Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

"ЗОРЯ ПРОВІДНА" ВІРИ ВОВК

Живемо в часах, коли люди, особливо по цей бік Океану, читають дуже мало, а вже тільки нечисленні одиниці читають поезію. Та не зважаючи на те, що поезія тепер не знаходить охочих читачів, і мало хто шукає в ній насолоди, її роля величезна, бо вона зберігає своє значення для розвитку мови, світу почувань і життя всього народу.

Передо мною "Зоря провідна", збірка поезій Віри Вовк, видана "Молодим життям" у Мюнхені. Збірку, що охоплює 66 коротеньких віршів, написаних у 1949 — 1954 роках, происвятила авторка своїй матері. Обкладинку виготовила Зоя Лісовська. Її малюнок (обернений місяць на тлі темряви ночі та гуцульська дівчина з зіркою, вплетеною в косу) влучно передає зміст і настрій збірки та пояснює заголовок книжечки. Збірка своїм зовнішнім виглядом справляє дуже миле враження.
Книжечка зачинається автобіографічним віршем "Віра Вовк". У нім розказує авторка про свій рід, про свого діда, о. Григорія Селянського, пароха Вовчинця біля Станиславова. Він був свого часу знаний як автор "Радикальних образків" і "Орлеанської дівчини". По нім унучка унаслідила письменницький хист:

Мої батьки — старого роду,
Та кров моя — червона кров,
Гуцульсько-бойківська порода
Одвертий погляд шле спід бров.
Дме простір від Карпат по Анди,
Хоч знайдеш в них, як епітет,
Що чайові плекав троянди
Мій дід — священик і поет.

Таких віршів є в збірці кілька, наприклад "Тюдів", "Мрія", "Сестричці". Поетка тужить за рідним Тюдевом, за дитинством, проведеним серед чудової української природи. Вона з чужини посилає тужну думку до Черемоша під Сокільським, Писаного Каменя, кручі Гренджин і до того кріслатого волоського горіха, в тіні якого на дідівському подвір'ї
провела щасливі роки дитинства.

Як добре там гукалось між горбками,
Купалось ноги в гущі мокрих трав!
Щасливий, хто не сіяв, не орав
І лиш дзьобенку наповняв грибами.

У вірші "Прохання" навіть чудова зоряна бразілійська ніч не може вбити туги за рідним Тюдевом і "лишає єдину журбу: за ячмінним хлібом". Згаданий вірш "Тюдів" цікавий для нас ще й тим, що замикає в собі спадщинні основи літературного таланту й мистецькі елементи творчості Віри Вовк. Розглядаючи його під таким кутом, можемо його вважати програмовим.
В "Зорі провідній" виразно відрізняються, якщо йде про основні думки й мотиви, чотири головніші групи віршів: 1) Мотиви Рідної Землі й української природи, туга за Батьківщиною й терпіння з приводу лихоліття її; 2) Релігійні мотиви; 3) Любовна лірика; 4) Вірші з мотивами чужої природи.
Майже дитиною мусіла Віра Вовк покинути Рідну Землю. Як сама каже, взяла грудку землі у жменю, перехрестилася й пішла у світ: "Пішла я тихо, як наречена, і волошкову взяла журбу". Живучи серед гарної природи на чужині, вона все ж лине думками до "вищерблених грабових листочків і колірових камінців з-під Черемошу". Чудова Гуцульщина, яка дала надхнення для творчости багатьом нашим і чужим письменникам (згадати б тільки Коцюбинського, Кобилянську, Черемшину, О.Бабія, Станіслава Роінценца, Йосифа Шварца), стала і для Віри Вовк невичерпним джерелом надхнення. І тому навіть у творах, які змальовують чужу природу, часто-густо у Віри Вовк екзотичні мотиви перекликаються з мотивами рідної Гуцульщини. Гуцульщина має для неї велику цілющу силу: вона запліднила її поетичну уяву і стала для неї на чужині своєрідним євшан — зіллям та провідною зорею. Багатство вражень, яких пізнала поетка у Європі й по цей бік Океану, не затерло в її пам'яті чарів Гуцульщини і спогади про неї постійно виринають у її творчій уяві. Особливо гарний з того погляду вірш "Срібна пісня", де поетка каже:

Остався там чічками битий плай
І чорний бір, що витканий казками,
Шукаю вишивкового тепла,
Тулю до серця сірий камінь.
Новий вже обрій хилиться, мов тин,
Нові шляхи мені сміються дрібно.
Я скарб взяла з собою лиш один:
Глибоко в грудях пісню срібну.

Мотиви української природи виступають навіть у віршах релігійного змісту, як, наприклад, цей:

Ішла усміхнена, погожа.
Стомилась шепотом трави,
Заснула в збіжжі Мати Божа,
Зійшли роменом рукави.
Співати станули тополі:
І розливатися ставки
Зворушені, бо серед поля
Розквітли маком уставки.

У "безнадійній ночі" на чужині поетка тужить за зрубами і полонинами, за пахучим травнем, довгокосими травами, за небом, яке не лякає своїми просторами, але приносить тугу, за рідною хатою, де зустрічало її світло червоної лямпадки, теплий погляд з ікон, спокій святих і порядок вишивок.
У збірці є один вірш, де авторка торкнулася героїчної боротьби наших повстанців. Це вірш "Повстанка", в якому доня прощається з матір'ю і йде до повсталих.
Чудовий вірш "Захід у Парані", де "кривавиться заходом серце", бо поетка усвідомлює собі, що

Далеко понесли нас пригоди, пориви,
Сіяти й збирати чуже на чужих ланах.

У вірші "До ниви" авторка каже:

Не паси мені ніг незабудьками,
Бо забути ніколи не зможу я.

Інколи поетка докоряє собі, що покинула Рідний Край:

Чому пішла я геть від тих
Зелених яблунь, груш похилих?
О,Черемоше, ти не лай,
Я плачу сльози черешневі.

Спогади про рідний край — це для Віри Вовк "мальовані сни". У вірші "Золоті підкови" читаємо:

Я підкови на згарищі
Погубила як стежку, в імлі:
Черемошем котилися
Розтрембітані жалощі
Наче докір, за мною у слід.

А там же трохи далі написано:

Рідний гріб невколисаний
Там лишився під цвітом сузір.

Авторку болить наше лихоліття; терпіння нашого народу приневолюють її скаржитися Богові:

Вже стільки літ, як люд мій безупину
Підносить хрест раменами Симона.
І давить древо, і пече корона
Моїх братів, розп'ятий Божий Сину!

Найсильніше ці почування висловлені в останній строфі "Захід у Парані":

Бувають хвилини холодної краси,
Коли Ти, Боже, мовчиш
І кривавиться заходом серце:
"Елі, елі ляма сабахтані!"

Поетка мріє, щоб Бог післав нашому народові нову Жану д'Арк, яка звільнила б народ від неволі й терпінь.
Творчість Віри Вовк надихана глибокорелігійним світоглядом. Її релігійність проявляється в усіх творах. Джерела її любови до природи треба шукати в її глибокій релігійності, бо природа своєю красою доказує приявність усюди Бога. Ту глибоку релігійність винесла письменниця з рідної хати й оточення, в якому виросла. Щирою молитвою є вірш "Дарунок", де читаємо:

Тому я хочу молитися,
Хто знає нас глибше, як ми себе,
Хто сказав нам розкрити чаші, як тюльпанам.

Серед релігійної лірики Віри Вовк окреме місце займають такі вірші: "Возвіщення", "Ісус — керманич", "Різдво", "Перед яслами", "Гуцульській Матері Божій Успеніє", "Вознесення Марії", "Молитва". В них релігійні мотиви спроваджені до народнього уявлення: є в них багато з апокрифічного зображення Бога, Богородиці і Святих. Це, певно, вплив нашої старої апокрифічної літератури, а частинно німецького Рільке, і, може, також Б.І.Антонича. Ісус, Божа Мати і св. Йосиф зображені у Віри Вовк так, як їх собі уявляють наші гуцули. Мати Божа в неї одягнена по-гуцульськи, св. Йосиф виступає як газда, а Ісус — це майбутній керманич дараб. У "Возвіщенні" прилинув янгол з рушником і повідомляє Матір Божу:

Марічко — чічко, впаде сніг
І прийдуть ясні легені,
Закурять запашний ладан,
Бо ти є Бога молода.

А Ісусові, що має народитися, заграють красно коляду, поставлять з воску три свічі й принесуть у дарунку в кошелику бриндзю й калачі. Мати Божа коноплі тче на пелюшки для Ісуса, а св. Йосиф іде в ліс рубати ялинку. Новонародженому Ісусові приходять поклонитися князь, воїн, чумак, пастух, стають навколішки перед ним білі й чорні вівці, серни й олені розказують Йому верховинні легенди. Як українка, Віра Вовк має особливий культ для Діви Марії, яку наш народ дуже шанує і вже на світанку нашої історії Ярослав Мудрий віддав під її опіку Україну. В імені рідного народу молиться поетка до Марії:

Ти, що зорею світиш над нами
І ласку ллєш, мов переповний дзбан,
Благослови наш непочатий лан
Твоїми, Мамо, добрими руками!

Третю групу в збірці "Зоря провідна" творить любовна та інтимно особиста лірика. Любовна лірика кількісно тут досить невелика, бо охоплює всього вісім віршів. Особиста лірика Віри Вовк показує велику начитаність молодої поетки.Інколи вона своїм вірщам дає мотто1 з чужих письменників, наприклад, Рільке, Рабіндраната Тагора. Віра Вовк мала нагоду пізнати зблизька західню культуру, а широка освіта й знання кількох чужих мов дали їй можливість вивчити найкращі твори світової літератури. Відгомоном тих вражень, що їх стільки зазнала письменниця, є саме її інтимно — особиста лірика. Накінець остання група — це вірші, де виступають малюнки чужої природи. Описала в них поетка свої враження й духовні настрої.
Це про зміст поезії Віри Вовк. А тепер пригляньмося до форми її віршів. Якщо йде про мову, то володіє нею поетка добре, хоч половину свого життя прожила на чужій землі і в чужому середовищі. Коли вона пише про Гуцульщину, то оживляє свою мову словами гуцульської говірки, вживаючи таких слів, як канчурі, бесаги, царина, дзюбенка, легіні. Марічка — чічка тощо. Поетка створила собі кілька неологізмів, які не вважаю влучними, наприклад, переповний (дзбан), безплайно-запахущий (травень). Ужила архаїзму "древо". Серед стилістичних засобів Віри Вовк слід звернути увагу на її епітети й порівняння, що часто бувають дуже гарні. Ось деякі епітети: волошкова журба, срібна пісня, вишивкове тепло, цвіркунева скрипка, черешневі сльози, тризубаті гори, сонічко — писанка, бір — колисанка, зоряне багаття, розтрембітані жалощі, ніч голубовія, гай кучерявий, срібнокорий граб і т. ін. А оце кілька порівнянь: "пінейри, мов семираменні свічники", "сумерк наляг жорнами на душу", "плай, мов легінь, простяг до мене руки", "горіло сонце — червоний квіт" і багато інших. У збірці трапляються свіжі й сміливі персоніфікації, як наприклад, "вечір позапалював пінєйри", "ходить місяць догори ногами", "ставки зворушені", "рідний гріб невколисаний", тощо. Образи й порівняння в Віри Вовк часто дуже влучні і вражають нас своєю свіжістю і красою, особливо тоді, коли вони взяті з гуцульського життя.
Будова віршів Віри Вовк різноманітна. Найчастіше виступають 4-рядкові строфи. Деякі вірші написані секстинами й терцинами; у вірші "Дарунок" переплітаються терцини з 4-рядковими строфами, а в вірші "Ноктюрн" терцина чергується з 7-рядковою строфою. В збірці є 8 сонетів, здебільшого неримованих. Це треба підкреслити, бо сонет не належить до легких віршів: він в'яже авторку кількістю рядків і особливою будовою.
Більша частина віршів Віри Вовк не має рими. В 4-рядкових строфах найчастіше римується 1-й рядок з 4-м, а 2-й з 3-м. Терцини завжди неримовані.
"Зоря провідна", як і усі дотеперішні збірки показує, що в В.Вовк є поетичний талант. Лірична обдарованість авторки незаперечна. Вона вміє схоплювати ледве відчутний настрій, тому читач читає її вірші з приємністю. Вона дуже працьовита й амбітна2, має широку освіту, зачерпнуту з західних джерел, а це все дає нам запоруку, що авторка "Зорі провідної" дасть нашій літературі ще не один цінний твір. Люди, які люблять мистецтво й поезію, знайдуть у збірці Віри Вовк для себе насолоду.

"Наш клич", Буенос-Айрес, 30 жовтня 1958 р.

1 Мотто — тут: в значенні епіграфа.
2 Амбітна — честолюбива.

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ