Де визволення

До сердець наших
буддячям непосильним
жидівство москальське чіпляється!..
Нападає на повітря Вкраїнства
Сокирами перегостреними
крутійства!..
На очі Народніючі Віри Вкраїни
натягує тіні-слідища отруйні!..
Зачиня-замикає
Душі Мрій Лебедієві Роксолянових
димом залізним...
З'їдає Майбуття Народне,
здираючись всідаючись на голови Наші...
До урвищ підганяє
вітрюганами ворожими
Надію Єдності Правди Свободи...
Надзменшується Українського
Славу його мілиною засипають
    стадами овечими...
...А жидівсько-кацапському
в Кіммерії сучасній змученій
  голодній окраденій
  одуреній безправній
безмежний букетище прав зайвих
вручають дають!...
 Висотність Араянську Свою
 під заразні-заражені повіви горбів
 звикаємо підставляти
 через надзбільшення несвого у собі
...Згоджуються спадкоємці СарМатії "хохландією" дихати
під неї своє цвітіння
запускати порожньо
тож Щастя Народне змушене
      полишити всіх
недолетіти до Волі!..
Навіть диханню повсюдному
всюди доводиться
Усмішки Природи зажирати...
і сонце роздирає катуваннями дні всі добровільно,
не буває Собою
а торгує тим дорогоцінним
яке продавати не можна...
 

ГЕРОЯМ КРУТ

...І надійно Мальвам катованим-
закатованим, найперш прощеним
Країною рідною.
Доростають вони до Подвигу,
вищого Неба...
Слава їм Вірністю безмежною
усміхається... позачергово...
Хоч і виїв мороз хижацький Ваші Літа,
та ж вони Воскресіння народжують -
Підносять, зарізане
хвищами передчасними:
Мазепинські Крила
Ви Ростили постійно
Народові своєму заваленому,
обікраденому, нажаханому...
Й Донорство повсякчасне
із всеньких частин єства свойого
Святу Народному
калиновому витворюєте...
В очі Стягові Литаврово-Василькові
Вітамінність Вічності влили
хоча й були вони
вже осліплені-заліплені
тінищами болотяними расейськими
Свобода, яку руками серця відкопали
ай! Відкопали Годували -
гріховності всі затоплює
Всевишнім якнайМогутнім Стає...
До стежки визвольної
Правду з глизявості
Витягнули до зоряниць нових -
а тому й досі Беззахисних
серед земних усіх -
Знайдено врешті Ключ до
усього-всього зачиненого
тож дарують себе Промінці
найщедріші Сонячні
Тільки Трагедії Журливій-запечальній
але яка Перероста найпершою
в Пісню наддорогоцінну -
Відлуння Барвінкове
смолоскипове СУГолосне
Суцвіть вдруге ВІДроджених...

***
... і Бог не в силі
Прощення нам Дати
 коли не завше в серцях наших
 Дух Отчини милої
Незалежний
ЇЇ Образ Свободи Душі
Майбуття суВідлунююче
 Народного

***
За рідний край мені померти -
то найБільш Врочисте Свято Перемоги

***
Вітрами засмикано...
І невідомо, Бог де...
Верхи не злазять із шиї правди...
найменше у нас калиновості української...

***
Забуваючи Голос Кобз -
з'їдаються Душі Наші ...
Не звеличуючи Спів Кобзарський
- вигризаємо сердець Майбуття...

***
Купили Його - боїться дихати голосно-голосно...

***
Убили Народне - та не вб'ють Його Душу...

***
Без Кобзарства - то
неправді люд здушити...
ПРироду ув'язнити
смерчам Нас проклясти...
потрощено небу...

***
Чим довше живу в хаті рідній - тим більше і
Більше Пити хочеться й хочеться без міри,
а вода далеко вічно...

***
Святіти.. - це найперш
Пелазгію* Рідну
В Душах дітей ЇЇ
Ростити!..
Підіймати
ЗаУкраїнніти!.. оНовити

***
Україні Рідній
без Незалежності -
- то очам втопити
зіниці Свої

***
Любити - то Дух Вільний Отчини Милої
Правдою істиною
вірою Пракоріння ЇЇ
заВодограювати
у серця Наші...

***
Розбити назавше сили чорнющі -
- це для Антії Нашої*
Дух Незалежний витворити
Продовжувати
  Ним же...
* ПраУкраїна - Оратта, Шумерія, Пелазгія, Антія та ін.

***
Вміти Перемагати - це
із себе скидати дух чужинецький

***
Любити назавше - то із духом чужим
 розлучити Душу...

***
Забуто Спів Кобзарський - тож
у в'язницю поспішають затягують
себе в неї охоче очі Душ Народних.

***
Ангеле! Не покидай мене...
Аби змогла тебе віддати я Народу рідному

*** Не возвеличуючи Україну рідну - не живу

ОЙ ЯК ЖЕ ВТЕКТИ ВІД БОЛЕЙ ЧОРНИХ?!!

Залежано й вітри юні виліковані дихають
Доїти сердець народних кров вершки звикли іклами ножовими
у пазухи бражок фурієвих...Пиляти себе душі змушені через віддавання своє верхам земним тутешнім постійно
сьогоднішнім
Ай! розриваються очі Пелюсток в квітоньках ще неНароджених! Тужність лісів тільки їм обпеченим та безруким крилато доводиться рученятками кінцівок своїх всіх відсічених виводити-виганяти
- Помиріть мене й наше з життям теперішнім! - б'є зозуля куванням
нас наче кип'яток в очі перед їх з'явою на світ жбурляє час
А коли це ехо переляків закінчиться? Не відає і Всевишній
А спів ПТАШИНИЙ вже бозна скільки років випрошує зазаохриплим
І вбивчим стукотом ГОЛОС ЙОМУ Жайворовому Новому і Природі всій усій Віддати...
Докіль врізатися у Зіниці найоголені сонцю остюками жалючими???!
Пекельнішими за пекло ореоли землі Святим
Перегризає вени Надій освіжілих
найперш верх провінційний але винним в затягуванні їх під смерть називають Вулик щойно Воскреслий Любові велелюбний Чіпляється за життя Глибочінь як за золоту соломинку карликову потопаючий: всіх болей за Країну рідну ще не виплакали!
Немовби Спадок єдиний довго-довгошуканий втратив жебрак, - так небо чи просто висота повсюди зирка на дні усі лахміттям-руб'ям...

***
Якщо Націю нашу із Народу рідного не витворюю -
то непосильно чи не в праві Пробачити мені себе...

***
Глибочіні моїй не стомлюється тільки тоді
коли Вона про свій Народ рідний думає думає завжди!!!..

***
Вдячність запізніла Найнародна
Букетові безмежному Врочистому
й Заплаканому Вічно Юному
за Вірність його Зіниць Сулюдяних
Віддано й Надійних Квітчастих
Араяні Материнській!..
...Чому ж й донині на Україні
ВКРАЇНИ Нашої сучасної
ЇЇ Нації Величної
Не ВИДНО!..
Украдено Права Надії Батьківської,
Віри з Пракоріння свого,
Слова Чорнобривцевості Мудрої,
На Свято Захисту постійне
Крил Оратти,
Краси смолоскипової
Вогню Калинового!..
Мови Своєї Живої та повсякчас
недремної, Відлунюючої Правдою
Та Істиною Правди Майбуття
Очей Героїчних!..
А ріст Коронування Болей Подвигів Шумерійських -
Це вже дає силу охороні Свободи.
 

ВТЕЧА ВІД БОЛЮ ЧОРНОГО...

Вбивати себе добровільно-добровільно дні усі змушені...
Надкатується світанкам ще не Народженим!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
З'їдати себе навіяно дитинству безкрайому-безмежному
за хвилинку до свойого витворення ! аби комусь непотрібному вижилось чом ... На зіницях рук його-першого виснажених-перенатруджених...
Самовбивцею - Істина народна за те тільки що наважилася сама зараз
У години пресажні Правдою Новою завагітніти!!!
У торбинищах п'яних-п'яних зажерливих - серце людства Скіфополя нашого
хоч воно й нероздільне але ж його розірвано! Вершками іудиними...
Мэками здичавілими котяться копитища хмар-ляків на свободу перед початком її материнства
Вхромлюється в її Душу вже змучену село цвяхищами бо згодилося слугою верхів земних тутешніх весь час бути-залишатися
...Чорнобиль пащекуватий крикрикрикар кар-криком кар! Криком!!!
не закінчується над нами -  тож не в силі невправі ми собі Прощати!!!

***
... Ой! Не дозволяє Чорнобиль восьмидесятих прощати!
Навіть єдиним його промінчиком крихітним і безвинним завагітнівши - каятися доводиться дуже-дуже хоч він-живий від сонечка але  - чужинський -
тож якнайдикобразну отруту готує нам...
Серцям Материнським священним святим через згоду свою МАМАМИ
залишитися - вбивчо-вбивчо стає...
бо ж усіх-всіх хапаюче торкнулися лапищами заражено хмари чорноболючі
ікласті... А втекти від них - це коріння залізне гіллячь верховних кліщастих спиляти - зрубати зверху
під якими Душ наших НАДІІ НАРОДНІ заховано-заспано...
але й досі своє своїм не названо...
 

РІДНІЙ, АЛЕ НЕ НАШІЙ НОСІВЦІ...

...А душі своїй замордовано до знемоги смертельної!..
Наше Безмежне чужиною змушене стомлюватись гибіти якнайтяжкостями
допоки верхівкам весь час щоразу - сито та сито
над Народом а - не під Слов'янством Нації Материнської...
Лякають задуже Безвинність Поезії за те тільки що найперш Святості
Вона допомагає Триматися...
Молитв наших не вистачає Свободі для її одужання повного...
Кістякам й досі слава солодка- солодка мурується...
Морозом себе облива добровільно тепло найтепле
через послух постійний вишкам земним...
Болі рани Народні збільшують себе розширено
Їм легше боліти нестерпно аніж по кутках сидіти...
Втратити себе позачергово Природа щойнонароджена Бажає
сучасності краще під кимсь бути аніж вилетіти із годин прикрашених - сон скажений шалено-шалено правити всім продовжує нахабно!..
Усенькому а найперш-ПЕРШИМ поспішилося захотілося
ув'язнити себе ув'язнити охоче добровільно
бо навіть за гратами Безпечніш й Вільніше чим на Волі теперішній нам...
 

ЛЮДМИЛІ СТАРИЦЬКІЙ-ЧЕРНЯХІВСЬКІЙ

Захист найярий вогнем своїм незгасним Вкраїни наймилої рідної Витворення душі ЇЇ Славі Народній покарано забито зв'язано... але до Воскресіння найнового підійнято Господом Полелевим...
...Не віднайдено й досі Стежини до Раю на землі силам світлим...
Вона знову слідищами копитовими як ревом слонів на Голос Маляти щойно народженого затискується...
Під Едемом, гітлерівським для свободи Беззахисної
а який-усмішечкою зацукерковою гостинною - до преситих вершків непостійних зрадою накопичених-переповнених
Наша пані Людмило Чорнобривцева! Ваші Кармелюк Петро Дорошенко Богдан Хмельницькій Дають нам надійно
Неповторне серце Ваше з-під лабіринтищ ворожих
Вилетіти спасенно!
А коли не поспішаєм ніколи до ТЕБЕ - нам наче сиротливості
полинованій, бездомно...
Та Народу нашому і донині гірше аніж бомжу зацькованому
біля хатини власної, мухоморами сусідськими закритої-зайнятої!!! бо Невідомо йому що крім її НЕЗАЛЕЖНОСТІ і його, нікому відчинити двері СВОЇ Сокровенні...
І Він вибрав у букет лавровий тих
що по очах його ходять, човгають по ВІРІ-Любові
Той що катує Милість БОЖУ - на висоті знову
А краса Хлібна врочиста
змучена змушена непосильності терпіти аби Волю неземну вирятувати! врешті! тож навіть в Царстві небесному ТОБІ найболяче тривожно за
Золотаво-Блакитний Стяг душі нашої недотворений
ой! Незахищений! Недовизволений!
 

НАРОДНЕ...
Терпіннями непосильними повниться Народ наш...
Його в торбу заманено у липкучу-клейку!..
Очі його випито верхами хижими ненаситними...
Злиняли Зіниці й визволені навіть думи марно просяться у
ДІМ СВІЙ
добудувати Віру Народну для нього
Вежі кам'яні на стежині до правди Божої
заважають до неї Добратися
та ідуть поспішають серця найперш вистраждані, зранені
до Променів триєдиних вільних
хоча й падають пропадають вони
але тільки Одненькі самітні найодинокістю надзмучені
долітають до сонця - щоби Свободу воно не пересмажува-
ло не перепалило

***
Незатишно Січеславщині нашій в торбі крамарській-крамарській
Мулоти вершків ходять-тупцюють по душі її
у кишеню безрозмірну ворожу силоміць цідяться соки вітамінні
дорогіцінні усі-усі
хоча вітрам нашим від спраги розширеної печеться - розпікається
Психушками виблискують зорі в долонях повітря
НЕЩАСНІТИ боїться висотність - тож крила підгірок золоторуких
не вірять ніколи їй...
а сучасність якнайбеззахисна
Едина правильна невидима безмежна
змушена у підземеллі голоду віддаватися -
аби врешті віру дала-віддала їй її земля-ненька...
 

ЩАСТЯ ШУКАЧ УКРАЇНІ-НЕНІ...

***

Жал безліч отруйно у серця народні всмокталися
Від навальних стріл сажних іржавих розриваються землі!!!
Душам своїм зоряним у хатині рідній -
гірше чим безпритульним
А ти ж за відлуння її материнське-тепле-водограйне
Добровільно себе пеклу віддав надболючо
аби Воскресло нарешті правді стало...
І щоби безмежніло коріння Нації нашої Оріанської
...Гетьманство Кобзарське, Конституція прав вольностей війська Запорізького твої
 вростають в нас поезією нескореною священною
І музові крила твої святковість істині нещасній але найправильній
Дарують... Смерековості замученій волю натхненну
Підносиш й опісля смерті власної...
Крилатість золотисто-волошкову ти вручив людству дорогому
але воно й донині, тінями расейськими зачумлене, не  вміє взяти її і підтримати надійно..., звикле сусідству ненаситному червоному поклони бити... А коли ж пісню материнську найдорожчу спасінням обігріємо?!
... За гратами самотиною гіркенною злиднями непосильними власними
Заплатив наш ОРЛИК-ОРЕЛ ОРЕОЛОВИЙ
за МАЙБУТНЄ НАЦІЇ АЙСТРОВОЇ ВОГНЯНОЇ Батьківської
а її  і тепер не вирощено
бо посадовила вона над собою безкалинових та завшу безболючість...
 

ДО ВКРАЇНИ...

В своїй хаті серцям - мовби в гостях...
Вливає й досі пігулки в очі землі дощ верховний
аби одурманити сп'янити ЇЇ
Більше втоми і в ореолах
допоки над нами БОЛЕЙ нема... й у крамарстві -
свобода наша...
тож не виходиться-не вилітається нам з лабіринтищ
глизявих...

***
В смуток найпечальний заховую серце своє - І лише там
небезпека залишитись
непомітним й чужим його покидає і розлучаюсь швидко із
металобрухтовим...

***
Визнає мене нарешті Вітер Істини
бо безмежжям листочків осінніх
Тулюсь-Пригортаюся до ОСЕНІ...

***
Осінь морозна обігріває мене Материнськи
бо між земними серце моє Віддається СМУТКУ...

***
Доводиться сохнути й під дощами бо край рідний не у всіх
в серці
ВРАЖЕННЯ ВІД ДНІВ НИНІШНІХ ТУТЕШНІХ
Голод душить серця наші спраглі!..
Хліб свій
марно
задуже просять-благають у верхів ситих-ситих
ВІДДАТИ
Очі села нашого... змученого... побиті-забиті...
Ой! Не може сонце зверху дивитись на нас без жалю пребез-
межного!!!!
А ще ж тяжче та важче Травинкам Воскреслим Тонесеньким
Няньчити верх жалючий надздичавілий!!!
І слухатися його й виконувати всі накази жалюгідні!
а за непослух переляки дикобразні запускаються
на уже нажахане селянство...
Навмисно падає спотикається об зіниці Бджілок освячених
Маленьких Золотистих
хмарина багацькоповерхова
аби їх камінням дулебним-дурнющим бісівським
усі-усі визнали...
Й розбито-розбито нам (вкотре!!!!!)
від звикання себе задоволеними вважати повсякчас
під стріхою скомороховою глухою...

***
України нашої щастя вкрадено...
Долю Народну в торбу затягнено...
Камінь до шиї Мови Калинової прив'язують іуди лисячі
Майбутньому Нації Сумерянської - підрубано...
від невитворення всіми вкраїнцями серця Незалежного Ха-
тині Своїй у домі вкраїнському дітям його - як у гостях -
непрошеному зайвому
Наче рибкам живим на суші - так й досі Свободі
а коріння комуністичне розрубувати - це рани Правди
зцілювати Надіями й дати їй визволення
але поки що Соки цідяться Запорізькі у кишеню без
розмірну
расейську добровільно
 - тож не в праві душі наші нази-
ватись Святими

***
Як сізіфу презмученому непрошеному - Славі Народній на
землі...
І пісні не чути Святої відлунюючої
допоки ми - під вишками серпасто-молоткастими...

***
Собою  та Собою МАМАЕВО серцем вистражданим
Рідну нашу СІЧ сильніш, чим Бога, Вчуся весь час лю-
бити й Стяг Незалежний їй оновлено витворювати -
тож зникають від ненависті моєї
губителі Віри Народної...

***
А коли не завогнюю Мазепинство наше миле - то не в силі
Творити найвисоко Душам

***
Вкраїність свого дому видобувати на Україні рідній -
то подвиг у собі витворювати коли й немає сил для Нього

***
Якщо країні рідній Незалежність не витворюємо -
То любові стає так як зіницям щойноНародженим - під
камінням...

***
Чом вкрали Долю Берестейщини Нашої...
Літа її у торби знову затягнено...
Село надзморщується... укрива себе старими ряднами зли-
нялими що його Жили вітамінні висмоктує...
Славному вистражданому раю неземному лаври чому не
всміхаються??!
А кривда мазюкає повзає по зіницях Народних
Не омити її від непотрібу... бо ми всі - під земним
І не вилітається нам із мухищ лабіринтових Незалежність
країни рідної збільшити і збільшувати...
Поспішаю на суд Божий - Любов вивищити а її людці
зменшують... й навіть - люди... До кого ж притулитися??!
Як врятувати Істину?!
коли нас і ВСЕВИДЮЩЕ ОКО не помічає...

***
Не хочуть нас мити правдиво і дощі навіть свої...
До божевілля доводять Істину Нашу хмари чужі...
Чарами запавутинено святість Народну
Розбити камінь чужинський чорний - це безліч болей без-
межних Країни Материнської Зіницями своїми винести...
Не квітковіється ніколи нікому бо не Крилатіється Нації
нашій...
І не народжено Незалежність селу Вишневому...

***
Мова рідна випивається вітрами ворожими...
І не дають ЇЙ Морем Народним ВАГІТНІТИ Щасливим...
Крила ЇЇ підрубані прохають Захисту... марно...
Майбутнє Нації своєї не видобуваючи Отчині -
не в праві називатись Високими і Святими...

***
Чужинством лютим... ой!.. звіріючи
на Душі наші себе звалює
повітря!..
тягне в провалля суглибокі Надії
Надій оКрилених...
Не дає вільною Перемогою
Ставати нам, - такою
залежніть, до якої Ми постійно
звикаєм звично...
і якщо Ми нею завше дозволяємо
залишатись собі...

***
Рідне місто моє Материнське вітрами сусідськими ой!
зачужинено!!!
Ореол під ним в ями сховано
а відьмацьким шумам крикам
Місце зверху надійно бронюється...
Утікається повітрю повсюдному від свіжості Вранішньої
Вбивають себе охоче дороги нові
через звикання до верхів земних...
Зіпсуття не скидається із села нашого найперш
бо жодного разу на місці Підгірок Маленьких
не Бували висоти верховні...
а сільське накази полюбило виконувати вершків
що себе називають якнайвищими за усіх і за Господа... -
Мрії Надії очищені розриваються нахабно задико...
гірше за звірства скажені...
Народжуватись Вміли але тепер перестали ПОВІВИ виз-
вольні...
Без них мовби без Смолоскипа найтворчого - святим най-
беззахисним
Музам...
До міста рідного доводиться запізнюватися дітям його
входити ...Вдома господарю Істинному - наче в гостях -
хворобі яку прогнати готові усі... з очей...
у своїй хаті надіям народним - як бомжу побитому під
іклами спекоти
- надзраненому киплячому серцю порізаному...
Допоки у власними силами створеній господі
ЇЇ будівничому улюбленому буде зайво та зайво??!..
Всесвіт продовжує дивитися на серце своє наче на
заблуклого випадкового вуличного...
Не Бажано нам не відлунююче не Заклично допоки слу-
хаємось завше-завжди годин теперішніх...
 

ІКОНА КОЗАЦЬКА

УКРАЇНІ РІДНІЙ
1. Якщо в серцях відсутніє Дух Нації Рідної Бунтарський -
камінням себе ховають вбивають всі ріки океани
2. А в серцях, які мене оточують, й донині Дух Країни
РідноїНації визвольної не запалено Надійно Надійно -
тож не в праві Муза моя себе Поеткою Називати...
3. Не всі українці на Україні Материнській своїй
Нести в собі Готові повсякчасно Вогонь Мальвовий -
невсилі Правда Собою ставати
4. Не видно Українності на Україні нашій -
тож наджаль мені себе а потім - усіх!
5. Якщо Нація рідна для вас і досі - не БОГ... -
Він утікає кудись... а потім навіть себе не ВПІзнає-не
Пізнає...
6. Доводиться утікати від себе - щоби у світі нинішнім ту-
тешньому Визнання людини отримати...
7. Змушене серце втекти та втікати від себе - аби врешті
тутешність повсюдна називала людиною...
 

ЧОРНОБИЛЬСЬКЕ...

Усе листя широкими кусючими осами
пристає-чіпляється до очей наших...
І тільки єдиний осінній листочок Беззахисний зайодити
поспішає ранища землиці Рідної
але і його здушує притоптує сажа...
Марно усмішки даруються висоті деревами:
Їм перегоріло...
І наче безліч букетів вицвілих та задимлених - Сонце
Боязко оглядає світи, лякаючись порізатися об їх вила -
погляди заміновані...
Промені верховні йдуть додому змушено й силоміць знову
Як у пастку - зайці...
Людству в землі в ці часи затишніше, аніж  - на ній...
 

ПАМ''ЯТІ АНАТОЛІЯ ЛУПИНОСА

Серце Твоє - Донором оКриленим
Вкраїни...
Визволення Героїчне Дає
Душам Народним
Відчиняти Свято Перемоги
Вільне й Вільне
а путінства ненаситного
зажерливість
відганяти-вимітати назавше
із усіх з усього!..
Царськи Відданим Сином
Тараса Шевченка
Продовжуєшся навіки В
Пам'яті Народній Образом Прометея
Твої Очі смерть зненацька замкнула
та Вони Невтомно Правду
Будять Істинно Собою Залиша-
тись Правдою Правдиво безперервно
завдяки ВиРощуванню Духу Незалежного Отчині!
оНовлють-омивають змужнілість кобзарства

***
Край Рідний Марка Шляхового
Юрка Тютюника, Данила Терпила
у собі Плекати
Цвітіння їхньої Свободи вирощувати
Вільно Гідно Врочисто Святково, -
ось Стежка до Кохання Справжнього
яким я тебе Любий обДарую
Вручу тобі Любові Славу
коли Отчини Скитської Віру
Пракоріння Визволяю із небуття
і Нею Дорожити завше Буду
безперервно
Тебе з ЇЇ Душею зБоленою обвінчаю
Та не випускатиму із Глибочіні своєї
ЇЇ ніколи а в серця Дітей сколотів-орачів
Ввіллю-Вплету Словом Нашим
Вишневим Героїчним назавше
Величність Ліри Торбана
Котрі - Волелюбством Долі Народної
Майбуття...
Не забувати про Тебе, мила
Дорога рідна Славія - це й Тебе,
Мій любасковий-коханий, ніколи
не зранити зрадою...!.....
Поспішаю Тебе Венедія-Скитія осучаснити
Уквітчано Новою Оновлено Надією Правди Твоєї
аби Прощенням Божим захистив Нас Господь.

***
Не забувати Мову Рідну -
- це Глибинніти Святом Душі...
Не забувати Мову Материнську
- то вміти Любов'ю у майбуття Народне Ввійти
Не забувайте Мову Рідну!
- Щоби кам'яне дихання пом'як-
шити Собою!..
Смолоскипове Ввести у себе в Націю рідну
   НадДорожити
   Нею
та заТрембітитись
її Перлинами священно

***
Ти - Стеблинкою Моєї Квіточки Серця...
А коли довго Нема ТЕБЕ поруч -
- безмежна ширина пісків пустель-
них, піщаних здушує душить перездав-
лює смак усіх Троянд... Лілей...
Пролісків та їх родичів
Неповторних!..
...І залежність... Душі... від смерті
влазить в єство моє кулями отрути
кігтястими!.. Загибель Зіниць
моїх і Всесвіту й природи,
якщо ти розлучаєшся зі мною...
Всього золота не досить
незліченного, аби борги моєї
душі невидимі виплатити
коханню Твоєму...
Перемагати Істиною всеньким
частинам Духу мойого - це
Собою Творчістю оНовленою-Новою
СуЗаГлиблювати Очі Твої Пізна-
вати Тебе по-Новому Відчинити
Свободу Для  Цвіту Твойого
Дорожити ДиТинністю Твоєю!
, - такою Ти для Мене, Земля Батьківска
Вільна Незалежна!.. расенів*
* расени - ДажБожі онуки

***
Очі села мого зморшкуваті
розбито поглядають на мене
й не впізнають дитини своєї рідної...
У будку печерну просяться
дерева сільські
не помічаючи що у ній вони
вже давно...
І руки золотоносні бояться
угору дивитись
щоб знов не побили їх
верхівки загорді
за прагнення вирости
вище вишки приземленої...
Я давно в селі цьому й народило
воно мене
але торкнутись його боюся
щоби не налякало знову воно всіх
вибухами своїми-чужими
хворобливими через віру
найперш місту та людям
а не Духу Невидимому...

***
Всіх запалити Любов'ю Без меж Безмежною
до Венедії Рідної Вільно
Тар'ягнової -
ось що найперш прошу в Господа -
щоби ЗАВОЮВАТИ Право
із мертвих Воскреснути!..
ЧОРНОБИЛЬСЬКЕ
Помщається нам Природа
Сльозинами чорними гніву кощієвого
безмежжям зайвості брудної
бо винних і прірву
знову ж таки
прикрасили над собою
богами божищами
На плечі зранені Правди зМученої
всадовили їх аварійних
 пацючих...
Майбуття Народне
себе розривати змушене
Через вклоніння донбаського
букетам капеесесовським...
Сусідського в серцях Наших
більш чим свого
двері пекла не замикаються
й на мить
та всі усе їх відчиняють...
Найперш - свободі Красі Волі
А рай квітів смертю стає реготати божевільно

***
...Зранює, руйнує себе
й Майбуття Народне
глибочінь Природи
через те найперш що
серця душі Наші Бунчужні
Тримають на собі постійно
силу російську...

***
Духом Нації Рідної окриленим
лише тоді - Сумерія сучасна,
коли творить свою Незалежність
Та ВиТворює Незалежність Свою.

***
Проростають і з каміння навіть
Безмежні Цвітіння
Жар-Птахові Любові Майбуття
НайНайНародного
Вірністю Відданою Палко
коли Отчині Несем Незалежність Гайдамацьку

***
Перемагати - це Дух Вільний
в серце Скитії Отчої
Вливати Душею ЇЇ...

***
Втома смертельна - це
коли Душа Артанії Рідної
гордиться залежністю своєю
від "Рассєї!"
Я - у розлуці
з Отчиною!.. ... ...
й - забуто Дух Творчий
у Природу вплітати
квітчасто

***
У верхівці Слави НароДити Залишити себе - це Отчині
Свободу пісенну ВиТворювати
істинно Правдиву ПраКоріння ЇЇ Відродити Собою
НА УКРАЇНІ
Деревця втратили свій Голос... Чорнобривцевий...
Здерто шкіру музикову з НЬОГО... Каміння напхано в
груди розтерзані...
розбиті нами ж від надмовчання задикого... до Віри
Пракоріння землиці Своєї... Тоді не свої Хустки на очі їхні
зарамовуються премагнітами
І навіть крила від Крил власних відмовляються...
бо найбезпечніш глухим залишається завше-завжди... в
часи теперішні світі цьому Почутим усіми бути...
Нікому розгадати Душу Народну окрім неї самої ...Ніколи
ПОЕЗІЇ розпізнати Жінка вона чи хлопець... москаль чи
служанка... вино чи вода?!
Хто ми?! Ну хто ж ми?! Коли нарешті нас Відлуння
почує?!

***
Господи!.. Коли нарешті доЧекаємось
для оЖилої рідної Касталії Славної
видачі боргу безмежного
від кацапії навальної!.. серсерівської!..
і досі цвяхищами рассєя
вгризається в серце Мови
Нашої
змушує Відлуннь Дитинність
Божу служити власнику рабів
як батьку дорогому!..
терпіти накази чужинецькі
серцям Безвинним, катованим
Мріям Народним!..
Кроки Наші із земель своїх
падати звикають, бо береться
від імені Бога
єство сучасності обсмалене
верху мавповому
Помсту Козацьку не виТворювати ніколи

***
Без залежності постійної
Отчині -
то Вміти Зцілювати
Націю Рідну Собою!..
навіть і після смерті своєї...

***
Квітуваннями-Вишиванками
Смолоскиповими -
Природа,
та свердлять її сeрця
Життя
всі усе, навіть дощі
А ми Перемогою
Народною Воскреслість
Їй Подаруємо
все-таки навіть і в лапищах
смерті
вигризаючи-вимітаючи
товщу сасєдства та сасєдске,
що всмоктується в Мову
Нашу Відлунюючу!..

***
Болей Безмежжя
За Землю Рідну
та їхня Відданість їй
Надійними цвітіннями
чому тільки В Одиноких Деревцях
Осінніх-осінніх
Видно Чути?!...........
 

ЗАКЛИК

Підійми свої очі, Народе!..
Усміхнися Веселкою врешті Свободи
Захисти свої Душу і Думу
Джурові Врочисті
ненавистю Воскреслою до рабства
яка Єдина найНадійніш
Любов ВиТворює!..
ТА від сусідства ашкінаково
рассєйського серця Наші залеж-
ніють - то навіть Бог
не в силі Нам Пробачити!..
і Вивести із лабіринтищ
заотруйних Зіниці Народні
О!.. Краю Смерічковий!
Доведи, що ти ВМІЄШ
Вільність Вільготну Свобідну
Очима Нації Материнської
В себе вЛивати Водограйно
- і тоді Ти -
Щастям Жар-Птаховим
в Глибочіні
єства нашого
ДОЛІ Ярилової.

***
Осінні дерева -
Любові Вірність
Віддаються Зоряними
палахкотіннями
Нашим Душам
НайВідчиненіш

***
ПереМагати
Душею Своєю завжди -
це Отчину Любу Вільну
із єства свого
й на мить не випускати...
 

ВОЛОДИМИРОВІ ІВАСЮКУ

Ах!.. Чом коли Твоє єство р-о-з-п-и-н-а-т-и
вбивати
з-а-т-я-г-у-в-а-л-и!
силоміць
до пеклища -
то тільки Смерека суПечальна
Обіймами Тебе ЗАХИЩАЛА!
від катів-ікл залютих-лютенних!..
І лише Єдиний Ліс першим
Болючість Сліз Ніс в собі за Тобою
В Глибочіні Твоїй Свобода
Дух Вільний Незалежний Вкраїни
Рідної Росли
а понад нами над Нею його не було
Жере хмарюга москальщини імперської
Квіт очей твоїх - але Пісня Зіниць їхніх
Безмежніє безмеж Молитвою Правди
Переможно!..
Перегризено Жили Рук Твоїх -
- а вони Вітаннями Кобз
з-під каміння Відлунюють Безсмертними
Океанами Крил Араянських
Вірою Пракоріння їхнього
ПідійМати Гайдамаччину
не зів'янути ЇЙ ніколи!..
 

ДО ЗАПОВІТУ

о Краю Мій! Допоки дозволяєш
в залежність свою Душу вдягати -
не вибратись Тобі з полону
занижень і нещасть і ляку-жаху!..
а купувати та душити Серце Долі
Нашої Народної Нації Рідної
продовжують зловіщо
кощійства чужі...
...ВиМете із Глибини Гідної Батуринської
муки непосильні
звільнить Правди Дух від злив "рассєйства"
сажного есесерівського
Нас
Коли саме із Віри ПраКоріння
Материнського Плекати Будемо
Хрест Собі... Ту Висоту, що
Нами Керуватиме!.. ДажБожо!..
Народе Мій! Майбуття Смолоскипове
Вірністю Істини Горітиме в Тобі
якщо зі струн Козацьких врешті
зітреш московство, що Слова Сарматієві
Святкові
під себе та під себе... тягне

***
... А між нами - рани Неба...
його терзають
та їм букет безмежний розширень
дають...
Змушена країна ПолянСіверянДревлян
Квітування свого Дитинства
венедів дулібів уличів тиверців ховати
Собою не Дорожити
До невідомих пасток звикати...
...Героїв Своїх, голодна, боса, зазменшена
з'їдати,..
бо примагнітили до Неї
тягар надзайвий московщини...
у блаватно-медовий верх запустили
дух жидівський
нагороди вручають могилам...

***
... і НайМіцна Віра Господня
себе нас Правду кидає
в провалля
тільки через те що Вкраїнським
на Україні
верховодить "Маскофське"
  "Маскофське"
  "Маско-ф!!!сь-ке!"
 жидівське...
і знову - воно...

***
Вбити чи у Прелюдію Добра
переВтілити ніч зайву непотрібну -
це скинути із свого Українства
сліди кацапські...

***
Москальство горілчане знову
в Душу Гетьманщини Праведної
стріляє отрутою московщини
 таємно...
А ми лише зачиняєм - замикаємо
Очі свої
аби забути гидоту Москви
завше загримованого її повітря
... Та не посилати на ворожі
тінища небезпечні кацапські
Гнів свій - це добровільно
В ямища пожбурити
Дух Безсмертя Віри Любові
Запліднити Мрії Надії
зрадою ганебною...

***
Отамана Чорного Байди-Дмитра Вишневецького
Дух Кіммерієво Повстанський
Не Продовжуємо в собі -
тож гріщищами роздроблює
себе й нас Майбуття
Не хоче й Господь нам Захист Дати
коли Мовою Рідною Дорожити забуваємо - ЇЇ Цінувати
 Сутворчо Петлюрівщину Нову
Не розбудувати - не оНовлювати
- це в океан конвульсій засадити
Землю рідну

***
... Анафема не зникає
із висот небесних...
доки понад кіммерійством -
ситість московства та московщини

***
Над усіми кін-конгове народити народжувати -
це рассєйству дозволити
в серцях наших Вкраїнських
Залишатись...

***
Забути Душам Українським
Про Визвольність Чеченську
безмежжя мук її за гідну Свободу
Свою - це дати ворожості анциболотній
пролізти в серця Народні
інших країн ... штурхонути Щастя
природи у пекло...

***
Не Боротись Серцями Незалежними
своїми
проти занижень кацапією ікластою
Нашої Українності -
це Надій Божих вкрасти Майбуття
погубити його, розтерзати - викинути
 

 ДО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА...

...А верх уславлений сьогодення
понад нами
й досі - ніщо
перед Висотою Твоєю!..
 Непосильність знову
звалюється кам'яна жахка
На Дух Душу Майбуття
України Нашої!..
Темна в'язка густюща претверда
Стіна павутин туманність задимлення
розширені
Не скидаються
Із Правди - Надії Вкраїнського Народного
... Летіти до Бога Твого Кобзарського
Постійно Собою Глибочінню суВільно
Незалежною тепер - це Подвиг!..
Та задушитись Хочуть
чи змушені очі Геройські
бо замикати завше... ще й...
солодощами патоково себе звикають
продовжують висотки нинішні
й не вміють донині
Карати власне єство
Повіви сучасні
через те, що не вони
Муками Болями
переПовнювалися
за  Любов до Краю Отчого змученого
... Та вирятувати Долю Нації
Роксоланової, виВести її з полону
хижацького омани - то Підіймати
надіями оНовленими НайНадійно
Глибочінь Коріння Правіри
Сарматієвої Материнської
Ним Дихати молитись
найперш мову Батьківську любу визволяти
з-під чужих демонстрацій парадності
парадів демонстрацій єльцинських
 

СВІЧА ОЛЕКСИ ГІРНИКА

***
Наш Дух Полум'яний Правильний
готові загасити
страхіттями чужинства
Здавлюється затемнено зачорнено
безмеж
тіньовиками
поверхів
Душа України її Майбуття...
...А ми чому ж повсякчас
мовчанню віддаємо себе?!
Початки потоків Щастя Ростуть в Свободі
Незалежній Хати Кобзарської
але аварійність слів зверху
губить Життя Правду
Нищить Надій цвітіння
зМеншує Рух повіви усіх усього
Та допоки ж нам
презайвими-зайвими мовчанками
дорожити та Дорожити?!
Надмір мовчазною тишею
враз стають усі усі всі всі
  усенькі усі й - усе
хоча Мови Дніпрової Славної
Соки Стяги
цідить в лапи катів
Маска пірамідок
тутешніх теперішніх
Затискує пащеками
долоні Вітрів Київських
Зіниці Свят Величні
розсікти на віки віків
Єдність Нації вистражданої
 Козацької!.. Гетьманської!...
...Вбивцями Гідності природи Народної
себе робимо й світи
підкорившись волі "хазяйскіх непрошених сасєдскіх!"
забуваючи в глибочінь свою впустити
Промені гайдамацької Ненависті
Гонтової Крут Стрільців Січових
 

ЛИСТ ДО ВКРАЇНИ РІДНОЇ

Чому й донині Тебе забалакують
смертю наглою
чужою мовою зашумлюють весь час
крикливо Зачиняють Твою Душу
й серцю не Дають Собою Рости
А Ти покірно ворогів
несеш лисячих лисячих
на Зіницях своїх і сліпне
від зайвої
М'якості твоєї
єство Краси
в Тобі - живий Дух
а його не чути
лише через те що
рабства тінь - на Природі
Нашій

***
Віршем без перших рядків своїх
Полум'яних
 котрий сухоти запускає
у всіх живих...
і тоді Прощати не хоче
  ніколи нікому
й Господь навіть, - таким Край Рідний
коли Незалежності не прагне

***
Розкашлялися вітри розжарено
мовби вода-на пательні киплячій...
НЕ добиваємось Прощеннями повсякчас безперервно
Дихати пекло лякаюче стискує нас...
Для Надій торбина розв'язується розширювано
розширюється
Ой! Хто ж доПоможе нарешті у неї не впасти?!
А повсюдно вона-роззявлена... та безмежніє дуже...

***
Паралітично виблискує навіть сонце
не кличуться вітрами земними його Корінці Правіри
Материнської
у себе... Не просимо у Сіверії рідної Прощення...
Забувають серця просити помилувати усіх в Нації своєї...
Ангелів вибрали для Раю нашого чомсь не наших...

***
Скомороховіють висоти на плечах Народу рідного
Із мішків досі не вилітається Надіям нашим
Й стежку їм не віднайдено до свойого й до свойого надійно
та загубити себе бажають зорі: так нестерпно вони
натерпілись та знову претерплять від світу цього
Краще в пастці вільніш аніж під годинами тутешніми
верховними люду...

***
Пестить наші очі трава й цілує нам ноги омовенням правіри
рідної
Забутої Але ще й дотепер чужими для країни рідної ми
Зайвою природа всюдна для нас
Серця наші губить світ допоки ми Любимо до незалежності
не звикати

***
Ножовими хвостищами й дощі човгають по наших днях
Гіркота Народна солодить нас а багатоцукерковість верхів
земних диха
Гірше отрути...Під грибами карликовими вільніш
просторіш люду аніж під голосом натовпу... А Навчитись
серце своє гризти найбільш за все-це вміти Жити Ново

***
ВідБілює себе Душа України
але все більш товщає-товщає її крик
Множаться сажні сліди на Ній
  чоботищ
 бо
не захотіла зачинитись
перед кроками збоченими
верхів Москви
а терпить їхні шуми
лиху ходу
Над своєю Долею

***
На місці Могил Наших
Героїв Українських
Оргію оргій лисячих
жидовсько-путінських
святкують розширено!...
Зливи піщані - пекельні - смертельні
Блиск очей Світлих зжирають
миттю
докіль забуто Вірою Пракоріння
Рідного нам Омиватися
ЇЇ Возвеличувати
Із хати своєї повіви нахабства
"старшаго братіка" вимести
та - тягар занижень - принижень
Із глибини Народної Етрурії Кіммерієвої скинути

***
Дешевизною
гордяться усі світи
зрікаються від імені свого, Назв Дорогих
Душі Воскреслі
коли не чекають
всі часточки єства мого
у собі Милого...

***
У зелених водах Пречиста
Богородиця полоще свої руки
 народним...
а воно мало коли про це зна
бо над нами не Ті... діри що
отворними звуться...
Й не ті степи біля нас
під нами - рай...
і заглибоко він...

***
Не Українніти
Дітям Вкраїни -
це смертні ганебної швидко
уколи
 муки
роги та роги
 бісівські
ввігнати
в Майбуття
 Наше
назавше!..

***
Душити Душі Переможні
всіх Народів -
мета скандального-бешкетного
злодійкувато закрикливого верху Москви!..
його вампірству
мало й мало Крові,
вицідженої силоміць
гвинтівками із Вен Природи Божої
з її сил Майбуття!..
Ічкерію Яріючу Орлину Дитинну
під лапи жене ріже та вбиває
мовчання супокірне країн...
Паралізують Свободу дихання
очиська пренападаючі ратуш звірячих путіна...
Звикають до них серця Наші -
 тож ті, що Літати Народжені -
вчаться заскоро плазувати
 

СЕЛО

Кров Пісенна Відчинено суЩедра
Співаночок Вулика Багатого переповненого Гаївками
суВистражданими
голизни
 Урожай непосильний
Несе... чи змушена Виносити
Нести
а хмарища джмелів
 трутнів
заганяють у землю
голос Правди
Її Оселі
Краси...

***
А світу цьому
Не позичаю нічого -
аби не бути боржником
 Богові...

***
Життя Вкраїни - під відьмацьким духом
 кулачних стін
 що лише себе множать-розмножують
 ховають від знищень себе та себе
 і собі прикрас безліч
 дають ситих...
Вогнем Сварговим
їх не вимітати - це
не вміти Щастя Нове Відшукати
Але цвітіння Сили Слави Народної
Нашої проросте і з-під брухту
нескінченного кощієвого,
коли Духом Правіри Рідної
свободолюбної
Витворюємо Край ТРЕМБІТ Материнський

***
О краю Рідний!... Тебе туманищами
зачужинськими затиснуто обмануто
Твою Душу заполонено
димом грязьким клейким
 І з голови твоєї
чому й досі не скидають
непосильність ворожу взуванкову
що брухтом замикає
 Нашу Свободу  Волю
та Дух правіри Материнський
Народного ... А також
Відкритись не дає очам... Собою
схиляння перед сектанством
 рассейським...
Даємо заплямити
Славу свого Бога і Надію і себе!...
 покриваючи прикрасами
Найперш сусідство...
 

ДО СВОБОДИ!

Душити Душі Переможні
всіх Народів -
мета скандальної-бешкетної
бешкетницьки оскаленої Москви!..
ЇЇ вампірству мало й мало
Крові, силоміць вицідженої
гвинтівками
із Вен Природи Божої
з її Сил Майбуття!..
ІЧКЕРІЮ Орлину Яріючу
 Дитинну,
Її Славне Материнство
під кощійство
жене ріже та вбиває
і мовчання супокірне країн...
...Паралізують Дихання Свободи
очиська нападаючі ратуш звірячих
"Рассеї" лапової!.. кігтистої... безНародніючої
Звикають до них серця Наші -
тож ті, що Літати Народжені -
вчаться заскоро плазувати,
Мови своєї Рідної зрікатись,
Ляк - переполох - жахища
в усе, в усіх вливати...
ними купу рoботів
На нас поставити...

***
Забито Природи
 Нашої
Правду
Продовжують Надії
 себе калічити
Дyші - різати...
Не запускаючи
в себе найперш
не підіймаючи над собою
ПраВіри Рідної Дух...
Пам'ятник
Моління до Неї, як до НайВищого
справжнього Бога

***
Зайвою - зайвою в світі - Правда
Нікуди заховатись Свободі
від уколищ чорних!!!
Непотрібами непосильними
Глибочінь Подвигу завалюють
Женуть його в невідомість
 Славний!..
Ворожі духи в усе в усіх впущено
Запускаються в Майбуття
 Народне
рани смертельні
розбито Стан Душі Наш
Святковий
через вдягання Отчини
в залежність у повіви чужі "Сусідські"

***
І досі не вмієм Славу Материнську Виростити Народною
бо не Вирішили, що ліпше Душам Нашим!
Чи звикати до ситості під Вірою чужою
Чи Випробування Гарт переживань терпіти голодними -
під своєю

***
Любов'ю Перемагати
Любов'ю Любити
- це рабство вбивати
вбивати дух рабства
вбити його...
аби Душу незалежну
Підтримувати Ростити
 Краю Рідного!...

***
Лише тому не втекти
Нам ніколи від пекла
що дозволяємо Враїні Нашій
знаходитися під талмудським світом
впускати у себе дух рассейства жидівства
під ним звикати продовжуватись...

***
Шкіру здирають із Природи землі
але полум'я офіри Вона Дає всім, - осінь...

***
Переживань Народних океан-безмежжя
муки в себе вЛивши -
Вмію Жар-Птаховість Щасливу зловити

***
Любити - Вміти Собою Собою Собою
 Найперш
 Творчість Нову Свободи
 Визволяти

ДО ЧЕЧНІ

Захищати Тебе - це втопити
муки зайві всіх Волелюбних
Країн.
Тобою Побути - це в ролі
Мученика Стражденного за Волю
Дух Свобідний Перемогу Правди
Рости!..
...А забути про Тебе - то з безнадією Сили
обвінчатись в Бога зраду вливати
темно
Вміти НароДніти Собою -
То завше бути Готовими рабство скинути
із Душ всеньких!..
Широку залежність - із країн
"рассєйство" - з очей неросійських

***
Душі Твоєї Кров Гідну Героїчну
Свята Народного Блиск
цідять-виціджують
в пащеку зажерливості
В пекло силоміць
Свободу Славну
тягнуть-затягують
Слово Любові найживотворяще
труять
все тими ж пілатово "рассєйськими"
зграями
Повітря себе вбиває!..
...Прощати й Господь не в силі вже
імперії "совецькій" через її вгризання
постійно лютенне
в Глибочінь Серця ВоЛеЛюбного Твого!
...Допоки очі Правди Твоєї
Істинної
запльовує вихор чужинецький
"Маскви" - маски ікластої
та Дух Вільний Твій замикають -
- то в торбу полону задушливу
ловить смерть всі країни Наші...

***
Гвалтують душу твою вільну,
Роздирають майбуття
Твоєї хати.
Вину твою придумано,
На трон піднято!
Та поривання до Свободи -
У пекло й невідомість -
В кошару знову заганяють,
Забувши совість.

***
Вкраїнність ... Визволяють
 Вітри...чеченські...
Несуть її в Народне майбуття
 Крилене...
відсікаючи російське есесерівське
із душ своїх
Та ненависть народжуючи
до залежності широкої
Найперш
від сусідства і
Вплітаючи у Дух Вільний
Себе...

***
Чечню Ввести
у свої болі Душі -
це Ріст Свободи
Збільшувати
 в серці свого Краю...

***
Дорожити Чеченськими
Вітрами Войовничими що
обскубують рассєйство
вимітають його із свободи
Нашої - то Вміти Перемогу
ВиТворювати постійно Силами
 Святими...

***
...Чеченську Битву
проти Рассєї тенетової в себе НайПри-
хильніш Вбирати - це
Вміти пекло втопити
В душах Народне ВіДродити
крила витворити Вітрам! Летіти Свободою Своєю!..

***
Ах! Розривають - роздирають Твою Пісню Вільну
Майбуття твого голосу народне
отрутищами отрут заливають!..
все ті ж москвинські псячі псячі
вітри що безперервно гавкотіння
непосильне всаджують в
 очі Наші...
А в часи теперішні
Дорожити повівами Чеченськими
- це вміти поезії Душі Свої
Ростити Дати Вручити
Гідно крила Серцям
Глибочіні - Музу! Музу! Музу!
Свіжість оНовлено задихає
в нас, коли московії комуністичній
Не дозволимо
в Перуновість зіницеву
влазити заповзати
На плечах Велесових квітів стояти
сидіти понад Сваргою
господарем її постійним

***
Жалібно вітрам
Повітря повсюдно Дихання жалібніє
ховає себе закопує забиває
викидає під пекло
тільки тому, що в серце Чечні крилатої
впускають навалу "рассєйства"

***
Молитву Правди твою Вранішньої
Зоряниці безмежної
женуть в кишеню
аж нестерпно презадушливу!
Та в Майбуття Народне
Не впускають твій порив до Волі
Але Ти відганяєш рабство
розтоптуєш тінь його
й московства дух затяжкий
над собою -
тоді глибінь Твойого серця
суНародніє
знімає втому з Душ
Наших
Істину Визволяє
але коли продовжує
повів хоча б однієї з країн
до зливи цапової
верху "Москви маскової"
звикати -
чорний крик ріже
  пиляє
  губить
  заскоро
Миттю миттєво
Очі висот усіх квітів Хат світів...!

***
Чеченія - в лапах отруйних "Маскви"
І Свободі Народній
втекти заховатись від них
Не дають
Щонайперш зайвої покірності
покора розширена...
та зречення від ненависті
 до мовчання
А також запускання у себе
не однієї, а декількох Батьківщин

***
Навіть Свобода -
непосильною смертю
На всіх на всьому
й тягне нас до пекла
Гасить дні Майбутні
коли Біль Чеченський
за Своє Визволення
від ведмежого рассєйства
боїмося у себе впустити
 

НАШ СТЯГ

 Синьока Надія
Витворює
Цілує
Безмежністю Надій
 Синьооко
Хлібини Коровайні
Святково-Житні

***
Голос Бандури - це Оберіг Очей
  Відлунюючих
  Світанків заКоханих
  Промені пшеничні уЧарівнюють
  Голизну Істину Правди
  Всесильно
  книгу перемог Душі
  Відчиняють оНовлюють
  На віки віків
  Захистом обДаровувати Долю Народу Нашого

***
Запрягають душу Сагайдаччини
до  грабарки капеушної
Серце її пеленати-затягувати
обмотувати продовжують
кігтищами злодійськими
у ляк темний в неправду...
...Вільготно коли буде врешті
Правді Нашій?..!..
...Тріскається повітря
від крамарства премагнітного
що на очі села всілося...
Шеренги тіней катеринових
Куплених заважають
Летіти усім... й Майбуттям Дихати...
 

ЛЮБОВ

Не маю Сил
Край Рідний
полишити!..
й на мить!..
хоча він мене вже й покинув!..
відданий силоміць залежності чужинській
Мечі очей дів нинішніх
Здирають з мого серця Батьківщину! Кохання до Святині
Святощів
...І безголосий Бог землі кричить язиком
вирваним - нас звинувачує у потягах
Природних до Душі його Небесної, оМріяної
хоча і відганяє Наші Сили
Душа Матері з Дому свойого
і пороблено їй надхронічно, та без
Неї мені, як без Зіниць - очам,
безмежжю Урожаїв - у торбинці кам'яніючій
Нікому не відомо істинно, хто Болем
Веселковим Черемху Батьківську
надзмучену Пригорне
аби відьмацтво з неї спало надтя-
гареве скорпіонове!.. а Коріння -
Світанковіло!..
Серцю Землі - як без Вікна -
Хатині, допоки Дзвін Дністровий Карпатський її
- в оточенні залежності
повсюдної!..

Розділ 2
Біль негаснучий безкрайнього кохання...

Розділ 3
Вінчання з голизною суЩедротною Відчинено природи... назавше Вічне...