Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

ЄВГЕН ОЛЕСНИЦЬКИЙ ЯК ПУБЛІЦИСТ І ПИСЬМЕННИК

Незрівняний організатор і основник багатьох економічних установ, визначний господарський і просвітянський діяч, творець численних наших товариств, соймовий і парляментарний посол та здібний політик, велетень української адвокатури, організатор Стрийщини й один з найбільших синів українського народу, був доктор Є.Олесницький небуденним явищем на обрії нашого національного життя. Він також відомий нашому громадянству як публіцист і письменник.

Безперечно мали великий вплив на його юність тодішні наші великі люди. Серед них треба особливо згадати І.Франка, Володимира Барвінковського й В.Лукича. Володимир Барвінський був його щирим другом, а з В.Лукичом лучили його близькі взаємини. Коли Лукич був нотарем у Болехові, Є.Олесницький часто їздив до нього. Маємо докази, що за порадою Юранка приготовив Є.Олесницький до друку переклад твору Добролюбова "Авторитет у вихованні", тобто твору, яким Є.Олесницький розпочав свою письменницьку працю.
На університетські студії у Львові вписався Є.Олесницький безпосередньо після славного соціялістичного процесу Франка, Павлика й товарищів. Були це часи, коли нові ідеї, посіяні на нашій ниві Драгомановим, розворушили своєю новістю наше громадянство, особливо молодь. Що ці ідеї захопили теж молодого Олесницького, на це маємо доказ: у "Дрібній бібліотеці", яку видавав гурток молодих соціялістів, появилась у його перекладі і його коштом вищезгадана розвідка Добролюбова, перший літературний твір Олесницького. Вийшла вона в 1879 році у ч.10 "Дрібної бібліотеки" з такою титульною сторінкою: Олесницький Євгеній — Николай Андрійевич Доброльубов — Значінье авторітету в вихованьу. Переклав з россійського Євгеній Олесницький.
За цією першою книжкою пішла досить ріжнородна літературна діяльність Олесницького, що тягнулася аж до переселення до Стрия, тобто від 1878 до 1891 року, а й пізніше не припинювалася. Як студент університету, працював у різних видавництвах. Коли в 1881 році обрано його головою "Дружного Лихваря", праця товариства відразу пожвавішала. Передовсім рішено видати антологію в десяті роковини існування товариства. Авторів, яких твори мали ввійти до антології, запропонував Є.Олесницький. Разом з ним на ширшу громадську арену виступили два пізніші письменники, Андрій Чайковський і Володимир Коцовський. Власним накладом Є.Олесницького вийшла у Львові 1884 року, як ч.2 "Русько — Української Бібліотеки" повість Володимира Барвинського (Василя Барвінка) "Сонні мари молодого питомця". В 1884 — 1885 роках видав теж інші книжечки того видавництва власним накладом. Усього вийшло 17 книжок. У цім видавництві наслідував Олесницький німецьке видавництво Рекляма. Як остання книжка того видавництва вийшла коштом Олесницького повість Свидницького під назвою "Люборацькі — Семейна хроніка Ан.Свидницького".
Довгий час видавав Олесницький "Українську Бібліотеку", яка давала народові дешеві й гарні книжки. В тім видавництві видав він у 1886 році всі твори С.Руданського, які сам зібрав. У збірці появилося 37 співомовок.
В 1888 році дав Є.Олесницький редакторську фірму відновленій "Правді", яку видавці Барвінський і Кониський обіцяли вести в поступовому дусі1 і для якої програмову статтю написав М.Драгоманів. У "Правді" друкувалася "Любка" ("святочне оповідання"), що її Є.Олесницький переклав з російської мови. В 14 річнику "Правди" помістив свій "Перегляд літературно — науковий". В 12 річнику друкувалася його стаття "Анкета гімназіяльна. Уваги над програмою науки в гімназії".
З появою щоденника "Діло" бачимо Є.Олесницького як постійного співробітника того часопису. Був він теж одним із основників "Діла". Співробітничав у видавництві Бібліотеки "Діла", для якої переклав кілька повістей. Належав до управи "Видавничої Спілки Діла". Переклав німецьку повість Юлія Штунде під назвою "Родина Букгольців — образки з родинного життя німців". Ця повість друкувалася в літературнім додатку "Діла" ("Бібліотека найзнаменитних повістей", подъ редакціею Ивана Белея, томъ 16, Львовъ 1888). Нат.Кобринська написала гостру критику того твору й виступила проти автора повісті, закидаючи йому оборону тодішнього родинного життя. Як том 22 того видавництва вийшов переклад Є.Олесницького німецької повісти з швайцарського життя Вільгельма Гілєри "Власними силами".
Є.Олесницький видав збірку поезій Уляни Кравченко "Пріма веріс" (Львів, 1885, 32 малюнки, сторінок 37). Зібравши тут 38 віршів молодої поетки, Олесницький запізнав українське громадянство з її творчістю.
Разом з Костем Левицьким і Антоном Горбачевським почав Є.Олесницький у 1885 році видавати "Часопись Правничу", місячник теорії й практики. В 1885 році почав видавати "Нове Зеркало", гумористичний журнал. Редагував його 4 роки й тоді той журнал тішився великою популярністю. Працював теж у "Батьківщині", заснованій Юл.Романчуком. Був співробітником журналу "Украинская Жизнь", що його видавав Симон Петлюра перед першою світовою війною в Москві. Дня 20 липня 1912 року писав редактор С.Петлюра до Дм.Донцова: "Одночасно з вашею статтею про кінець сесії йде стаття Є.Олесницького про університетську справу".
Ще восени 1890 року, коли Є.Олесницький проживав у батьків у Говилові, де підготовлявся до адвокатського іспиту, дістав він листа з Стрия, підписаного багатьма українцями міста й повіту. Його запрошували до Стрия, щоб там відкрив адвокатську канцелярію. Прийшов теж окремий лист відл професора Івана Вахнянина, який дуже заоочував Є.Олесницького приїхати до Стрия. В січні 1891 року дістав другого подібного листа від о.Олекси Бобикевича, діяча в Стрию, який його просто силоміць тягнув до Стрия.
Відкривши канцелярію в Стрию, Є.Олесницький не покидав публіцистичної й письменницької праці. При помочі доктора Володимира Охримовича почав тут видавати двотижневик "Стрийський Голос". У різних галицьких часописах поміщував багато статтей.
Свою працю Олесницький обгрунтовував теоретично в статтях, що появлялися майже в усій галицько-українській пресі та давав у них теоретичні основи для розвитку економічної й політичної думки в Галицькій Україні. Дав передусім багато цінних економічних і правничих праць. Почав був займатися також нашою політичною історією. Зібрав був уже багато матеріялу, яле прийшла московська інвазія2 1914 року, і весь цінний матеріял пропав. У Відні в цей час записував важливі події кожного дня й продовжував збирати матеріял. Цієї праці не покидав до останньої хвилини свого життя. Ще перед смертю читав рукопис двох публікацій, які мали вийти по-німецьки про нашу справу. Писав особливо багато на правничі теми й не було , мабуть, ні одного важливішого закону, про який не появилася б його розвідка в "Ділі" чи в "Часописі Правничій", чи окремим виданням. З політичних процесів були друковані численні оборони Є.Олесницького, а важніші з них такі: оборона посла Окуневського в коломийському процесі за зневагу намісника Баденія, оборони в справах виборів у Черневі, Курнині, Викторові, Стрию, Комарні тощо.
В "Ділі" 1889 року в ч.257 написав Є.Олесницький разом з В.Коцовським літературну оцінку "Лимерівни" П.Мирного.
Окремо треба згадати статті Є.Олесницького, в яких він займався нашим театром. Тут належать передусім такі:
Драматичний конкурс Галицького Виділу Краєвого за рік 1852("Зоря", 1893, 2-3), ще кілька слів про драматичний конкурс Виділу Краєвого ("Зоря", 1896, 8), Іван Гринелецький ("Зоря", 1891, 19). Кілька слів фактичного спростовання (Літературно-Науковий Вісник, 1905, 4), Кропивницький у Галичині ("Діло", 1910, ч.95).
Коли Є.Олесницький став театральним референтом у виділі "Руської Бесіди", написав для нашого театру багато перекладів. Тепер уже ніхто й не подумає, що, наприклад, лібретто "Циганського барона" — це одна з молодечих віршованих праць доктора Є.Олесницького. Він переклав для театру такі твори як, наприклад, "Дівчина з чужини". Нашим театром цікавився Є.Олесницыький до кінця свого життя.
Написав Є.Олесницький багато наукових і популярних творів і тому Наукове Товариство ім.Шевченка іменувало його своїм дійсним членом, вшановуючи цим його заслуги для української науки. Загальні збори НТШ вибрали його 1 квітня 1900 року членом історично-філологічної секції.
Коли візьмемо до уваги ще й те, що Є.Олесницький перекладав багато з чужої прози й писав вірші в молодому віці, матимемо образ різнородних зацікавлень, якими визначався той небуденний адвокат. У збірнику В.Лукича "Рідний Зільник" 1891 року друкувалася поезія Є.Олесницького під назвою Товариству "Просвіта". Коли в 1887 році буковинські українці святкували 25-літній ювілей літературної праці С.Воробкевича, у тому святі взяли участь Ол.Барвінський і Є.Олесницький як делегати від галицьких українців. На святі виголосив Є.Олесницький свій вірш у честь ювілята. Він був друкований у "Ділі" 1887 року, в ч.57. Багато переклав Є.Олесницький з німецької й російської літератур. 1879 року друкувався в "Правді" його переклад з Надхина історичної повісти з останніх часів Запоріжжя "Каленик".
Є.Олесницький є теж автором цінних двотомових споминів "Сторінки з мого життя", видання "Діла", Львів, 1935. Залишив теж у рукописі цікавий "Щоденник", що змальовує в подробицях його працю в час першої світової війни.
В інших обставинах, в іншому суспільстві, людина з такими здібностями й різнородними зацікавленнями могла б стати визначним публіцистом і письменником, чи ученим. Є.Олесницький, скінчивши практику у Львові, став адвокатом у Стрию. Розпрощався з багатьма речами, що становили зміст його духовного життя в часи побуту у Львові в 1878 — 1891 роках. Мусів розпрощатися, коли не хотів "змарнуватися".
Помер у Відні 26 жовтня 1917 року. Похований біля одинокої дочки на кладовищі в Стрию.

"Українське слово", 1958 р., 7 грудня

1 ...в поступовому дусі — в прогресивному дусі.
2 інвазія — навала.

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ