тямились!!
Леся
  За мною, браття милі!

Всі з гиком забігають. Чути за коном ґвалт, лемент; тюрма, мечеті горять. Жарке зарево обіймає весь кін.

ВИХІД Х
Ганна, Маруся, а потім С о х р о н. У палаці щось рухнуло. Полум'я язиками вибухає з вікон. Почувся крик.

Маруся (божевільно)
Пустіть!.. Горять... і я до них.
Ганна (не пуска)
    Ні, ні!
Маруся (б'ється)
Пожальтеся!.. Вже кучері шовкові
Поняв вогонь... До мене рученьки
Там в лементі нещасні простягають.
(Рветься.)
Ой, пробі, ой!!. (Грізно.) Не мати ви!!!
(Виривається.)
Ганна (зрушена, кидається)
    Ні, стій,
Моє дитя! Я, я піду... я - мати!!
С о х р о н (показується з дітьми на руках у дверях)
Живі дітки!.. Візьми їх! (Ставить.)
Маруся(кидається навколішки, обніма ноги Сохрону).
Діти тремтять.
    Боже мій!
(Припада до дітей.)
Лемент і ґвалт мов віддаляються.
Ти... ти? Мені? Що зрадила?.. Не можу...
Розірветься вже серце... О, мої
Любесенькі, милесенькі... хороші!
(Обніма, пригорта.)
Ганна
Невже й тепер за вчинок сей святий
Не кинеш їх?
Маруся
   Ой леле! Мамо! Друже!
Вони зрослись з цим серцем навісним...
Для матері всі діти рівні, любі...
Я гріх тяжкий терпіла задля них,
Під серцем їх носила... Муку, сором...
Все винесла - за усміх дорогий:
В їх очах - рай, в їх голосках - музика,
В орлятах цих - всі радощі мої!
О зірочки, о мої ясні квіти,
Як вас люблю!
Ганна
  Так ти лишишся тут?
І лицаря-дружину зацураєш,
Та ще яку дружину?!
Маруся
   Боже, ні!
Моє життя... і серце недобите...
І вся душа його - за них, за них!
С о х р о н
Марусенько! Чи ж переможеш муки?
Безвинна ти... То доля навісна
Оповила в таке нас горе...
Маруся (простяга руки)

    Друже!
С о х р о н (палко)
Не можу я і вірить у той рай...
Ох, а коли б... усе, усе забуду...
Їх полюблю... себе переборю...
(Рішуче.)
Бери дітей!
Маруся (кидається)
  Мій любий!
Ганна (зупиня строго)
   Зглянься, доню!
Навіщо нам сей поквил, глум і гріх?
Невже йому (на Сохрона) віддячиш так
     жорстоко?
Кохає ж він... Образа в них...
Маруся (стеряно)
    Ох, так!
А я... Ой, що ж?.. Я все зроблю... я мушу...
Ганна
Та й їм, діткам, тут краще, у паші.
С о х р о н
Хай візьме їх... Хай українці будуть
І вороги напасникам!
Маруся (бореться з собою)
    Ой, ні!..
Не слід... вони... Ох, мати правду кажуть...
Так, я сама... Ой діточки мої! (Обнімає.)
Прощайте! Я... (припада) вас більше не побачу!
(Пригорта. Встає, хитається.)
Тепер - твоя! (Мліючи, трохи не впала.)
С о х р о н (підхоплює, держить)
   Моя! Моя! Моя!!

ВИХІД ХІ
Невольники.

Андрій
Все скрізь пала, добро вже на байдарах.
С о х р о н
На байдаки! Додому!!
Леся
    Слава всім!
Усі вирушають до моря.
Ганна (Марусі)
Ну, поспішай!
С о х р о н
     Вона слаба, зомліла...
Я на руках... (Хоче взять.)
Маруся (прочумалась, жахнулась)
   Ой, пробі! Дайте раз...
Хоч раз один... останній... приголубить
Моїх діток! (Кидається до них.)
  Мої, мої! (Пригорта.)
Діти (ввесь час тремтіли перелякані)
   Ой мамо!
Не кидай нас!
Маруся (не при собі)
  Хай вас господь...
Ганна (одрива її від дітей)
    Хапайсь!
Голос Охріма
Отамане, хутчій, бо чути голос:
Гірей-паша, либонь, то поспіша!
Маруся
Ой, діти... він!
  Її майже тягнуть.
С о х р о н (одгукує)
  Рушайте всі! Я зараз!
Я понесу її мерщій!
Маруся (виривається)
   Ні, ні!
Нема снаги... немає в мене сили!
Розшарпані - і серце, і життя!
Не можу дать тобі я щастя, втіхи:
Тут діточки... тут батько любий їх...
Там мати, люд, дружина, край коханий.
Яка ж мені порада, друже мій!
Одна нудьга, один прокльон і горе!
(Тне себе кинджалом.)
С о х р о н
Марусю! (До неї, піддержує.)
Ганна
  Ай!
Маруся (вмираючи)
  Не прокляніть мене!..
І їх... і їх!.. (Витягається.)
С о х р о н (кладе її; сам стоїть каменем).
  Умерла! Боже!
Ганна (припада з риданням)
    Доню!
Дитя моє! Моя нещасна кров!
Пауза.
Чути, як одчалюють чайки. Тихий покрик: "На весла! Разом! Наляж!!" Полум'я розжеврює. Мінарети займаються.
С о х р о н (падає перед трупом на коліна)
Прости мене!.. Я теж твоїм був катом...
Не перемігсь... і квітоньку скосив...
Не проклинай! (З сльозами.) Яка бліда,
     хороша...
Мольба її застигла на виду,
А рученьки безвладні... (Рішуче.) Мамо, мамо!
Беріть дітей: душа її у них...
А я - цей скарб... (Підніма труп.)
Ганна пригорта дітей.
   О мій підбитий квіте!
Клянусь ховать твій заповіт повік,
Твоїх дітей любить, як найрідніших,
Украйні й їм - віддати все життя!!

Палац і тюрма валяться в огні. Навдалі розлягається гук гармат.

Михайло Старицький (1840 - 1904)

Завершив написання 1896 р. першодрук: "Київське старовина!" (1899).
Драма створена на основі народної думи "Маруся Богуславка" з використанням мотивів, образів народних пісень - про брата, що продав сестру в неволю; про матір, яка шукає дочку-бранку.
Подаємо за виданням: Старицький Михайло. Поетичні твори. Драматичні твори /Упоряд. і приміт. М.Т. Максименко. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 335 - 449.

1 Гірей - один з представників Гіреїв династії татарських ханів у Криму (1427 - 1783). Очолювала постійні грабіжницькі напади на українські, російські й польські землі. На початку XVII ст. допомагали шляхетській Польщі.

2 ...на границі Буджацького степу...- Буджацький степ - історична область, що охоплювала приморську частину Бессарабії. Ці землі в XVI ст. захопила Туреччина у своє безпосереднє володіння. Тут кочувала одна з ногайських орд - Буджацька орда, яка перебувала у васальній залежності від Кримського ханства й Туреччини. Проти грабіжницьких нападів на Україну Буджацької орди, що кочувала між гирлами Дністра і Дунаю, в XV - XVIII ст. вели боротьбу українські козаки.

3 Козак Мамай - традиційна назва багатьох українських народних картин, відомих у численних варіантах. Обов'язковим персонажем таких картин був козак.

4 ...квітка з Ай-Петрі - Ай-Петрі - одна з вершин Головного пасма Кримських гір, південний схил якого утворює смугу Південного берега Криму.

5 Маю діти... чесні, як у Лота... - Лот - біблейський персонаж, що нібито жив у Содомі, приреченому богами на знищення за гріховність його жителів. Тільки Лота з дружиною та дочками ангели вивели з міста. Дружина Лота по дорозі загинула за непокору волі богів. Лот з дочками оселився в печері. Його дочки, вважаючи, що тільки вони з людей залишились живими, ради продовження людського роду вступили з батьком в кровозмісний зв'язок.

6 Ювенал (бл. 60 - бл.127) - римський поет.

7 Перун - у східнослов'янській міфології бог дощу, блискавки та грому.

8 Запорізька Січ, Запорозька Січ - суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася в першій половині XVI ст. за Дніпровськими порогами. Виникнення Запорізької Січі було зумовлено посиленням феодально-кріпосницького гніту на Україні. Запорізьке козацтво вело тривалу боротьбу проти турецько-татарської агресії, разом з донськими козаками брало участь у героїчних походах проти Османської імперії і Кримського ханства.

9 Іуда Іскаріот - біблейський персонаж, один із учнів Ісуса Христа, що зрадив свого вчителя за 30 срібників. Образ його став символом зрадництва й запроданства.

10 "Зупинись в своїм прудкім польоті... Ти радістю мені сповняєш світ" - вільний  переклад уривка з поеми "Фауста" німецького поета Йоганна Вольфганга Гете (1749 - 1832).

11 Тендер  (Тендра) - острів  на півночі Чорного моря, в межах Херсонської області УРСР.

12 Сіноп - місто і порт у Туреччині, колишня грецька колонія на південному березі Чорного моря, захоплена турками. згодом використовувалось як форпост турецької експансії проти України і Польщі. Козацькі війська неодноразово здійснювали поход проти міста-фортеці. Так, у 1614 р. близько 4 тисяч козаків на човнах перепливали Чорне море, захопили Сіноп, знищили його гарнізон і спалили і флот.

13 Борун - Перун.

14 Магомет - поширена в Європі вимова імені Мухаммеда (бл. 570 - 632), що вважається засновником ісламу.

15 Кафа (Феодосія) - місто, що з XV ст. належало Туреччині, найбільший невільницький ринок у Криму. Через Кафу переправляли полонених на продаж у Константинополь. Сюди з'їжджались скупати невільників із різних країн. Запорізькі козаки неодноразово оволодівали містом. Найвизначнішим був похід 1616 р. Козаки напали з моря, взяли фортецю штурмом, знищили там турецький гарнізон в 14 тисяч чоловіків, спалили флот, визволили багато полонених.

16 Каїн - за біблійними легендами старший син перших людей Адама і Єви, що вбив із заздрощів свого брата Авеля. За братовбивство був проклятий богом і помічений особливим знаком - "Каїновою печаттю".

Пролог - "Продав брат сестру!"
     І дія - "Зірваний рай"
    II дія - "Потурчилась, побусурманилась"
   III дія - "Материн присуд"
   IV дія - "Єдина порада - смерть!"

Примітки