ВИХІД І
Ганна, Маруся, Сохрон і Леся.
Ганна сидить на лаві з Лесею, щось передивляються, шиють, готують. Леся часто через рундук бігає в будинок і виносить нові убрання. Сохрон з Марусею виходять із-за будинку, прямуючи на передкін.

Сохрон
Як пишно скрізь, який чудовий день!
Така ж весна тепер в моєму серці:
І соловей щебече чарівно,
І цілий мир красує закоханням...
Ох, зіронько, мій раю неземний!
Твоя краса усі дива створила:
І перса ці, гартовані в боях,
Застуджені у січових негодах,
Твій взір палкий, яскравий розтопив
Для радощів, для втіх, для раювання!
Маруся
Твої слова, мій соколе ясний,
Спаляють вид... Не знаюсь я у чарах!
Росла я тут у скритій гущині,
Під ласкавим дозором батька й неньки,
В захованім кубельці й розцвіла,
Не знаючи ні чарівних розкошів,
Ні бенкетів, ні ласощів чадних,
Ні жодної сп'янілої принади;
Про чудеса на світі чула я
Хіба в казках, від нашої бабусі,
І скарб отой в моїй душі будив
Химерний стрій і злотосяйні мрії;
А серденько у мене розцвіло
Під дзвоном кобз, під плачем дум журливих;
Прокинулась уперве і любов...
Сохрон
Любов? Кому ж дісталося те щастя
У чисті сни підкинути вогонь?
Маруся
І кобзарям, і неньці моїй рідній,
І дідові,- що надихнули пал
До рідного, до долі України...
Сохрон
О квіте мій з ясних райських садків!
В твоїй красі, в твоїй душі прозорій,
В твоїм чутті і серці неземнім
Така буя необорима сила,
Що їй усе схиляється до ніг:
І сталь, і мідь, і жала стріл, і леза,
І погуки непереможних бур.
Маруся
Сліпуєш ти, мій орле сизокрилий,
І надаєш мені таку вагу,
Якої я, нескриляна, не маю.
Зневіришся - і викохаєш жаль,
А потім жаль пройме морозом душу...
Сохрон
Зневірюсь я? Та швидше небо це
Свою ясну завісу розпанаха
І жмутом вниз на землю упаде;
Скоріш земля, ця нездвижна твердиня,
Розійдеться на скрепах і впаде
У прорвища пекельної безодні,
Ніж вкрадеться зневір'я у мій рай
І холодом обвіє мою душу!
Маруся
Не вмію я, мій любий, розказать,
Як серденько веселкою тріпоче,
Голубкою до тебе припада...
Одно тобі лиш шепітну, що чую
У серці я щасливий, дивний спів,
Який дзвенить і захватом, і ладом
І в тихий рай всю душу порива.
Сохрон
Моя, моя! Навіки і за віки! (Обніма.)
Маруся
Клянусь тобі подружжям вірним буть!
(Припадає тихо, по паузі заходять вліво.)
Чути ледве-ледве здаля веснянку.
Спів раз у раз то стиха, то знов виника.
 

ВИХІД II
Ті ж без Сохрона і Марусі.

Леся(ниже намисто і мовби під приспів хору й собі підтяга)
"А вже ж весна, а вже ж красна -
Із стріх вода капле..."
Скінчила вже остатні намиста:
Ось з янтарю, ось з перлів, ось з коралів;
І дукачі добрала золоті...
Погляньте-бо, як сяють, паніматко!
Ганна
Гаразд, гаразд... ти маєш, доню, смак.
У три разки?.. І дукачі?.. Чудесно!

Серпанки ще пристроїть треба...
Леся
    Ось
Я принесла із білі і шовкові,
Причепурю кораблик.
Ганна
        Ану-ну,
Я ж ще оці спідниці поскладаю.
Здається, вже усе в нас до ладу,
Не голою видаємо Марусю.
Леся
Не голою? Та ахне Богуслав
Від заздрості! Аж три здорові скрині
Набито вже добра того з верхом,
А це іще й четверта буде повна,
Крім килимів...
Ганна
А з усього добра
Брат сплатить їй не менше як третину.
Леся
Е, що й казать! Та наша молода
Заб'є усіх заможністю й красою...
За подругу лишатиму і я!
Ну, ось убір... прикину я до чола... (Встає.)
Чи до лиця?
Ганна
  Чудово!
Леся
   Люстра б! Ой,
Як хочеться поглянути на себе...
Я побіжу...
Ганна
 Стій, козо! Он вода:
В відро й дивись!
Леся
                Ага, ага! (Дивиться.) Ой чудо!
Чути, як оддаля співають веснянку.
Ой матінко, як гарно, далебі!
Коли б мерщій мені до шлюбу стати...
Я побіжу до подружок - ген, ген!
Хай глянуть, як в малжонськім мені строї!
Аж завидки їх вхоплять... Ха-ха-ха!!
(Побігла.)
Ганна
Та стій! Куди? От дзига ще, та й годі!
По хутору собак дражнить, чи що?
Щоб обнесли серпанок і спідницю?
З веснянкою дійдуть вони й сюди,
А поки що тут поможи прибрати...
(Озирається.)
Де ж наші це обручені дітки?
Леся
Туди пішли... ген ходять по леваді.
Покликати?
Ганна
  Нехай собі гудуть,
Як голубки... Коли ж і буркотати,
Як не тепер!.. За сиротою бог:
Малжонка дав хорошого Марусі,
Поштивую дитину дав мені:
Не пияка, не лодаря-гульвісу,
А лицаря вже славного.
Леся
         Ох-ох!
А співака якого на бандурі!!
Ганна
Тобі одно!
Леся
  А так, коли козак
Та хорошун, та на бандурі грає,
Та ще й співа... то, боже, спасе мій,
Не встояти нізащо, анізащо!
Ганна (сміється)
Ох, дівко, ох! Яка ж бо ти слаба!
Невільний він, обручений...
Леся
    Дарма!
Хіба відбить його на думці маю?
Мені аби послухати пісень...
А то б таки у подруги, посестри,
Коли й сама...
Ганна (обнімає й голубить)
Та знаю, знаю я
І таїну твого серденька...
Леся
    Мамо!
Ганна
Так, мамою і буду...
Леся (змішалась, зчервоніла)
   Боже мій!
Не знаю й як! (Цілує руки.)
  Так я увесь цей мотлох
Перенесу в середню... І відро
Геть приберу, і ночви... А намисто
І дукачі у скриньку положу...
А може, ще що паніматці треба?
Вертаються ген наші молоді...
(Побігла в будинок.)

ВИХІД ІІІ
Ганна сама.

Не дочекавсь мій панотець до втіхи -
Побачити з дружиною дочку,
Укохану єдиную Марусю...
То б радувавсь небіжчик дорогий!..
Тепер тобі, моя сирітко люба,
Благословення дасть чужа рука,
А рідная лежить в глибокій ямі
Під тяжею чавунної плити...
(Утирає сльози.)
Але вона за щастя твоє, доню,
Підніметься на тім світі в мольбі
Перед ясним вінцем святої діви...
О господи! Ти - милосердя скарб,
Твоїх щедрот не пересохне море...
Поглянься же з райських своїх осель
На доленьку рабів твоїх сумирних,
Сохрона та Марії, і пошли
Їм лагоду та тихе довге щастя!
(Пішла.)

ВИХІД IV
Леся з Степаном.

Леся (знов виходить на рундук і, глянувши за місток,
           зупинилась, приложивши до очей руку)
Здається він, мій сокіл, мій орел...
Недаром же затьохкало серденько...
Так, він і єсть...
Степан (з-за містка наближається)
  Вже мурза тут... провів
Яругами цю татарву в діброву...
Леся (підбіга)
Мій голубе!.. На мене й не зирне,
Встромив чогось у землю свої очі...
Чи ж сердишся?
Степан
   Ні, не того...
Леся (заграє)
    А що ж?
Може, знайшов собі дівчину другу?
Ну, признавайсь! (Крутить його.)
Степан
   Ото ще!
Леся
    Е, щось є...
Непевне щось, непевне... Не оманиш...
Мов варений... і голосу не чуть...
Щось на душі нечисте... Щось зрадливе...
Степан (дрижить)
Та що ти? Цить!
Леся
   З лиця ти навіть зблід...
Ховаєшся од миру, наче злодій...
І глянути у вічі...
Степан
   Лесю, цить!
Ох, не вражай!..
Леся
   Коли гріха не маєш,
То усміхнись і приголуб мене,
Як перш було, хоч тихими словами...
Чи, може, я тобі обридла вже,
І хочеш ти відкинутись?
Степан (набік)
    Не можу...
Горить, пече...
Леся
   Та що ти! Схаменись!
Скажи мені... признайся... що там сталось?
Чи знов біда... чи втрата... чи похід?
Що ж ти мовчиш? Я, далебі, заплачу...
Степан
Несила... ет!
Леся
  Та що за таїна?
Промов мені без жартів - це образа...
Не хочеш, ні?
Степан
  Ох!
Леся (розсердилась)
То бувай здоров...
Козаче мій!.. (Пішла на рундук.)
Степан
  Будь проклятий, скоріше!

ВИХІД V
Степан один.

Степан
Прокляття! А! Удар хоч з неба грім,
Убий мене, зрадливого Іуду9!
Іуду... Так! Я рідную сестру
Продав в ясир, в неволю бузувіру...
За золото зневажив свою кров,
Зламав кільце, яким бог рід єднає,
Втоптав в багно з віків святий закон
І на загин дав християнську душу!
Іуда! Гірш! Той хоч відвагу мав
Порвати вмить своє життя гидливе...
А я?.. Я - тхір! Тремтить оця рука,
Не зводиться до лицарського вчинку...
Невже ж то ні? (Хапається за кинджал.)
   Е, пізно! Час минув:
Тепера смерть ще більш накоїть лиха...
Їх тут загін... Зборонців в нас нема...
Все випалять і виріжуть невіри,
Коли зламать їм слово... О, я звір,
Я вибрудок всесвітньої гидоти! (Забігає.)

ВИХІД VI
Ганна, Маруся, Сохрон, а потім і  Леся.
  Впродовж ції сцени чути оддаля хор.

Сохрон
Три дні - і рай... Але як тихо час
Сей точиться... Неначе дід з похмілля.
Маруся
З'єднали нас святі вже молитви:
Я і тепер твоя, мій орле сизий,
І присяглась цим серцем не зражать,-
Чого ж тобі бентежитись?
Сохрон
    Не знаю,
Але тоді тривога одлетить,
Коли наш шлюб жаданий завершиться,
І я його як сонця-правди жду.
Маруся
І діждемось, коли в тім божа воля;
Але чого нам приспішати час,
Коли дає і радість він, і щастя,
І втіхою нам душу напува...
Хіба тобі, мій орле, мало раю?
Хіба тебе і він не вдовольня?
Чого ж жадать прийдешньої хвилини,
Коли оця сучасна чарівна?
Коли б моя була над часом воля,-
Я б крикнула цій миті: "Зупинись
В своїм прудкім польоті; ти - прекрасна,
Ти радістю мені сповняєш світ!"10
Сохрон
Твій голосок бринить чудовим співом,
В твоїх очах і любощі, і рай...
В твоїй красі небесна перемога;
Тож і боюсь, щоб скарб мій неземний
Пригода зла не вирвала! Ще три дні!
Маруся
Твої страхи бентежать і мій дух,
Щось затяжке прокралось в моє серце...
Глянь - сонце гра, ні хмароньки, ні мли
На бані цій блакитній та прозорій,-
Чого ж нам ждать тих лиховісних бур?
Вже й день ясний скінчиться незабаром,
І тільки два зостанеться нам дні...
Сохрон
А все ж то два. (Цілує її.)
Маруся
   Ох, не смути серденька,
Воно й само щось ниє і тремтить...
Сохрон
Нема чого полохатись зі мною:
Хоч би вся тьма нечистих вражих сил
Із-під землі, із прорвищ злосмердючих
Повстала враз, то перса ці й рука
Тебе, зорю, од неї оборонять;
Край ніг твоїх кістками ляжу я,
І навіть їх не переступить ворог!
Маруся
Так, вірю я! Ти лицарем, орлом
Мені запав найперше в серце... Дужих,
Побідників, звитяжців запальних
Воно любить, кохати тільки й може...
І мариться, що по Вкраїні ти
Скрізь досягнеш і слави, і почоту,
І схилиться до ніг твоїх чолом
Уся пиха, мізерією вкрита...
Сохрон (усміхається)
Дитячі сни. Нас паніматка жде...
Маруся
Матусенька? Ходім, там поруч сядем...
Про славу ти розкажеш, про бої -
Матуся теж послуха...
Сохрон (обніма)
       О мій раю!!

Пішли до рундука.
Ганна ще раніш вийшла і з рундука вигляда їх.

ВИХІД VII
Ганна, Сохрон, Маруся,  а потім Леся.

Ганна
А я усе вас визираю тут,
Бо чую вже самотину старечу,
То й нуд бере...
Маруся
   Ой мамо, не тужіть:
Я вас самих не кину... Так, Сохроне?
Сохрон
Конечне, так... Побудем вкупі час,
А то - до нас...
Ганна
   Е, теща, любий зятю,
Залишня річ в кубельці молодих...
Сохрон
Крий боже!
Ганна
  І! То так воно здається,
А потім зять щось інше заспіва...
Маруся
Ой, зроду ні! Та то була б образа
Мені така, що і не знаю...
Ганна
    Бач,
Уже й пішла за мене суперека...
Як бог судив, то так і буде! Ну,
Сідайте ж тут, бік мене, голуб'ята!
Дивилась би, не зводячи очей,
Та слухала б все ваші буркотання...
Маруся
Ось, ненечко, Сохрон розкаже нам
Про січові пригоди...
Сохрон
    Що ж би саме?
А, от хіба про гемонський похід,
Що нас завів за Тендер11 на погибель.
Зладнали ми чайок десятків з п'ять,
Щоб понестись по морю до Сінопа12
Та погулять на славу у невір,-
Добра добуть і визволить з кайданів
Невольників - товаришів, братів,
Що гинуть там по тюрмах та галерах...
Маруся
Ой лелечко! Співають кобзарі,
Яка тяжка робота їм і мука!
Ганна
Так, доню...
Сохрон
           Ну, прокрались ми Дніпром
Та й виплили до світу в Чорне море...
От вирнуло і сонечко із мли -
Осяяло хистке й ясне роздолля:
Воно кругом яскрило, як сапфір,
За край небес розкинувшися лоном;
Здавалося, що баня незмірна
З хмаринами хитається під нами,
А ми немов в блакиті несемось
Над прірвою, безоднею страшною:
То здіймуться всі весла, то пірнуть,
Блиснувши враз - сріблом чи адамантом,
А хвиля гра під променем ясним,
Гойдає нас, пестуючись, ласкаво;
Чайки летять поламаним ключем,
По синьому вітрилами біліють...
А на чайках, неначе мак, шапки
Аж мріють скрізь червоними рядками,
А серденько ж і мліє, і тремтить!..
Маруся
Ой гарно ж як, ой пишно! Боже милий,
Коли б мені побачить диво те!..
Здається, я пташиною б от зараз
Полинула... Та де узять крилець?
Ганна
Хто відає: життя що довга нива -
На ній якраз спіткати можна все!
Сохрон
Навряд тільки, щоб моря досягнула;
Та нічого й нудитися за ним -
Йому не вір,- воно знадне й зрадливе...
Леся виходить з бандурою і зупиняється.
От пливемо, співаєм і люльки
На вільному ми, вільні, запалили...
Про лихо в нас ані гадок нема,
А вже воно чатує за плечима!
Старезний дід на чайці в нас сидів,
Що з морем знавсь, як з шаблею своєю;
От глянув він удалину й прорік,
Що з білої хмаринки встане туча.
Не вірилось... а хмаронька, проте,
Росла й росла, темрявилася млою
І мороком все небо поняла...
Насупилось, аж почорніло море,
Зшкарубилось, мов груба та рілля,
І зайком скрізь заплигав білий гребінь...
Дихнув Борун13, вітрилами шарпнув
І знову стих. А наказний гукає:
"На дно чайок покласти щогли вмить,
За весла всі! Пильнуй, стерничий, гостро!
Насупроти бурхливих хвиль керуй!"
Маруся
Ух, страшно як!
Ганна
   Ховай їх мати божа!
Леся
А я б отам хотіла бути страх,
Посмакувать, яка то смерть на очі!
Сохрон
Розпатлана, скажена й навісна!
Завила враз, немов відьом тих зграя,
І заревла, немов страшенний звір...
Запінилось і застогнало море;
Хистка гора на гору піднялась,
Помежи них розкрились чорні прірви,
І темрява зловісна налягла...
Мов трісочка, злітала чайка вгору
І падала в роззявлену глибінь...
А навкруги росли тремтячі скелі,
Схилялися розтріпаним чолом
І поглинуть ярились шкарлупину...
У неладі розсатанілих сил
Вбачалося вже світа проставлення
І грізний час остатнього суда.
Маруся
Ох, матінко! Погинуть запорожці...
Як жалко їх, аж серце замира! (Тремтить.)
Ганна
То ж, донечко, борці святі за віру,
За воленьку і за питимий край...
Маруся
О боже, дай, щоб лицарство буяло!
Щоб славою вкривало нам життя!
Леся
Ну що ж, як там?
Сохрон
   Погибель нависала,
І стали всі читати молитви...
Піднявсь тоді старезний дід на лаві,
У білому і білий сам, як лунь,
Аж миготів сріблом на вітрі волос,
І голосно промовив до братів:
"Розжеврілось напастю Чорне море
І лютістю на всіх нас зазіха,
Жадаючи від братчиків офіри...
Всі грішні ми пред господом святим;
Та юнакам ще довга в світі нива,-
Їм треба ще покутувать гріхи
Та послужить і богові, й родині;
А я, либонь, другий вже вік живу
І потрудивсь для миру й для покути,
То й слід мені ще браттям спомогти
І визволить з тяжких обіймищ смерті.
Простіть мені, коли я винен чим,
І словом злим мене не спом'яніте!"
Промовив те і, перш ніж стямивсь гурт,
Мелькнув униз і щез у чорній прірві...
Маруся
Ой боженьку! (Упала до матері з риданням.)
Ганна (упада)
   Марусю! Годі!! Цить!
Сохрон
І нащо я розказував? Просила ж,
А от тепер серденько надрива!
Зозулечко ріднесенька! (Пестить її.)
Ганна
    Вгамуйся!
Леся
Напийся ось водиці... (Подає.) Хоч ковток!
І чим її б розважити? Сохроне,
Бандура ось... заграй і заспівай! (Подає.)
Сохрон
Радніший я, аби просохли сльози!
(Приграє. Співа.)
  Вилітали орли
  З-за крутої гори,
       Вилітали, буркотали -
           Розкоші шукали... і т. д.
(Потім переходить в танцюристу.)
       Коли б мені хоч запаска
       Й попередниця,
       То побігла б до млина я,
  Поки мелеться;
          Ой чук чи не чук
  Мій мирошничок:
  Назбираємо в долині
        Та волошечок!
          Ой волошки синесенькі,
  Жито з колосом,
       Утомився милесенький,
  Лежить покотом...
  Ой люб чи не люб -
       Годі вже казитись,
  Треба стати на шлюб,
       Нема де подітись... і т. д.
       І шумить, і гуде,
       Дрібен дощик іде,
       А хто ж мене, молодую,
          Та й додому проведе?
  Обізвався козак
  На солодкім меду:
  "Гуляй, гуляй, дівчинонько,-
  Я додому проведу!"
          Ой дівчина-горлиця
          До козака горнеться,
          А козак, як орел,
          Як побачив, та й умер!

ВИХІД VIII
Ті ж і кілька з челяді: бабуся, дівчина, парубок і дід. Вийшли вони,- хто з ґанку, хто з-за будинку,- раніше на спів і зупинились на ходу.

Д і д (після першої пісні Сохрона, поки той приграє на бандурі)
              Ну, та й співа!
Баба
   Чудово, як і ти
Колись співав...
Д і д (хитає головою)
   Згадала!
Дівчина (до парубка)
Ох, як гарно!
(Після першого куплета другої пісні.)
Ой, ця така, що аж дрижать жижки...
І підківки аж цокають!..
Парубок (локтем під бік)
  А спробуй!
Леся (почала за першим куплетом пританцьовувать і
               тягти у танець Марусю, а та упирається)
Марусенько, та ну-бо, усміхнись
Та окрутнись зі мною...
Маруся
   Ох, не силуй!
Не те тепер у мене на душі...
Леся
Та слухай-бо, як грає і співає,
Я б кинулась на шию... (Все пританцьовує.)
Маруся (усміхнулась)
   Хто ж міша?
Дід (парубку)
От ще глухий! Бандура гра, аж дзвонить,
А він стоїть та тільки мне ханьки;
Та я б майнув з дівчиною, як буря,
Щоб аж земля здвигнулась... Ет, сопій!
Та йди ж, іди!
Парубок (опинається)
  У будень?
Дівчина (заграє до його)
                                               Ну-бо, Грицю!
Дід
Покинь його! Агов, стара, хоч ми
Покажемо (окручує бабу), як вовну треба
         м'яти!
Баба
Чи не сказивсь? Ой лихо!
Сохрон (зрива остатній акорд)
    Ну, кінець!
Не подолав Марусиного жалю!
Маруся
Ні, рада я... спасибі!
Ганна (цілує його в голову)
    Зятю мій,
Задовольнив стару ти; аж сльозою
Умилася, а от уже й сміюсь...
Ходім в покій, я покажу ще посаг,
Який даю...
Сохрон
  Та нащо, мамо, він?
І без його Маруся скарб...
Ганна
    Ні, зятю,
Ходім, поглянь!.. Крім того, маю я
З тобою ще перебалакать...
Сохрон
    Зараз:
Послухати мою матусю рад...
Виходять; челядь теж розійшлася.

ВИХІД IX
Маруся і Леся.

Леся
"Так хто ж міша?" І ти б не ревнувала?
Маруся
Я? Байдуже!
Леся
  Коли б от на очах
Я кинулась Сохронові на шию?
Маруся
Ні гадоньки!
Леся
  Ти риба, а чи що?
Та я б за те повидирала очі!
Маруся
Ой лишенько! Та ти якась чудна,
Тебе гаразд і зрозуміть не можу:
То хочеться тобі всіх цілувать...
Леся
Не всіх, не всіх... а милого...
Маруся
    Не знаю,
Мені таке і в думку не спада:
Я б слухала чудові розповідки
І день і ніч - про славу козаків,
Втішалась би лицарськими піснями,
Не зводячи з коханого очей,
Коли вони горять святим завзяттям...
А лащитись мене і не кортить...
Леся
То ти така холодна, наче крига?
Не відаєш, який у серці пал,
Коли його огорне закохання?
Притиснутись до милого б щільніш,
В обіймищах солодких заніміти,
В цілунках злить, стопить свої вуста
І вчадіти од любощів: то ж щастя,
То ж втіхонька, то невимовний рай!!
Для його все - себе і мир забудеш!
Маруся
Цить, ясочко! Та ти таке верзеш,
Що аж мороз по шкурі йде і пломінь
Від сорому у вид мені пашить...
Кохаю ж я, але того...
Леся (палко)
   Ти крига!
Маруся
Вже й лається...
Леся
  Не вірю я... брехня!
Щоб ні жаги, ні палу? Ти не любиш!
Маруся
Ба ні, люблю...
Леся
  Як пес хороший кий!
Маруся
Не ображай!
Леся (обніма)
  Пробач мені, лебідко...
А серденько твоє ще міцно спить.
Та цур йому!.. З гори ідуть дівчата
З веснянкою... Ану, на чолі стань
Та звеличай і весну, й любе щастя,
Яке вона несе тобі й мені!
Поспішають обидві до гурту.

ВИХІД Х
Ті ж і  дівчата в вінках.

Дівчата
З весною вас, бувайте-но здорові,
Марусенько і Лесю!
Леся й Маруся
   Дяка вам!
Бувайте й ви!
Леся
   Ану, Марусю, в коло,
Ти на чолі!
Дівчата (беруть за руки її)
  Голубко, починай!!
Маруся (співа і за нею й хор)
А вже ж весна, а вже ж красна,
Із стріх вода капле; (2)
Козаченьку молодому
Мандрівочка пахне! (2) і т. д.
Водять кола з розмаїтими фігурами.

ВИХІД XI
Ті ж  і  мурза з татарами.

Мурза (вискакує)
Аллах керим!! Моя, моя!!
Дівчата (шарахнули)
    Татари!
Мурза (хапа Марусю)
Моя ханим! (До татар.)
  Хапай і вмить назад!
Дівчата
Рятуйте! Ой!
Татари похопили декого й щезли.
Степан (вискакує)
        Справдив козаче слово...
Але тепер ти ворог, і сестру
Одіб'є брат! (Добува шаблю.)

ВИХІД XII
Ті ж  і  Сохрон та  Ганна і  челядь.

Сохрон (несамовито)
  Розбій! Пекельні сили
Пограбили і щастя, і мій рай!
Де вороги? На коні! (Вийма шаблю.)
Ганна (лама руки)
       Мати божа!
Погляньсь, закрий!
Сохрон
   До зброї!
Дід
    В місто дать
Тра звістку!
Ганна
  Ой, рятуйте мою доню!
Сохрон
За мною хто?
Степан
  Я - на живіт і смерть!
Сохрон
В погоню ж, гей!
Всі
  Хай гине ворог лютий!!

Пролог - "Продав брат сестру!"
     І дія - "Зірваний рай"
    II дія - "Потурчилась, побусурманилась"
   III дія - "Материн присуд"
   IV дія - "Єдина порада - смерть!"

Примітки