Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

ТРАГІЧНО ОБІРВАНЕ ЖИТТЯ
( У 30-ті роковини трагічної смерті Андрія Гарасевича )

Був Андрій Гарасевич молодий закарпатський поет, пластун і відомий український альпініст. Цього року минає саме 30 літ, як загинув він трагічно на стрижнях улюблених ним Альп. Згинув 24 липня 1947 року в Берхтесгадені під час альпіністичної мандрівки ледве на 30-му році життя. Впав з гори Вацман.
Коротке життя несподівано обірвалось, передчасний трагічний кінець не дав змоги завершитися його поетичному талантові. Саме тоді, коли поет уже знайшов був своє власне обличчя в літературній творчості, прийшла несподівана смерть.

Народився 1917 року у Львові, отже, цього року годиться відмітити також 60-ту річницю його народження. Коли поляки займали Західню Україну, його батьки переїхали на Карпатську Україну і там, у Рахові й Хусті, провів майбутній поет свої дитячі і хлоп'ячі літа. Там же ходив до гімназії, яку закінчив матурою в 1936 році в Ужгороді. Мабуть, до тієї доби його життя відносяться вірші "В старому домі" і "За Гамсуном". Ось перший:

Пливуть тумани-ріки,
Осінній дощ гуде.
В рядах холодних вікон
Темніє пізній день.

Тече крізь жовті стіни
Олив'яна вода.
На стінах — серафими,
Задивлені у даль.

Мовчать в важкій задумі
Біблійні три царі.
Над головами сумерк
Розвісив ліхтарі.

Скриплять старезні сходи...
Крізь порох павутин
Хтось вічний в ризах ходить,
Кидає в простір тінь.

Як застигнуть дзвони
В вечірній висоті,
Він молиться Мадонні
Безсмертній і простій.

У другому, написаному під впливом Кнута Гамсуна1, малює поет чудово домашнє затишшя в осінній дощовий вечір. Обстановка кімнати мисливця: стіна покрита рогами, два схрещені ножі. В печі горить вогонь, за вікнами "дощу невгавний спів". Езоп спить і моргає ліниво вусами: йому, мабуть, сняться далечі лісів. Мисливець під ведмежою шкурою солодко відпочиває від напруг.
У 1937 році виїхав Гарасевич до Праги на студії права в Карловому Університеті. Але незабаром перейшов на філісофічний факультет і студіював історію української літератури. У Празі познайомився з групою поетів-вісниківців2 і під їхнім впливом продовжував писати свої поезії. Вісниківці мали на його життя і творчість великий вплив і зразу оформили його літературне обличчя. У Празі співпрацював поет-альпініст з О.Ольжичем у лавах Організації Українських Націоналістів і від Ольжича дістав він перше надхнення до поезії.
Коли закінчилася 2-га світова війна, виїхав у 1946 році до Німеччини й жив у Берхтсгадені в таборі переміщених осіб, де вчителював у гімназії й виховував пластунів. Від часу до часу давав у скитальському таборі свої концерти, бо був теж добрим піяністом. Мав теж великий хист рецитувати3 свої і чужі поезії. Улюбленою ділянкою його спорту була туристика, особливо альпіністика. Вона й стала причиною кінця його короткого життя. Поезії почав писати ще в гімназії, в Хусті. Друкуватися став у 1935 році в галицьких і закарпатських періодичних виданнях. Деякі свої твори підписував псевдонімом Василь Сурмач. В 1941 році видав у Празі першу свою збірку "Сонети", а в 1959 році вийшла в Нью-Йорку його збірка "До вершин". Тут маємо цілий цикл віршів "Над Чорним морем", присвячених нашому морю. Значить, належить Гарасевич до нечислених ще в нас поетів-мариністів. У циклі дає він низку гарних картин моря. Нуртують розбурхані хвилі, над морем літають білокрилі чайки. Поетові здається, що вони перекрикують гомін далеких козацьких стрілен. Він стоїть у ранньому холоді на скелі й бачить, як перелітають перші ключі журавлів. І ввижається йому Сагайдачний, як з козацькими чайками пливе проти турецьких галер. В іншому вірші того циклу така картина: день, роз'ярений вітром, вдаряє хребти бурунів і розганяє туман. У солодкому повітрі несеться запах квітів і трав. Над степами стелиться блакить і в задушливих димах дрімає купецька Одеса. В іншій поезії малює поет вечір над морем. День відплив в далечінь, сходить зоряна ніч і настає німа тиша в степу. Тільки море козацьке не спить. На нім грають вітри, і поетові здається, що він у рокоті хвиль чує звук козацьких шабель і стрілен.
Із збірки "До вершин" хочу зацитувати поезію "Я не сам...". Вона виблискує багатством метафор і персоніфікацій, а при тому відзначається короткими реченнями. Ось послухаймо:

Поле вило голодним вовком.
Сонце гасло. Синіла мла.
Ліс корився. Блакить замовкла.
...В сутінь вечора ти прийшла
В мою келію, мов єдиний, незламний друг.
І торкнувши серце руками
В темну віддаль кинула гру.
...
Я не сам... Біля мене камінь,
Мій єдиний, незламаний друг.

Вже першу збірку Гарасевича критика привітала масою похвальних рецензій, а це стало для нього стимулом до дальшої праці. Сонетами, тією найважчою літературною формою, розпочав свій творчий шлях молодий поет.
На поезіях Гарасевича помічаємо вплив символізму. Це видно особливо в його вірші "Співають віщі мадонни". Деякі його поезії нагадують модерних російських поетів. Можливо, Єсенін дав йому підставу для своєрідного імажинізму, але більш правдоподібне, що той імажинізм перебрав Гарасевич від Б.Антонича, який мав великий вплив на нього. Ще сильніший вплив на поезію закарпатського молодого поета мала творчість Клена, Маланюка й Ольжича. Це видно особливо в пізніших філософських творах Гарасевича, як, наприклад, у його поемі "Плач Єремії". Тут вірш Гарасевича набирає мужности й сили — майже в кошмарних, гіперболічних картинах малює він жах війни.
У своїх останніх циклах віршів "Самотність" і "Визов" дав поет гарні зразки інтимної лірики, основаної на глибокому філісофічно-релігійному світогляді. Це видно в його "Легендах про Христа" і вірші "Народження Христа", які друкувалися в пресі подібно, як цикл "Стара Прага" (1947). Дозріла,спокійна мелянхолія, осінні настрої, самотність — оце особливо улюблені мотиви Гарасевича. Б.Кравців і В.Державін уважали цикл "Самотність" за найкраще, що дав Гарасевич нашій літературі. Писав поет-альпініст, крім поезій, також прозою, наприклад, історичну новелю "Очарована душа" про Мігеля Сервантеса, новелю "Апасіоната" про Бетховена, спогад "Побратим" та етюд про романтику альпіністики "Все вище". Дописував багато до різних часописів, дав теж нарис про тогочасну закарпатську українську літературу та есей про творчість Є.Маланюка.
Не бракує в Гарасевича й віршів любовного змісту. До них передусім зараховуємо гарний вірш "Підемо вдвох". Поет малює зимовий краєвид. В місті грає оркестра й гудуть сирени. Видніють далекі й німі поля, а на их гуляє жорстокий вітер навздогін із смертю. Ось сам вірш:

Сковзає тиша по камінню,
Що сніжним холодом завмре.
За нами — місто в чорних тінях,
В смичках оркестр, в гудках сирен.

А на полях — жорстокий вітер
Гуляє з смертю навздогін,
І заколихує сповиті
Останки трупів та руїн.

Над нами чад гіркий... Неспокій.
Ми йдем, ми мусимо іти,
Де в загравах горять епохи,
Де починаються світи.

Підемо вдвох назустріч ночі,
Назустріч північним полям,
І два чуття: люблю і хочу
Ми кинем бурям і вогням.

Чікаго, 24 липня, 1977 р.

1 Гамсун (справжнє прізвище — Педерсен) Кнут (1859 — 1952), норвезький письменник. Автор психологічних романів "Голод"(1890), "Містерії"(1892), "Пан"(1894), "Вікторія"(1890), "Під осінніми зорями"(1906, автобіографічна трилогія), "Мандрівник грає під сурдинку"(1909), "Остання радість"(1917) та ін. Творам Гамсуна притаманний глибокий психологізм, мотиви самотності людини.
2 Вісниківці — співробітники місячника літератури, мистецтва, науки й суспільно-політичного життя "Вісник", який видавався у 1933 — 1939 роках у Львові. Головним редактором був Д.Донцов, співробітниками і прихильниками часопису були В.Бірчак, Ю.Клен, Ю.Липа, Є.Маланюк, У.Самчук, О.Ольжич, О.Теліга та ін.
3 Рецитувати — декламувати.

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ