Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

ДО 25-РІЧЧЯ СМЕРТИ ДОКТОРА ЮРІЯ ЛИПИ

1945 року крайове підпільне видання журналу "Ідея і чин",ч.9 в статті "Впали на полі хвилі" повідомило, що в бою з большевиками загинув геройською смертю доктор Юрій Липа.

Ю. Липа, один із нашіх найбільших новітних поетів і публіцистів, був лікар, але він ніколи не обмежувався вузькими інтересами своєї професії. Належить до тих митців слова, що здобули собі вічне ім'я, бо пристрасно боровся у своїй добі, пристрасно любив її і завжди готов був із нею загинути. Хоч від появу його "Бою за українську літературу" (Варшава,1935) минуло вже 34 роки, то все ж читаємо той твір так, наче б він був написаний нині, для нашої доби. Доктор Ю.Липа, поет-воїн, письменник-публіцист, громадянин, лікар і суспільний діяч загинув 25 років тому, в серпні 1944 року, біля села Витвиці, пов. Долина, в рядах повстанського відділу, під час рукопашного бою, як шеф санітарної служби УПА-Південь.
Був у Варшаві лікарем, піонером лікування людей лікувальними рослинами. Знав добре французьку мову й, читаючи французькі медичні твори, зацікавився французьким способом лікування рослинами. Писав Яків Танцюра в "Америці" 10-го вересня 1966 року ("Ю.Липа й лікувальні рослини"), що Ю.Липа хотів дістатись на студії до Франції, але фінансові й пашпортові труднощі не дозволили йому туди виїхати. Тоді він звернувся до ректора й декана медичного факуультету Віленського університету, доктора Яна Мушинського, великого знавця лікарських рослин, щоб його прийняв на студії. Але через "гайдамацьке" прізвище, якого патент не хотів спольщити, Мушинський двічі йому відмовив. Впертий Липа пішов втретє до Мушинського, а цей сказав: "Тепер будете в мене студіювати через вашу впертість". І не тільки прийняв Липу на медицину, але й зробив його своїм асистентом, полюбивши Липу за його працездатність і відданість задуманій справі.
Ю.Липа був принциповим і дотримувався твердо проголошуваних ним засад. Він міг 1944 року виїхати на Захід, коли зближалася большевицька навала. Запряжені коні чекали, щоб заладувати його речі й родину: жінку й 2 донечок. Його приятелі кажуть, що, крім бібліотеки, великого майна в нього не було. Замість у кошику, жінка тримала меншу донечку в бляшаній ванні, в якій купалися діти. Але Липа відмовився виїхати. Не помогли ніякі намови; він був невгнутий. Мав зв'язки з підпіллям ОУН і часто пропадав на кілька днів з хати. Його викликали до ранених повстанців у лісі. Коли йому говорили, що в нього вийнятковий талант, тому поавинен себе зберегти на Заході, він відповідав: "Тут вороги й там неприятелі. Одні й другі вимагатимуть упідлюватися. Краще вмерти на своїй землі гідно в боротьбі!"
Свого часу писав Т.Морозенко у своїй статті про Ю.Липу в "Шляху Перемоги", що коли до Галичини зближалися вдруге большевики, частина членів ОУН з яворівського проводу ввійшла в склад УПА, а Чайка, організаційний референт, належав до команди сотні Петренка, яка стояла в присілках Іванівка й Козаківка в околиці Яворова. Там же був шпиталь УПА, який охороняла згадана сотня Петренка. В одному з тих присілків, — писав Морозенко, — мешкав доктор Липа з родиною. В селі Рогізні, коло Яворова, зловили 2 червоноармійців — дезертирів. Команда УПА переслухала їх і випустила на волю. Але большевицький відділ зловив тих дезертирів, і була небезпека, що вони наведуть большевиків на околицю, де був шпиталь УПА. Тому сотня Петренка евакуювала шпиталь і перенесла його в інше місце. Доктор Липа не хотів перенестися разом із шпиталем, думаючи, що в селянському одязі перебуде якийсь час разом із селянами, тому залишився в Іванівці. Незабаром до присілка приїхав відділ НКВД з тими дезертирами й арештував усіх мужчин. Делікатні руки Липи зрадили його походження. Взяли його на тортури, і в одному моменті Липа, в своїй обороні, вдарив енкаведіста. Тоді енкаведісти його замордували.
Інакше розказує Остап Малюк (Спомини про Ю.Липу, "Київ", 1953, ч.2). Йому сказав пізніше в Інсбурзі якийсь упівець із Яворівщини: "Як большевики прийшли, його (Ю.Липу) зразу не чіпали, але слідкували за ним. Аж захопили в лісі біля раненого вояка УПА. Большевики на місці, жахливо, прикладами крісів поломили руки й ноги, розторощили йому голову".
Ю.Липа народився 1900 року в Одесі, як син лікаря-письменника Івана Липи. Медицину закінчив 1929 року в Познанському університеті, згідно із свідченням Є.Маланюка. З 1920 року жив у Польщі і в Галичині. М.Колосенко в передмові до книжки "Рубан" Ю.Липи каже, що Ю.Липа був родом із Керчі та брав участь у визвольнихз змаганнях. В кожному разі прийшов Ю.Липа на світ на черноморському півдні, де його батько, відомий громадський діяч, лікував. Еміграцію розпочав 1920 року юнаком. Від 1930 року вже практикував як лікар у Варшаві, де його і застала II-га світова війна. В 1944 році перенісся до Галичини, де й загинув. Дата смерти непевна: 21 серпня. Певніше, що народився в Одесі, яку оспівевав у циклі "Міста":

П'ють елеватори, задихуючись, зерна,
Що Південь злотогрудий дарував.
Ревуть гудки, японський пароплав
Коло норвезького спинив брунатні стерна.
О,місто-паво, міліонная таверно,
У сонці Бог тебе, мов килим, розіслав, -
Впивайся винами, корінністю потрав,
Лови чужую річ, що дивна і майстерна,
Та вічно над тобою погляд верхівців,
Що із Гетьманщини, із крови пімсти й горя
Принесли гіркости завзятої порив,
І край червоних скель, стріляючи в простор'я,
Ясу складали обрію, що сив,
А коні бочились розгніваного моря.

Про місце, де провів поет свої хлоп'ячі роки, писав він пізніше так у збірці "Світлість", виданій 1925 року в таборі в Каліші:
Каміннії двори мої
Барвінком заросли,
Каміннії двори мої
Печаллю заросли;

Зелений ряст і синій цвіт,
І легкий слід німий -
Давноминулого привіт
І рідний, і не мій.

Давноминулого привіт
Серед камінних плит
І стежки в сонячному дні
Ввижаються мені.

Юрій Липа нерозлучно перебував з батьком увесь період боротьби, державного будівництва й війни за державність, як і початок еміграції. Якщо середньої школи не вспів закінчити в рідній Одесі, то матуру мусів скласти в якійсь гімназії в Галичині, певно, у Львові. В 1930 — 1931 роках скінчив, крім медицини, ще курс у школі військових лікарів у Варшаві, де перебував до 1943 року, свідомо не вирушивши на дальшу еміграцію, а переїхавши до рідного міста своєї жінки, Яворова в Галичині.
М.Мухін у статті "Яснозбройний Юрій" (у книжці "Поезії" Ю.Липи) пише так про Ю.Липу: "Я бачив кілька разів Ю.Липу з його батьком в другій половині 1919 року в Кам'янці на обідах у римо-католицькому дитячому притулку. Мав (Юрій) блакитно-сиві очі, ясно — бліде обличчя і сріблясту чуприну. Дальша зустріч з Ю.Липою, так само коротка й майже без розмов, трапилась у Сраниславові в серпні 1920 року, коли південь Галичини від Стрия був хвилево віднятий від сполуки з рештою окупованих Польщею земель. До Станиславова щораз більше зближалися большевики. Юрій прийшов до готелю "Варшава"(до 1919 року "Одеса"). Високий, ставний, тоді вже значно змінився від весняних днів у Кам'янці. Велика українська відзнака зі св.Юрієм оздоблювала його маринарку. Він здавався вже добре розвиненим засмаленим спортовцем. Всі рухи його були повні сили, убрання дуже гарно йшло до лиця й до постаті. В час моїх коротких відвідин Тарнова в квітні 1921 року я не застав Ю.Липу — він коротко перед тим виїхав до Познаня. Десь на початку 1929 року Є.Маланюк опустив Подебради й від літа того року я вже листувався з Ю.Липою безпосередньо".
Б.Стебельський у споминах про Ю.Липу ("Киів", 1953, ч.2), так пише про подружжя Липів: "Він був у яснім убранні, середнього росту, міцно збудований, з погідним обличчям, з пронизливими очима та такими веселими, що одразу з'єднували прихильність. Жив у Яворові в невеликій партеровій звичайній міщанській хаті. Жінка була майже висока, струнка, середніх літ, одягнена скромно, але із смаком".
Ю.Липа почав писати і друкувати свої твори і праці ще в Одесі, в заснованому батьком видавництві "Народний стяг". Брав участь у Визвольних Змаганнях 1917 — 1921 років як козак куреня української морської школи... В 1918 — 1920 роках студіював на правничому відділі Українського Державного Університету в Кам'янці-Подільському. На еміграції перебував спершу в Тарнові, де заснував літературне об'єднання "Сонце — світ". Закінчивши медицину в Познані, спеціялізувався в Данцігу й Варшаві. Водночас займався публіцистикою і друкував свої твори і статті в Літературно — Науковому Віснику, в "Обріях", "Напередодні" та в інших журналах.
Ю.Липа вів широке листування з багатьма визначними людьми, розсіяними від Парижу до Харбіну. Вадим Щербаківський і Михайло Антонович своїм впливом значно причинилися до розвитку світогляду Ю.Липи, з другого ж боку — помітний вплив Ю,Липи на таких його співробітників, як Лев Биковський у Варшаві та Іван Світ у Харбіні.
Про батька поета, Івана Липу (1865 — 1923), знаємо, що був не лише активний патріот, член одеської Громади, але й основник коло 1891 року "Братства Тарасівців", яке було базою так для РУП-у1, як і пізнішого (1913) "Братства Самостійників". Серед учасників тих, до 1917 року таємних, угрупувань були такі люди, як М.Міхновський, М.Коцюбинський, В.Самійленко, Є.Ткаченко, доктор Іван Луценко (правдоподібно), В.Елланський (Блакитний-Еллан) і П.Губенко (Остап Вишня). За часів державности був Іван Липа комісаром Одеси, членом централі партії соціал — самостійників (лідером якої був доктор Іван Луценко, що загинув у боях на Волині) і міністром віровизнань. Помер і похований у Винниках, де жив від 1922 року. Своїми порадами брав участь у виданні щоденника "Новий Шлях". Своєю вічною люлькою та попелястим убранням і зрівноваженим виразом обличчя, — каже Мухин, — нагадував німецького сільського пастора. Був маломовний, давав загальні вказівки щодо видання тих чи інших відділів часопису. Брав ближчу участь у редагуванні двотижневого літературного додатку до газети, заснованого з його ініціятиви. Головним редактором "Нового Шляху" був Іларіон Косенко.

"Українська думка", 24 липня 1969 р.

1 РУП — Революційна Українська Партія була створена в 1900 році в Харкові студентами.

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ