Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

НЕСТОР УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ У КАНАДІ

Поет, науковець і громадський діяч доктор Микита Іванович Мандрика відсвяткував 24 жовтня 1976 року у Вінніпезі 90 — літній ювілей свого життя. Це рідкісна подія, бо українська громада вшанувала людину, яка переступила 90 років життя у невтомній діяльності, а при тому зберегла себе в повному фізичному здоров'ї. Мало того, він і далі є в процесі своєї творчости, яка дала йому визначне місце серед українців Канади й вільного світу. Ювілят і далі, не зважаючи на поважний вік, повний енергії завзяття. Ми з великою радістю і щиро хочемо погратулювати докторові Мандриці, що він дожив такого віку, зберігши при тому незвичайну ясність ума, свої творчі здібності й фізичні сили. Він залишається й надалі творчим і невтомним робітником на полі громадської діяльности, як також у ділянці поезії, літературної критики, журналістики й публіцистики. Його творчість є найбільшим якісним осягом поезії, створеної давніми українськими поселенцями Канади. Він є член Управи Української вільної Академії Наук і за свою працю дістав від управи міста Вінніпегу грамоту признання та привіт від усіх українських установ. Крім того, не забуваймо, що доктор Мандрика є в Канаді єдиним із живих ще членів Центральної Ради та був широко відомий із своєї діяльности ще до революції та перебував постійно під наглядом царської поліції, поки виїхав за кордон.

Прийшов на світ 28 вересня 1886 року на Київщині в патріотичній родині І ана й Докії Мандриків. Одружився в Києві в січні 1918 року за кілька днів перед приходом орд Муравйова, коли Центральна Рада приневолена була з частинами армії виїхати до Житомира. В Канаді його дружина, Ганна з Боровицьких, працювала багато серед нашого жіноцтва, була здібною бесідницею і секретаркою Української Жіночої Ради. Померла в 1957 році.
Поки діти Мандрики пішли до російської школи, батьки вчили їх дома української мови. В хаті була досить велика бібліотека Кулішевого періоду та закордонних видань, а серед українських книг місце займали "Кобзар" та Євангеліє в перекладі Куліша й Пулюя. Вищі студії розпочав син у 1900 — их роках у київському університеті, а доповнив їх пізніше за кордоном. Служив у царській армії в Червоному Хресті в Києві в 1914 — 1917 роках. Докладніші життєписні данні про Мандрику можна знайти в передмові до його книжки "Золота осінь" (Вінніпег, 1918).
Був доктор Мандрика одним із діяльних організаторів української влади після революції 1917 року. Брав участь у трьох війнах: російсько — японській 1904 — 1905 років, в I-ій світовій війні та в наших визвольних змаганнях 1918 року. Був членом Центральної Ради, а потім у дипломатичній службі УНР до різних країн Азії та Європи. В 1918 році вислано його в дипломатичній місії через Кубань на Далекий Схід, до Китаю і Японії. Пізніше їздив з українським посольством до Константинополя, куди вже йшла евакуація втікачів і війська з території Росії і українських козаків з Кубані. Мандрика ще встиг дістатися до Грузії, де було українське посольство в Тіфлісі й консулят у Батумі. Коли почалася війна між моськовськими большевиками і Грузією, Мандрика італійським кораблем дістався до Стамбулу, де був послом князь Токаржевський-Карашевич, і почав виконувати обов'язки радника посольства й був представником Кубані в спільному козачому комітеті, який помагав у розселенні козацького війська на території Туреччини. Після ліквідації українського посольства в Туреччині переїхав до Болгарії і в Софії в 1922 — 1925 роках продовжував свої студії, щоб здобути докторат і габілітуватися на професора університету. Закінчив студії у Празі у Вільному Українському Університеті, а також працював в Українському Соціологічному Інституті, як член його дирекції, науковий секретар і лектор міжнародного права та дипломатичної історії. В 1928 році переїхав до Канади. У всіх його подорожах брала участь дружина, як його офіційна секретарка. Два роки їздив по Канаді від Атлянтики до Тихого океану з лекціями по українських місцях поселення, а потім осів у Вінніпезі, де відкрив власне бюро адвоката й нотаря і вів його увесь час.
Ставши громадянином Канади в 1933 році, достойний ювілят полюбив прибрану батьківщину, в якій прожив майже півстоліття. Висловив ту любов ось якими рядками:

О воля! Святощі людини!
Ми б і молитись не могли,
Коли б тебе ми з України,
Канадо люба, не знайшли!

Прив'язався поет особливо до Вінніпегу, де пройшла половина його життя і з яким зв'язана його громадська й письменницька праця; Вінніпег для нього це:

... дорогеє серцю місто!
Колиска дружби між людьми,
Що так розквітла променисто,
І в дружбі тій розквітли ми.

Але при тому він ніколи не забуває про Україну, працює для рідного народу на чужині й лине думками до батьківщини і країни свого дитинства й молодих літ. Він має візію1 вільної України і мріє:

Коли б там вороги пімстливі
В пекельнім згинули вогні.
Коли б Україна кохана
Звільнилася з ворожих пут,
І воля, воля довгождана
Розквітла між людьми, як тут.

Поет вдячний Канаді за те, що дала захист його поневоленому народові й притулок для українського життя. Він каже:

Я чую мову рідних сіл:
Я чую звуки коломийки,
Я бачу танець "аркана",
Дівчата бавляться в гаївки,
Усі красуні як одна.

Поезії почав Мандрика писати при кінці 1900-х років. На ранніх його творах позначився головно вплив Франка, Грінченка й Олеся. Щойно в "Пісні про Анемону" бачимо вже дозрілого поета з оригінальною тематикою і власним стилем. Вийшла вона ще в Києві 1917 року. Але друкуватися почав Ювілят ще з 1905 року, тільки ті перші твори були ще дуже слабі. Перша його збірка "Пісні" (Радомисль,1907), появилася під псевдонімом Гамалія. Тут треба згадати, що перед I-ою світовою війною Мандрика видав теж одну п'єсу. Оцінюючи "Пісню про Анемону", критик Яр Славутич назвав її "симфонією кохання". Це гарна збірка віршів, але не всі вони поетичні. Анемона — це сон-трава, яка росте в наших лісах. В образі Анемони втілює поет свою кохану.
Мандрика видав 14 томів поезій і 7 томів студій і споминів. Помістив численні статті в журналах і часописах, у тому теж англійською, французькою, російською, болгарською і чеською мовами.
Після довгої перерви аж у 1941 році, видав Мандрика свою другу сбірку "Мій сад", в якій головною темою є Україна й боротьба за її волю, але поруч неї виступають теж сюжети, взяті з подорожей по чужих країнах. У цій збірці вже менше наївности й сентименталізму. Подорожуючи, поет висловлює свої враження в поезіях "Аравійське сонце", "Гонконг", "Евкаліпти" та інші. Але час до часу він звертається до України, пригадує її трагічну боротьбу за волю, звертається до свого зеленого рідного саду. В 1961 році у Вінніпезі вийшла поема Мандрики "Симфонія віків", де поет накреслив візію майбутньої України, яка позбулася поневолювачів і живе щасливо. Тоді прийде час, що

Угасне ненависть,і рани заживуть.
І буде вільна й радісна людина,
І Божим раєм всі країни назвуть
Той край, що зветься Україна!

Чікаго, 1976 р.

1 Візія — тут: бачення.

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ