Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

ПОЕТ — ДЕРЖАВНИК

Цього року припадає 25-ліття смерти великого українського поета, історіософа й мислителя, Василя Пачовського. Народився 12 січня 1878 року в Жуличах біля Золочева, помер 5 квітня 1942 року у Львові. Сьогодні він призабутий, хоч 40 років невтомно працював для літератури і створив около 30 творів, а всі його писання нараховують півсотні назв. Більша частина його творів спочиває в рукописах і жде видавця. Належав до "Молодої Музи", гуртка українсько — галицьких поетів, які наслідували західньоєвропейський модерністичний напрям у літературі, її органом було видавництво "Світ", що працювало жваво в 1906-1909 роках. Тут поміщували свої твори такі представники "Молодої Музи", як Бірчак, Карманський, Лепкий, Луцький, Твердохліб, Чарнецький, Яцків, а також Пачовський, може, з усіх найбуйніший у поетичному леті.
Безсумнівна заслуга всіх тих письменників у тому, що вони ввели в наше письменництво красу українського поетичного слова. Бажаючи служити виключно ідеалові краси, письменники й митці "Молодої Музи" внесли нові засоби творчости в літературу й мистецтво. Всіх їх в'яже сильне намагання звільнити нашу поезію від злоби дня й потреб громадського життя та віддати її повністю на послуги чистому мистецтву. З них усіх виявив особливо сильний і оригінальний талант Василь Пачовський в особистій ліриці і в драматичній творчості.

Прийшов на світ у сім'ї сільського священика, великого патріота і народовця, о.Миколи. Мати Марія походила з роду Боярських, в якому теж було багато священиків. В 1886 році почав Василь ходити до школи, а в 1889 році віддали його до польської гімназії у Золочеві. В 1891 році батько помер і син мусив часто голодувати. Батько рятував розпиячених селян від боргів у крамарів-жидів. Вороги і злобні люди закинули йому в суді розтрату церковних облігацій. Не довіряв адвокатам, тому вивчив австрійське законодавство, щоб могти оборонити себе перед судом. Процес виграв, але збожеволів від напруження над наукою права. Він днями й ночами стукав у вікно й цитував безупину параграфи австрійського закону, аж дістав горляні сухоти. На саме різдво його ховали, коли Василь був у 2 гімназійній клясі. З великими труднощами склав хлопець іспит зрілости, як екстерніст у Львові, бо зі Золочівської гімназії його прогнали. Вписався до Львівського університету, як зараз незабаром прийшла славна "сецесія"3 наших студентів і Пачовський виїхав до Відня, де закінчив університет і став гімназійним учителем, змінюючи часто посади й місця перебування.
Під час першої світової війни, на заклик "Союзу Визволення України", працював у Перемишлі і Львові. З приходом українців із царської армії, вів там національно — освідомлюючу, освітню й видавничу працю. Після війни вчителював у Берегові на Закарпатті, а потім вернувся до Галичини і працював у Перемишлі і Львові. З приходом большевиків став учителем української мови в середній школі N 32 (колишній польській гімназії ім.Стшалковської), де вчив ще до війни. Брав участь у засіданнях Організаційного комітету письменників Львова у Клюбі письменників, де познайомився з Панчем, Десняком, Тичиною та іншіми підсовєтськими письменниками. Їздив у Київ на "Свято Злуки", побував теж у Харкові. В 1940 році покликано його викладати українську мову у Львівському університеті. Літом перебував на лікуванні в Трускавці, де зустрівся з А.Любченком. В листопаді 1941 року за допомогою Українського Крайового Комітету мав виїхати до Криниці для підрятування здоров'я, але емфізема й ослаблене від недоживлювання серце не дозволили на подорож. Під кінець березня 1942 року перестудився від продуву з вікна при вітренні кімнати на сам Великдень закінчив життя. Як учасник і співучасник боротьби М.Міхновського, був В.Пачовський передусім поетом-державником. Його драма "Сон української ночі" виховала національно свідому інтелігенцію в Галичині на початку 20 століття. Ціле життя й велику частину своїх творів посвятив він для створення ідеології української державности. Він один із тих, що випередили свою епоху на довгі десятки років. Своїм поетичним словом умів він виразити почування іь мрії нашої патріотичної молоді, тому то вона колись так захоплювалася його творами. Що те захоплення мало свої підстави, показують хоч би оці два уривки із "Сну української ночі": "Спів підземних ковалів" і "Спів товпи". Ось перший із них:

Надходить час, великий час,
Гей, молоти візьмім ураз
До рук кувати меч -
Хай іскри б'ють, хай прискають,
Хай лиски шлють, хай блискають.

То царський кнут,
Кривавий кнут
Куєм на меч огнистий тут -
На України меч!

Надходить час, великий час,
Україна візьме від нас
До рук той ясний меч -
Покаже всім скайданеним,
Замученим, пораненим,

Хто люду кат -
А з тим сей люд
Вже зробить лад,
Кого покаже меч!

А оце "Спів товпи":

Хто живий уставай, меч у руки хапай,
На Україну трубить Богдан!
До борби, до борби кличе голос труби -
Люд стає від Кавказу по Сян!

Наш народ великан на ляха, москаля
В бій піде й поборе в борбі!
Від Кавказу по Сян українська земля,
Землю ту відберемо собі!

Від Кавказу по Сяк лиш один буде лан,
Його власником — нарід цілий.
Спільна праця і край, блисне воля і рай -
України вінець золотий!

Завданням В.Пачовського було виховати новий тип українця — державника, рисами якого були б передусім національна гордість і самопошана. У своїй праці, що вийшла друком у Нью-Йорку 1917 року, він писав: "Чому нам не бути гордими за себе, за своїх героїв, за свою минувшину, коли вона така велична і сяє всіми світлотінями різних характерів і стремлінь?! Чому нам оглядатися довкола себе, що за нас скаже той або сей, і стосуватися до його ласки? Вдивімся в седе, побачмо себе, спізнаймо своє "я", високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицеву енергію — а тоді до нас стосуватися будуть і прийдуть до нас учитись, бо в нашій душі є велике творче джерело духа, за яке ми повинні й можемо бути горді!"
У своєму історіософічному творі "Світова місія України", що появився у видавництві "Краса і Сила" в Перемишлі 1933 року, каже поет пророчим тоном: "Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше й для Рідного Краю жити в часі його воскресення й серед бурі й натиску життя його переперти! Тому позмивайте сонні очі ранньою весною, підкріпляйте ов'ялі руки, додавайте сили хитливим колінам, черпайте силу з праджерела нашої безсмертної культури і сійте її свідомість, аби виплекати національну гордість і самопошану, одним словом — зробіть націю, яка стане підметом, стане угольним камнем Божого храму. А тоді буде даний вам вінець замість попелу, замість плачу єлей радощів, замість сумовитого серця — одежа слова. І назвуть вас світочами нового життя, сильними в справедливості, а нашу Україну найкращою піснею в молитві світу до Бога!"
З ідеєю відродження української держави пов'язані майже всі драми Пачовського, історичні вірші та велика кількість популярних книжечок і статей. В 1918 році вийшла друком у Вецлярі його "Дитяча гра", "Малий Святослав Хоробрий", метою якої було розбудити лицарського духа серед нашої молоді. Ввесь наклад твору післав автор в Україну. На Закарпатті постала драма "Світло Срібної Землі", сценарій для фільму "Чарівний перстень Карпат", що появився під назвою "Князь Коріятович". Лібретто опери на 3 дії "Замок заклятої царівни" має теж закарпатський мотив, а саме переказ про княжну Настю Ярославну, що береже скарбів під замком у Хусті, і переказ про опришка Петю. Високу ідейну вартість має вищезгадана драма "Світло Срібної Землі", бо звернена вона проти наступу мадярів і побудована на тлі боротьби князя Петра Петровича за злуку Закарпаття з Галицько-Волинською Державою. На "Слові о полку Ігоревім" побудував письменник драму "Після Дажбогових внуків". Гайворонський скомпонував музику до співу Ясині в 3-й і 4-й діях та до хору княжого війська. "Князь Михайлик" має за тему легендарного Михайлика і другу постать Марка Проклятого, як символу руїнницького духа України. Драма "Байда, князь Запорожжя" має символічне забарвлення в кінцевій сцені смерти Байди й появи Золотих Воріт. Поруч Байди виступає султанка Роксоляна, її дочка Міріма, закохана в Байду, Сулейман і його син Мустафа. Драма "Орден Богатирів" із прологом "Розсуд Богів" основана на билині про витязів князя Сонечка. В цьому останньому творі Пачовського є виразний натяк на те, що ці герої символізують оборонні сили України проти московсько — німецької навали. В 1936 році написав Пачовський історичну веселу гру "Орел і сокіл" про лицарські змагання між Мстиславом Хоробрим і Ярославом Мудрим. З інших історіософічних праць письменника слід згадати історичну новелю про Богуна під назвою "Лицар слави" і новелю про Виговського "Гетьманська жертва".
В Богоревиці нав Закарпатті добуто із землі срібний дзвін з часів Ярослава Мудрого. Мадяри завезли його до Будапешту чи Братислави й розбили. На цій основі склав поет поему "Сріберний дзвін", яка стала найпопулярнішим твором на Карпатській Україні й неначе дзвоном воскресіння. Її деклямували безліч разів у школах з нагоди різних свят. Її знала майже кожна дитина напам'ять. Подібно з життя Закарпаття взяв автор теми до цілої низки інших творів, побудованих на історичних легендах, як: "Скарб Срібної Землі", "Сукмарський дзвін", "Тріє царі", "Казка про князя Коріятовича і змія Веремія", бойовий епос "Князь Ляборець" та інші. Взагалі в перших літах перебування на Закарпатті Пачовський писав твори для розбудження національної свідомости серед закарпатців.

"Українська думка", 1961, 14 вересня

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ