Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

ПОЛУМ'ЯНА ЛЕГЕНДА ГЕРОЇЗМУ І ПОСВЯТИ

В лютому 1967 року минуло 25 літ, як німецьке Гестапо в Києві розстріляло поетку Олену Телігу, найвизначнішу жіночу постать нашої бурхливої доби, жінку, що була водночас поеткою і революбціонеркою духу та чину. Була Олена Теліга героїнею наших визвольних змагань, яка з великою посвятою працювала в підпіллі нашої революції та пером і ділом служила до останніх днів свого життя великій справі. Поетеса з Божої ласки, своєю індивідуальністю мала могутній вплив на оточення, тому й уважає її Донцов найгеніяльнішою представницею нашої лірики після Лесі Українки. Як поетка визвольного українського руху відіграла вона поруч Маланюка й Ольжича визначну ролю у формуванні ідеології молодого покоління.
Як націоналістка — революціонерка, горіла Теліга безмежною любов'ю до великої Ідеї і в кожній хвилині готова була піти на смерть за здійснення її. Тому то на тлі наших змагань із німецьким окупантом у час жорстокої другої світової війни стала вона світлою і просто недосяжною постаттю, яка, хоч могла врятуватися, загинула разом із своїми товаришами праці.

Належала до покоління, що виросло між двома світовими війнами та виховувалося на традиції учасників нашої визвольної війни 1917 — 1921 років, яке після національно катастрофи1 опинилося на еміграції в Західній Європі. В такому середовищі пройшла Теліга тверду школу модерного націоналізму, що прийшов на зміну застарілим соціялістичним ідеям. Покидаючи Київ 15-літньою дівчиною, вона відчула, як з тим містом сполучене щось грізне і трагічне для неї особисто і вернулася до нього зрілою жінкою при кінці 1941 року, щоб у ньому знайти героїчну смерть.
Батько О.Теліги був визначний гідрограф, професор та інженер, який викладав за царських часів у Політехнічному Інституті в Петербурзі. Називався Іван Шовгенів. Народився на Харківщині 1874 року, а помер 1943 року. Коли вибухла революція 1917 року, він вернувся в Україну і викладав у київській політехниці. Разом із урядом УНР пішов на скитальщину й опинився в Подєбрадах 1922 року на становищі ректора Української Господарської Академії. Друкував багато праць із гідрографії і гідротехніки, між іншим, працю про водне господарство України, яку видав 1940 року у Варшаві Український Науковий Інститут. Мешкаючи до 1917 року в Петербурзі, а потім до 1923 року в Києві з матір'ю і братом Сергієм Олена Теліга перебувала в середовищі російському, під впливом російської культури. Коли пізніше вона стала свідомою українкою, то її брат назавжди відчужився від України. Не можна цьому дивуватися, коли зважати, що навіть діти тодішнього лідера українства, професора Володимира Антоновича, виховувалися не в українському дусі. К.Гридень пише, що родиною історика керувала його жінка, російська радикалка, а сам професор, як антрополог, уважав, що українці й москалі так різняться між собою, що навіть якби почали говорити одною мовою, то їх це ніяк не наблизить... (Стаття "Олена Теліга" у збірці Ждановича2 "Прапори духа").
Коли родина приїхала до батька до Подєбрадів, Олена перебувала здебільшого в товаристві професорів і студентів Української Господарської Академії. В Подєбрадах жило теж багато студентів і студенток празького українського Педагогічного Інституту, які на навчання доїздили залізницею до Праги. В місцевості Черношіце під Прагою, де родина Шовгенових мешкала кілька перших місяців після приїзду до Чехії, познайомилася Олена з молодим талановитим актором Василем Куриленком, людиною дуже веселою і начитаною, і він старався навернути Олену до українства. Швидко по приїзді до Подєбрад одружилася Олена з молодим українцем із Кубані, Михайлом Телігою, тоді студентом Академії, визначним бандуристом, що загинув з нею разом 1942 року у Києві.
У своїй статті "На зов Києва", поміщеній у збірці "Прапори духа", присвяченій О.Телезі, подав О.Жданович багато цікавих подробиць їх життя родини Шовгеневих. Батько Олени, майбутній міністер УНР, був селянського походження, а мати походила із священичого дому на Поділлі. Олена Шовгенів народилася в Петербурзі. Безжурне дитинство провела дівчина у висококультурному середовищі, в обставинах заможного дому, в товаристві старших братів і під опікою гувернантки, що вчила чужих мов. Щороку з батьками виїздила на вакації на Кавказ, або до Фінляндії, чи на Україну. Олена вивчила добре французьку, німецьку та московську мови, але не знала української, хоч батьки й розмовляли між собою часто по-українськи. Дуже здібна, винятково жива й амбітна дитина, Олена 5-літньою дівчиною, бувши на якомусь дитячому концерті, в антракті втекла від мами на сцену й продеклямувала віршик, щоб не бути позаду других дітей, що збирали оплески. Своєю рухливістю справляла багато клопоту вчителям і гувернанткам. Змалку дуже багато читала й пробувала писати вірші. Коли батько після революції переїхав до Києва, почала Олена ходити до гімназіїї Дучинської. Діти Шовгенева були заскочені революцією. Універсали, прапори, паради — все це було для них нове й незрозуміле. Коли зближалися до Києва орди Муравйова, виїхав батько з українським урядом, а старший брат пішов до української армії. Мати говорила тепер з московським оточенням по-українськи, але з дітьми далі по-московськи. Для Олени та її молодшого брата Київ був далі російським містом. Мати залишилась без засобів до життя з двома підлітками й вічним переслідуванням совєтської влади. Замість проходів з гувернанткою, прийшли для Олени проходи на Євбаз міняти речі на хліб. Замість гімнзії — трудова школа. Як каже О.Жданович у вище цитованій праці, в сірих, гнітючих обставинах підсовєтської дійсьности виростало "дівчатко довгоноге" зовсім не совєтською дитиною. Воно не приймало науки, ані історичного, ані якого-будь іншого матеріялізму. В роках голоду, злиднів, розкладу й деморалізації її яснокарі, бездонні й проникливі очі дивилися понад цим усім у далекі обрії іншого світу. Світу романтики, краси й чинности. Брутальні пропозиції матросів продати себе замість старої суконки навіть не ображали дитини, вона в своїй дитячій наївності просто не розуміла про що ходить.
Твердість поглядів кубанського козака Михайла Теліги, з яким познайомилась Олена в Подєбрадах, заімпонувала чарівній дочці ректора так, що він став для неї символом молодого, невгнутого, бойового і шляхетного українця. Її захоплене серце відчуло, що це той рідний світ, за яким тужило. Світ гарний і великий, в якому для неї відтепер місце назавжди. Через нього увійшла дівчина в середовище українських націоналістів, де творився новий образ української духовности. Олену Телігу, як свого часу Лесю Українку, почав манити не образ тріюмфуючого переможця, а завзятого, поваленого на землю переможеного, що, лежачи на землі з мечем на горлі, кидає переможцеві своє горде: "Убий, не здамся!" За цей образ вона стає до боротьби, до якої хоче запалити теж інших, хоче зформувати твердих, незламних, життєздатних, героїчних борців. Вона зрозуміла, що там, де перед нами стоїть боротьба розложена на десятиліття, на покоління, там треба виховувати характер і сталити волю.
Михайло Теліга зв'язав Олену із собою не лише любов'ю, він хотів її бачити не лише товаришкою свого особистого життя, але й своїх змагань. І в значній мірі через цього чоловіка стала вона не лише кохаючою дружиною, але й борцем за український ідеал. І як справжня жінка знала, що жінка буде такою, якою її хоче бачити чоловік, якщо цей чоловік стоїть справді високо. Тому й писала вона в статті "Якими нас прагнете", що виховання жінки не здійсниться через жіночі організації, а через високі лети чоловіків. З любови до чоловіка народилася в Олени повна любов до його ідеалів, і вона стала українською революціонеркою.
Ми знаємо покищо ледве 33 твори Олени Теліги. Бгато її віршів пропало в київському Гестапо, чимало загинуло в наслідок воєнних дій. Відомі її твори пройшли шлях — з Києва помандрували на Волинь і тут були передані професорові А.Баранівському, що мав їх видати в партизанській друкарні. Баранівський загинув у бою з большевиками, але течки з його паперами не було при ньому. Селяни її зберегли й передали от.Т.Бульбі, а він передав їх 1943 року О.Ждановичеві. Вибір поезій О.Теліги перейшов крізь німецький концентрак3 і після війни став джерелом збірочки "Душа на сторожі", що вийшла 1948 року у видавництві "Культура". Поетка не займалася літературною прозою, поза автобіографічним фрагментом "Або — або", що є одним з ранніх і єдиним джрукованим прозовим літературним твором Олени Теліги.
Оригінальна й неповторна у своїй творчості, Теліга духом своєї поезії споріднена з поетами "Вісника" і з Лесею Українкою. Донцов бачить теж багато схожости у творчости Теліги із Сковородою. Наприклад, Сковорода каже, що хоч щастя — в спокою, та "спокій не втік, щоб зупиняти і простягатися, як мертве тіло". Щастя в тім, щоб вічно йти, у невпиннім русі — "до свого, рідного, безначального начала". Подібна ж ненависть до мертвого безруху і в Теліги. Вона жадає "якогось вітру, сміху, чи злоби, щоб серце рвалось за залізні грати, щоб варто було жити й вмитати".

"Українське слово", 1967, 16 квітня

1 ... національної катастрофи — загибель Української Народної Республіки під ударами більшовиків в 1920 році.
2 Жданович Олег (1917) діяч ОУН, журналіст і літературний критик, з 1948 року редактор "Українського слова" в Парижі.
3 Концентрак — концентраційний табір.

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ