Богдан ЧЕРВАК
УРОКИ НАЦІОНАЛІЗМУ

2. ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛІЗМ

Термін “націоналізм” означає, що базовою категорією для розуміння його суті є “нація”. Щоб правильно визначити зміст поняття “нація” необхідно пояснити процес її становлення та формування.
Нація — суспільно-історичне явище, результат етногенезу — природної самоорганізації людства.
Стрижневим елементом “етногенезу” вважається етнос, або точніше — етнічна спільнота. Це своєрідна початкова стадія розвитку нації, що включає сукупність таких понять як приналежність до роду, народність, культурна самобутність, відчуття спільної території, мови тощо.
Розвиток етносу призводить до появи нації — спільноти як вищої форми процесу етногенезу. Нація — це така стадія буття етносу, "що у своєму розвитку досяг рівня, на якому усвідомлюється життєва необхідність створення власної незалежної держави як потреби усіх верств населення.”(1) (Анатолій Свідзинський)
Нація — це природна, найбільш досконала форма людського співжиття, спільнота, що історично пов'язана вузлами спільної Батьківщини. Це усвідомлення історичної долі та постійне прагнення до спільного й суверенного життя.
“Неможливо збагнути логіку історичного розвитку людства без належного усвідомлення ролі нації. Нація була, є і буде незмінним джерелом і платформою прогресу на земній кулі. Все відбувається в нації і нічого поза нею немає. Коли не стає однієї нації, простір після неї використовує друга. Але завжди основним принципом буття і розвою людського розуму на землі є нація.”(2) (Юрій Бойко)
Націоналізм - це передусім ідейний рух, система духовних цінностей, що увібрала в себе досвід минулого, зокрема вартості, що наголошують самобутність народу та визначають його національний ідеал — здобуття, закріплення та розбудову національної держави, як гаранта всебічного розвитку нації.
"Націоналізм є думка, воля і дія нації, спрямовані на розбудову незалежної держави на своїй етнічній території".(3) (Анатолій Свідзинський)
Важливим теоретичним надбанням націоналізму є з'ясування ролі і місця людини в суспільстві.
Український націоналізм, зокрема, розглядає людину як основний елемент соціальних, економічних, культурних і політичних перетворень.
Прагнення нації до самореалізації напряму залежить від свободи особистості. Але націоналізм не абсолютизує особистість й заперечує ідею її повної абстрагованості від спільноти, оскільки це призводить до анархії, втрати моральних основ.
“Націоналізм, що ставить в основу своєї діяльності добро цілої нації, пам'ятає, що стан цілого залежить від стану складників. І саме тому він мусить піклуватися про як найбільший розвиток індивідуальних прикмет і окремих індивідів, і окремих індивідуалізованих груп. Індивіди, що складають націю, ніколи не можуть сходити на рівень засобу, вони завжди мають залишатися метою, щодо якої держава, суспільство в цілому, має свої обов'язки”(4). (Євген Онацький).
Неважко помітити таке поширене явище, як постання великої кількості нових незалежних національних держав. Навіть не дуже спостережлива людина не може не помітити факту неухильного зростання кількості держав у світі. Коли у дев'ятнадцятому столітті їхнє число не перевищувало і двох десятків, то в середині двадцятого їх уже було понад сімдесят, у кінці ХХ століття у світі нараховувалося уже понад двісті держав. Іншими словами, націоналізм став універсальним механізмом творення нового світового укладу.
Націоналізм має різні форми свого вияву: визвольну, що притаманна націям, які мають свою державу та захисну, яка характерна для націй, які виборюють свою державність.
Визвольний націоналізм спрямовує свої зусилля на здобуття незалежності, а тому культивує духовні чинники: захист рідної мови, культури, традицій. Це зумовлює політичну активність й спонукає до конкретних кроків на здобуття державної незалежності. Не випадково практично в усіх колишніх республіках СРСР національно-визвольний рух починався з вимог надати державного статусу рідній мові.
Захисний націоналізм притаманний вже сформованим державним утворенням. Скажімо, Японія довший час витримувала сильний тиск західної цивілізації, яка за будь-яку ціну прагнула заволодіти її ринком та використовувати дешеву робочу силу. Спочатку японці вдалися до ізоляціонізму, який скоро себе вичерпав. Згодом модернізували власну економіку й випередили у своєму економічному розвитку провідні європейські держави. Але відоме “японське диво” було б неможливим без розвинутого у японців почуття національної самобутності й прагнення бути тим джерелом, з якого лише й могла постала могутня Японія.
Ще одним прикладом захисного націоналізму може бути арабський національний рух, який століттями витримував натиски західних колонізаторів завдяки розвинутому почуттю солідарності. Об'єднуючим чинником виступала спільна релігія і мова. Ідея єдності усього арабського світу дала можливість опиратися волі чужинців.
Націоналізм неможливо зігнорувати навіть тоді, коли свідомо цього прагнути. Так, головною ідеєю становлення державності у США була ідея рівності усіх громадян, яка чітко протиставлялася ідеї національної держави. Америка притягувала до себе людей з усіх континентів, бо там можна було стати “вільною людиною”, а не американцем. Натомість дуже скоро “вільні люди” таки стали американцями, в такому ж розумінні, як в Англії англійці чи у Франції — французи.
Трагічні події одинадцятого вересня в США продемонстрували життєвість американського націоналізму. Американці змогли об'єднатися довкола свого Президента, погоджуючись на величезні бюджетні витрати в ім'я збереження статусу своєї батьківщини як наймогутнішої у світі держави.
Навіть радянська імперія, що зароджувалася як інтернаціональна держава, фактично такою не стала. На місце зруйнованих національних культур і традицій прийшла російська культура... і російське безкультур'я.
Націоналізм може виявлятися у різних аспектах: економіці, зовнішній політиці, культурній та релігійній сферах.
Так, наприклад, провідні держави світу практикують своєрідний “економічний націоналізм”, коли за допомогою державного протекціонізму, або відповідної законодавчої бази, яка сприяє становленню національного капіталу, забезпечується національний економічний інтерес держави.
Останнім часом маємо промовисті приклади “зовнішньополітичного націоналізму” колишніх сателітних щодо СРСР держав: Угорщини, Польщі, Чехії, які через вступ до НАТО забезпечують свою власну національну безпеку.
Ціла низка держав мають надійні правові засоби, які оберігають мовну і культурну самобутність: силою закону не дозволяється реклама іноземною мовою (Франція), встановлюється більша платня вчителям рідної мови (Казахстан), запроваджуються закони, які визначають пріоритетною мову корінної нації.
Дух націоналізму — явище природне у свідомості громадян багатьох держав. Не ігнорувати, а плекати світ національних почувань — це справжня запорука процвітання держави і добробуту її громадян.

Далі

До змісту Богдан ЧЕРВАК УРОКИ НАЦІОНАЛІЗМУ